дипломна українські народні ігри як засіб забезпечення національної спрямованості фізичного виховання в днз

дипломна українські народні ігри як засіб забезпечення національної спрямованості фізичного виховання в днз

Розбудова системи освіти в україні передбачає відтворення творчого потенціалу народу, підвищення соціальної ролі особистості. З огляду на це перед школою постало завдання забезпечити якість освіти учнів, зокрема навчити самостійно здобувати знання і творчо їх застосовувати у розв язанні практично - творчих завдань. Тому, як слушно зазначається у національній доктрині розвитку освіти, актуальною є проблема інтенсивного навчання й розвитку учнів, формуванню в них творчої активності, уміння самостійно оволодівати знаннями. Народна творчість - це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціально зумовлене.

Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності, промисел і ремесел народу - поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво, народне будівництво тощо. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об єднує основне - пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення, матеріалу, засобів вираження. В процесі трудової діяльності людей розвивались естетичні почуття людини, її вухо, очі вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків і т. Для того, щоб народилось мистецтво, людина повинна була навчитись не тільки вправно працювати інструментами та з їхньою допомогою відображувати бачене на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчитись художньо - образно сприймати дійсність. Але й образне мислення - це ще не мистецтво. Воно стає мистецтвом лише тоді, коли матеріалізується в певних доступних людині засобах - в слові, камені, звуці, жесті і т. Художня творчість була водночас пізнанням світу, образним мисленням і практичною дією. Народне мистецтво яскраво характеризує національні особливості нації, локальні відміни етнографічних груп; це “минуле в сучасному”. Лише завдяки незліченним повторенням схем, мотивів, образів, форм утверджується художня традиція і передається з покоління у покоління, удосконалюючись і набуваючи чарівної довершеності. Вона складається із сумарних художніх відмін і внесків багатьох історико - етнокультурних регіонів та територій етнографічних груп. Сьогодні в умовах гострих протиріч між технічними досягненнями людства і низьким рівнем моральності, що загрожує знищенням антропосфери, особливої ваги набувають виховання підростаючого покоління на засадах краси і моральності. Однак у нашій мистецтвознавчій науці ще недостатньо провадяться комплексні синтетичні дослідження впливу народного декоративного мистецтва на естетичне виховання учнів. У зазначеному контексті наукових завдань нам видається актуальним дослідження народних промислів і ремесел в контексті естетичного виховання молодших школярів. Розв’язання цієї проблеми дасть змогу заповнити існуючу прогалину, що має теоретичне і практичне значення, відкриває перспективи для наступних досліджень у галузі українського декоративного мистецтва. 4) експериментально перевірити можливості народних промислів і ремесел у формуванні основ естетичної культури учнів початкових класів. Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано такі методи дослідження. Аналіз, порівняння, систематизація та узагальнення теоретичних даних, педагогічне спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, узагальнення експериментальних даних. Класифікація українських народних рухливих ігор для дітей дошкільного віку.

Аналіз діяльності вихователів щодо використання народних рухливих ігор в навчально - виховній роботі. Значення рухливих ігор в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

В умовах сьогодення фізичне виховання в дошкільних навчальних закладах спрямоване на досягнення фізичної досконалості, тобто високого рівня здоров я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості. Але у процесі фізичного виховання здійснюється одночасно розумове, моральне, естетичне та трудове виховання. Традиційно у навчально - виховному процесі вони використовуються як засіб фізичного виховання. Проте розвивально - виховний потенціал українських рухливих народних ігор значно ширший. У культурологічних дослідженнях рухливі ігри визнані суттєвим елементом української національної культури. На сьогодні при організації освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах, за рішенням педагогічної ради можна використовувати такі програми. При цьому обов язково враховуються умови роботи в даній віковій групі дітей. Щоб зберегти все багатство народної фізичної культури, або, точніше, надати нового імпульсу розвиткові народних рухливих ігор, потрібно ширше застосовувати їх у виховному процесі з дітьми дошкільного віку.

Отже, окрім систематизованого опису й аналізу засобів народної фізичної культури, необхідно активізувати їх впровадження у різноманітні сфери життєдіяльності людей, особливо дітей та молоді, у систему народних релігійних свят, навчально - виховну роботу дошкільних закладів та шкіл, повсякденний побут. Поєднання необхідності зміцнення здоров я дітей в умовах сьогодення з багатим досвідом українських народних рухливих ігор у минулому та недостатня розробка проблеми використання народного ігрового матеріалу в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку, дозволить розв язати протиріччя, що виникло між великим соціальним, освітнім і виховним значенням українських народних рухливих ігор та недостатньо розробленою методикою їх використання у фізичному вихованні дітей дошкільного віку.

Мета курсової роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та практичній перевірці педагогічних умов, які сприяють ефективному використанню народних рухливих ігор у різних організаційних формах фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Визначити особливість, місце і значення українських народних рухливих ігор в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Встановити вплив українських народних рухливих ігор на стан здоров я, фізичний та моральний розвиток та рухову підготовленість дітей дошкільного віку.

Предметом роботи є дослідження впливу народних рухливих ігор на формування моральних та фізичних якостей дітей дошкільного віку.

Для розв язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження. Вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, спостереження, бесіда. В сучасній оцінці навчання дітей дошкільного віку підкреслюється значущість використання ігрового методу та прийомів, що роблять навчання більш цікавим створюють передумови для підвищення довільної уваги, для більш глибокого оволодіння знаннями тому, що засвоєння матеріалу проходить у простій і цікавій формі. В концепції дошкільного виховання наголошується на тому, що пряме навчання не повинно бути домінуючою формою організації занять, а здійснюватися в контексті з ігровою діяльністю. У всіх народів світу дитячим іграм і забавам відводилось у педагогіці почесне місце, їх вважають цінним надбанням народу, елементом національної культури, що оздоровлює побут дітей, урізноманітнює дозвілля, збагачує його зміст. На великі виховні можливості народних рухливих ігор і забав у формуванні тіла та духу звертали увагу представники філософських і психолого - педагогічних шкіл. Теоретичні положення, розроблені в працях філософів світу (ж. Сковороди), психологів (а. Ельконіна), педагогів минулого (і. Ушинського) і сучасників (о. Вони були не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формувались як духовні, так і фізичні якості, а саме.

Стриманість, кмітливість, наполегливість, організованість; розвивались сила, спритність, швидкість, витривалість та гнучкість. Особлива роль у практичному використанні народних рухливих ігор і забав з музично - пісенним супроводом належить прикарпатським педагогам минулого. Верховинця щодо широкого використання народних ігор у процесі фізичного виховання дошкільників. Вони передавалися з покоління в покоління, набирали розважального змісту, наслідувалися дітьми і ставали для них не лише забавою, а й веселою школою життя. Старші передавали їх молодшим, а ті давали щось своє, придумували нові варіанти, атрибути. Кожний народ створював свої національні ігри. Гриневський відмітив. Без ігор не обходилось ні одне народне свято. В іграх змагалися цілі групи дітей. Проводились ігри, як правило, на вулиці, на свіжому повітрі, завдяки чому ставали важливим засобом оздоровлення. Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з явилися в xix ст. Це етнографічні праці. Більшість із них розцінюють народну гру як серйозну і потрібну для дитини діяльність. Прогресивні вчені, лікарі, педагоги. Русова підкреслювали значення народної рухливої гри, як універсального засобу фізичного виховання. Народна гра - це могутній виховний засіб, який виробило людство і тому в ній істотна потреба людської природи - стверджував к. Сухомлинський зазначили, що дитяча народна рухлива гра є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних започаткувань становлення людини. «я не боюся ще і ще раз говорити. Турбота про здоров я - це найважливіший труд вихователя. Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. Він чудово усвідомлював його виховуючи силу.

ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти. Народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. «та й хитра ж штука, оця народна гра. Ви думали - такі собі пустощі, коли робити нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, - мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників. Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об єднувались для ігор у самостійні осередки. «для багатьох дітлахів, - пише в. Скуратівський, - такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. В народних іграх навчальні завдання ніби приховані в підстексті й спрямовані на те, щоб радувати дітей і тим самим спонукати їх до активності, творчості. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, а. «гра має важливе значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина у грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте.

Український письменник г. Положення про неабиякі розвивальні можливості народної гри як своєрідної рухово - музичної композиції потверджують результати сучасних психолого - педагогічних досліджень. В основі цієї особливості лежать нейрофізілогічні механізми образної й моторної пам яті дитини. Отже, її активізація спроможна значно інтенсифікувати навчально - виховний процес, забезпечити його належну мотиваційну основу.

Між рухом, словом, мімікою, жестом, пантомімікою, тобто системою зовнішньо - експресивних засобів, пізнавальною та емоційно - вольовою сферами особистості, за дослідженнями а. Виготського та інших, існує тісний взаємозв язок. Його широко використовують у системі психокорекційної роботи з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку (у комплексі психогімнастичних вправ), а також з метою духовного вдосконалення особистості дитини. Воробей дослідила вплив народних ігор на гарт, як діалектичну єдність фізичної витривалості та духовної стійкості дітей різних етнографічних груп. Левків узагальнив відомості про особливості засобів української національної фізичної культури в різних сферах життєдіяльності дітей. істотним моментом народної гри є також її мовна сторона - словесно - речитативний супровід (примовки, заклички тощо). Посилаючись на твердження психологічних і педагогічних досліджень, необхідно зазначити, що народна рухлива гра дійсно відіграє велику роль у житті дітей дошкільного віку і її доцільно використовувати як метод навчання, і зокрема, як метод навчання дітей дошкільного віку руховим діям. Завдяки тому, що в їхньому змісті переплетені «воєдино високохудожні слова народної пісні, примовки, потішки з відповідними театралізованими сюжетами та імітаційними рухами. Вітчизняне народознавство звернулось до народних ігор з метою відродження духовності українського народу.

Вони - джерело розвитку самосвідомості, хрестоматія народної педагогіки. Вони формували характери дітей, розвивали мову, пам ять, школу рухів. Великий французький просвітитель жан - жак руссо відзначав, що у дітей є своя власна манера бачити, думати і відчувати. Ось чому дитячі ігри пройшли століття, захоплюючи не одне покоління своєю практичністю і природністю. Сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров я. Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року.

Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево - судинної системи, збільшує рухливість суглобів, міцність зв язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань. Формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості - швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо. Виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами. Останнім часом активно відроджуються культурні цінності нашого народу, які донедавна були забуті та викоріненні зі свідомості українців. Одним із таких культурних надбань є народна гра, яка відображає характер, темперамент, почуття, побут, звичаї українців. У них як у дзеркалі відображаються звичаї нашого народу, їх побут й уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості. Вони збереглися і дійшли до наших днів із глибокої давнини, передаючись з покоління в покоління. із етнографічних джерел відомо, що у слов ян були поширені ігри, здебільшого пов язані із змінами пір року та ритуалами до християнських свят. Восени люди були зайняті збиранням врожаю, городини, садовини, посівом озимини, а тому в цей період мало часу відводилось на дозвілля і забави. На вечорницях влаштовувалися різноманітні розваги - танці, забави, ігри. А діти, старші хлопці і дівчата розважалися по - своєму.

Вони ходили в ліс збирати ягоди, гриби, жолуді, а в теплу погоду ловили вужів і лякали дівчат, бігаючи за ними. Коли дозрівали гарбузи, робили опудала і лякали дітей та дорослих, а ті з криком розбігалися хто - куди. Як опадало багато листя, діти згрібали його на купи і підпалювали. Воно було сире і тліло, виділяючи багато диму, а діти любили через нього перестрибувати, качалися по ньому, змагалися, хто довше витримає дим. Восени діти грали в ігри. Взимку проводились різдвяні та новорічні гадання, коляди, щедрівки. А для дітей зима, сніг були великою радістю. Вони ліпили снігову бабу, катали снігові кульки, кидали один в одного сніжки, ковзались на санчатах з гірки. Старого лисого діда з великими червоними губами і бурульками під носом. «по морозі ходжу, дітям ручки (щічки, ніс, ноги. Улюбленими іграми дітей були. З приходом весни хлопці і дівчата, старі і малі йшли до весняного лісу, де піснями і танцями, гаївками, хороводами славили воскресіння природи, її відродження, розквіт. Возвеличували життєдайну силу сонця як першооснову життя. На весну припадали великодні свята, і тоді найбільше проводилось цікавих ігор як для дорослих, так і для дітей протягом трьох днів. ігри, які проводились у ці свята, поділялись на парубочі, дівочі, дитячі, змішані і загальні. Парубочі ігри вимагали від парубків спритності, відваги, хоробрості, сили під час бігу, стрибків вгору, через вогонь, через воду.

У дівчат переважали ігри, пов язані з культовими діями, гаданням, чаруванням, мріями про майбутнє. Це такі ігри та веснянки. Парубочі ігри були бурхливі, дівочі спокійні. У дітей забави починались із таненням снігу.

Вони пускали плоти, робили дерев яні кораблики, а також полюбляли грати в ігри, які копіювали від старших. ігри супроводжували дітей всюди у лісі, полі, на вулиці, леваді. Літо розпочиналось святкуванням зелених свят та івана купала. Діти влітку також розважалися по - різному.

У лісі грали в жмурки, долали різні перешкоди, лазили з дерева на дерево, гойдалися на великих гілках. Ще з давніх - давен діти проходили школу пастушків. Вони пасли гусей, свиней, корів, овець, коней, а також доглядали хатнє господарство. Відомо, що піжмурки були в ужиткові ще в докиївські часи і призначалися для фізичного загартування підлітків. За допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамоти, вивчають напам ять вірші, скоромовки, лічилки. Гра для дитини - саме життя. Вона розвиває увагу, спостережливість, творчість, вміння володіти собою, стимулює розвиток рухових якостей, формує рухові дії. За допомогою ігор у них закріплюються та вдосконалюються вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, лазіння, метання, рівноваги), розвиваються фізичні якості (сила, спритність, гнучкість, витривалість). Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається. Багатющий ігровий матеріал, створений народом, знайомить дітей з традиціями, звичаями, привчає їх до праці, вчить шанувати працю, створює основу для розвитку патріотичних почуттів. Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. Рухи в них нескладні - ходіння в колі, біг. До ігор великої рухливості відносять ті, в яких бере участь одночасно вся група дітей. Зміст цих ігор становлять інтенсивні рухи. ігри середньої рухливості передбачають активну участь у них всієї групи дітей. Характер рухової діяльності гри відносно спокійний (метання предметів у ціль, перестрибування через предмети). Під час ігор малої рухливості не всі діти виконують рухи одночасно. іноді активно рухається лише частина з них. Рухи, які становлять зміст цих ігор, виконуються спокійно, в повільному темпі. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Серед таких ігор найвідоміші. Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу.

Початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки. ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («жили у бабусі. Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя. Діти грали в гилку, завіяло, квача, квочку.

Вибравши стежку, кожен викручував собі п яткою ямку.

Діти ставали пообіруччя вздовж ямок, крайній котив м яча, і в чиїй ямці він зупинявся, той мав вийняти його й поцілити когось із однолітків, які втікали навсібіч. Коли спадала роса й прогрівався ґрунт, починали грати в скраклі, аж доки матері не скликали дітей іти обідати. «й чим більше задумуюсь, тим переконливіше доходжу висновку, - пише в. Одна й та сама гра у різних регіонах україни має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як. При цьому кожне запитання оспівується приспівом. козачок, чи виорав мачок. козачок, чи посіяв мачок. козачок, чи посходив мачок. козачок, чи пора молоть мачок. Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Мати бавить немовля, перебирає його пальчики, приказуючи. цьому дам, цьому дам, цьому дам і цьому дам. А цьому не дам, бо цей буцман. Він дров не носив, він діжі не місив, він печі не топив, діток гулять не водив - справжній лежень. Зозулю - кавулю, зозуле, голубонько, сім літ не кувала, закуй мені в цьому літі, скільки житиму на світі. В українських народних рухливих іграх часто використовується природний матеріал (шишки, гілочки, жолуді, камінчики тощо). Більшість ігор супроводжується віршованим текстом. З огляду на важливість використання традицій народних рухливих ігор в дошкільному віці було проведено соціологічне дослідження. Мета - визначення застосування народних рухливих ігор в системі дошкільного фізичного виховання. За результатами дослідження та аналізу методичної літератури встановлено, що на заняттях з дітьми молодшої вікової групи 50% вихователів обмежуються використанням 2 - 3 ігор, у решти - цей показник не перевищує 5 - 6 - ти. Дещо кращі показники у середній та старшій вікових групах, у заняттях з якими майже 50% вихователів використовує в середньому 5 - 6 ігор, 20% - 7 - 10 ігор і лише третина обмежується використанням 2 - 3 ігор. Найбільш широкий спектр українських народних рухливих ігор, запропонований вихователями для розвитку фізичних якостей та рухових вмінь і навичок у дітей - всього близько 60 - ти. Згідно з отриманими результатами проведеного дослідження, репертуар народних рухливих ігор, у які діти грають на дозвіллі самостійно, як правило, практично не відрізняється від того, що використовує вихователь в організованих формах занять. Як приклад в таблиці 1 наводимо перелік народних рухливих ігор, які використовує в свої роботі вихователь молодшої групи мельник т. Організованість, вміння виконувати дії в колективі, вчать дітей діяти за словами вихователя, виховують бажання грати разом з дітьми. У навчально - виховному процесі вихователі в роботі з дітьми широко використовують ігри, які пропонує г. Сезонно - обрядові ігри в днз приурочуються до календарних свят. Перш ніж запропонувати дошкільнятам певну народну гру, вихователі знайомлять дітей з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповідають, як у цю гру грали в давнину.

Таку інформацію вихователі добирають до кожної гри, а також підшукують уривки оповідань, народних казок, загадки та прислів я. Діти з задоволенням знайомляться також з традиційними атрибутами народних ігор, які використовувалися в давнину.

З цією метою вихователі використовують публікації а. Матвєєва, в яких розповідається про спеціальні атрибути для українських народних ігор. Такий лаконічний виховний підсумок справляє на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними часто закінчуються заняття для піднесення емоційного тонусу дитини. Без народної рухливої гри в днз не обходиться жодне народне свято чи розвага. Нового бугу ми дійшли висновку, що вміле звертання до народних рухливих ігор, майстерність вихователя та чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг забезпечує не лише виховний, а й пізнавальний і оздоровчий ефект, сприяє залученню дошкільнят до витоків національної культури та духовності, робить їхнє дозвілля веселим і яскравим. Використання українських рухливих ігор у навчально - виховному процесі має свою специфіку.

У першу чергу, при виборі народної гри необхідно враховувати всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри, зокрема. Врахування педагогічних завдань, рухової підготовленості, рухового досвіду, інтересів та уподобань дітей, місця в режимі дня, пори року, температури повітря та умов проведення. Правильно підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність серцево - судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

За допомогою народних рухливих ігор у дошкільнят закріплюються різноманітні вміння і навички основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі важливі фізичні якості як швидкість, спритність, витривалість. Також цінність народної рухливої гри полягає у тому, що вона викликає позитивні емоції, почуття задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на психічний та фізичний розвиток дошкільника. Розвиваються здібності правильно оцінювати просторові, часові характеристики рухів і швидко реагувати на них. Використання різноманітних ролей сприяє розвитку організаторських здібностей. З дітьми раннього віку слід використовувати переважно індивідуальні ігри - забавлянки (чи з двома - трьома дітьми). Перебираючи пальчики дитини починаючи від мізинця, промовляють. Вихователь грає разом з дітьми або виконує головну роль, водночас керує грою, стежить за дотриманням правил. Текст слів в іграх простий це переважно заклички. Дітям п ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з текстом для співу.

«галя по садочку ходила. Цим дітям вихователь доручає виконувати головну роль. Обираючи дитину на ту чи іншу роль, слід враховувати її індивідуальні можливості. До першої групи належать рухливі ігри з текстом - діалогом. Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар. інвентарями можуть бути камінці, шишки, горіхи, каштани, гілки, стрічки, хустинки. Доцільним є використання для українських народних ігор суто народних атрибутів. Гілки - дерев яної палиці для відбивання м яча (для дошкільників - дощечки довжиною 80 см і шириною 10 см), ходунів, цурки (дерев яної з обох добре загостреної палички довжиною 20 - 30см), швигалки (гнучкої хворостини, близько сантиметра заввишки і близько метра завдовжки). Перш ніж запропонувати дітям нову гру, вихователю слід самому добре підготуватися. Вивчити зміст гри, правила, вірш та пісні для супроводу, відпрацювати рухи, які він показуватиме дітям. Варто ознайомити дітей із походженням гри, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як цю гру грали колись. Якщо розучується хороводна гра, в якій є приспів, не слід заздалегідь заучувати з дітьми тексти. Несюжетну гру пояснюють коротко і лаконічно, фіксуючи увагу на ї змісті, послідовність ігрових дій, розміщенні гравці та ігрового інвентарю, правилах гри. При поясненні сюжетної гри коротко розповідають про хід та правила гри, пояснюють роль ведучого. Пояснювати зміст гри треба виразно, дохідливо, коротко, щоб не стомлювати дітей. Розповідь повинна викликати у дитини яскраве уявлення про дійових осіб, яких вони зображатимуть. Емоційно - образне повідомлення сюжету гри допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати характерні для даного образу рухи. Щоб з ясувати, чи зрозуміли діти правила гри, доцільно поставити їм одне - два питання на уточнювання. Для кращого засвоєння гри рекомендується, особливо в ранньому віці, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів. іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Пояснюючи правила, виконання яких викликає труднощі у дітей, треба показати, як вони виконуються. Пояснивши гру в старших групах, вихователь перевіряє, запитань щодо змісту і правил. Гра проходить злагоджено й чітко, якщо діти зрозуміли правила та ігрові дії, які вони повинні виконувати. Дотримання правил гри впливає на формування організованості, зібраності дитини. Дитина розуміє чому потрібно дотримуватись правил гри. ігри, що вимагають дотримання правил, дуже дисциплінують. У процесі гри дитина навчається долати труднощі, пізнає навколишнє середовище, шукає виходу з становища. Такі ігри виховують дітей - організаторів, які вміють наполегливо іти до мети і вести за собою інших, організовувати їх. Наприклад, на лузі доречно буде пограти з дітьми у такі ігри. ігри зазначеної тематики допомагають збагатити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, розширюють кругозір. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії тварин, птахів, комах, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих тварин. Важливе значення під час підготовки дітей до української народної рухливої гри має набуття знань. Перед тим, як запропонувати дошкільнятам певну народну гру, досить важливо ознайомити дітей з походженням цієї гри, про те, як у неї грали в давнину, з атрибутами гри та її дійовими особами. Напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами та стрічками. Увечері біля обрядового дерева запалювали вогнище з дубових гілок, хлопці і дівчата перестрибували через нього. Цей обряд очищення вогнем проходили перед жнивами. Здавна люди вірили, що вогонь очищає душу від усього злого і наділяє силою і здоров ям. Дітям буде цікаво дізнатися про те, що через вогонь стрибала лише доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву - це більш безпечно і навіть корисно, якщо кропива все - таки вжалить. Дітей можна ознайомити і з віночком. Розповідаючи дітям цікаві легенди, повір я, приповідки про історію походження гри та звичаї, розширюючи світогляд дитини, вихователь пробуджує у неї ситуативний інтерес до народних ігор. У публікаціях багатьох авторів, присвячених народним рухливим іграм, знаходимо різні способи використання малих жанрів українського фольклору у процесі проведення народних рухливих ігор. Гра — основний вид діяльності дітей дошкільного віку.

Організаційно - методичні основи фізичного виховання дошкільників засобом народних і рухливих ігор. Класифікація ігрового матеріалу; ефективність його використання для досягнення фізичної досконалості. Актуальність теми курсової роботи. Фізичне виховання - це педагогічний процес, спрямований на морфологічне і функціональне удосконалення організму людини, формулювання важливих рухових навичок, вмінь і пов язаних з ними знань. Фізичне виховання спрямоване на досягнення фізичної досконалості, тобто високого рівня здоров я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості. У процесі фізичного виховання здійснюється одночасно розумове, моральне, естетичне та трудове виховання. Творцем національних рухливих ігор є сам народ. Він завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру.

Тому національні рухливі ігри кожного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Ці ігри відображають світогляд народу, його морально - етичні й естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління. Національні рухливі ігри створюють найкращі умови для формування та удосконалення рухових умінь і навичок, сприяють розвитку тілесних і духовних сил, виховують позитивні риси характеру.

Саме використанню українських народних ігор в контексті розвитку фізичних якостей дітей дошкільного віку присвячена дана курсова робота. На необхідність використання ігор у вихованні здавна звертали увагу видатні вчені і педагоги - дені дідро, ян амос коменський, вільгельм август лай, мішель монтень, к. Про окремі аспекти використання українських народних рухливих ігор у вихованні дітей дошкільного віку говориться у працях л. Воробей дослідила вплив народних ігор на гарт, як діалектичну єдність фізичної витривалості та духовної стійкості дітей різних етнографічних груп; а. Обумовлені об єктом і предметом курсової роботи. Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про основи фізичного виховання дітей дошкільного віку засобом народних рухливих ігор, організацію та методику проведення народних рухливих ігор в дитячому садку.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів. У першому розділі розглядаються теоретико - методичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку засобом народних рухливих ігор, класифікація ігрового матеріалу.

У другому розділі характеризуються організаційно - методичні засади використання народних рухливих ігор, методичні рекомендації щодо використання народних і рухливих ігор у системі фізичного виховання дітей. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми. З давніх - давен в україні будь - які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції. У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще - спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому.

і скрізь, де є гра, панує здоров я, радість дитячого життя. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу.

Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші діти. Коли вихователь використовує на занятті елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Гра має важливе значення в житті дитини. Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте.

Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі. Отже, гра, її організація - ключ в організації виховання. В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра - це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра - це школа спілкування дитини. Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для дошкільників. Зробити серйозне заняття для дитини цікавим - ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам ять, жадоба до знань. У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра - творчість, гра - праця. Праця - шлях дітей до пізнання світу - писав о. Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Гра подобається дітям, тому що дарує радість і захоплення, сам процес гри сповнений несподіванок, а результат - таємниця. Але крім суб єктивного сприйняття, є, безумовно, глибший вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіяльності. Фізичну, емоційно - вольову, інтелектуальну та духовну (цілісно - смислову). Подібно до того, як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забути про все інше.

Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі. Гра дитини має свої особливості. Б) гра - самостійна діяльність, якщо навчальну, трудову діяльність дітей організовують в основному дорослі, то гру в більшості випадків дитина починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила гри; в) гра - засіб всестороннього розвитку дитини. Велика роль в моральному вихованні - в грі дитина розвивається; діти вступають в ігрові взаємовідносини, виконують певні ролі і таким чином вправляються в тій чи іншій формі поведінки. Гра сприяє розвитку таких якостей, як активності, ініціативності, рішучості, відповідальності перед ровесниками; г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності. Професій, взаємин між людьми. Велика роль організації і проведення гри належить батькам, вихователям, музичним керівникам, вихователям фізичного виховання. Старших дошкільнят треба навчити гратись в ігри самостійно. Для цього слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати можливість організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах. Для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в дошкільному віці, наділена це й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Будь - яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно. У грі дитина безтурботна, психологічно розкута і більше, ніж коли - небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального я. Важливим стає таке завдання для вихователів. Дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися, самореалізуватися, як у процесі навчання так і в позаурочний час. Аналіз науково - методичної літератури, наукових досліджень а. Переконливо доводять, що на сьогоднішній день існує різноманітна педагогічна класифікація ігор, відібраних для дітей дошкільного віку за різними ознаками. Остання група ігор не має в дошкільній літературі єдиної класифікаційної назви. Однак перераховані назви не змінюють суті цих ігор. Кожна дана група включає лише окремі елементи спортивних ігор. В цих іграх враховуються перш за все вікові особливості дошкільнят, тому відбираються лише доступні їм прості, але справжні (дійсні) елементи техніки рухів, правил, організації гри. Дані ігри, звичайно, не можуть викликати у дітей таку ж ступінь фізичного і психічного навантаження, як у дорослого. Крім того, вони виховують у дітей цілеспрямованість дій, наполегливість, дисципліну, почуття відповідальності і товариськості, любов до спорту, формують правильні елементи техніки рухів. До рухливих ігор відносяться сюжетні і несюжетні. До ігор з елементами спортивних ігор - бадмінтон, городки, баскетбол, настільний теніс, футбол, хокей та ін. Сюжетні рухливі ігри відображають в умовній формі життєвий чи казковий епізод. Несюжетні рухливі ігри містять в собі цікаві для дітей рухові завдання, вирішення яких сприяє досягненню зрозумілої їм мети. ігри з елементами спортивних ігор. Дані досліджень і практиків показали, що в старших групах дитячого садка можливе проведення ігор з елементами спортивних ігор. Вони використовуються тоді, коли діти вже самостійно організовують рухливі ігри. ігри з елементами спортивних ігор вимагають більшої, ніж в рухливих іграх, зібраності, організованості, спостережливості, визначеної, доступної дітям, техніки рухів, швидкої рухової реакції. Об єднуючими ознаками тих чи інших ігор є сукупність оздоровчих, освітніх і виховних завдань; емоційне піднесення, викликане наявністю в іграх елементів несподіванки та змагання і, звичайно, можливість удосконалення рухів. Однак, якщо в рухливих іграх діти використовують різноманітні дії, проявляючи при цьому творчу ініціативу, то в іграх з елементами спортивних ігор існує деяке обмеження дій, визначене специфікою і точністю техніки рухових дій даної гри. В складі команд є певне число учасників, розподілених за обов язками, тривалість гри обмежена за часом, правила визначають точність рухових дій. Умови проведення ігор вимагають підготовленого місця, розмітки майданчика, відповідного обладнання, інвентарю. В зазначених іграх діти оволодівають правильними навичками, які відповідають загальним вимогами техніки спортивних ігор, що виключає перенавчання в подальшому, і дуже важливо для підготовки до школи. В програмі виховання дітей дошкільного віку малятко і в існуючих посібниках з рухливих ігор в основу класифікації закладено ознаки переважаючого виду рухів (біг чи стрибки, метання, кидання та ін. При підборі рухливих ігор з кожного виду основних рухів дотримуються послідовності між віковими групами. Це допомагає вихователю планувати ігри у зв язку з формуванням у дітей визначених рухових навичок. На ігри з великою, середньою рухливістю і малорухливі ігри. В змісті кожної гри розкрито її організацію та основні правила, сформульовано мету.

Аналіз народних рухливих ігор, поширених і сьогодні серед дітей дошкільного віку, засвідчує, що свої корені вони мають у стародавніх фольклорних обрядах, церемоніях і ритуалах. Найчастіше вони спираються на фольклорні образи вовка, ведмедика, зайчика, котика, кози тощо, які є знаковими для української культури, традиційно відтворювались у різноманітних обрядах та ритуалах і нарешті перейшли до дитячих рухливих ігор. Прикладом може бути фольклорний образ вовка, що відтворюється в багатьох дитячих іграх. Так, відомою дитячою грою, побудованою на зазначеній ролі, є гра у сірого вовка, її грають на лузі, серед зелені. Спочатку рахують, хто вовк, решта - вівці. Вони розбігаються, рвуть травичку, приказуючи. Фольклористами доведено, що в архаїчному суспільстві визнання хлопчиків чоловіками у багатьох народів вважалося важливою подією онтогенетичного розвитку особистості та соціалізації молоді чоловічої статі. Хлопці в цей період залучалися до особливих обрядів - молодіжних ініціацій. Реконструюючи ці обряди щодо слов янських народів, в. Балушок відзначає, що вони починалися ритуальним відокремленням хлопців від громади і відправкою їх в особливий табір, розташований у лісі. Це місце прирівнювалося до потойбічного світу.

Пройшовши в потойбіччі ініціаційного табору різноманітні випробування, вони в подальшому відроджувалися як люди, але вже в новій якості - не як діти, а як дорослі. Випробування символічно пов язувалося зі смертю. Вмираючи в своїй старій іпостасі, юнак у процесі ініціації перероджувався на вовка (рідше пса або ведмедя) і ставав членом вовчого або ведмежого союзу.

За міфологією давніх слов ян, вовк вшановувався як тотемний предок і родоначальник племені. З прийомом хлопців у члени вовчого (чи ведмежого) союзу ініціація не закінчувалася, а починався її новий етап. Нападаючи на противника, воїни - вовки чи ведмеді справді уподоблювалися цим звірам, наслідуючи їх хижацьку поведінку.

Допомагала перевтіленню одягнена в спеціальній обстановці звірина шкура, яка зумовлювала відповідну поведінку воїнів - ініціантів. Про людей - вовків (вовкулак) розповідається в багатьох міфологічних легендах. У східнослов янських, а особливо українських легендах, вони нападають на домашню худобу, причому не лише в полі, а й у селі, часто залазячи в кошари, хліви та повітки. До завершальних ритуальних дій давньослов янських ініціацій входило обрядове перековування вовка чи ведмедя на людину.

Без сумніву, образи тварин в легендах, казках, ініціаціях та рухливих дитячих народних іграх споріднені, вони мають одні корені і тому рухливі ігри опосередковано прилучають підростаюче покоління до стародавньої української культури. На відміну від предметів культури матеріальної, які дійшли до нас завдяки археологічним розвідкам у їх стародавньому вигляді, рухливі ігри не зберігалися в первісному стані. Вони функціонували безперервно, передавалися з покоління в покоління в живій ігровій практиці, ставали улюбленими іграми все нових і нових поколінь. З часом все, що ставало нецікавим, незрозумілим для дітей, забувалося, а найбільш вдале лишалося. Удосконалення народних рухливих ігор відбувалося безперервним ланцюгом, що зв язує глибоку давнину і наш час. Дослідниками народних рухливих ігор доведено, що в давнину дорослі не керували дитячими іграми та розвагами. Малі діти навчалися ігор у старших, граючись разом з ними. Діти змалечку привчалися самі вести гру, набуваючи досвіду поведінки в дитячому товаристві, навичок самоврядування як необхідних умов адаптації до соціального середовища. Тому, коли педагог постійно керує дітьми під час рухливих ігор, своєю волею призначає виконавця на роль ведучого, розподіляє гравців на команди або авторитарно визначає, яка команда першою починає гру, позитивний виховний сенс такої гри значно втрачається. У народному ігровому досвіді історично відпрацьовані певні способи налагодження взаємостосунків між дітьми, які доречно використовувати й у ігровому колективі дитячого садка. Лише час визначить, що залишиться на довгі роки, а що зникне без сліду.

Максимальний вплив українських рухових ігор як засобу гармонійного розвитку особистості в початковій ланці загальноосвітньої школи залежить від оптимально створених педагогічних умов їх організації, серед яких можна визначити такі, як. Творцем народних рухливих ігор є сам народ. Він завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру (г. Національна специфіка рухливих ігор за народним календарем проявляється. У відтворенні психологічних особливостей народу, його світобаченні, моральних нормах; у національній мові; у відображенні історії нації, в її культурі, у громадському житті та побуті, в традиціях, релігійних віруваннях, звичаях; у зв язках рухливих ігор з національним фольклором; у національній специфіці вираження загальнолюдських ідей добра і справедливості, естетичних поглядах, суспільних інтересах; у любові до природи, до рідного краю, де живе нація. Усе це разом являє собою могутню рушійну силу естетичного, морально - етичного, культурного, фізичного виховання дошкільників. Широке застосування українських рухливих ігор на заняттях з фізичної культури й під час прогулянок сприяє активізації рухового розвитку дітей, підвищує їхній інтерес до виконання різноманітних вправ. Таким чином, втілення у практику дошкільного виховання українських рухливих ігор сприятиме ознайомленню дітей з обряди і традиціями, побутом, природними явищами та національною культурою нашого народу.

В основу сюжетних рухливих ігор покладається життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, їхній побут, поведінка тварин і птахів). Більшість сюжетних ігор - колективні, кожна дитина привчається погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, а діяти у відповідності з правилами гри. В інших сюжетних іграх можна виразно розповісти про зміст гри, дати дітям можливість прослухати слова, які промовляють учасники гри, а потім перейти до розподілу ролей. Несюжетна гра пояснюється коротко та емоційно. Вихователь дає дітям уявлення про її зміст, послідовність ігрових дій, розміщення гравців та ігрового інвентарю, правила гри. З метою з ясування розуміння дітьми правил гри доцільно задавати їм одне - два уточнюючих запитання. Якщо рухливу гру проводити з музичним супроводом, необхідно перед її початком дати дітям можливість прослухати музичний твір, щоб вони зрозуміли її зміст. При цьому звертають їхню увагу на характер твору та на яскраві засоби музичної виразності, що відбиваються у рухах. Народна рухлива гра з музичним супроводом ефективніше сприяє формуванню правильної постави, координації рухів та їх вдосконаленню. Радіючи музиці та відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає піднесення, стає більш життєрадісною. Під час гри вихователь дає вказівки дітям, які порушують правила або допускають помилки. Зауваження слід робити, не зупиняючи дітей. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість її учасників допускає грубі помилки і їм необхідно додатково пояснити які - набудь положення правил. ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільнята не перевтомились, потрібно своєчасно припинити гру або зменшити інтенсивність рухів. Для регулювання фізичного навантаження у грі використовують різні методичні прийоми. Збільшення або зменшення тривалості гри, кількості повторень усієї гри або окремих її етапів, скорочення або збільшення дистанції для бігу дітей і ускладнення правил гри, уточнення правил і аналіз помилок. Тривалість гри залежить від її педагогічних завдань, які ставить вихователь, і умов, в яких вона проведена (прогулянка, заняття), віку дітей та їх кількості. Закінчувати гру потрібно тоді, воли діти отримають належне фізичне навантаження. Кількість повторень гри під час занять з фізичної культури 3 - 4 рази, на прогулянках 4 - 6 разів. Дуже важливо регулювати фізичне навантаження в рухливих іграх узимку та восени, коли теплий одяг сковує рухи. Тому потрібно стежити, щоб діти не перегрівались і занадто не втомлювались. Загальна тривалість рухливої гри у старших дошкільників становить 6 - 12 хвилин. Для дітей 5 - 6 років велике значення має підбиття підсумків гри та об єктивне визначення переможців у командних іграх. Вихователь допомагає дітям усвідомлювати важливість рухових дій відповідно до правил даної гри для досягнення позитивного результату.

Об єктивна оцінка поведінки дитини під час гри важлива для виховання позитивних моральних і вольових якостей, тому потрібно чітко аргументувати своє ставлення до тих чи інших вчинків дітей, переконувати у правильності оцінки. Це попереджує негативні вияви у поведінці дітей, знижує занадто емоційну збудженість, виключає бажання деяких з них отримати перемогу нечесно. З огляду на важливість використання традицій народних рухливих ігор в дошкільному віці було проведено соціологічне дослідження в днз №8 м. Дубна з метою визначення застосування народних рухливих ігор в системі дошкільного фізичного виховання. У заняттях з дітьми молодшої вікової групи 50% респондентів обмежуються використанням 2 - 3 ігор. У решти опитуваних цей показник не перевищує 5 - 6 - ти. Дещо кращі показники у середній та старшій вікових групах, у заняттях з якими майже 50% респондентів використовує в середньому 5 - 6 ігор, 20% - 7 - 10 ігор і лише третина обмежується використанням 2 - 3 ігор. Найбільш широкий спектр українських народних рухливих ігор, запропонований респондентами для розвитку фізичних якостей та рухових вмінь і навичок у дітей - всього близько 60 - ти. На підставі їхніх відповідей цей перелік умовно можна поділити на ігри цілеспрямованого та універсального впливу на рухові функції у дітей. З них, на думку опитуваних, 22 гри переважно сприяють розвитку фізичних якостей, 5 з них найбільш популярні. 18 ігор доцільно використовувати для розвитку рухових вмінь і навичок. Найбільш широко вживані з них. Біля 20 ігор, на думку респондентів однаково сприяють розвиткові фізичних якостей та формуванню рухових вмінь і навичок. Формуванню почуття ритму у дітей сприяють ігри із словесним та пісенним супроводом. Для розвитку у дітей мови, уваги, мислення ними запропоновано 36 народних ігор. Згідно з результатами опитування, репертуар народних рухливих ігор, у які діти грають на дозвіллі самостійно, як правило, практично не відрізняється від того, що використовує вихователь в організованих формах занять. В давні часи такі ігри проводилися в певні пори року, у дні календарних свят і супроводжувалися піснями й хороводами. Деякі з них починалися магічними зверненнями - заклинаннями до сил природи, птахів. У побутових народних іграх відображено працю українського народу (землеробство, рибальство). Вони мають естафетний характер. Сезонно - обрядові ігри приурочуються до календарних свят. Перш ніж запропонувати дошкільнятам певну народну гру, варто ознайомити їх з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру грали в давнину.

Таку інформацію вихователь може дібрати до кожної гри, а також підшукати уривки оповідань, народних казок, загадки та прислів я. Дітям буде цікаво ознайомитися також з традиційними атрибутами народних ігор, які використовувалися в давнину.

Так, варто розповісти малятам, що м яч колись робили з бичачої вовни, яку скочували між долонями, а щоб м яч був пружніший, його змочували водою. Такий м яч називався повстяний, і гралися ним переважно старші діти або дорослі, бо він був надто важким. А спеціально для малят вовну скочували в кульку і обшивали зверху шкірою. Такий м яч був м який і називався ремінний. Замість вовни використовували також пір я, пух, волоски очерету.

Матвєєва розповідається про спеціальні атрибути для українських народних ігор. У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку.

Такий лаконічний виховний підсумок може справити на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування. Народна педагогіка визначає дві групи дитячих ігор. Спонтанні (виникають стихійно чи як наслідування дій дорослих) та розважальні (ігри з готовими правилами, які створювалися і змінювалися народом упродовж століть). Майстерність вихователя та чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг забезпечать не лише виховний, а й пізнавальний і оздоровчий ефект, сприятимуть залученню дошкільнят до витоків національної культури та духовності, зроблять їхнє дозвілля веселим і яскравим. Аналіз літературних джерел доводить, що виховне значення народних рухливих ігор забезпечується цілеспрямованим керівництвом педагога, яке в свою чергу визначається вільним володінням ігровим матеріалом, використанням різноманітної методики, яка викликає у дітей емоційний підйом. Загальний рівень фізичного і розумового розвитку дітей, рівень розвитку їхніх рухових вмінь, стан здоров я кожної дитини; період року, особливості режиму дня, місце проведення гри, а також інтерес дітей. При підборі і плануванні ігор народного ігрового матеріалу врахувати те, що кожна дитина повинна володіти руховими навичками, що входять в зміст гри. В протилежному випадку невдачі викликають у дитини негативні емоції і невпевненість в собі. Визначаючи гру, слід урахувати її місце в режимі дня і дотримуватись певної послідовності в діяльності дітей. У цей час діти здебільшого граються невеликими групами, а вихователь здійснює тільки загальне керівництво. Вони включаються в основну частину, проводяться з усією групою і мають навчальний характер, бо діти вдосконалюють, а іноді - особливо в молодших групах - вивчають нові рухи. У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан. На прогулянках, за годину до денного сну та після нього. Проводяться ігри будь - якої рухливості. Враховується пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує підбір ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду.

У цей час краще проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом). Улітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря. Перед денним і нічним сном (у цілодобових групах) проводити ігри великої рухливості не рекомендується, бо діти збуджуються і не зможуть швидко заснути. З дітьми всіх вікових груп під час ранкової та післяобідньої прогулянок треба провести не менше трьох - чотирьох рухливих ігор. Улітку кількість рухливих ігор збільшується до п яти - шести. Більшу частину дня дошкільнята перебувають на свіжому повітрі і можливості для організованої та самостійної ігрової діяльності в цей період значно збільшуються. Це дає можливість удосконалювати основні рухи в ігровій ситуації, що постійно змінюється. Добір ігор залежить також від місця їх проведення. У великому залі та на майданчику можна проводити ігри будь - якої рухливості. З бігом врозтіч, метанням м яча, естафети з елементами змагань. Під час прогулянок у теплу пору для ігор широко використовують природні умови. Наприклад, у грі зайці та вовк, гравці ховаються за дерева, кущі, підлазять під низькі гілки. У грі переліт птахів стають на колоду або пеньки і зістрибують з них. Для проведення народних ігор на свіжому повітрі треба підготувати майданчик. Утрамбувати землю, посипати піском, розмітити постійні лінії. Взимку ділянку потрібно очистити від снігу, утоптати, огородити сніговим валом, за участю старших дітей зробити снігові фігури, гірки. Майданчик для проведення народних рухливих ігор обмежують добре помітними лініями, оскільки дітям, захопленим грою, важко стежити за умовними або нечіткими лініями. Тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для кожної ігри окремо. Використовують палички, прапорці, булави. Узимку лінії розмічають темним порошком (дрібним вугіллям, золою) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловінням, лінії проводять на відстані 1, 5 - 2 м від стін, парканів та інших предметів. М ячі, прапорці, обручі, скакалки, мішечки із піском. Бажано, щоб він був яскравим, помітним. Приладдя та інвентар готують заздалегідь, щоб на його розміщення й роздачу не витрачати багато часу.

Дрібний інвентар доцільно роздавати після пояснення правил ігри, інакше діти будуть неуважними. У старших групах для роздавання та розміщення інвентарю вихователь залучає дітей, спостерігаючи, щоб вони робили це організовано та швидко. Для проведення гри треба добре підготуватися. Вивчити її зміст, правила, вірші та пісні, що її супроводять, відпрацювати рухи, які вихователь буде показувати дітям. Перед тим, як розпочати гру, бажано зацікавити нею, щоб діти краще виконували рухи. Наприклад, готуючись до проведення гри горобці та автомобілі, вихователь може під час прогулянки звернути увагу дітей на пташок, які стрибають по землі, шукають собі їжу, швидко літають. Розміщення гравців і місце керівника при поясненні гри. Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб кожний бачив і чув вихователя. Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починають гру.

При великій кількості гравців він робить один - два кроки до середини кола. Не можна ставати в центр кола, бо половина дітей буде за спиною керівника. Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує увагу.

Щоб ігрова діяльність на занятті проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог. Готовність дітей до участі у грі (кожна дитина повинна засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі). Гра на занятті не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення її змісту викликає втому і байдужість дітей. Правила гри зобов язують дітей діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки. Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо. Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вихователя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати на недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій дітей, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.

Пояснювати зміст гри треба виразно, доступно, коротко, щоб не втомлювати дітей. Розповідь повинна викликати у дитини яскраву уяву про дійових осіб, яких вони зображатимуть. У ході гри правила роз яснюються і уточнюються. Для того, щоб діти краще засвоїли рух, треба найскладніші моменти пояснювати жестом і показувати деякі рухи. Пояснюючи найскладніші правила, треба показати, як вони виконуються. Правила гри пояснюються докладно лише тоді, коли вона проводиться вперше.

Повторюючи гру, тільки нагадують основний її зміст. Коли вводяться ускладнення, тоді потрібно роз яснити додаткові правила і способи виконання ігрових дій. Пояснивши гру в старших групах, вихователь перевіряє чи всі діти зрозуміли її, ставить їм кілька запитань, щодо змісту і правил. Гра проходить чітко і злагоджено, якщо діти добре зрозуміли правила та ігрові дії. Важливий момент у проведенні гри - вибір одного або кількох ведучих, їхні ролі можуть бути різними. Відгадати за голосом; хто підходив; наздогнати того, хто втікає; влучити м ячем та ін. Виконання обов язків ведучого має виховне значення. Сприяє активності, формує організаторські навички. Бажано, щоб у ролі ведучого протягом року були всі діти. Своєчасне навчання дітей різним способам вибору ведучого дає можливість справедливо розв язувати актуальні для початку гри питання взаємодії в ігровому колективі, запобігати багатьох конфліктних ситуацій між дітьми. Ведучого гри найкраще обирати за допомогою лічилок. Перш ніж проводити розучування лічилки, педагогу необхідно відібрати найбільш придатну для цієї гри як за змістом, так і за технікою рахунку.

Коли рухлива гра заснована на діях певних персонажів - зайця, вовка, лисиці, бажано для такої гри використовувати лічилку, у змісті якої є назва головного персонажа гри. За виконанням техніки рахунку лічилки можна розподілити на декілька видів. Найчастіше рахунок за допомогою лічилки виконується таким чином. Гравці стають у коло, одна дитина всіх обходить, чітко промовляючи кожне слово тексту обраної лічилки і почергово вказує на кожного з учасників гри. Ведучим стає той, на кого випало останнє слово. є лічилки, текст яких закінчується займенником ти. Така лічилка точно вказує, кому бути ведучим у грі. Під час використання деяких лічилок діти домовляються про додаткові дії, виконання яких і виявляє ведучого. Так, діти можуть домовитись, що всі учасники гри, в яку вони будуть гратися, стоять по колу, а один із них знаходиться у центрі з м ячем. Він проголошує слова. Коли буде проголошено останнє слово, діти розбігаються далі від кола, а дитина, що стоїть в його центрі, кидає м яч, намагаючись влучити в когось з гравців. У кого попав м яч - той і ведучий. Послідовне і систематичне навчання дітей різних способів самоорганізації під час проведення народних рухових ігор дозволяє ефективно використовувати час ігор для активного, повноцінного відпочинку дітей і сприяє формуванню рис самоврядування колективу, набуття кожним досвіду соціальної взаємодії. Формування нової національної стратегії освіти не може не враховувати тисячолітній досвід екологічного виховання молодших поколінь. Етнічна ментальність нашого народу довела потужні внутрішні можливості українства до самоорганізації та самозбереження. Наш народ не лише зберігся як одна з найчисленніших спільнот європи, а й виборов свою державність у жорсткому протистоянні сильнішим сусідам. Все те, що не вписувалось у його схему, вважалося хибним і не мало права на існування та розвиток. Ушинського та інших педагогів і вчених на широкий загал видавалося лише те, що було вигідне пануючій системі. Творча спадщина григорія ващенка взагалі була приречена на забуття, а видатні школи українського народознавства заперечувалися. Важко уявити народ без його історичної спадщини - традицій, звичаїв, вірувань. Тож без дослідження пласта української культури, пов язаного з екологічним вихованням, розвитком екологічної культури підростаючого покоління, неможливо уявити цілісну картину освітнього процесу.

Прогресивний розвиток суспільства став можливим завдяки спільним фізичним і духовним зусиллям усього роду, які нагромаджувалися сотнями поколінь. Великий екологічний досвід - витвір суспільної свідомості далекого минулого - лежить в основі української етнопедагогіки, фольклору і традицій. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічної культури учнів є формування у них системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки. Ось чому зараз перед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні морально - психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру все сказане вчителем, його думка є для них більш вагомою, ніж думки друзів - однолітків, інших дорослих. Вони більш емоційні, ближче до серця сприймають негаразди інших, сильніше співпереживають. Проблеми екологічного виховання та формування екологічної культури школярів у процесі використання народних природознавчих традицій досліджували класики педагогічної думки (в. ), сучасні педагоги (в. ), вчителі - практики (г. Проте аналіз вищенаведених праць показав, що проблема екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку в них розкрита неповно, фрагментарно або в контексті загального екологічного розвитку особистості. Тому необхідність удосконалення процесу екологічного виховання на уроках у початкових класах у процесі використання народних звичаїв і традицій зумовило актуальність проблеми й вибір теми дипломного дослідження. Предмет дослідження - використання народних звичаїв і традицій як засобу екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити особливості методики екологічного виховання молодших школярів на основі використання народних звичаїв і традицій у процесі навчальної діяльності. Гіпотеза дослідження. Якщо в процесі навчальної діяльності забезпечити практичне використання народних звичаїв і традицій, то показники екологічної вихованості в учнів початкових класів підвищаться. Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження - теоретичні (аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація й узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду з проблем екологічного виховання учнів) та емпіричні (педагогічне спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, аналіз результатів експерименту). Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя початкових класів щодо оптимізації процесу екологічного виховання учнів засобами народних звичаїв і традицій. Педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій. 1 сутність та педагогічний зміст екологічного виховання. Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи посідає в україні особливе місце.

Чорнобильська катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля привели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і т. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості. Відповідно до сучасних наукових досліджень, екологічний розвиток особистості проходить три стадії. На первинному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання екологічних норм визначається намаганням належати групі, суспільству, і відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій piвень екологічного розвитку автономний. Формування екологічної культури молодших школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності. Навчальній, трудовій, громадсько - корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні сформувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу.

Це така система уявлень про світ, згідно з якою вищою цінністю є людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається прагматичним імперативом. До яких екологічних наслідків це призвело - ми вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу.

Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої вищу цінність являє собою гармонійний розвиток людини і природи, що є елементами єдиної системи; метою взаємодії з природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом. Правильним і дозволеним є те, що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи. Серед якостей, що характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи. Специфіка засвоєння екологічних знань визначається складністю природних об’єктів, багатогранністю взаємозв’язків та залежностей між компонентами природних систем суспільством та навколишнім середовищем. Сучасний рівень розвитку засобів впливу на довкілля вимагає від кожної людини уміння прогнозувати й запобігати можливим негативним наслідкам своєї діяльності. Вибір оптимальних варіантів взаємодії з природою потребує глибокого аналізу, творчого підходу тому засвоєння екологічних знань не може обмежуватися рівнем застосування їх за взірцем. Обов’язково має досягатися творчий рівень оволодіння знаннями. В шкільній практиці поширені різноманітні методи й засоби навчання, що сприяють активізації творчої пізнавальної діяльності учнів. Заслуговують на увагу ті з них, які допомагають розвиткові умінь систематизувати знання, самостійно їх набувати, використовувати на практиці. До них відносяться різні види дидактичного матеріалу в тому числі ігри та вікторини. ігри та вікторини на екологічну тематику стимулюють інтерес учнів до проблем навколишнього середовища і надають урокам яскравого емоційного забарвлення. Різноманітні ігри та вікторини можна використовувати на всіх етапах уроку.

Екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково - пізнавальної активності школярів. При цьому вони стають широко обізнані про навколишню природу, оточуюче середовище, засвоюють досвід поміркованого й обережного ставлення людей праці до довкілля. Практика безпосереднього вивчення природи свого краю з метою його пізнання, збереження й перетворення стає для українських дітей тією житейською школою, котра наближує її до реалій повсякдення. Разом з тим педагогічне значення екологічної діяльності полягає в тому, що. Зібраний фактичний матеріал дуже результативно може використовуватись на уроках у контексті освітньої, виховної і розвивальної функцій навчання. На його основі можуть складатися різні ілюстраційні схеми, що унаочнюють пізнавальний процес, матеріали. Карти, діаграми, таблиці, макети, муляжі; виготовлятись роздаткові матеріали (копії статей, цитати з книжок і витяги з документів, листівки, бюлетені, зразки натурних предметів і ін). Екологічний матеріал, окрім навчальної, має високу віддачу і при використанні його у виховній роботі в позаурочний час. Зокрема - при проведенні вікторин, олімпіад; в організації зустрічей з екологами; через випуск стінгазет, екологічних альманахів. Вивчаючи природу рідного краю, учні набувають і закріплюють навички пошукової, дослідницької, природоохоронної роботи; у них формуються почуття колективізму, громадянської відповідальності. Проводячи екологічну, природоохоронну роботу, учні можуть виявити нові факти, аргументи, відомості; уточнити деталі вже відомих явищ і подій. Така робота допомагає педагогам краще пізнати своїх учнів, вихованців, розкрити їх своєрідність, неповторність, різнобічність інтересів, уподобань, спрямувати їхню професійну зорієнтованість. Робота вчителя з екологічним матеріалом розширює його кругозір, збагачує новими знаннями, ініціює процес вдосконалення педагогічної і методичної майстерності. Зважаючи на це, цілком зрозумілим є те, чому в школах і дитячих дошкільних закладах україни поширюється природоохоронна робота, поглиблюється її зміст, з являються нові цікаві форми пізнавально - пошукової активності дітей. Не всі педагоги творчо підходять до цього питання в організації вивчення основ охорони природи учнями рідного краю, в методичному забезпеченні ефективного процесу екологічного виховання. Окремі вчителі не проводять планових, передбачених програмами навчальних екскурсій, практичних занять на місцевості, спостережень; не використовують екологічний матеріал у формуванні цілісних уявлень своїх учнів про навколишній світ. Без організації природоохоронної роботи важко забезпечити поєднання навчального процесу із життям. З іншого боку - часом і вчителі лише радіють з того, що їхні вихованці задовольняють свої екологічні запити поза школою, в гуртках юних туристів й екологів позашкільних установ. Однак в центрі екологічної роботи повинна бути загальноосвітня школа, її педагогічний колектив, учнівський контингент. Саме у них найбільші можливості забезпечити потрібну розумну масовість такій роботі. Свого часу вчителі задовольнялися тим, що в школі працював гурток з охорони природи з 10 - 15 учнів, члени якого практикували походи по рідному довкіллю, займалися очищенням джерел чи струмків і т. Проте сьогодні це вже не відповідає потребам виховної роботи і навчального процесу.

Системне співробітництво в галузі навчальної і природоохоронної роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу навчання й виховання, наголошуючи єдність їх мети і конкретних завдань, принципів і методів навчально - виховного впливу на свідомість, почуття й волю, життєву позицію і особистісні переконання учнів. Така робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, бо забезпечує поєднання пошукової активності школярів з громадсько - корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально - виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху.

Зокрема, всебічне вивчення природних, соціально - економічних умов та історичних особливостей рідного краю, реалізація завдань охорони природи постає як один із найдієвіших засобів формування активної життєвої позиції учнів на ґрунті поліаспектного сприйняття ними змісту екологічного виховання. Особливе місце в екологічному дитячому русі належить початковій школі. Проте сьогодні природоохоронний принцип повинен більш активно заявити про себе в навчально - виховному процесі. Починаючи від простих фенологічних спостережень за природою і завершуючи питаннями охорони природних об’єктів, - все має бути підпорядковане тому, аби шкільне буття учнів максимально сприяло розширенню екологічного кругозору, формуванню екологічної свідомості молодших школярів. Теоретико - методологічна - зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметів та явищ навколишнього середовища; практична (діяльнісна) - пов’язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності. А) пізнавальна діяльність учнів, що пов язана із спостереженням навколишнього середовища. Характерною особливістю цього виду роботи є те, що в процесі її учні здобувають екологічні знання з безпосереднього оточення. Така діяльність розвиває інтерес дітей до природоохоронної роботи, формує позитивне ставлення до екологічної діяльності; б) дослідницька діяльність передбачає не пасивне спостереження, а різноманітну активну природоохоронну роботу.

Це практичний пошук, відкриття раніше невідомих фактів екологічної діяльності. У дослідницькій діяльності особливо яскраво виявляється активність учнів, вміння їх самостійно розв’язувати екологічні проблеми. Творчий пошук ведеться на високому рівні пізнавальної, практичної ініціативи, активності та емоційного настрою, що створює сприятливі передумови для розвитку високих моральних якостей особистості, у даному випадку екологічної культури. Кожний учасник подорожі, експедиції або екскурсії під керівництвом учителя може проводити спостереження та елементарні наукові дослідження впливу порушення рівноваги на життєдіяльність навколишнього середовища загалом чи конкретного природного об’єкта. Це підвищує увагу учнів до об єктів дослідження, сприяє активізації процесу екологічного виховання дітей молодшого шкільного віку.

В) практична (прикладна) діяльність виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку.

Екологічний матеріал за своїм змістом є дуже різноплановим (природничим, історичним, літературним, географічним). Основними джерелами його надходження є науково - природнича та інша література (науково - популярна, довідкова, художня); місцева періодична преса (обласні та районні газети і журнали); повідомлення місцевого радіо та телебачення; власні спостереження учителя та учнів за природою та працею людей своєї місцевості; натуральні наочні посібники (колекції місцевих корисних копалин, зразки ґрунту, гербарії рослин та ін. ); ілюстрації, малюнки, фотокартки, діапозитиви із зображенням екологічно небезпечних явищ і т. Таким чином, екологічне виховання слід розглядати не лише як діяльність учнів, спрямовану на формування екологічних знань, але й як одну з умов розвитку екологічної свідомості та життєвої екологічної культури. На певному етапі біологічної еволюції наші далекі предки вийшли з сфери суцільного підпорядкування біологічним законам і самі стали джерелом творення культурогенного потоку інформації, завдяки чому відбувалася їхня дальша адаптація до дії законів природи. Через виробництво (перманентний розвиток і вдосконалення знарядь праці), засоби комунікації (мова), традиції, мораль, звичаї і т. Невід ємною умовою суспільної еволюції став процес навчання і виховання. Основою релігії давніх слов ян, особливо тих, що жили на землях біля середнього дніпра, був культ природи. В уявленні давньої людини все, що оточувало її, було живе, одухотворене, наділене магічною силою, яка так чи інакше на неї впливала. Однак, на відміну від греків і римлян, наші предки не наділяли їх людською подобою і не приписували їм різних людських рис і пристрастей, а уявляли їх як осіб вищої духовної сфери. Не можна створити абсолютно точної картини щодо слов янського олімпу, але вважають, що було чотири або п ять головних богів. Бог грому і блискавки перун, бог сонця хоре, або дажбог, бог вітру стрибог, бог вогню сварожич і опікун худоби, бог скотарства велес. Крім того, в уявленні давніх слов ян увесь навколишній світ був наповнений іншими таємничими істотами нижчого порядку.

Водяниками, лісовиками, русалками, мавками, домовиками, що жили у воді, болотах, лісах, горах, полях і в людських оселях. В українському пантеоні не було злих богів, боги та нижчі божества ставилися до людей прихильно, але треба було здобути і утримувати їхню ласку молитвами, обітницями, жертвоприношеннями. Характер божеств залежав від характеру етносу, а на останній вирішальний вплив мала природа. Благодатна земля, м якість краєвидів не зумовлювали активно - агресивні орієнтації стосовно природи. Навпаки, сприяли розвиткові мрійливості, толерантності і віротерпимості. У першовитоках українських вірувань беруть початок етнічний кордоцентризм, емоційність і чуйність - риси, які завжди переважали. Серед них - митрополит іларіон, володимир мономах, климентій смолятич, григорій сковорода, памфил юркевич, костянтин ушинський, борис грінченко, григорій ващенко, антон макаренко, василь сухомлинський та багато інших, феномен яких прагнуть збагнути і закордонні дослідники. Молитви і релігійні обряди справлялися якнайближче до таємничих сил природи. Під особливим деревом (зокрема, дубом), на полі, біля криниць, в лісі, біля річок і озер. На узвишші, часто на узліссі встановлювалися і язичницькі ідоли - боввани. Сама природа була не тільки оселею, а й частиною єства вищих сил; приміщення чи будови для молитов були не потрібні. Храми і капиша з явились порівняно недавно, уже за княжої доби. Пантеїзм вірувань сприяв відчуттю єдності з природою. Під час відправляння ритуалів людина ніби розчинялась у просторі. Ритуали супроводжувалися проникливим співом, характер і зміст якого залежав від призначення обряду.

Так виникли й дотепер зберегли високий естетизм стародавньої традиції гаївки, щедрівки, колядки, веснянки, обжинки, голосіння і т. У ритуалі брали участь всі члени роду.

Від найстаріших до найменших, дня яких споглядання обряду було водночас і великою школою естетичного, морального виховання, і уроком набуття природничих знань та суспільного досвіду.

Потужні корені цієї школи проросли у високопродуктивній і природовідповідній господарській діяльності. Набожне ставлення до землі, початки якого яскраво проглядаються ще від трипільців (4 тис. Е), було пронесено через тисячоліття і закарбувалось у висловлюваннях земля - мати, земля - годувальниця. Немало повір їв, що збереглися і дотепер, у давнину виконували роль заборон, імперативів і навчали берегти все живе.

Дерева, звірів, птахів, не забруднювати водойми, криниці. Заборони акумулювали природжений естетизм, потяг до краси, гармонії з природою. Чорногуза не займай - згорить хата, у воду не плюй - вона свята. Сила язичницьких ритуалів народних вірувань була така переконлива, що багато з них, особливо пов язаних з водою, перейняло християнство. Про грані співіснування язичництва і християнства написано чимало. Безперечним є факт екологізації українського православ я через його поєднання з попередньою релігійно - світоглядною системою. Засвоюючи нову чужу віру, вірування наших предків не розчинилися у нових християнських святах та обрядах. Неможливо уявити собі зиму без різдва христового, без ряджених, вертепу і куті, а весну - без христового воскресіння, великдень - без писанок. Літні зелені свята невід ємно асоціюються з клечанням хати лепехою і свіжою травою. Спас поєднується з обжинковими звичаями та обрядами. Виникнення ранньофеодальної держави київська русь історики відносять до ix ст. У дохристиянський період існування нашої держави звичаєва педагогіка, яка сформувалася і закріпилася в традиціях, символах попереднього етапу суспільного розвитку, продовжувала відігравати панівну роль. Вона збереглася і в наступних століттях, ніколи не втрачаючи свого значення. Як зазначалося раніше, процеси виховання і навчання були взаємопов язані і носили практичний характер. Діти пізнавали життя під час трудової діяльності. Разом з батьками полювали, обробляли землю, оволодівали ремеслами тощо. Перші моральні настанови і знання вони одержували через звичаї, обряди, традиції, народний фольклор. Великий образно - емоційний потенціал несла в собі казка, яка за язичницькою традицією втілювала ідею спорідненості життя тварин і рослин з життям людини, поетизувала роль надприродних сил, а отже, виховувала любов до природи. У київській русі була започаткована природозаповідна справа. Охоронялися урочища, призначені для полювання князів (звіринець, соколиний ріг), за володимира волинського створена добре відома й нині біловезька пуща, з хіx ст. Під охороною перебуває тур. Охорона угідь, пташиних гніздовищ, звірів у період виведення молодняку та інші імперативи, обов язкові для виконання всіма жителями ранньосередньовічної держави, також мали переконливе виховне значення. З прийняттям першого писемного законодавства руської правди вони частково перейшли із звичаєвої сфери у площину правових відносин. Як і раніше, дітей привчали шанобливо ставитися до землі - головного багатства держави і гаранту її достатку.

Ця традиція виявилася такою сильною, що її беззастережно сприйняло християнство, передбачивши церковне покарання поклоніннями протягом 15 днів для того, хто бив землю. Зберігся і культ матері, який деякі сучасні автори відносять до головних архетипів колективного безсвідомого українців і, як доказ, наводять приклад поклоніння богородиці нарівні з христом. Крім моральних засад і світоглядних настанов, у київській русі дитина здобувала професійні знання, які також передавалися за правилами звичаєвої педагогіки. Від батька - до сина. Селянин - землероб володів майже 200 професійними навичками успішного ведення господарства. Природні прикмети відігравали велику роль у виховному процесі, з дитинства входили у свідомість, розвивали спостережливість, образне мислення, сприйняття кольорової гами навколишньої природи. Ясний місяць дощу не бачить, червоне вечірнє небо - жди дощу, трапляється такий год, що на день по сім погод, сухий квітень - голодний рік - , весна багата на квіти, а хліба в осені позичає, як травень дощі сіє - жито половіє, як у травні дощ не впаде, то і золотий плуг не виоре, не радій великому посіву, а радій гарному врожаю, зима біт, та снігу не їсть, а тільки сіно. Після прийняття християнства все ж велику роль продовжували відігравати служителі язичницького культу і носії ізотеричних знань та магії - волхви. Пригадаймо факти з літопису руського, коли за порадою до волхвів звертаються великі князі київської русі, зокрема - князь олег, якому було напророковано смерть від власного коня. Будучи невід ємною часткою культури праукраїнців, дохристиянські вірування відігравали роль екологічного чинника в пристосуванні етносу до природного середовища. Християнство з чітко регламентованими канонами і нетерпимістю до поганства трансформувалося на місцевому фунті - з огляду на об єктивні процеси самоорганізації та самозбереження етносу.

Екологічні мотиви писемних джерел сягають часів київської русі. Слово о полку ігоревім, створене через 200 років після офіційного прийняття християнства, найповніше з усіх давньоруських оригінальних джерел відображає ментальність народу.

Важко відшукати твір середньовічної літератури, який би так зримо ілюстрував роль культури як засобу пристосування до конкретних умов проживання. Тут людина і природа, природа і батьківщина (у творі - це земля руська) - одне ціле; стала екологічна система тримається на високому патріотизмі і моральності. Природа співпереживає своїм захисникам, набуває людських якостей, сприяє діям героїв, іноді стає на перешкоді, попереджаючи про небезпеку.

Назви птахів тут зустрічаються 54 рази, назви рік - 23. Природа має багатокольорову гаму.

Синій колір у поемі зустрічається вісім разів, червлений - шість, чорний - чотири, сірий та зелений - по три, білий - два, багряний - один раз. Князівські чвари і війна, все те, шо руйнує екологічні зв язки, заслуговують найглибшого осуду.

Автор свідомо використовує багатовіковий досвід самозбереження етносу, акумульований в язичницьких віруваннях, і підпорядковує його привнесеній ззовні християнській традиції. Така трансформація автохтонної світоглядної системи через призму християнства простежується і в інших творах давньоруської літератури (слово про закон і благодать іларіона, поучения дітям володимира мономаха та ін). Для навчально - виховних традицій київської русі характерні зачатки формування валеологічних знань. Цими знаннями володіли знахарі, баби - повитухи, чаклуни. євпраксія, онука володимира мономаха, в трактаті алімма описала основи догляду за немовлятами, гігієни з використанням народної медицини, тощо. Школа київської русі, поєднавши візантійську традицію з місцевою, формувала природничі уявлення та знання, моральні цінності, навички пізнання навколишнього світу, тобто закладала екологічні традиції в розуміння явищ навколишньої дійсності. У сучасних умовах у практиці початкового навчання формування екологічної культури молодших школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності. До форм екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші. Дотримуючись традицій своїх предків у сфері збереження і охорони довкілля, люди зможуть урятувати навколишнє середовище від знищення й екологічної кризи. 3 педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів. Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється на міжпредметній основі. Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв язки між неживою та живою природою, природою і людиною. Людина - частка природи. Потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Однак відчуття краси, розуміння природи не приходить саме собою. Розпочинаючи цю роботу з 1 класу, треба прагнути викликати в дітей передусім допитливість, а згодом - стійкий інтерес до природи і на цьому ґрунті - відповідальне ставлення до всього живого. Процес цей складний і тривалий. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були б розповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій своїй красі і неповторності відкриється перед учнем лише тоді, коли він сприйматиме його безпосередньо. Спостереження засвідчують. Молодші школярі виявляють турботу передусім про ті об єкти, які бачили, про які мають чимало відомостей; незнання ж спричинює в кращому разі байдужість. Нерідко ж, не усвідомлюючи наслідків негативного ставлення до навколишнього, діти завдають шкоди рослинам і тваринам. Як же зробити, щоб людина змалечку не тільки оволоділа певними знаннями й уміннями, а й виросла чуйною, активною, коли йдеться про захист природи поліпшення навколишнього середовища. Педагогічних засобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронної підготовки молодших школярів, існує чимало. Таке спілкування з природними об єктами стане надійним фундаментом для подальшого вивчення дисциплін природничого циклу.

До того ж використання екологічного матеріалу активізує пізнавальний процес, сприяє розвитку самостійності. Однак, сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумнішою, глибоко моральною, непримиренною до зла. Тільки активна взаємодія з природою здатна виховати найкращі людські якості. А починати слід з формування в дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв язків між різноманітними її об єктами, взаємовпливу природи і людини. Ці ідеї екологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за змінами як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети про зміну погоди, з ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході яких виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме і щодо тварин) або більш тривалих подорожей. Не бракує й доступних для молодшого шкільного віку видів практичної природоохоронної діяльності. Вже один цей перелік свідчить, що у вчителя є чимало можливостей для формування в дітей необхідних практичних навичок. Широкий простір для екологічного виховання забезпечують й інші види природничих завдань. На сьогоднішній день екологічне виховання у початкових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та її компоненти. Зміст екологічного виховання складає система взаємопов’язаних понять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичної підготовки вчителя. Уроки природознавства, читання, рідної мови і т. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини. Перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально - виховного процесу, який був би більш особистісно - орієнтованим на екологічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання. Водночас практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для екологічного виховання, формування екологічної культури учнів, їхньої самостійності, ініціативи у природоохоронній діяльності. Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання і виховання у процесі учбової діяльності будується на основі проблемно - пошукової діяльності молодших школярів. Серцевиною проблемного уроку є взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення екологічних проблем. Основний зміст технології проблемного навчання має становити методика застосування проблемних ситуацій екологічної спрямованості на різних етапах уроку.

Уроки природознавства, читання, образотворчого мистецтва у початковій школі - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій екологічного спрямування. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань. Вчитель разом з дітьми може розв’язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами. Важливе значення в екологічному вихованні учнів початкових класів має наочний матеріал, який допомагає заохочувати дітей до праці та викликає позитивні емоції. Адже зацікавленість, впевненість у своїх силах, задоволення - усе це могутній стимул до праці. Без інтересу, подиву, радості неможливе успішне навчання в початкових класах. Тому вчителям початкових класів, щоб зацікавити дітей, доводиться до кожної теми добирати додатковий матеріал, який не завжди легко відшукати. Реалізація в навчальній роботі засад екологічного виховання учнів робить уроки більш цікавими, змістовними. Через екологічну роботу програмовий матеріал з основ наук органічно пов язується на уроках з місцевим життям, духовними набутками рідної сторони. За змістом екологічної роботи учні виконують завдання державних, наукових, громадських організацій, державних, народних і шкільних музеїв; здійснюють громадсько - корисну роботу з охорони природи у своїй місцевості, вивчають і пропагують природоохоронні традиції свого народу.

Зокрема, цікавим видом дослідницької роботи молодших школярів на замовлення може бути вивчення ними малих річок і водойм свого краю, ярів та балок, котрі ускладнюють сільськогосподарське виробництво. Популяризації знань і відомостей про рідний край слугує влаштування у кожній школі різноманітних виставок. Можна широко показати результативність екологічно спрямованої пошуково - дослідницької та пізнавальної активності учнів на терені рідного краю через карти походів, гербарії, колекції мінералів, щоденники, записи (протоколи) бесід з людьми, сценарії народних свят, обрядів, експонати до природоохоронних експозицій і т. Такі виставки мають дуже високий пізнавальний, навчальний, виховний потенціал і для учнів, і для вчителів, а разом з тим збагачують методичний арсенал педагогів щодо ефективного природничого навчання й екологічного виховання. Заслуговує на підтримку практика підготовки, за ініціативою місцевих освітянських управлінських структур, насичених природоохоронним матеріалом посібників з природознавства та інших навчальних дисциплін. Перш ніж разом з учнями приступити до екологічної роботи, вчителі уважно аналізують програму, зіставляють її зміст із підручником. Це допомагає виділити основні завдання вивчення предмета за класами (здійснювати наступність і перспективність у формуванні основних понять курсу.

Використання наочності на уроках у процесі ознайомлення молодших школярів з основами природоохоронної діяльності відіграє переважно допоміжну роль, однак у деяких випадках певний навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об єкт взагалі неможливе). Тому вчителі збирають й упорядковують додатковий матеріал для уроків. Розробляють також для опитування і спостереження пам’ятки, картки з усіх тем курсу.

Вивчаючи тему форми поверхні землі. Рівнини, яри, гори, передові педагоги проводять екскурсії в природу.

Для цього вибирають місце, яке найкраще показує специфіку поверхні. Природа - джерело здоров я і радості, неоціненне багатство. Вчити бачити красу рідно природи, виховувати бережливе ставлення де неї потрібно починати з раннього дитинства, і цьому сприяють екскурсії. Обгородження мурашників, підгодовування птахів, виготовлення гербаріїв тощо. Результати цілеспрямованих досліджень свідчать, що екологічне виховання у процесі навчальної діяльності в початковій школі проводиться епізодично, без детально розробленої методики. Проте слід враховувати, що успішність процесу екологічного виховання засобами навчальної діяльності визначається сукупністю взаємопов язаних дидактичних умов, що забезпечують ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу у початкових класах, а саме.

У процесі добору екологічно спрямованого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв. Вихідною умовою, що забезпечує ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу на уроках у початкових класах, є добір його змісту за сукупністю названих критеріїв. Згідно з ними, цей матеріал, який учитель планує використати на уроці, має бути науково достовірним, перевіреним за кількома джерелами; доступним для розуміння його молодшими школярами, не переобтяженим зайвою, занадто детальною інформацією; співвідноситись із основним програмовим матеріалом, не затіняючи головного, а навпаки, надаючи йому конкретності та виразності; емоційно насиченим, спрямованим на формування в учнів емоційно - позитивного ставлення до рідної природи, праці людей, до всього живого. У процесі добору змісту екологічно спрямованого матеріалу важливим критерієм є також його особистісна значущість для учнів. Реалізація цієї вимоги, як показали результати експериментального дослідження й аналіз передового педагогічного досвіду, забезпечується кількома шляхами. Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про охорону місцевих рослин, тварин; добирати ілюстрації, виготовляти малюнки. Ще один шлях - вільний вибір учнями відповідних об єктів для спостережень з наступним обговоренням у класі їх результатів; врахування учителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів. Систематичність використання екологічно спрямованого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на багатьох уроках з різних предметів. Природознавство, рідна мова, ознайомлення з навколишнім, читання, образотворче мистецтво і т. Причому, природоохоронні відомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, а впорядковані в певну, логічно побудовану, завершену систему.

Тобто, починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг екологічних знань та вмінь, який необхідно засвоїти учням. Цілеспрямованість процесу використання екологічно спрямованого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній, виховній, розвивальній). Так, екологічно спрямований матеріал, залучений до уроку, може використовуватися для ілюстрації та конкретизації основного програмового матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцності та усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченого матеріалу; розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; зв язку навчання з життям. Поряд із навчальною екологічно спрямований матеріал пропонує виховну та розвивальну функції, тобто він сприяє вихованню в учнів любові до рідного краю, відповідального, гуманного ставлення до природи та праці людей. Використання екологічно спрямованого матеріалу на уроці залежить також від віку учнів і ступеня їх обізнаності з ним. У 1 класі основна роль у цьому процесі надається вчителю. Він добирає матеріал, сам його розповідає, зачитує цікаві відомості, показує ілюстрації. Чим дорослішими стають діти, тим активнішою має бути їхня природоохоронна діяльність. Для того, щоб сформувати в учнів правильне уявлення про той чи інший екологічний об єкт, учителю необхідно поряд із словесним описом його використовувати наочні посібники. Це можуть бути гербарії рідкісних рослин різних природних угруповань (лісу, луки, поля), колекції корисних копалин, що добувають у цій місцевості, зразки місцевих ґрунтів, діапозитиви із зображенням місцевих тварин, рослин, краєвидів тощо. Доцільність такої діяльності обумовлюється також і перевагою конкретно - образного мислення молодших школярів. Добираючи зміст матеріалу та розробляючи методики його використання, необхідно враховувати і таку особливість уваги учнів початкових класів, як її мимовільний характер. Саме тому все нове, яскраве, що опрацьовується на уроці, зразу ж привертає до себе увагу учнів. Організовуючи засвоєння екологічно спрямованого матеріалу, можна використовувати різноманітні методи та прийоми навчання. Розповідь учителя про природу та її охорону, бесіда, побудована на природоохоронній основі, читання відповідної літератури, спостереження над об єктами рідної природи, яке проводять молодші школярі; сприймання ілюстративного та натурального наочного матеріалу.

Вибравши способи опрацювання екологічно спрямованого матеріалу, вчитель має продумати і його місце в структурі уроку.

Природоохоронний матеріал можна успішно використовувати на різних етапах уроку.

Наприклад, сформувавши поняття дерева, кущі, трави (3 клас, предмет природознавство), вчитель просить учнів пригадати назви відомих їм дерев, кущів трав янистих рослин, які потребують охорони. Відповіді учнів учитель доповнює цікавими відомостями про способи охорони рослини та супроводжує їх показом гербарію, малюнків, ілюстрацій. Перевіряючи домашнє завдання, теж можна спиратися на екологічно спрямований матеріал, завдяки чому цей етап уроку виконуватиме не лише контрольну, а й виховну функцію, стимулюючи цим самим увагу й активність учнів. Наприклад, перевіряючи матеріал за темою річка (3 клас, природознавство), вчитель може запропонувати учневі розповісти про охорону річок на основі місцевої річки (намалювати на дошці схему, показати її на карті). Таке наповнення змісту навчально - виховного процесу в початковій школі екологічно спрямованим матеріалом забезпечує не лише міцне й осмислене засвоєння знань і розширення кругозору учнів, а й сприяє формуванню їх елементарних морально - естетичних уявлень та розвитку екологічного світогляду.

Методика екологічного виховання молодших школярів у процесі використання народних звичаїв і традицій. 1 організація та зміст експериментального дослідження. Учитись у природи, вміти спостерігати за її життям - ця мудра філософія народу, що знайшла широке відображення в численних народних прикметах та прислів ях, казках, легендах, повір ях, піснях, обрядовості тощо. Спільна ознака моральних цінностей усіх народів та, що саме в їхніх межах етнос адаптується до природного середовища. Джерелом екологічної свідомості, звичайно, є виховання. Звідси незмінна актуальність визначення процесу виховання як становлення рівноваги між особистістю і навколишнім середовищем. Серцевиною ж його є задоволення морально - етичних потреб людини. Проте висока екологічна культура можлива лише в разі покладання в основу гуманістично - екологічного типу цінностей. єдність свободи (гуманізму) і співпричетності (шанобливість перед життям, зв язок з природою). Реалізація такої свідомості - екологічної - має спиратися на мудрість, творчість, красу і святість усього сутнього. У свідомості особистості неможливо вибудувати ієрархію цінностей без відповідних знань про світ, без уміння використовувати їх для прогнозування наслідків своїх дій. Екологічне знання, що інтегрує в собі інформацію про природу як цінність, є обов язковим для формування екологічної культури. Воно має структуруватись з урахуванням екологічного імперативу.

Але самих природничонаукових знань недостатньо, бо екологічна культура є способом адаптації етносу до свого середовища. Знання, відчужені від національного ґрунту, історії, традицій, не розкривають почуття приналежності до свого народу.

Будуючи зміст освіти лише на наукових знаннях, школа розвиває молодь однобічно, що призводить до деформації людської психіки, зміни ціннісних критеріїв і спонукань до дії. Виховання екологічної культури як складової національного ідеалу потребує природовідповідних форм і методів. Звичайно, якихось універсальних педагогічних технологій бути не може, бо, як зауважує о. Зрештою, й сама культура не терпить зовнішніх заборон і норм, окрім хіба тих, які вона створює сама. Тому осердя змісту екологічного виховання належить шукати в етноекології та етнопедагогіці. Освітньо - виховні заклади тоді стануть справжнім джерелом рідної культури. Таким фундаментом був український народний календар, побудований відповідно до біоритмів довкілля як сукупність принципів екологічного виховання. У свідомості дитини формувалися уявлення про закономірність перебігу подій, явищ, природних і соціальних процесів, що сприяло саморефлексії людини щодо свого місця у світі, спонукало до вироблення внутрішніх імперативів екологічно доцільної поведінки. Відчуваючи співпричетність до всього сутнього, людина не відокремлювала себе від природи і гармонійно співіснувала з нею. Спілкування з природою на засадах народного календаря здійснювалося під час традиційних свят, які були і святом природи. Це сприяло злиттю світу людини зі світом природи. Еколого - педагогічний потенціал народного календаря сприяв вихованню не лише екофільної особистості, а й дбайливого господаря, патріота своєї землі, батьківщини. У процесі розбудови системи освіти народний календар, на жаль, не посів належного місця в освітньому полі україни, що уповільнює процес зближення людини зі світом природи. Наш обов язок - зцілити зміст освіти на засадах еколого - та природовідповідності, врахувавши досвід предків з освоєння і формування середовища. Учені - психологи підтвердили, що навички і вміння, поведінка дитини, моральні норми й цінності формуються за умови безпосередньої практичної діяльності із застосуванням методів виховних вправ. Одним із важливих виявів творчих якостей особистості є її ціннісне ставлення до предметів і явищ життя. Ціннісне ставлення до природи означає усвідомлення самоцінності природи, яке зумовлюється системою світоглядних знань особистості, життєвим і соціальним досвідом, який формується й виявляється лише в процесі активної оцінної діяльності, тобто вмінням оцінювати. Надзвичайно багаті різноманітні знання про природне середовище відображають його ціннісно - практичні властивості з точки зору суспільного значення (господарського, гігієнічного, агрономічного, рекреаційного, естетичного і т. Тобто природа розглядається через призму суспільних потреб і цінностей. Як середовище життя людини й інших живих організмів, як джерело ресурсів, що особливо важливо для формування готовності відповідально ставитися до природного довкілля. Тобто виникають умови для виявлення й розвитку нахилів і здібностей школярів, пізнання природи, суспільства, людини, істини; вироблення цілісного - гуманного і незалежного - погляду на навколишній світ; розвитку в дітей потреби постійно навчатися і самонавчатися; набуття ними способів і досвіду практичної діяльності в природі. Для розвитку індивідуальності кожної дитини необхідна її особиста взаємодія з матеріальним і духовним світом, соціальним та культурним довкіллям, коли створюються умови, за яких виникають можливості для використання та реалізації духовного, інтелектуального і фізичного потенціалів. Практична діяльність формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку знання в переконання. Саме за таких умов відбувається єднання емоційних, прикладних чинників, інтенсивно формується світогляд дитини. Без знань закономірностей сезонного розвитку природи наші предки не могли обійтися в багатьох галузях народного господарства. Ці знання базувалися на безпосередніх спостереженнях за фенологічними індикаторами в природі, які показували синхронний зв язок між окремими сезонними явищами і явищами, що вказують на необхідність виконання тих чи інших господарських робіт. Овес сій, коли березовий лист стане розвиватись або сій овес до розпускання осики і т. Перевірку наведених прикмет краще організовувати в формі практичної роботи. Основна мета проведення спостережень - вивчити вплив антропогенних факторів на мікроклімат і сезонний розвиток природи, характер цього впливу (позитивний, негативний) та використовувати зібрані дані для розробки можливих заходів з охорони природи, створення банку даних. А також навчитися відрізняти нормальні цикли розвитку природи від порушених діяльністю людини. Наприклад, можуть спостерігатися зміщення часу сезонного розвитку дерев, кущів, трав поблизу промислових підприємств під дією забруднення повітря і ґрунту тощо. Одним із нетрадиційних засобів екологічного виховання учнів початкової школи є, на нашу думку, український народний (церковний) календар. Відомо, що у 80 - 90 - і рр. Сучасне покоління, на жаль, цю здатність втрачає. А на прикладі попередніх поколінь українського народу можна стверджувати про нерозривний, природний зв`язок народного календаря із національно - історичною пам`яттю нашого народу.

“практично все господарське життя чітко регламентувалось календарно - святковою структурою”, - стверджує м. Народ існує завдяки наступності поколінь. Самоідентифікація покоління відбувається через вироблення концептуально сформованого ставлення до історичного минулого. Кожне покоління нації історично себе самоусвідомлює. Таким чином, духовним надбанням етносу, складовою частиною його національної самосвідомості виступає національно - історична пам`ять. Вона включає в себе як знання про події, традиції, ідеї, теорії - все те, за допомогою чого народ (етнічна спільність) усвідомлює своє минуле, так і його ставлення до цього історичного багатства. історична пам`ять народу - це найважливіший компонент його духовної сфери, який дозволяє підтримувати безперервність етнічної еволюції, спадкоємність народного досвіду, передавати накопичене багатство національних цінностей наступним поколінням. Національно - історична пам`ять народу особливо актуалізується в переломні, кризові епохи, коли буття етносу зазнає серйозних та суворих випробувань. Підвищену нині увагу українського народу до минулого, до своїх коренів можна розглядати як запізнілу реакцію на довге ігнорування його національної своєрідності в умовах тоталітаризму.

Народний календар українців виступає як унікальне історичне джерело, осередок його національно - історичної пам`яті завдяки комплексності самого “місяцеліка, довготривалої історії його творення та універсальності у використанні, а також надзвичайно широкого ареалу застосування. Календар дає можливість зрозуміти і ту історичну соціальну реальність, коли він виник і тоді, коли він побутував. Народний календар розуміється нами як народна хронологічна система визначення часу тієї чи іншої події в добі, господарському сезоні, порі року відповідно до явищ природи і важливих суспільно - сімейних подій, переважно традиційних свят. інколи етнографи вживають термін “народний календар” як синонім до опису свят та обрядів у їх календарній послідовності. Становлення українського народного календаря відбувалось протягом тривалого часу.

Вирощуючи культурні злаки, випасаючи худобу, український селянин фіксував всі атмосферні зміни з огляду позитивних чи негативних впливів на результати його праці. Оскільки головним заняттям прадавніх українців було хліборобство, наш народний календар з повним правом можна назвати хліборобським, або аграрним календарем. Стрижень життя - городньо - польові роботи, де землеробські покоління накопичили дивовижні знання про властивості природи - знання, на жаль, толком ніколи не записані. Споконвічна хліборобська праця витворила свій світ уявлень, своє самобутнє розуміння явищ навколишньої дійсності. Усю суму енциклопедичної народної мудрості було зведено до певної системи, що постала у вигляді народного аграрного календаря, який формувався поступово, в міру емпіричного осягнення народом навколишнього середовища. Народний календар до певної міри відтворив світоглядні уявлення українських хліборобів дохристиянської доби, коли регламентація життя зумовлювалась тодішнім язичеським віруванням і пристосувалась до певних календарних подій. Поряд з народним побутував так званий світський (астрономічний) календар, основною одиницею якого був рік, поділений на 12 місяців. із запровадженням християнства виник ще й церковний календар. Проте для українського селянина основним залишався народний (аграрний), який згодом з`єднався з церковним календарем. Введення християнства і протиборство нової церкви з язичеськими віруваннями українців знайшли відображення в народному календарі. Дохристиянські звичаї, народна пам`ять українців виявились занадто твердими і життєздатними. Християнство змушене було піти на певні поступи. Так, купальські свята пов`язали з пророком іоанном хрестителем, колядки і щедрівки - з різдвом христовим, веснянки і гаївки - з воскресінням христа і великодніми дійствами. Скуратівського, задовго до впровадження християнства і тим паче офіційної літературної структури місяценазв, якою ми користуємося нині, наші пращури вже мали чітку дванадцятимісячну форму річного календаря. Давні джерела, насамперед актові книги, фіксують позови та угоди не за числами, а за святами. На семена, на дмитра, на юрія і т. Отже, цей факт дозволяє зробити припущення, що кожен день мав свого “покровителя”, тобто святого, яким і регулювалися числа. Хоч християнство частково і знівелювало давній календар, але в народі користувалися традиційними формами, літні люди й дотепер визначають свята не числами, а днями чи тижнями. “після спаса, “на п`ятий день пилипівки, “перший тиждень великого посту та ін. історія народного календаря - це спроба увібрати весь аспект матеріальної і духовної культури українців. Цей цінний документ об`єднав тисячолітній досвід і народну пам`ять українства. Протягом віків він удосконалювався, доповнювався новими формами і філософськими структурами, перетворившись у цінне історичне джерело. Народний календар українців є джерелом народної моралі, що теж є складовою частиною національно - історичної пам`яті. Бо саме через календарні обрядові дійства передавались загальнолюдські цінності - розуміння добра і зла, совісті, честі, справедливості. Так, наприклад, 7 квітня традиційно є найбільшим весняним святом - благовіщенням. Саме з благовіщенням пов`язаний в українців своєрідний обряд, який у народі називали “вдовиним плугом”. Ця високогуманна форма засвідчує про добродійство народної моралі і шляхетність суспільних взаємин серед простого народу.

Саме в цей день сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли оброблятиме ниви вдовам і сиротам. Адже здавна в україні існував звичай. Першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну і важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось з односельців, знехтувавши звичаєм, раніше од вдів починав орати в себе вдома. історична пам`ять українського народу, що мудро було сконцентрована в народному календарі, визначала життєві пріоритети українців. Наш народ завжди шанував людей трудолюбивих, цінив працю і її результати, прагнув до заможного життя. “куркуль” стало лайливим словом тільки в комуністичні часи, бо тільки в бідності режим міг зробити всіх рівними. Закономірно, що утвердження комуністичної влади і “нового способу життя неминуче мали зіткнутися з духовно - ціннісними орієнтаціями українців, які фіксувалися в обрядових дійствах народного календаря. Вони чітко знали, коли починати польові роботи, а коли завершувати, коли святкувати, а коли й працювати з ранку до ночі. Попри всю драматичну історію українського народного календаря, він був і є джерелом пам`яті та духовності нашого народу, з багатьох позицій не втратив свого значення і сьогодні. Аналіз наукової педагогічної літератури, присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, а також практики роботи початкових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як і проблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії виховання залишається недостатньо розробленою. Тому доцільно буде, на наш погляд, дати рекомендації вчителям початкових класів щодо основних методів екологічного виховання засобами народних традицій ставлення до природи. Аналіз практики роботи початкової школи дозволив зробити висновок, що переважна більшість учителів ознайомлюють учнів з народними традиціями спілкування з природою. Проте, в основному це інформативне ознайомлення. Виявлено також, що учні більше цікавляться народними традиціями саме свого регіону.

Практично ця робота в школах україни проводиться в різноманітних організаційних формах (зелені й сині патрулі, клуби, гуртки юних друзів природи, шкільні лісництва, екологічні стежки, олімпіади і т. Практика підтверджує, що найбільшої різноманітності форм екологічного виховання учнів можна досягти в позакласній та позашкільній навчально - виховній роботі. Нині відбувається інтенсивний процес становлення позакласної та позашкільної виховної роботи на національній основі в школах нашої області та ін. У них проводяться виховні заходи у формі свят. Підтвердженням сказаному можуть бути приклади використання народом рослин з лікувальною метою, знання про благотворний їх вплив на людський організм, зображення на побутових речах та в оздобленні одягу орнаментів, запозичених у природи (рослини, тварини та ін. ) як оберегів від усього злого. Завдяки природженій допитливості й спостережливості, характерній нашим предкам, було помічено сприятливий і заспокійливий вплив рослин на людський організм, що на сьогодні одержало наукове підтвердження та визнання. Символами ж української землі завжди були верба і калина, які висаджували в пам ять про різні видатні події. Народна заповідь не нашкодь. Навчала наш народ давати рослинам точні назви відповідно до їхньої дії. Так, рослини, які мали звивисту або заокруглену форму (полин, вероніка, родовик тощо), вважалися прекрасним засобом проти головного болю, а ті, що мали тонке волосоподібне листя (заячий холодок, кріп) - засобами, що зміцнюють волосся. Квітки, що нагадують форму ока, - троянди, маргаритки, очанка, вважалися в народі ліками для очей. Чебрець і аконіт (трохи схожі на вуха) використовувались від захворювань органу слуху; кропива, вкрита жалкими волосинками, вважалася чудовим засобом від кольок. Моральні норми й цінності, закладені в народних традиціях, стають регуляторами життя та діяльності особистості, її активною внутрішньою позицією, яка виявляється у процесі дій, що вимагають здійснення реального вибору у стосунках з природою. Для визначення ефективності екологічного виховання молодших школярів засобами українських народознавчих традицій підібрано навчальний матеріал для використання на окремих етапах уроків я і україна. Продовжити формування уявлення про календар народних свят, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у відзначенні свят; розвивати пам’ять, мислення, виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.

Кожна країна, кожен народ має свої звичаї, які виробилися протягом багатьох століть. Цікавими звичаями та обрядами багата і наша країна. Різдво як символ народження, появи нового. Обряди і звичаї, пов’язані з народженням нового, початком нового року, нового циклу природних процесів. Колядування, щедрування, рядження, ворожіння як намагання прогнозувати майбутній врожай, закликати вищі сили на допомогу у сільськогосподарських роботах. Водохреща як символ освячення води, святості води, її надзвичайно важливої ролі у природі, як джерела і ознаки життя. Охорона води - багато в чому охорона всієї природи. Купання у холодній воді як ознака здоров’я - фізичного і психічного, очищення від негативного. Великдень як символ відродження, оновлення, оживлення природи, початку життєвих процесів у живій природі. Яйце, крашанка як символ життя і народження нової істоти. Символ єднання людини з природою, наближення до довкілля. Маювання осель як символ любові до природи. Символ буйності і всесильності природи, віри у силу довкілля, обожнення природи. Виполювання бур’янів у зелену суботу - ознака бажання допомогти природі очиститися від негативного. Можна рубати гілки дерев і рвати квіти - як символ подяки вищим силам за створення природи і людини. Свято купала як символ оновлення природи. Перескакування вогнища як очищення від негативного. Пошук квітки папороті як намагання знайти універсальний засіб творення добра, щастя всьому живому.

Вінкоплетення як символ єднання з природою. Обговорення приказки. Від введення до благовіщення земля відпочиває та сили набирається. В цей час не можна працювати на землі, оскільки земля зігрівається, рослини пробуджуються. Традиції шанобливого ставлення до землі - годувальниці - як прагнення зберегти майбутній урожай. Обряди освячення поля - з тією ж метою. Обговорення і виявлення прихованого екологічного змісту хліборобських приказках. На юрка сховається в житі курка; на прокопа жита копа; як прийде ілля, то наробить в полі гнилля; дочекався луки. Ані хліба, ні муки; хто не посіяв до богослова, той не варт доброго слова тощо. Усвідомлення, що глибинну основу вказаного зв язку між хліборобським змістом та екологічними традиціями розкриває саме система календарних обрядів і традицій. Сформувати уявлення про необхідність охорони живої природи, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у галузі охорони природи, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.

Обговорення дерев - символів, усвідомлення прихованого зв’язку екологічних чинників і стереотипів, що склалися відносно відомих дітям дерев. Дуб - сила і міць; довговічність, міцність, непідвладність стихіям і руйнуванню. Ритуальні обряди, пов’язані з дубом, як символ набути такої ж міцності і довголіття. Верба - сповіщає про прихід весни. Обряд посвячення верби як символ пробудження живої природи. Втикання галузок у землю як прагнення відродити природу.

Верба біля криниць, води - щоб вода була чистою і холодною (охорона води). Висаджування верб біля ярів, канав, на піщаних пагорбах з метою уникнення ерозії ґрунтів. Висаджування верби біля рік, озер - щоб зміцнити береги, зберегти водойми від замулення. Вербна неділя як день висаджування дерев, відновлення природи, охорони дерев. Верба як своєрідне позначення наявності води. Калина - символ україни. Де росте калина, там вода чистіша. Висаджування калини біля осель, обабіч доріг, на могилах як символ вірності, цнотливості і недоторканості довкілля. Калина як лікувальний засіб - символ охорони природи, яка допомагає людині. Сформувати уявлення про необхідність охорони тварин, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у галузі охорони тварин, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховувати шаноб - ливе ставлення до традицій українського народу.

На юрія (6 травня) - обряд вигону худоби на пасовище до сходу сонця з освяченою галузкою і молитвами на через цілющу росу - прагнення захистити тварин. Бджільництво - бджоли як божі створіння. Бережливе ставлення до бджіл. Святий зосим - святий покровитель бджіл. Обряд підгодовування бджіл освяченими продуктами як намагання охоронити їх від хвороб і підвищити продуктивність. Заборона кривдити ластівок і руйнувати їх гнізда - бо хата згорить - як природоохоронна традиція. Ластівка приносить з вирію весну - символ остаточного оживання природи. Священні птахи - соловей, зозуля, ластівка, голуб, чорногуз, лелека, чапля, жайворонок. Недобрі, але нешкідливі віщуни - сова, сич, сорока, ворона. Шкідливі птахи - шуліка, яструб як шкідники. Сформувати уявлення про необхідність охорони неживої природи і, зокрема, водних ресурсів, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу у галузі охорони води, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.

Обряд освячення води і освячення водою - символ її довгого збереження, віра в магічну силу води, в те, що вона може берегти святість. 2 ефективність експериментального дослідження. З метою перевірки ефективності розроблених матеріалів ми провели експериментальне дослідження особливостей екологічного виховання молодших школярів засобами народних природознавчих традицій у процесі учбової діяльності. Р), у процесі якого була визначена сфера дослідження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально - методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблем екологічного виховання та формування основ екологічної культури в учнів 3 - 4 класів, формулювалася гіпотеза і завдання дослідження. Р) був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв’язанням завдань експерименту, проведенням формуючого експерименту у 3 класі з метою перевірки гіпотези, продовженням та узагальненням вивчення стану досліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці. Формуючим експериментом було охоплено 23 учні експериментального класу.

Одержані результати порівнювалися із аналогічними показниками 24 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикою навчання. Планування процесу екологічного виховання через подачу навчальних завдань екологічного спрямування невеликими, логічно завершеними частинами; учень глибоко, ґрунтовно, послідовно розкриває зміст завдань, розуміє на доступному рівні основні поняття, знає традиції народного календаря і пов’язує їх із своїми спостереженнями; аналіз результатів констатуючого експерименту показав, що рівень знань учнів контрольного та експериментального класів на початку дослідження відповідає достатньому рівню навченості, відповідно 50 та 51% від загальної кількості (таблиця). Аналіз результатів формуючого експерименту показав, що рівень знань учнів експериментального класу наприкінці дослідження відповідає високому рівню навченості, а контрольного - середньому і лише незначно підвищився - відповідно 84 та 57% від загальної кількості (діаграма). Рівні засвоєння учнями екологічних знань під час використання народних звичаїв і традицій наприкінці експерименту.

У таблиці наведені результати виконання учнями 3 - х класів (експериментального і контрольного) навчально - пізнавальних завдань екологічного спрямування на формуючому етапі експерименту.

Дані таблиці свідчать про те, що в учнів експериментального класу вищий рівень екологічної культури, ніж в учнів контрольного класу.

35% і 52% учнів експериментального класу виконали завдання відповідно на високому і достатньому рівнях, що на 22% більше і на 6% менше, ніж у контрольному класі. Проте в експериментальному класі спостерігається закономірність. Учні з достатнього рівня знань наприкінці експериментального дослідження перейшли на високий рівень, а з низького - у середній. В контрольному класі відчутних зрушень не відбулося. Таким чином, результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективність запропонованої методики екологічного виховання учнів початкових класів у процесі навчальної діяльності. Отже, надзвичайно багаті можливості для формування ціннісних орієнтацій дітей криються в народних традиціях спілкування з природою. Отже, екологічне виховання - це психолого - педагогічний процес, спрямований на формування в людини екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів. Структуру екологічної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом еколого - виховної роботи вчителя є формування в учнів системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки, що доцільно здійснювати у різноманітних видах діяльності. Навчальній, трудовій, громадсько - корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу.

Також серед якостей, що характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи. Виявлено, що екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання повноцінної особистості. При цьому екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково - пізнавальної активності школярів, засіб розвитку екологічної свідомості та засіб формування практичних навичок у сфері охорони природи. Системна діяльність в галузі охорони природи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу екологічного виховання. Така робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, забезпечуючи поєднання пошукової активності школярів з громадсько - корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально - виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху.

При цьому, пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі. В результаті проведеного теоретичного аналізу виявлено функції екологічного виховання засобами народних природознавчих традицій, а саме.

Визначено основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури засобами народних природознавчих традицій. Принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно - вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі. Виявлено, що основними джерелами формування екологічної культури молодших школярів засобами народних природознавчих традицій виступають. А) пізнавальна діяльність учнів, пов язана із спостереженням навколишнього середовища; б) дослідницька діяльність, що передбачає різноманітну активну природоохоронну роботу на основі народних екологічних знань; в) практична (прикладна) діяльність, що виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку і формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворюючи здобуті в процесі пошуку екологічні знання у практичні навички природоохоронної роботи. Охарактеризовано поняття комплексного підходу у використанні засобів, видів і форм екологічного виховання засобами народних природознавчих традицій. Метою ж останніх є розширення, поглиблення, систематизація набутих знань, формування в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя кожної окремої особистості і нашого народу загалом. Виявлено, що реалізація в навчальній роботі засад екологічного виховання учнів засобами народних природознавчих традицій робить уроки більш цікавими, змістовними, а участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань. Доведено доцільність використання в навчально - виховній роботі таких методів, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з місцевими природоохоронними матеріалами на уроці, використання схем, діаграм, таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій. У форматі визначення найоптимальніших форм природоохоронної роботи в структурі охарактеризовано громадсько - корисну роботу; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок, створення куточків і музеїв охорони природи у школах. З метою перевірки наведених теоретичних положень проводилося експериментальне дослідження особливостей екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій. У процесі експериментального дослідження досліджувався рівень сформованості екологічної культури та екологічної вихованості учнів експериментального і контрольного класів. Для визначення впливу експериментальної методики навчання на сформованість екологічної культури та навичок природо - охоронної роботи засобами народних природознавчих традицій учням були запропоновані різноманітні завдання. Результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективність запропонованої методики екологічного виховання учнів початкових класів засобами народних природознавчих традицій. Таким чином, реалізація екологічного принципу засобами народних звичаїв і традицій забезпечує тісний зв язок шкільного навчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи. Список використаної літератури. Розкрити учням значення поняття фольклор. Продовжити формувати у них уявлення про усну народну творчість, її жанри та особливості. Збагачувати знання учнів про народну творчість українців. Афіша - запрошення, декоративні квіти для оздоблення, рушники, колиска, дві намальовані ялинки із прорізами, моделі ялинкових прикрас (у журі), торбинки з дарунками, конверти із завданнями для команд, сито із випеченими жайворонками. Починає звучати грамзапис пісні тихо над річкою у виконанні українського народного хору їм. Під час звучання музики учитель читає вірш про україну пам ятай. Наша сьогоднішня зустріч має назву свято українського фольклору і вона дещо незвичайна це не тільки свято, а й конкурс серед команд третьокласників. Вони складають перший у житті іспит з курсу українознавство. А оцінюватиме знання учнів журі (учитель називає його членів - учителів, батьків). із словами привітання до вас, шановні гості, звертаються учасники конкурсу.

Команди гетьман та запорожці, ватажки (прізвище та ім я учнів). Отже, свято розпочалося, і я ознайомлю присутніх з умовами оцінювання роботи команд. За правильні відповіді кожна команда буде отримувати ялинкові іграшки, якими прикрашатимуть свої ялинки. За кількістю іграшок на ялинці ми визначимо команду - переможця. Кожна дитина знає українського письменника богдана чалого і його твори про пригоди барвінка та ромашки. Сьогодні вони присутні на нашому святі. Зустрічайте їх, друзі. Часто у житті ми зустрічаємо слово фольклор. Буквальний переклад цього слова - народна мудрість. Один із його жанрів - колядки і щедрівки. Колядували 7 січня на різдво переважно парубки. Вони збиралися гуртами, вибирали ватажка, козу, пастуха з пугою та інших персонажів. Ватаг постійно носив головний атрибут - зірку.

Заходячи на подвір я, колядники просили дозволу і, коли господар погоджувався, починали забавну виставу з пісень - колядок і жартівливих сценок. У текстах колядок оспівувались господар, господиня та їхні діти. Зичили їм щастя і здоров я. Колядників господарі щедро обдаровували. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на молодіжні розваги - вечорниці, які справлялись 8 січня. Зустрічайте, друзі, колядників, які покажуть звичай таким, яким він був у давнину.

Звучить грамзапис пісні добрий вечір у виконанні українського народного хору ім. Заходить гурт колядників, попереду ватаг із зіркою, за ним коза, пастух, маланка та інші учасники вертепу.

Еони вклоняються глядачам, учням, на сцені, звертаються до вчителя. Щедрування - давній звичай новорічних обрядів, під час яких групи щедрувальників (переважно дівчата) піснями - щедрівками славили господарів, бажали їм здоров я й достатку, за що отримували винагороду.

Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, обрядовими іграми з масками. Щедрівки співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині. Заходить гурт дівчат - щедрувальниць, вони виконують щедрівку ой сивая та і зозуленька. Послухавши, вчитель обдаровує дівчат, і вони виходять із зали. Журі оголошує результати конкурсу, видає командам ялинкові прикраси, які барвінок і ромашка прилаштовують на ялинках кожної команди. У різні пори року приваблива земля. Але навесні все ж таки квітучіша та запашніша, красива і чиста. З давніх - давен у нашого народу було одне з найулюбленіших свят - зустріч весни, що проходило урочисто і радісно. Весну, за уявленням наших предків, приносили на крилах птахи. Тому в березні випікалося обрядове печиво у формі пташок, діти, співаючи, носили їх селом, закликаючи весну.

Під грамзапис благослови, мати. Заходить мати із випеченими жайворонками у ситі. Вона роздає дітям - членам команд - жайворонків. Звучить грамзапис веснянки ой прийшла весна, дівчата виконують танок. По закінченні танцю починає звучати грамзапис веснянки не стій, вербо, над водою, і дівчата виходять. Колискові призначені тільки для одного слухача - дитини і мають тільки одного виконавця - матір або близьку людину.

Мати й дитя - це най прекрасніший образ людської духовності. Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим, - писав т. Зв язок, що з дня народження існує між матір ю і дитиною, відображується у зворушливо щирих колисанках. Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим матір вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, у ритм гойдання колиски. Монотонний тихенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м якенькими лапками підступає до намальованої колисочки пухнастий, муркотливий котик (учитель співає). Дякуємо вам за спів колискових пісень. А тепер я запрошую дівчат 3 класу виконати колискові. Журі оцінює роботу конкурсантів. Сьогодні ми не можемо не згадати жанр українського фольклору - народну пісню. Наш народ завжди співав. Коли йому було весело і коли було сумно, під час праці та відпочинку.

Зала умовно ділиться на дві половини. Спочатку глядачі правої половини зали співають українську народну пісню несе таля воду, потім ліва - пісню а мій милий вареничків просить, а потім уся глядацька зала виконує українську народну пісню розпрягайте, хлопці, коні або іншу улюблену пісню. (танцювала риба з раком і пішли діти в поле під музичний супровід учителя). Як дитина бігає і грається, так їй здоров я усміхається, - говорить народна мудрість. Хто з нас не любить гру.

В ній передається характер народу.

Цінність дитячої народної гри не лише у фізичному загартуванні дітей. У ній виховується дружба, колективізм, взаємодопомога. Завдяки грі розвивається мислення, мовлення дитини, швидкість реакції. Змалечку треба бути добрим, чесним, сміливим. Саме народна гра допоможе стати таким. Для вас, конкурсанти, ще одне завдання. Але воно важче, ніж попереднє. Барвінок і ромашка вам роздадуть картки із зображенням предметів, а ви маєте або згадати загадку про ці предмети, або придумати свою. Своєрідним фольклорним жанром є скоромовки, їх цінність полягає в тому, що добираються і розставляються слова в них, вимова яких потребує певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції, що підвищує культуру мовлення. Журі виставляє оцінки за останній конкурс. А барвінок і ромашка підраховують для кожної команди загальну кількість ялинкових прикрас. Завершується і наша зустріч. Ми розглянули лише деякі жанри українського фольклору.

Культура нашого народу дуже багатогранна, вона не може не викликати захоплення. Ознайомити дітей із значенням холодної джерелиці в людському житті, переказами, легендами, віршами, піснями, прислів ями, приказками, які стосуються народного джерела. Вчити розуміти українське слово. Виховувати любов і пошану до давніх традицій нашого народу, краси гармонії навколишнього світу.

Скуратівського берегиня, твори т. Легенди, перекази, прислів я української пісні, книга народна мудрість, глек із святою водою. Діти, сьогодні на уроці ми перегорнемо сторінки великої книги - книги народної мудрості. Здійснимо екскурс у країну семи криниць. А допоможе нам у цьому маленька моя помічниця - голуба краплинка джерельної полиці. Крапелька, яка буде нашим екскурсоводом, товаришем, порадником і помічником. Нехай наша розповідь поведе нас на перехрестя доріг до матінки - криниці, до холодної джерелиці. Заглянемо в легенди і перекази наших дідусів, прадідусів. Прочитаємо рядки поетів, заспіваємо пісні. Ознайомимося з прислів ями і приказками. Дорогі друзі, добре що ви мені дозволили вас познайомити з чарівною книгою народної мудрості. Я обіцяю вам, що поведу вас цікавою доріжкою від перехрестя доріг, де б є холодне джерело, до сільської кринички - журавля із села в село, від діда до прадіда. Людина може довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток холодної джерелиці зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спекотливі жнив які днини, дарує радість пастухам. Б є маленьке джерельце.

А навколо нього відбуваються дива. Чудодійна сила джерелиці скрізь. На листочках рослин, у чашечках квітів, кінчиках травинки, озерцях калюж, де п ють воду комахи, тварини, звірі, де купається ясне сонечко, а вночі пробігає місяць. Відправимось на перехрестя чотирьох доріг. і що це за чудодійство. Тут теж джерельце святої криниці. Майже в кожному селі, на перехресті доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь - ким їх невгамовну течію прихорошено турботливими руками. Над криничками, колодязями людські руки зводили всілякої форми дашки, тому вода завжди залишається чистою. З особливим смаком оздоблювали зовнішнє цямрини. Кожне обійстя, немов маленькі диво - музейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вироблено зображення голуба. На фонтанчиках різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками. А яка ж криниця без зелені. Традиційно, обабіч криниць висаджують калину.

Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливого господаря ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже з природного каменю пішник, стоятиме чепурненька лавка, відерце, полив яний кухоль. і ось настав час перепочити. Матінка - криниця з лісового соснового бору приготувала гостинець - глек із холодною джерелицею із трьох її джерел. Це справжня вода - лікар. Напийтеся, любі, наберіться сили, здоров я, а я вам в цей час розповім переказ старійшин нашого села. В одній убогій селянській сім’ї захворіла маленька дитина. Недуг прикував її до поспілі. Тяжко було на неї дивитися. Важка хвороба, вкрадалася в дитяче тіло. Допомогти, порадити в лікуванні йшли всі. Але хвороба трималася. Вночі, серед темряви, війнула в материнське серце прохолода, яка принесла слова порятунку.

Встань, небого, до схід сонця, сходи до трьох джерел - криниць вашого села. Тричі із кожної криниці зачерпни долонею води і ні з ким не розмовляю чи, нікого небачачи, повернися назад. Напої своє дитинча, почитай молитву.

Недуг - як рукою зніме.

Прокинулась жінка і зробила все, що приснилося уві сні. і сталося справжнє диво. Дитина усміхнулася, відкрила знетомлені очі, вигукнула. Тепер ми з вами познайомимося із способами відшукування нових джерел. Ну що ж, любі друзі, слухайте і вчіться, в житті все пригодиться. Наші предки вміли дізнаватися про ті місця, де можна викопати нову криничку - знайти прохолодне джерело. Це був дуже відомий спосіб за допомогою вербової гілочки - палички - гадалочки. Там, де листочки ворушилися, було слабке джерело, а де листочки стрімко опустилися додолу, наче їх притягнув магніт - тут було добре джерело - гарна криниця. Ввечері, у тих місцях де хотіли викопати криницю, розкладали курячі яйця, накривали бляшаними відрами, а поруч клали лопухові листя. Вранці, на одному яйці, листку лопуха з являлися краплинки, на другому - текла патьоками, а на третім - зовсім сухе.

Де великі патьоки води були, треба було і копати, там є сильне джерело. З далекого вирію повернулися на свою батьківщину журавлі. Облюбувавши собі місце, відпочивши після довгого перельоту, прийнялись будувати житло - пір я до пір я, травинку до травинки, гілочку до гілочки. Скільки любові, тепла, душі вони вклали в свою домівку.

Аж ось довгожданний ранок - поселення. Малоде подружжя - господарі цього гніздечка. А потім були хвилини клопоту, навчання, бо через деякий час з явилось безтурботне птаство - м якенькі безпомічні журавлики - продовжувачі роду журавлиного. Застукали важкі холодні краплини дощу.

Зажурилось літнє сонечко осінь. Час настав і до вирію. Пора в дорогу далеку.

Але біда прийшла неждано - негадано. При останньому прощанні журавлів з полями і луками загинула журавлиха. із жалібним прощальним криком впала вона на узліссі. Журавель знепритомнів. Тяжке горе обрушилось на нього. Не зміг він його пережити, перенести, не зміг полетіти разом із молодої зграєю у теплі краї. Став дерев яним пам ятником на могилі своєї журавлихи. Вклоняючись кожного дня своїй милій, черпає він цеберком воду з лісової криниці, вмиваючись холодною джерелицею. Завершується наша розповідь сторінками книги народна мудрість. А з нею вичерпались і мої сестриці - краплинки, які полинули з маленького джерела в могутню ріку - голубе море.

Але ми з вами знову і знову будемо звертатися до святого місця - криниці, джерела. То ж нехай у вашому житті завжди загоряються нові небесниці й народжуються все нові й нові джерела. Саме становлення національної держави виявило постійне зацікавлення науковців і громадськості до нової проблеми – формування національної свідомості дітей та молоді, яка є фактором оновлення суспільства. Відродження україни неможливе без формування національної свідомості народу, насамперед, у дітей і молоді. Покоління, сформоване на духовних надбаннях предків, може утверджувати нову духовність, творити культуру, гідну сьогодення, продовжувати і розвивати культурно - історичні традиції. Формування національної свідомості молодших школярів набуває першочергового значення в умовах розбудови незалежної україни. Державна національна програма „освіта” (україна в ххі столітті) визначає головною метою національного виховання ставить успадкування школярами надбань історії свого народу, мови, культури, звичаєвості, духовної моральності. Саме школа і покликана формувати національну свідомість, починаючи від початкових класів і завершуючи середньою школою. Від успішного розв язання цих завдань залежить наше майбутнє, а отже і зміцнення державної незалежності. Процес формування національної свідомості починається в родині змалку і продовжуються в дитячих дошкільних установах, школах, середніх та вищих навчальних закладах. Національне виховання є одним із головних пріоритетів сучасної освіти, його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо - естетичної культури. Побудова і збереження української демократичної держави вимагає формування в її громадян національної свідомості і самосвідомості. Освіта є джерелом, з якого дитина найбільш черпає допомогу для національного самовизначення. Якщо предметом уваги дитини стає національне, рідне, а вчитель спонукає дитину поставитись до нього прихильно, то це є шлях до формування національної свідомості. В різні епохи свого духовного розвитку людина мріяла про можливість поєднати в собі міцність духу, розум мудреця і силу атлета. Цьому бажанню в значній мірі сприяли національні рухливі ігри, які протягом багатовікової історії розвитку людства зазнали змін, набуваючи різного призначення. Хоч як багато втрат зазнав наш народ за роки духовного нігілізму, але настав час, щоб національні рухливі ігри увійшли у всі сфери навчання учнівської молоді. При цьому на необхідність використання ігор у вихованні здавна звертали увагу видатні вчені і педагоги – д. Дитина рухається під час гри, вона вкладає в неї свою енергію, виявляє творчість та наполегливість. Однак аналіз публікацій свідчить про те, що не з’ясовано вплив національних рухливих ігор на морфофункціональний розвиток дітей молодшого шкільного віку.

Таким чином, велике соціальне та педагогічне значення проблеми використання українських національних рухливих ігор у фізичному вихованні школярів зумовило вибір дослідження. Фізичне виховання дітей на сьогоднішній день в україні є одним із пріоритетних напрямків реформування освітянської сфери. Проте на сучасному етапі розвитку української освіти постала проблема усунення гострих суперечностей між досягненням багатовікового морального народу і незадовільним застосуванням його у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку.

Щоб подолати негативні явища, необхідно внести кардинальні зміни у виховання підростаючих поколінь. Безперечно, що національна школа, яку відроджуємо в україні завдяки відновленню повноцінної української державності, зобов язана мати адекватну їй систему фізичного виховання. Такий стан проблеми вимагає пошуку більш досконалих форм і методів зміцнення здоров я дітей. Одним з найбільш ефективних шляхів фізичного виховання дітей, до того ж відповідним вікові, є ігрова діяльність. Відповідно велике соціальне й педагогічне значення проблеми застосування українських національних рухливих ігор у фізичному вихованні школярів і недостатнє її наукове обґрунтування й зумовили вибір теми нашого дослідження. Предмет дослідження – виховання національно - культурної свідомості у молодших школярів засобами українських народних рухливих ігор. Мета дослідження – обґрунтувати ефективність впливу народних рухливих ігор на виховання національно - культурної свідомості дітей молодшого шкільного віку.

Методологічна основа дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення, викладені у працях українських діячів минулих часів (і. Чубинський) та сучасних дослідників (е.

Вони були і є універсальним засобом фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.

Визначити ефективність експериментальної методики використання українських народних рухливих ігор у формуванні національно - культурної свідомості учнів початкових класів. Педагогіка у загальному розумінні слова — це наука про виховання, освіту й навчання підростаючого покоління. Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це система прийнятих у даній місцевості методів і засобів виховання, що передаються від покоління до покоління і засвоюються передовсім як певні знання, вміння і навички. Народна педагогіка належить до тих могутніх феноменів, що забезпечують збереження національного характеру, звичок і психології людини. Етнопедагогічна спадщина українського народу багата й різноманітна. Виховний арсенал її невичерпний. У ньому втілені погляди наших предків на родинне щастя, ставлення до батьків і дітей. Тому вона цілком заслуговує на всебічне вивчення і використання в сучасному родинному вихованні з неухильним збереженням усіх його етнорегіональних виявів. Усі видатні педагоги минулого і сучасного досягли високого наукового злету завдяки тому, що свою педагогічну творчість будували на ґрунті народної педагогіки. Основна мета виховання, за українською народною педагогікою, вбачається в тому, щоб навчити кожного бути людиною. Тому й виховання починається там, де вихователь ставиться до вихованця з повагою, не принижуючи його, вбачаючи в ньому особистість, а завершується тоді, коли дитина стає справжньою людиною. „дитина — гість у нашому домі”, сказано в одному з правил народної педагогіки. З явившись на світ, вона приходить у сім ю років на двадцять, а потім починає жити своїм життям. Розв язання її зводиться до бажання мати добрих дітей. Мету і зміст виховання диктують життя, конкретні умови життєдіяльності трудової людини. Щоб жити, треба виробляти й відтворювати матеріальні й духовні цінності, для цього потрібно, щоб прийдешні покоління могли перейняти естафету життєдіяльності від старих. Адже „людина в дитячому віці не має досвіду, знань, умінь і навичок поведінки, які потрібні їй для трудової і суспільної діяльності. Засвоюючи і використовуючи попередній досвід, нове покоління збагачує й удосконалює його, вносить свій вклад у розвиток матеріальної і духовної культури. Такою є закономірність суспільного прогресу.

Тому без виховання не може обійтися жодне суспільство. Народна педагогіка прагне розкрити життя, висуваючи потребу в належній і всебічній підготовці до нього („життя прожити — не поле перейти”, „вік ізвікувати — не пальцем перекивати”, „на довгім віку всього доведеться”, „вік прожити — не дощову годину перестояти”, „життя як стерниста нива. Якщо визначати зміст виховання, спираючись на народну педагогіку, то це — весь процес формування особистості й підготовки її до активної участі у виробничому, суспільному й духовному житті. У народі побутує чимало правил і приписів, виражених у крилатих народних висловах, прислів ях і приказках, які вказують на те, що потрібно чи не потрібно робити, як - от. У процесі багатовікової життєвої практики викристалізувалися провідні принципи української етнопедагогіки, які репрезентують сукупність основних вихідних положень та ідей, ще визначають основне спрямування, зміст і організацію виховних дій. Вони є переконаннями, нормою, правилом, якими керуються батьки з метою дійового впливу на своїх дітей. Багатовікова практика народного виховання визнала найраціональнішим такий стиль взаємин з дітьми, який не придушує, а збуджує їхні сили, розвиває самостійність та ініціативу, спонукає до позитивних дій і вчинків, підтримує почуття власної гідності й утверджує особисту відповідальність за свою поведінку.

Фізичне виховання — складова частина навчально - виховного процесу в загальноосвітній школі, спрямована на всебічне вдосконалення учнів, щоб підготувати їх до життя, суспільно корисної праці, і здійснюється в єдності з розумовим, моральним, естетичним вихованням і трудовим навчанням. Успішно розв язати завдання фізичного виховання школярів можливо, якщо перетворити його на органічну частину навчально - виховного процесу, предмет спільного піклування педагогічного колективу, батьків, громадських органів. Тому важливо, щоб працівники школи усвідомлювали, що фізичне виховання учнів – не тільки справа вчителя фізкультури, а й усього педагогічного колективу.

Лише за умови, коли в шкільній системі фізичного виховання будуть чітко визначені і знайдені ефективні стимули, цей процес набуде цілеспрямованості. Важливо також визначити основні завдання для всіх вікових груп учнів, розв язання яких сприяло б досягненню головної мети — високого рівня їх фізичного розвитку і підготовленості. Отож завдання фізичного виховання учнів початкових класів – виховання високих морально - вольових якостей. Дисциплінованості, організованості і самостійності, почуття обов язку і відповідальності, культури поведінки, формування в учнів розуміння важливості піклування про своє здоров я, фізичний розвиток і підготовленість, що це не лише їхня особиста справа, а й громадянський обов язок. Правильно педагогічно організований процес фізичного виховання швидше адаптує дитину в колективі, виховує в неї звичку поважати всіх його членів. Надання учням знань з питань фізичної культурні спорту, громадської та особистої гігієни з метою збереження і зміцнення їхнього здоров я, фізичного самовдосконалення, які набувають особливої ваги в умовах підвищеного радіаційного забруднення – завдання школи. Збагачувати школярів цими знаннями треба не тільки на уроках фізкультури, а й на уроках з інших загальноосвітніх дисциплін. Зміцнення здоров я, підвищення рівня фізичного розвитку і підготовленості учнів – одне з найважливіших завдань фізичного виховання школярів, і розв язують його усіма відомими засобами. Насамперед, воно потребує постійного дотримання гігієни місць занять фізичними вправами і всіх шкільних приміщень, широкого використання природних чинників. Педагоги мають домагатися, щоб усі учні систематично виконували фізичні вправи на відкритому повітрі. Під час занять у приміщенні необхідно створювати відповідні умови. Формування вмінь і навичок з основних видів рухів. Ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, рівноваги, пересування на лижах тощо. Крім того, пропонуються різноманітні вправи, що не мають прикладного значення, але потрібні для всебічного фізичного розвитку школярів. Важливо, щоб учні початкових класів опанували правильну техніку виконання фізичних вправ, бо лише за цієї умови можливий їхній гармонійний розвиток. Вправи мають відповідати віковим особливостям учнів, оптимально дозуватися, мати відповідний темп виконання, узгоджуватися з диханням. Важливим завданням фізичного виховання є розвиток рухових якостей — сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності. Для розвитку швидкості використовують різноманітні вправи, які виконуються у швидкому темпі (біг із прискоренням, біг на короткі дистанції — до 30 м, рухливі ігри з елементами бігу). Спритність розвивають за допомогою спеціальних вправ і рухливих ігор. Спритне виконання рухів має першорядне значення для дітей цієї вікової групи в підготовці їх до виконання точних рухів під час письма, малювання, ліплення, вирізування ножицями тощо. Формування навички правильної постави в статичних положеннях і під час рухової діяльності – складний і тривалий процес. Це завдання розв язують протягом усього періоду перебування учнів у школі. Розділ навчальної програми з формування правильної постави і профілактики плоскостопості орієнтує на використання коригувальних вправ і на уроках фізкультури, і під час проведення гімнастики до занять, виконання фізкультхвилинок на уроках, фізкультурних занять у групах продовженого дня. Крім того, учнів навчають робити ці вправи під час самостійних занять удома. Проблема виховання правильної пози і формування постави набуває важливого значення саме в початковій школі, бо в цей віковий період відбувається бурхливий ріст і розвиток усіх основних функцій та органів організму.

В цьому віці в дітей ще не сформована кісткова система, яка потребує постійного впливу фізичних вправ для правильного формування хребта і зміцнення м язів, бо після завершення окостеніння в більш старшому віці буде надто складно виправити вади неправильно сформованої постави. Народна педагогіка ставить піклування про здоров я та фізичний розвиток дітей на перше місце („нема щастя без здоров я”, „здоровому все здорово”). З цього, по суті, й розпочинається виховання дитини в сім ї. Велике значення нормального фізичного розвитку зумовлювалось цілком реальними життєвими потребами. У діяльності трудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність в народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїх дітей. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов язане з іншими сторонами формування особистості. Кожний знає, що фізично загартована людина рідко хворіє на інфекційні хвороби, може стійко переносити холод і спеку, погодні й життєві негоди, витримувати тривале фізичне навантаження. У народі з покоління в покоління передаються казки, легенди, думи, оповідання про людей, наділених надзвичайною фізичною силою, — богатирів іллю муромця, кирила кожум яку, добриню нікітича, микулу селяновича, івася коновченка (удовиченка), федька ґанджу андибера, котигорошка. Велич богатирів у тому, що їхня надзвичайна фізична сила поєднується з моральною довершеністю. Всі вони завжди на перше місце ставлять громадські справи, борються із злом, відстоюючи інтереси народу.

Цікаво, що в українському епосі богатирями були не тільки чоловіки, а й жінки. Це переконливо свідчить про однакове ставлення народної педагогіки до фізичного виховання як юнаків, так і дівчат. Фізична і розумова діяльність завжди перебувають у тісному зв язку („сила без голови шаліє, а розум без сили мліє”), однаково репрезентуючи позитивні ознаки особистості („сила та розум — краса людини”). Особливо чітко простежується зв язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високо підносить значення фізичного розвитку, тому що він створює добрі передумови для повноцінної й активної трудової діяльності. Кожний батько й мати знають, що своєчасне формування в дитини рухових навичок, удосконалення її фізичних якостей і зміцнення здоров я допомагають їй успішно оволодівати трудовими діями. Високопродуктивною праця здебільшого буває тоді, коли той, хто працює, фізично дужий, спритний, витривалий. Тому при створенні нових сімей враховували, поряд з усіма іншими якостями, також фізичну зрілість молодих. Дівчата здорові, жваві, гарні мали більше шансів вийти заміж („личко дівку віддає”). Батьки нареченої теж цікавилися не тільки походженням, родинними зв язками і матеріальним становищем нареченого, а й станом його здоров я. Прихід у сім ю кремезних зятя чи невістки вселяв тверду надію, що в неї влились нові робочі руки. Добре розуміючи, що хвороба чи каліцтво травмує людину („коли немає сили, то й світ не милий”), трудящі борються за те, щоб діти могли рости бадьорими, сильними, здоровими й життєрадісними („веселий сміх — здоров я”). А народна мудрість закликає. В українському фольклорі зустрічаємо чимало висловлювань про значення життя на землі, міркувань про способи його продовження. Так, показовим є воскресіння героїв казок після загибелі завдяки чарівній силі цілющої води. Буває один і той самий герой оживає по кілька разів (як у казці „іванко – цар звірят”. А скільки різних пригод зазнають шукачі омолоджувальної води (казка „молодильна вода”). Народ славить тих, хто вміє переборювати смерть (казки „бідний чоловік і смерть”, „солдат та смерть”), бо „смерть боїться того, хто з нею бореться”. Та й боятися смерті не треба, а жити впевнено, поки живеться і працюється („боятися смерті — на світі не жити”). Великим щастям для людини вважається збереження здоров я і працездатності до самої смерті („не смерть страшна, а недуга”). Тому й щодня, вітаючись між собою, люди зичать один одному доброго здоров я. Бажають його колядники господарям, вітаючи з новим роком. Правилом гарної поведінки вважається при зустрічі друзів, родичів, товаришів, знайомих запитувати одне одного про стан здоров я членів родини. Про увагу до здоров я свідчить значна кількість образних народних порівнянь. „здорова, як вода”, „здоровий, як велетень”, „здоровий, як дуб”, „здоровий, як лось”. На ролі здоров я наголошується в багатьох прислів ях і приказках. „здоров я — всьому голова”, „найбільше багатство — здоров я”, „здоров я людини — багатство країни”, „світ великий — було б здоров я”. Велика увага до фізичного виховання в етнопедагогіці зумовлена високим гуманізмом народу.

Поняття „гра” є надзвичайно багатогранним, і саме через це гра виступає самостійним видом розвиваючої діяльності дітей різного віку, принципом і способом їх життєдіяльності, методом пізнання дитини, методом організації її життя і неігрової діяльності. Зважаючи на таку багатофункціональність даного терміну, доцільно говорити про ігрову діяльність як різновид людської діяльності. Поряд з терміном „гра” в теорії і практиці фізичного виховання часто в процесі опису ігрової діяльності дітей застосовують інші терміни, зокрема „забава”, „розвага”, „змагання”, „хороводи” тощо, які розглядаються як вправи ігрового характеру.

В зв’язку з цим, перед нами було поставлено завдання визначити особливості змісту вправ ігрового характеру.

До вирішення застосовувалися наступні методи. Аналіз науково - методичної літератури, методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, узагальнення. В „словнику української мови” поняття „гра” пояснюється як дія за значенням „гратися”, яка в свою чергу означає проводити час, забавляючись, розважаючись. Отже, з пояснень словника випливає, що такі поняття як „гра”, „забава”, „розвага” можна вважати синонімами, тобто поняття, що характеризують однаковий вид діяльності. Щоб краще зрозуміти різницю змісту цих понять доцільно звернутися до низки тлумачних словників. Так, в „етимологічному словнику української мови” слово „грати” споріднене з старослов’янським „играти”, давньоіндійським „ejati”— рухатися, індоєвропейським „aig” — різко рухатися. В той же час, слово „бавити”, від якого походить „забава” споріднене із старослов’янським „обавити”—замовляти, заклинати. В „словнику української мови” п. Білецького - носенка слово „забава” пояснюється як „медление, помеха, препятствие”, а також „увеселение, удовольствие”. Таке ж розуміння цього поняття подається і в „словнику староукраїнської мови” хіv - хv ст. Як бачимо, під грою розуміється швидка рухова діяльність, а під забавою — повільна. Отже, аналіз тлумачних словників показав, що в розуміннях того чи іншого слова прослідковуються певні особливості. Гра, як і будь - яка діяльність проводиться з певною метою, ціллю. Цільова установка і рухова діяльність її учасників визначається сюжетом (фабулою) гри. Сюжет — це задум (тема) та порядок рухових дій, що розкривають цей задум чи тему.

Фабула — це стислий зміст рухової діяльності, в якій рухові дії подані у послідовному зв’язку.

Відповідно до сюжету гри дитину вводять у певний образ, в певну роль, перебуваючи у якій вона має право виконувати одні рухові дії і не може виконувати інші. Виконуючи ту чи іншу роль, дитина занурюється в світ фантазії, який дарує їх нові враження від уявної діяльності. і це захоплює дитину, сприяє задоволенню її біологічної природної потреби у постійній діяльності, у розвитку психічних функцій, у нових враженнях, в емоційному насиченні. Ось чому діти люблять бути котиками, мишками, зайчиками, вовками, мисливцями, космонавтами і т. Сюжет розкривається за допомогою правил. Правила – це положення, в яких відображається суть гри, співвідношення всіх її компонентів. Правила уточнюють права і обов’язки гравців, визначають способи ведення гри і облік результатів. Слід наголосити, що результат гри завжди спрямований на перемогу, на виграш. Виграш є постійною складовою структури любої гри, а там де є виграш, де є прагнення перемоги, там є змагання. Наявність змагання вимагає від гравців як найкраще виконувати рухові дії, стимулює їх мобілізувати всі свої можливості для досягнення перемоги, для виграшу.

В процесі змагання дитина реалізує свою природну потребу в боротьбі, в основі якої лежить інстинкт самозбереження, що характерний для будь - якого організму і саме через це змагання приваблює дитину.

Слід вміти, що змагання в грі є специфічним, оскільки дозволяє імпровізацію рухових дій для досягнення перемоги. імпровізація передбачає раптову зміну ситуації, необхідність проявляти гравцям творчу ініціативність рухових дій. Але така імпровізація обмежується правилами гри. Можливість імпровізувати урізноманітнює ігрову діяльність, задовольняє природну потребу дитини творити, потребу в нових враженнях. імпровізація робить привабливим сам процес гри, а не лише її результат. Отже, основними компонентами рухової діяльності в грі є сюжет, змагання та імпровізація, всі вони разом з правилами, які їх обумовлюють і руховими діями, за допомогою яких реалізується, складають зміст гри. Всі ці компоненти присутні в дитячих іграх „день і ніч”, „котик і мишка”, а також у спортивних іграх (футбол, волейбол, баскетбол та ін. Рухова діяльність, в якій відсутній один із перелічених компонентів не може вважатись грою. В зв’язку з цим, слід проаналізувати праці українських фахівців з фізичного виховання початку хх ст. Франко у своїй праці „історія і теорія руханки” зробив спробу роз’єднати поняття „гра” та „забава”. На його думку, різниця між забавами і іграми є та, що останні трудніші і ходить при них про виграну між тим, як у забаві не виграє ніхто”. Таку ж відмінність між іграми та забавами можна спостерігати в працях і. Отже, на думку дослідників, у змісті забави відсутнім є змагання. Прикладом таких фізичних вправ є „голочка - ниточка”, „довга лоза” або „чехарда”, а також хороводи. Від інших забав хороводи відрізняються пісенним супроводом рухових дій. ігрова діяльність дітей включає в себе різні протиборства, зокрема „бій півнів”, „бій цапів”, різноманітні перетягування. Аналіз показав, що в змісті цих фізичних вправ яскраво виражені змагання та імпровізація і немає сюжету, тобто порядку визначених дій. Тому такі вправи не можна зачислити до ігор, а слід класифікувати як єдиноборства (коли лише два суперника) чи протиборства (коли між собою протидіють групи). Серед вправ ігрового характеру є й такі, зміст яких включає в себе сюжет і змагання та передбачає сюжет і імпровізацію рухових дій. В них перемагає той, хто краще виконав однакове завдання. До таких вправ слід віднести різноманітні змагання. Якщо зміст забав, протиборств, змагань визначається наявністю двох компонентів змісту гри і відсутністю будь - якого одного, то зміст розваги передбачає наявність лише імпровізації і відсутність сюжету і змагання. Така ігрова діяльність дітей найчастіше спостерігається під час їх перебування на ігровому майданчику, коли діти то бігають, то стрибають, то гойдаються, то лазять. Всі рухові дії вони виконують в довільній послідовності, отримуючи задоволення лише від процесу ігрової діяльності. Таким чином, вправи ігрового характеру відрізняються між собою наявністю чи відсутністю в їх змісті компонентів ігрової діяльності. Сюжету, змагання, імпровізації. Методи виховання — це способи педагогічних дій, за допомогою яких досягається засвоєння знань, умінь і навичок, а також розвиток пізнавальних і творчих здібностей людини. До того ж вони дуже прості, легкі й загальнодоступні в застосуванні, розраховані на масове користування, а не тільки педагогами - професіоналами. Умовно їх можна поділити на чотири групи. Наочні, словесні, практичні і ігрові. Наочний метод — це метод показу дітям явищ навколишньої дійсності. Використання його відповідає дидактичному принципу наочності, а застосування пов язане насамперед із спостереженням. Важливе значення в вихованні має також зразків певних речей (наприклад, технології певної рухливої гри, якоїсь конструкції), способів дії під час навчання фізкультурної вправи, танцю. Наочні методи використовуються в тісному зв язку зі словом. Народна педагогіка розглядає слово як важливий засіб здобування знань. Вона за свою довговікову історію виробила цілий арсенал словесних методів виховання. Народна педагогіка бореться за те, щоб молодь не тільки мала знання, а й володіла відповідними вміннями і навичками, тобто вміла застосовувати здобуті знання на практиці, в трудовій діяльності. Особливої актуальності в зв язку з цим у ній набули практичні методи навчання. Діти за вимогою дорослих виконують практичні завдання за зразком (чи за вказівкою). Зразок орієнтує, що слід зробити, а вказівка — як треба зробити. Найчастіше ці завдання відображають суть трудових обов язків. Велику увагу народна педагогіка приділяє методам, які стимулюють виховний процес. Всіх їх об єднуємо в ігрову групу методів. У цьому нас легко може переконати навіть перелік народних дитячих рухливих ігор і забав. Як бачимо, народна педагогіка великого значення надає в вихованні дітей ігровим методам, як викликають у них інтерес до знань, розвивають допитливість і кмітливість, сприяють сенсорному вихованню, вселяють життєвий оптимізм и будять емоційне натхнення. Те, що в звичайній ситуації може бути нудним, тяжким і нецікавим, у грі стає легким і захоплюючим. Форма виховання є важливим компонентом народної педагогіки. Вона наділена властивою тільки їй функцією. Якщо при визначенні змісту виховання народна дидактика прагне відповісти на запитання „що виховувати”, через принципи виховання зорієнтувати на вимоги до виховного процесу, в методах розкрити шляхи й способи виховання, то в формах вона відображає найраціональнішу організацію виховання. Зокрема, народна педагогіка виділяє такі найпоширеніші форми виховання – „ланцюжком”, самовиховання, наставництво, похід, прогулянка, екскурсія, гурткове заняття. індивідуальна, групова й фронтальна (масова). До індивідуальних форм організації виховання відносимо догляд дорослих за дитиною, до групових — виховання дітей у сім ї, участь дітей і молоді в об єднаннях ровесників, до фронтальних — участь молоді в праці, додержання народних традицій, свят і обрядів. Кожна з цих форм може по - різному виявлятися на кожному етапі життя людини. З моменту народження і до двох років життя домінує індивідуальна; форма виховного впливу на дитину.

Діти з чотирьох років (як у селі, так і в місті) вже виявляють певний потяг до громадського життя. Вони об єднуються в групи і разом проводять дозвілля. Така групова форма організації виховання стає дедалі активнішою. Основним критерієм, визначення рівня вихованості людини є її вчинки й поведінка („оцінюй людину за її вчинками”, „на дерево дивись, як родить, а на людину — як робить”). Про того, хто говорить одне, а робить інше, в народі осудливо кажуть. „говорить вздовж, а живе впоперек”. Яскравим підтвердженням схильності оцінювати вихованість людини насамперед за її поведінкою може бути, наприклад, українська народна казка „сім дочок”. Вправляння і привчання займають у народному вихованні одне з чільних місць. Вони є своєрідною „гімнастикою поведінки” дітей і реалізуються через застосування різноманітних прийомів. Вимоги, показу, тренування, нагадування, контролю й самоконтролю. Вимога допомагає вихованцеві збагнути суть і насущність потреби в звичаях і манерах поведінки. У цікавій розповіді про повчальний факт з життя людей, у мудрій пораді старших, в афоризмові („не будь у людях примітний, а будь вдома привітний”) і заповіді („не кради”). Прийом показу відзначається високою дійовістю, тому що виражається у демонструванні живого, наочного взірця й пробуджує емоційні переживання („якщо він може, чому я не можу.

Саме на це розраховують вихователі, коли кажуть підліткові. „подивись, як гарно бавить свого молодшого братика ця дівчинка”. „я тобі зараз покажу, як треба ввічливо запрошувати дівчину до танцю”. Щоб та чи інша дія, наприклад, манера вітатися, закріпилась і стала звичкою, не обійтися без нагадування. Щоправда, постійні нагадування, та ще в категоричній формі, можуть набриднути й не дати бажаного результату.

А тому їх роблять делікатно й часто - густо в жартівливій формі. Народна педагогіка обстоює довірливе ставлення до людини, що не виключає контролю дорослих за поведінкою дитини („довіряй, але перевіряй. Контроль може бути різний. Режим, тобто розумний і чіткий розпорядок життя і діяльності дитини, народна педагогіка розглядає як один з дійових методів виховання, важливий чинник формування звичок. У практиці народного виховання режим формується на основі укладу життя трудової родини в селі чи в місті, з урахуванням віку й статі дитини, пори року й навіть дня — будень, неділя чи свято. До виконання різних доручень дітьми практика народного виховання вдається досить часто. Обов язки дітей випливають із потреб трудової сім ї. і доручення вдома вони одержують найчастіше від батьків. Щоденне їх виконання змалку дисциплінує дитину, формує почуття відповідальності, вчить раціональному використанню часу, будить ініціативу, гартує характер і виробляє вольові якості, привчає долати труднощі й закінчувати розпочату справу („кінець діло хвалить”). Успішне виконання доручення дарує дитині радість успіху, особливо, коли це оцінив хтось з авторитетних людей — батько чи мати, дідусь чи бабуся. Доручення визначають відповідно до віку і статі дитини з поступовим їх ускладненням, коло їх досить широке.

Наприклад, сільські і міські діти виконують різну хатню роботу, бавлять немовлят, допомагають батькам у праці. Чим старшими стають діти, тим складнішають доручення. інколи доручення чи обов язки не до вподоби дитині (вони й не можуть бути завжди тільки приємними). Серед методів формування суспільної поведінки дітей особлива роль належить дитячій грі. Постійним супутником дитячої гри є іграшка – відтворення у тій чи іншій спрощеній формі предмет з життя людей. Виховна сила народної педагогіки полягає ще й у тому, що вона спонукує до правильної дії, спрямовує на додержання норм поведінки. Народна педагогіка виробила розгалужену систему різноманітних стимулюючих методів. Вихователь має бути людиною вимогливою. ігнорування вимогливості у вихованні призводить до сумних наслідків („хто дітям потаче, той сам плаче”). Під вимогою у народі прийнято розуміти побажання або прохання, висловлене так, що не припускає заперечення. Це здебільшого стосується загальноприйнятих норм і правил поведінки. Кожна дитина не тільки прагне наслідувати дорослих, а й мріє якнайшвидше вирости. Цей природний потяг до очікуваних приємних змін народна педагогіка вміє використовувати. Головний обов язок народних вихователів — мудро застерегти людину від необачного кроку.

Всі знають, що краще запобігти лиху, ніж виправляти його наслідки. Цьому завданню підпорядковані такі методи виховання, як напучення, застереження і заборона. Напучувати в народному розумінні означає давати поради, настанови, навчати чого - небудь, формувати позитивні навички. Застерегти – це заздалегідь попередити когось про щось небезпечне, небажане, оберігати від кого - небудь або чого - небудь, запобігати чомусь поганому.

Серед методів стимулювання позитивної поведінки популярністю користується навіювання, основне призначення якого збуджувати певний настрій, психологічний стан, прищеплювати певні почуття. „не їж зелених слив, бо в череві жаби виростуть”, „не руйнуй пташиних гнізд, бо осліпнеш” тощо. У народі подібних навіювань надзвичайно багато. Наведемо приклад народних навіювань, спрямованих на виховання культури поведінки за столом. Народна педагогіка передбачає застосування заохочень і покарань у вихованні. Під заохоченням вона розуміє спонукання певними засобами до дії. Найпоширенішими видами заохочень є схвалення вчинку, подяка, нагорода, ласкавий погляд, усмішка. Заохочення дітей старшими, авторитетними людьми має велике значення. Воно закріплює позитивні навички й стимулює до кращої поведінки, вселяє здоровий життєвий оптимізм, зміцнює віру у власні сили й можливості, породжує бадьорість, новий і приплив енергії, гарний настрій і готовність до праці, загострює почуття відповідальності й власної гідності, сприяє створенню добрих взаємин між вихователями і вихованцями. Не обходиться народна педагогіка без покарань. З погляду педагогічного це метод негативної оцінки вчинків або дій вихованця з метою їх викорінення. Основне призначення покарання полягає в тому, щоб породити у винуватця неприємні переживання, гіркоту вини й сорому за поганий учинок, бажання більше його ніколи не повторювати. Найчастіше застосовуються такі види покарань, як зауваження, репліка, осуд. Зауваження — це коротко висловлене судження, міркування з приводу чого - небудь. Осуд — виявлення негативного, несхвального ставлення до чогось. З покаранням тісно пов язаний метод природних наслідків, які логічно випливають з учинків дитини (насмітив — прибери, образив — попроси пробачення, кинув — підніми тощо). Покарання може виражатися й у формі докору, а також в тимчасовому обмеженні окремих прав дитини — позбавлення права на розвагу чи улюблене заняття, наказ стати в куток, усунення від якоїсь важливої для сім ї діяльності. Справжній успіх у вихованні приходить тоді, коли воно спирається на самовиховання, зливається з ним. До самовиховання дитину залучають змалку, дбаючи про формування потреби в ньому через розвиток самосвідомості, гартування волі, прищеплення позитивних ідеалів, прагнення до самостійності, соціальне цінних видів діяльності, ініціативності, виконання громадських обов язків. Форми самовдосконалення узгоджуються з віковим та індивідуальним розвитком особистості. Вони різноманітні й виражаються загалом у вигляді пристосування, наслідування, орієнтації на дорослих, ровесників, старших товаришів, друзів, народних героїв. Народна педагогіка вимагає, щоб батьки, піклуючись про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається („як дитина бігає і грається, то їй здоров я усміхається”). Коли дитя швидко росте і міцніє, то батьки відзначають. „росте, як каченя на воді”, „росте, як на дріжджах”. Народна педагогіка всіляко заохочує перебування дітей на свіжому повітрі, сонці. Велика користь сонячного світла була помічена дуже давно. Великі цілющі властивості сонця (ярила) широко використовували ще давні слов яни, в яких побутував звичай винесення хворих з хатин під прямі або розсіяні промені сонця. У сім ї дорослі прищеплюють дітям елементарні гігієнічні навички, вимагаючи, щоб вони щодня вмивалися, тримали в чистоті тіло, одяг і взуття, постіль, житло, а під час харчування добре пережовували їжу.

Дітей систематично купають, до купання вдаються вже на другий чи третій день народження немовляти. Воно має медико - профілактичне значення („щоб дитина чистенька і пахуча була”). На україні поширився звичай класти в першу купіль новонародженого різні ароматичні квіти і трави, насамперед любисток, руту, м яту, висловлюючи маляті різні добрі побажання. Зрозуміло, що, підрісши, діти вже купаються самі. Влітку — в річці, озері чи ставку, взимку чи в холодну погоду — вдома в дерев яному цебрику, кориті чи ванні, використовуючи мило (раніше замість мила, яке було дорогим, часто використовували золу). Схвально відгукується народна педагогіка й про лазню і парильню як оздоровчі засоби („хто лазню знає, той хвороб не має”), відомі ще з далекого минулого. Вода здавна в багатьох народів є символом чистоти й здоров я. Одне з доброзичливих народних побажань так і гласить. „будь здоровий, як вода”. Ще й досі в деяких сім ях зберігся звичай випускати малих дітей голими під зливний теплий літній дощ з надією, що діти після цього краще ростуть. Діти влітку вчаться ловити рибу, печерувати раків. Одяг у гарячу пору носять простий, льняний і шиють його так, щоб до тіла був широкий доступ сонця й повітря. Багатовіковий народний досвід переконав, що ходіння по землі босоніж влітку — прекрасний спосіб гартування людського організму, надійний засіб запобігання плоскостопості. Між іншим, діти охоче бігають босоніж, вбачаючи в цьому якусь особливу принадність. Слід зазначити, що цю давню традицію народної педагогіки, тепер дещо призабуту, палко підтримував видатний педагог в. „майже всі діти святково вдягнені, в новеньких черевичках. Сільські діти з давніх - давен звикли в жаркі дні ходити босоніж, це прекрасне фізичне загартування, кращий засіб запобігання простудним захворюванням. Чому ж батьки намагаються захистити дитячі ніжки від землі, вранішньої роси й гарячої розпеченої сонцем землі. Все це вони роблять з добрих намірів, а виходить погано. З кожним роком усе більше сільських дітей взимку хворіють на грип, ангіну, коклюш. „скиньмо ось тут черевички й підемо босоніж, як ви звикли ходити раніше.

— діти радісно защебетали; їм незвично, навіть незручно ходити в жарку погоду в черевиках. — а завтра приходьте босоніж, у нашій школі це буде найкраще”. Дуже добре, якщо діти люблять улітку бігати босоніж наввипередки. Народна педагогіка знає немало ігор, які сприяють фізичному розвитку дітей. „гуси - лебеді”, „піжмурки”, „третій зайвий”, „мисливці і качки”, „квач”, „курки”, „естафета” та інші. Поставлена мета в них досягається через різноманітні рухи. Ходьбу, стрибки, біг, кидання чи перенесення предметів. Рухливі і спортивні ігри виховують силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, ініціативу, товариську взаємовиручку, привчають долати психічні й фізичні навантаження, гартують організм, створюють у дітей бадьорий і веселий настрій. Спортивні поєдинки дуже захоплюють молодь. У них беруть участь не тільки діти, а й дорослі. На україні рідко які свята обходяться без силових змагань та різних випробувань. Кожний старається змалку навчитися плавати. Там, де є річка, озеро чи ставок, плавати й пірнати повинні вміти всі діти. А коли хлопці пасуть корів десь на вигоні, то граються м ячем, влаштовують такі ігри, як „свинка” та інші. Діти охоче вчаться стріляти з лука, стрибати в довжину і ширину через різні природні перепони — струмки, рівчаки, а також через скакалку, спритно лазити по деревах, піднімати тягар, боротися, далеко кидати якийсь предмет, у тому числі й камінчики в річці так, щоб вони підстрибували по водяному плесі, бігти за обручем чи паперовим вітряком, котити дерев яні коліщата, запускати до хмар паперового змія, монтувати водяний млин. Якщо батьки дуже зайняті роботою, то спортивні ігри й розваги діти організовують самі, без дорослих. Великою радістю для дитини є гра в сніжки, ліплення снігової баби, катання на санках, лижах і ковзанах. У забезпеченні фізичного виховання дітей у сім ї велику роль відіграють батьки. Прекрасна традиція зародилась і поширилась у сім ї, коли і мати, і батько самі вранці роблять ранкову зарядку й залучають до неї дітей, катаються разом з ними на лижах і велосипедах, беруть участь у походах і прогулянках. У таких сім ях, як правило, цікавляться успіхами своїх дітей на уроках фізкультури, заохочують їх до занять спортом у дитячо - юнацьких спортивних школах. Важливим чинником, який визначає характер виховання дітей у сім ї, звичайно, є праця. Народна педагогіка справедливо вважає, що сила й витривалість виявляються і розвиваються насамперед у праці („без діла сидіти, то можна й одубіти”). Який би то силач не був, але якщо він цурається праці, то його сила нічого не варта. Про такого в народі кажуть. „їсть, п є та байдики б є”, „в роботі „ох”, а їсть за трьох”. До відкриття раціональних засобів фізичного виховання, як і інших його напрямів, народна педагогіка йшла емпіричним шляхом, через спроби й помилки, геніальне і бездарне уживалося в педагогічній творчості, як воно часом уживається в пошуку науковому.

Це стосується, зокрема, тугого сповивання немовлят, щоб „дитина росла струнка, мала рівненькі ручки й ніжки”, попереднє розжовування їжі матір ю при годуванні дитини, вдавання до ворожок і шептунів при захворюванні дитини. Заради справедливості зазначимо, що сам народ до таких негативних моментів у вихованні, хоч і в якийсь час поширених, ставиться критично. „ворожка — на той світ доріжка”, — застерігає народна мудрість тих, хто при захворюванні вертається за лікарською допомогою до чаклунів. Етно - педагогіка розкриває справжню причину хвороб. У підході до фізичного виховання родинна етнопедагогіка спиралась на раціональне зерно народної медицини, в основі якої лежав нагромаджений протягом віків народний досвід, відкриті народом ефективні засоби й прийоми лікування, які передавались з покоління в покоління. Однією з характерних рис народної практики фізичного виховання було її профілактичне спрямування, застереження батьків від можливих промахів. Так, народна педагогіка стежить за тим, щоб у шлюб не вступали люди з кровними зв язками, що шкідливо позначається на потомстві або взагалі призводить до бездітності. „то дуже погано, коли діти дітей родять”, — кажуть у народі. Народна педагогіка різко виступає проти куріння („хто цигарки палить, той у гріб спішить”), пияцтва („горілка з ніг людей збиває”, „від нива болить спина, від горілки — серце”), статевої розпусти („у гуляки діти вовкулаки”, „розпусник гуляє — гнилу душу має”) та інших шкідливих явищ, які згубно впливають на здоров я дітей та родинні взаємини. З метою здійснення нормального фізичного розвитку дитини етнопедагогіка звертала увагу на необхідність додержання режиму дня, харчування та сну, рівномірного чергування роботи й відпочинку.

Головний зміст рухливих ігор полягає у тому, що дітям пропонується виконати задачу, яка складається дорослими у певній цікавій ігровій формі. Головна мета — допомогти сформувати фізичну активність дитини. Гра при цьому виступає не тільки як засіб закріплення навичок, але як і одна з форм навчання. Кожна гра має свою структуру.

Зміст, завдання, правила та ігрові дії. Звідси можна побачити, що ігри з правилами беруть свій початок із сюжетно - рольових ігор. Крім нового елемента гри (дидактичної задачі), виділяють й інші новоутворення. Мотив рухливих ігор починає все більше орієнтуватися не на процес гри, а на її результати. Отже, рухлива гра – це різносторонній процес, що визначається єдиною спільною метою, яка спрямована на фізичний розвиток дитини. і тільки усвідомлення особливостей кожного виду гри дає можливість, під час їх проведення, розвивати та пізнавати дитину.

Рухлива гра має сталу структуру, яка відрізняє її від інших видів діяльності. Структура гри – це основні елементи, які надають їй форми навчання та гри одночасно. Дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум. ігрові дії, правила, зміст, результат. Дидактичні завдання визначаються вчителем відповідно до програми. ігрові завдання – це ті завдання, які виконуються дітьми в ігровій діяльності. Постановка двох завдань – дидактичних та ігрових – відображає взаємозв’язок навчання та гри. ігровий задум в рухливих іграх здебільшого виражений у самій назві. ігрові дії надають грі ігрової форми і викликають у дітей інтерес до її змісту.

Вони полягають у перестановці предметів, їх збиранні, наслідуванні рухів тощо. Кожна рухлива гра має правила, які підпорядковані ігровому задуму і змісту гри та одночасно виконують дуже важливу функцію – організовують гру.

Правила гри – це точно визначені вимоги до дітей. Основою рухливої гри є фізичний зміст. Отже, рухлива гра належить до класу ігор з правилами, оскільки виділення і усвідомлення системи ігрових і навчальних задач відбувається за допомогою наявності певних фіксованих правил. Система правил кожної рухливої гри дає змогу не лише визначити зміст освіти, що реалізується в грі, а й дозувати його, розподіляти за окремими навчально - ігровими циклами. ігровий кодекс задає часовий і організаційний режим навчання, визнає певний розпорядок, відповідно до якого нормується взаємодія дошкільників між собою і з вчителем. Тому рухливу гру можна трактувати як форму навчання, де засвоєння змісту освіти дітьми під керівництвом вчителя опосередковане їхньою ігровою взаємодією, що регулюється певними, встановленими правилами гри, порядком і режимом. В структурі рухливої гри виділяють відносно самостійні елементи — гру і навчання, кожний з яких має складну організацію, що відображає їх специфіку.

Третім основним елементом структури є ігрова модель, на основі якої може здійснюватись реальна взаємодія учнів між собою та з педагогом. ігрова модель є тією ланкою, що поєднує автора (ведучого) рухливої гри та її учасників. Тому необхідно розглядати її з двох позицій. З одного боку, це форма втілення задуму, форма відображення певних висновків про закономірності ігрової діяльності і навчання, про педагогічні умови ефективного застосування даної моделі, про характер взаємодії дітей та вчителя в ході гри і навчання. Вчитель переносить усі ці знання на ігрову модель, внаслідок чого вона стає результатом його проективної діяльності. З іншого боку, ігрова модель стає вихідним елементом структури діяльності учасників, проектом здійснення цієї діяльності. Вона є ядром, організуючим стержнем рухливої гри. Порівняно з етапом проектування рухливої гри, в її реальному ході змінюється не лише місце ігрової моделі, але і зв язок ігрової діяльності і навчання. Якщо ведучий гри підпорядковує ігрову форму змісту фізичної освіти, то її суб єкти на основі ігрової моделі розгортають передусім ігрову діяльність. У свою чергу гра виступає приводом для здійснення навчання і стає емпіричною базою навчальної діяльності, а це означає, що діти й вчитель в межах ігрової діяльності є рівноправними партнерами. ігрова модель як один з основних елементів рухливої гри містить в собі конкретний зміст освіти, чергова порція в кожному циклі гри є метою навчання і об єктом засвоєння дітьми і встановлюється у певному матеріалі. Двома іншими елементами є ігровий кодекс, що представлений системою правил, та певний ігровий матеріал, що містить в собі засоби, через які реалізуються правила гри (предмети, опис правил, ролей, сюжету тощо). ігровий кодекс та ігровий матеріал цілком підпорядкований змісту освіти. Діяльність учасників рухливої гри розгортається на основі навчально - ігрових задач, які являють собою органічний синтез ігрової й навчальної задачі. ігрова задача виступає як привід для звернення дітей до навчальної задачі. Вона створює установку і психологічну готовність дітей до виконання навчальних дій, формуючи тим самим мотив фізичної діяльності. В свою чергу, розв язання навчальної задачі сприяє засвоєнню дітьми чергової порції змісту освіти й наповнює ігрову діяльність новим змістом. На відміну від системи навчальних задач, на яких розгортається навчання у традиційних його формах, системи навчально - ігрових задач у рухливій грі не завжди буває представлена у явному вигляді, а послідовність зміни цих задач у процесі гри заздалегідь не визначена. Саме невизначеність ігрового процесу, непередбачуваність його розвитку є найважливішою процесуальною характеристикою ігрової діяльності. Процесуальні правила, які задають логічні і часові характеристики навчально - ігрової діяльності і визначають спосіб зміни ігрових циклів. В них відображається ігрова процедура самої гри. Організаційно - управлінські правила, які визначають організаційну структуру гри (індивідуальної, групової), задають спосіб взаємодії учасників навчально - ігрової діяльності, визначають способи контролю і оцінювання для учасників гри. Залежно від того, яка група правил має в рухливій грі визначальне значення, можна віднести гру до певного типу.

В іграх, де провідну роль відіграють операційні правила, джерелом невизначеності є різноманітність можливих комбінацій. Це так звані комбінаторні ігри. Основне завдання комбінаторних ігор — створення емпіричної бази, необхідної для введення дітей в систему певних понять, але впровадження їх у навчально - виховний процес ускладнено обмеженою кількістю учасників партії. Розгортання ж на занятті одночасно декількох ігрових партій для залучення до гри усіх дітей знижує оперативність контролю вчителя за ходом гри з боку.

Тому традиційно проведення таких ігор пов язують з позакласними заняттями. До другого типу рухливих ігор належать ймовірнісні ігри. Основними тут є процесуальні правила, зміст яких і обумовлює характер ігрового процесу.

Прикладом таких ігор є різноманітні вікторини, мета яких закріпити знання з фізкультури, розвинути логічне мислення. Третім типом для ігор виступають стратегічні ігри, в основі яких лежать організаційно - управлінські правила. їх основна функція викликати ігровий конфлікт, зіткнути інтереси учасників. Даний вид відтворює певний бік соціальної діяльності й передбачає рольову поведінку учасників. Тому їх ще називають рольовими іграми. Вони збуджують уяву дітей, відкривають можливості для імпровізації. Розуміння головних особливостей рухливих ігор і знання їх різноманітності дозволяє вчителю успішно розв язувати поставлені завдання. Не потрібно забувати, що однією з головних вимог до застосування рухливих ігор є те, щоб основна дидактична задача відповідала (яка складає зміст гри) навчальній меті заняття, була для дітей посильною, сприяла максимальній активізації їх фізичної діяльності. Важливо дотримуватись певної послідовності при виборі ігор. іграм із складними завданнями повинні передувати більш легкі, які підготують дітей до подолання труднощів, обумовлять успіх в іграх більшої складності. Національні дитячі ігри дуже глибокі своєю мудрістю, містять у собі величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються нашими дітьми, і за формою, і за змістом найповніше відповідають ментальності української дитини. Слід зазначити, що гра — це, як правило, переживання, тому найбільш активною піл час гри стає емоційна сфера. Подібно до того, як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забувати про все інше.

Аналіз гри та її елементів з точки зору розвитку основних сфер життєдіяльності людини може дати науково обґрунтовані відповіді на досить цікаві запитання, наприклад, чому так важко привчити дитину до регулярного виконання фізичної зарядки. Багато моральних якостей формуються і закріплюються у сфері фізкультурно - спортивної ігрової діяльності дитини. В творчій, рольовій або просто вільній грі, в гурті ровесників або ж на самотині дитина добровільно і цілком свідомо бере на себе певні ролі, обов язки. Простежує послідовність виконання ігрових дій відповідно до світу дорослих людей, з моделюванням їх поведінки, реакцій, манер спілкування. Наприклад, сміливості, відважності, геройства, стійкості, мужності, рішучості, кмітливості. Значення народних рухових ігор не обмежується лише виконанням конкретних завдань фізичного розвитку і вдосконаленням особистісних якостей людини. Як елемент культурної спадщини народу, ігрова форма вияву активності людини служила й служить задоволенню її потреб у відпочинку, розвагах, пізнанні світу, фізичному вихованні. Особливо велике значення для фізичного розвитку і гартування дитини мають рухові фізкультурно - спортивні ігри. При цьому недостатньо враховуються соціально - культурні та психофізіологічні можливості дітей молодшого шкільного віку.

Також немає чіткості в класифікації рухливих ігор за характером рухової діяльності. Основна увага в плані підходу до питань розвитку моторики у дітей із застосуванням цих засобів як з боку науковців, так і практиків здебільшого зосереджується на іграх з ходьбою, бігом, стрибками та метанням. Діти молодшого шкільного віку бажають швидше відчути себе дорослими. і це бажання реалізується в усіх формах щоденного буття дитини – в іграх, у спілкуванні з ровесниками, в побутових взаєминах, в отриманні відповіді на питання, які ставить перед нею життя, у проявах самостійності при вирішенні тих чи інших проблем. Сучасна дитина приходить у школу з великими потенціальними можливостями. Але для того, щоб вони перетворились у реальні сили, в особисті властивості і, щоб на їх базі вона навчалась бути людиною, педагогічний процес слід так організувати, щоб він був цілеспрямованим, виховним, навчаючим, формуючим. Це дасть змогу підготувати дитину до життя в суспільстві, зробити її здатною до пізнання світу і самої себе як особистості, до творчої праці, до прилучення і збагачення культури. Діти повинні розвиватися в ситуації гнучкості програми, свободи, активного мислення, дискусії, творчості, діяння. У жодній порі свого життя людина не виявляє стільки рухливості, як під час ігор та забав у дитячому віці. Важко переоцінити значення ігор у справі формування фізично здорового, етично стійкого та інтелектуально розвинутого члена суспільства. Завдяки їм можна виховати у дитини всі ті властивості, які ми шануємо у людей і які нам хотілося б прищепити за допомогою найрізноманітніших рухливих ігор. В залежності від змісту гри дитина змушена оцінювати загальну обстановку та самостійно вирішувати, що й коли їй треба робити. Захоплена грою, дитина гартується в терпінні, наполегливості, розвиваючи при цьому фізичні якості (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість). Головне завдання класовода і вчителя фізичної культури полягає в тому, щоб зміцнювати здоров я дітей шкільного віку та сприяти їх загальному фізичному розвитку.

Критерієм цього завдання служать комплексні програми середньої загальноосвітньої школи з фізичної культури, в яких розроблено навчальні нормативи, які визначають оптимальний рівень засвоєння навичок і вмінь та розвитку фізичних якостей. У них також подаються контрольні вправи, які застосовуються вчителем для оцінювання рухової підготовленості школярів різних класів. Сучасна реформа освіти на україні (створення гімназій, ліцеїв, шкіл з гуманітарним, фізико - математичним нахилами тощо) дає змогу вступати до школи за віком з різницею в 10 - 14 місяців. Деякі батьки віддають дітей до школи раніше шестирічного віку і намагаються їх бачити у так званих престижних школах. До цих шкіл іде відбір тестуванням. Перевіряють мовлення, пам ять, логічне мислення, математичні нахили тощо. Одні діти (хоча деякі не досягли шести років) проходять це тестування і стають учнями таких шкіл, інші не витримують цього випробування, але їх батьки чекають ще рік (відповідно удосконалюючи підготовку) і знову приводять дитину до цієї школи. У результаті, в одному класі навчаються 5 років 4 - 5 місяців і 6 років 8 - 10 місяців. Така різниця у віці значно ускладнює роботу і вчителя фізичної культури і учня. Згідно фізіології людини ці діти мають відмінності не тільки у руховій підготовленості, але й у фізичному розвитку.

У результаті неможливості виконати деякі фізичні вправи згідно вимог шкільної програми у частини учнів формує комплекс неповноцінності, який спричиняє індиферентність, байдужість, відсутність зацікавленості до їх виконання. Досвід роботи з дітьми під час різних педагогічних практик і наше дослідження переконує, що ставлення до уроків фізичної культури великою мірою залежить від темпераменту молодшого школяра, так діти із збудливим типом нервової діяльності (холеричний темперамент) зазвичай бойові, задиркуваті, швидко і легко збуджуються, дуже рухливі й емоційні. Вони із задоволенням ходять на уроки фізичної культури. Дітям з таким темпераментом особливо необхідні оптимальні фізичні навантаження (якщо, звичайно, цьому не перешкоджає слабке здоров я), де вони могли б витрачати свою надзвичайну енергію і ставати урівноваженими й спокійнішими. Такі діти без особливої психічної травми переносять словесні покарання. Але при вилученні їх на деякий час з гри, або при зауваженні, що „ти більше не будеш грати” - вони надто переживають. При поверненні у гру – забувають своє позбавлення свободи, яке проявляється в надмірній руховій активності. Діти із сильним урівноваженим типом нервової діяльності (сангвінічний темперамент) менш рухливі. Але, як правило, вони життєрадісні та енергійні і з задоволенням займаються на уроках фізичної культури. Такі учні швидко й охоче захоплюються спортивними заняттями, досить посидючі й легко переборюють труднощі. Ще спокійніші діти, у яких переважає стримана, часом чітко виражена загальмованість поведінки (флегматичний темперамент). Вони старанні, працездатні, але надто повільні в рухах. Така рухова їх уповільненість може призвести декого із них до негативного ставлення у навчанні. Особливо спостерігається це ставлення в колективних іграх із суперництвом, де діти перших двох темпераментів без бажання беруть їх у свої команди, або відводять їм другорядні ролі у грі. Діти із слабким типом нервової діяльності (меланхолічний темперамент) володіють дратівливістю, часом плаксивістю. Школярі цього типу часто інертні, боязкі, сором язливі, не здатні витримувати більш - менш сильні фізичні і нервові навантаження, замикаються в собі. Проведене нами дослідження також засвідчує, що неабиякий вплив на негативне ставлення до уроків фізичної культури має однотипність їх змісту.

Тобто, проведення уроків за однією і тією ж схемою. Біг, розминка (комплекс загально - розвиваючих вправ на кожному уроці однакові), техніка вивчення певної вправи (старт, стрибок, метання, прикладні вправи тощо), в кінці уроку проведення рухливої гри. Спостерігаючи за такими уроками, ми прийшли до висновку, що діти проявляють свою рухову активність тільки у грі, а до інших фізичних вправ відносяться пасивно, їм не цікаво декілька разів виконувати одноманітні рухові дії (це за останній період стало загальним явищем), тим більше, якщо вони не пов язані із звичним для них середовищем і фактично носять абстрактний характер. Гра складає „зону найближчого розвитку дитини”. „у грі дитина завжди вище свого середнього зросту, вище своєї звичайної повсякденної поведінки; вона у грі ніби на голову вища самої себе.

У грі діти забувають вікову різницю. Холерик привчається до зосередженості і дотримання загальних правил гри, меланхолік навчається самостійності й активності, а флегматик має можливість відчути радість успіху, задоволення у досягненні мети. Діти молодшого шкільного віку віддають пріоритет саме тим іграм, які у своєму змісті розкривають близькі для них символи та рухові дії. Проведене нами опитування показало, що молодші школярі 1 і 2 класів надають перевагу сюжетним іграм з нескладними правилами (21, 9%) та іграм з правилами без сюжетів (43, 6%). Отже ми бачимо, що в 8 - 9 - річних дітей сюжет або роль у грі повністю відходить на задній план. З цього віку молодші школярі полюбляють ігри із суперництвом, які відповідають їхнім психофізичним потребам. Діти, у яких довжина тіла переважає над вагою (низький і середній рівень фізичної працездатності), не перебірливі в рухливих іграх і можуть брати участь у будь - якій запропонованій їм грі. Проведені попередні бесіди - інтерв ю з дітьми початкової школи засвідчили, що всі діти люблять гратися. Разом з тим матеріали опитування школярів засвідчило їх недостатню обізнаність з народними рухливими іграми. Так, тільки 2, 8% молодших школярів знають не більше 10 рухливих ігор, 6, 2% - 7 - 9 ігор, 44, 4% - 4 - 6 ігор, 32, 2% - 1 - 3 гри, 13, 8% учнів утримались від відповіді. Навчили в дошкільному закладі (32, 6%), грали в школі на свята за народним календарем (20, 9%), на уроках фізкультури (14, 3%), навчили дідусь або бабуся (14, 3%). При опитуванні, в які рухливі ігри грають діти у свята за народним календарем, виявилося, що лише, на свято андрія первозванного (13 грудня – „калита”) і на свято явдохи плющихи (14 березня, прихід весни, „дуб”, „подоляночка”, „гарбуз”, „огірочки”, „мак”). Такі відповіді свідчать про низький рівень обізнаності з національними рухливими іграми дітей молодшого шкільного віку.

Одночасно ми ознайомились зі станом професійної готовності педагогів до оновлення змісту системи фізичного виховання молодших школярів через національні ігри. З матеріалів опитування ми почерпнули такі дані. Для цього використовують лише чотири літературно - методичних джерела. При виборі народних ігор за характером рухової діяльності учителі надають перевагу таким основним видам рухів (ігри з ходьбою, бігом, метанням і стрибками), включаючи їх у систему фізичного виховання для розвитку фізичних (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість), розумових і морально - вольових якостей. Разом з тим освітяни висловили свої побажання щодо розв язання цієї проблеми. Так, на їхню думку, необхідно першочергово розробити методичні посібники, удосконалити програми, методичні рекомендації з питань використання народних ігор і включити їх в „програму курсів підвищення кваліфікації вчителів, в обговорення на науково - практичних конференціях і методичних заняттях вчителів початкових класів. Матеріали констатуючого експерименту засвідчили низький рівень знань освітян з проблем використання народних засобів в системі фізичного виховання дітей. 2) формуючий етап – здійснювалося формування національно - культурної свідомості дітей на основі використання комплексу українських народних рухливих ігор; 3) узагальнюючий – основна увага спрямовувалася на аналіз і узагальнення результатів експерименту, оформлення дослідження та з’ясування подальших перспектив даної системи роботи. Експериментальне дослідження проводилося у бучацькій зош №1 і - ііі ступенів тернопільської області. Ним було охоплено 63 учні 3 класу.

Виявилося, що в рухливих іграх створюються найсприятливіші умови для розвитку фізичних якостей та формування національно - культурної свідомості дітей. Правила ігор регулювали поведінку гравців, сприяли виробленню взаємодопомоги, колективізму, чесності. При навчанні основним рухам ми широко застосовували ігрові прийоми у вигляді образних порівнянь, які викликають у дітей позитивні емоції. Виконання вправ у рівновазі (ходьба по колоді або лаві), лазіння по гімнастичній стінці, метання м яча в ціль викликало певні організаційні труднощі. Діти виконували їх у довільному темпі, деяких з них потребували страховки. Тому по ходу вправи вчитель розмовляв з дітьми, давав індивідуальні зауваження, підказуючи як правильно виконувати рух. Постійний контакт з дітьми, емоційний та дружній тон активізували їх і викликали інтерес до запропонованих вправ. Для занять підбиралися ігри великої рухливості, в яких брали участь всі діти. Головну роль у грі брав на себе вчитель, а в подальшому він доручав роль ведучого найбільш активним та кмітливим дітям. Рухлива гра повторювалася 3 - 4 рази. Більшість ігор мали сюжетний характер, який визначав зміст рухів. В процесі гри вчитель слідкував за діями гравців, дотримання ними правил, робив зауваження тим, хто їх порушує, стимулював активність дітей. У процесі занять виявилося необхідним проявляти максимум уваги до кожної дитини, враховуючи її індивідуальність, допомагаючи осмислити рухове завдання. Загальною для всіх вимогою було привчання дітей бути наполегливими, доводити вправу до кінця, виховувати в них вольові якості у процесі виконання основних рухів. Ми використовували рухливі ігри, різноманітні за змістом. Відповідальні ролі в іграх виконували самі діти. Безпосередня участь вчителя в іграх не була обов язкова. Він керував ходом гри, нагадував правила, слідкував за їх виконанням, а також спостерігав за правильністю рухів дітей. Однак це не включало епізодичну участь його в грі, що пожвавлювало ігрові дії дітей і підвищувало інтерес до неї. Результатом використання українських народних рухливих ігор став більш високий якісний рівень виконання рухів. Це було пов язано з розвитком можливостей дітей сприймати, уявляти, аналізувати та оцінювати послідовність та якість особистих рухових дій. Спілкування вчителя з дітьми під час гри, емоційне її проведення, об єктивний аналіз наслідків допомагали більш свідомому відношенню гравців до своєї поведінки, позитивно впливало на виховання моральних та вольових якостей дітей. Всебічному удосконаленню рухів та розвитку фізичних якостей сприяв змагальний метод проведення вправ та рухливих ігор. Змагання створювали умови для максимального проявлення рухових здібностей, виховання моральних та вольових якостей у дітей. Тому в основній частині заняття поряд з сюжетними іграми великої рухливості ми проводили ігри типу естафет, де змагалися між собою 3 - 4 команди. В цих іграх діти намагалися не тільки діяти найбільш раціональним способом, а й максимально мобілізувати свої зусилля для досягнення найкращого результату, виявляли відповідні моральні та вольові якості. Вимоги до чіткого виконання правил сприяли вихованню в дітей дисциплінованості, витримки, відповідальності. Однак це не обмежувало можливість проявлення ініціативи, активності та винахідливості під час рухливих ігор на заняттях. У використанні українських народних рухливих ігор з метою формування національно - культурної свідомості дітей важливим питанням було призначення ведучого і розподіл учасників гри на команди. Своєчасне навчання дітей різним способам вибору ведучого дало можливість справедливо розв язувати актуальні для початку гри питання взаємодії в ігровому колективі, запобігати багатьом конфліктним ситуаціям між дітьми. Виявилося, що ведучого гри найкраще обирати за допомогою лічилок. Перш ніж проводити розучування лічилки, педагог відбирав найбільш придатну для цієї гри як за змістом, так і за технікою рахунку.

Коли рухлива гра заснована на діях певних персонажів – зайця, вовка, лисиці, для такої гри використовували лічилку, у змісті якої є назва головного персонажа гри. є лічилки, текст яких закінчується займенником „ти”. Під час використання деяких лічилок діти домовлялися про додаткові дії, виконання яких і виявляє ведучого. Так, учні можуть домовитись, що всі учасники гри, в яку вони будуть гратися, стоять по колу, а один із них знаходиться у центрі з м ячем. Коли проголошено останнє слово, діти розбігалися далі від кола, а дитина, що стояла в його центрі, кидає м яч, намагаючись влучити в когось з гравців. У кого попав м яч – той і ведучий. Ведучий міг бути обраний не тільки за допомогою лічилки, але й іншими способами. Вибір за згодою тих, хто грає; обрання ведучого більшістю голосів з тих дітей, що зібрались для гри; обрання, за результатами проведеної раніше гри. Ведучим стає учень, який виграв попередню гру – був прудкішим, кмітливішим, уважнішим. Кожен з описаних способів вибору ведучого має свої переваги і недоліки, тому у навчально - виховному процесі їх варто чергувати. Згідно з вибором капітанів команд. Спочатку гравці вибирають капітанів команд, а потім капітани створюють свої команди за домовленістю з однолітками. Цей спосіб поділу на команди застосовувався, коли учні добре знають один одного і завдяки досить високому рівню розвитку мовлення і спілкування можуть швидко досягти домовленості. Розподіл на команди шляхом попарної домовленості (ватажки команд таємно від інших учасників гри обирають кожен собі слово - пароль, наприклад, один обрав слово „горіх”, інший – „яблуко”. Діти, які хочуть брати участь у грі, попарно підходять до них, і ті питають. ” назвавши слово, дитина переходить на бік того з керівників команд, хто його уособлює. У деяких командних спортивних іграх доводилося встановлювати право першого ходу.

Яка команда починає гру, ми встановлювали. Виходячи з результатів попередніх ігор; право вибору перебирає собі команда, яка організованіше підготувала до гри майданчик та необхідні посібники; лічилкою між ватажками; за результатами певного виду змагання (фізичного або розумового) між представниками команд. Наприклад, розгадуванням загадок, влученням м ячем у ціль, бігом наввипередки до зазначеного місця тощо; шляхом жеребкування. Для цього можуть бути використані дві різної довжини, проте однакові завтовшки палички. Ставиться умова, що починає гру та команда, чий ватажок витягне коротку паличку.

Один з гравців затискає обидві палички в кулаку таким чином, щоб зовнішні кінці були суміщені. Та команда, чий ватажок з двох витягне коротку, здобуває право першого ходу; відгадування, в якій руці знаходиться предмет (камінчик, фантик, каштан, дрібна іграшка тощо), парне чи непарне число схованих предметів, відгадування сторони монети і т на основі поваги (наприклад, хлопці, граючи з дівчатами, пропонують їм на знак поваги до них почати гру першими, або переваги сильнішої за підготовленістю команди до слабшої; вимірювання руками на палиці - хто зможе утримати палицю по закінченні її вимірювання, той виграв для своєї команди право першого ходу.

Послідовне і систематичне навчання учнів різних способів самоорганізації під час проведення народних рухових ігор дозволяє ефективно використовувати час ігор для активного, повноцінного відпочинку дітей і сприяє формуванню рис самоврядування класного колективу, набуття кожним досвіду соціальної взаємодії. Максимальний вплив українських рухових ігор як засобу гармонійного розвитку особистості в початковій ланці залежить від оптимально створених педагогічних умов їх організації, серед яких можемо визначити такі, як. Використання педагогічних методів, адекватних значенню кожного з етапів керівництва грою для гармонійного розвитку особистості школяра. Пояснення гри проводилося у вихідному положенні, з якого починається гра. Пояснення було образним, доступним, коротким. Перед поясненням учитель повідомляв, в яку гру будуть діти грати, робився розподіл на команди. Далі, якщо потрібно, вибирався ведучий. Лише після цього, як проведено цей організаційний момент, приступають до пояснення змісту та правил гри. Деколи при підготовці до гри потрібно було показати основні дії. Пояснення гри починалося зі слів. „по сигналу перші гравці виконують. Якщо в грі є речитатив, то слова вивчалися з дітьми перед проведення гри. При цьому вчитель звертав увагу на правильну вимову всіх слів, на те, щоб діти вимовляли слова голосно, виразно, але не крикливо. Розмітка майданчика для гри проводилася заздалегідь або під час пояснення гри і розміщення гравців. інвентар, атрибути роздають після пояснення змісту та правил гри, тобто перед початком проведення гри. іноді їх кладуть на обумовлені місця, і діти по ходу гри беруть їх. Керівництво грою здійснював вчитель, подаючи команди, розпорядження, звукові та зорові сигнали. Робить вказівки по ходу, оцінює дії і поведінку дітей. Часом сам міг взяти участь у грі, виконуючи головну або другорядну роль. У деяких випадках брав участь у грі, коли не вистачає пари. Вчитель не зловживав зауваженнями, вказівками на неправильне виконання рухів. Вони можуть знизити позитивні емоції, що виникають під час гри. Вказівки краще робити в позитивній формі, підтримуючи радісний настрій. Вчитель міг робити підказки про доцільність виконання того чи іншого руху.

Крім того, він спостерігав за загальним станом і самопочуттям кожної дитини, стежив за діями учнів. У кінці гри підводилися підсумки. Знаючи педагогічне значення кожної гри, вчитель відзначає тих, хто правильно виконував рухи, виявляв спритність, рішучість, швидкість, кмітливість, дотримувався правил, виручав товаришів, проявляв ініціативу, також називав і тих, хто порушував правила заважав гратися. Підводилися підсумки гри у цікавий формі, щоб викликати у дітей бажання наступного разу досягти ще кращих результатів. На уроках в 4 класі проводилися одна - дві гри в будь - якій частині уроку.

В підготовчій частині використовувалися ігри, направлені на організацію дітей, розігрівання організму, удосконалення в різних шикуваннях. В основній частині удосконалювалися рухові навички та вміння в бігу, стрибках, метаннях, рівновазі, лазінні та перелізанні. У заключний частині уроку проводилися спокійні ігри, що не потребують великої уваги, не викликають збудження. „кіт і миша”, „подоляночка”, „вовк і коза”, „голуб”, „невід”, „птахи”, „гречка”, „дрібушечки”, „сірий вовк”, „до своїх прапорців”, „вудочка”, „швидко по місцях”, „ворони”, „у річку гоп”, „горобчики - стрибунчики”, „лисиця і курчата”, „на прогулянку”, „м яч через шнур”, „вправи з великим м ячем”, „вправи з малим м ячем”, „стонога”, „сніжками по м ячу”. Також ми доповнювали програмові ігри іншими народними іграми, спрямованими на формування національно - культурної свідомості молодших школярів. Це були ігри такого змісту.

ігри з елементами загальнорозвивальних вправ. „батько і діти”, „мак”, „дрова”, „адам і єва”, „розбите яєчко”, „шевчик”, „ой вийтеся, огірочки”, „боротьба кажана з вітром”, „кіт потягується”, „гуси на воді”, „пташка”, „мокрий кіт”, „пузир”, „боцюн і криниця”. ”, „гуси”, „пень”, „день та ніч”, „хатина”, „регіт”, „дуб”, „запорожець на січі”, „проводи русалки”, „скажений бугай”, „рибалки і риби”, „кіт і миша”, „квачі парами”, „доганяй, втікаючи”, „ворон”, „воробей”, „дикі кози”, „яструб”, „у колдуна”, „хрещик”, „лисиця і заєць”, „сірий кіт”, „кавуни”, „мур”, „ковбаса”. „вовк і кози”, „у довгі лози”, „шагавай”, „переправа через річку”, „струмок”, „гречка”, „тинок”, „у річку гоп”, „спутані коні”, „півник”. „бабу перевозити”, „хто далі кине”, „влучний стрілець”, „захисник кріпості”, „пошивай”, „квач з м ячем”, „штандер”, „квочка”, „круговий”, „на полюванні”, „мисливець і качки”, „перепелиця”, „мушка”, „шкандибки”, „бабок”, „у скраклі”. ігри з елементами прикладних вправ (лазіння, перелізання, перепов - зання). „дістати сало”, „стовп”, „повінь”, „скалолаз”, „кубло”, „незграбний ведмідь”, „западня”, „павук”, „куниця і білки”, „підвісний міст”, „тунель”, „юркий вуж”. ігри з елементами боротьби. „буряк”, „тягти бука”, „ріпка”, „коро - мисло”, „відьма”, „бій півнів”, „кіт в мішку”, „княжий острів”, „дружина і татари”, „перетягування по линві”. Рухливі ігри із суперництвом активно впливали на всі грані життя особистості дитини, вирішуючи оздоровчі і виховні завдання. Різноманітні рухи і дії дитини під час гри з суперництвом сприяли формуванню життєво необхідних навичок і вмінь. Також ми намагалися проводити переважну більшість ігор за народним календарем. Проведення таких ігор потребувало серйозної підготовки вчителя, його знань традицій і звичаїв свого народу.

В основу експериментальних уроків нами закладено аграрний рік українців. Структурно його поділили за місяцями. Національні рухливі ігри літнього циклу використовувалися в першій чверті навчального року, оскільки святкових днів, пов язаних з народними іграми, восени менше, ніж взимку та весною. Напередодні уроку дітям необхідно було повідомити тему і дати домашні завдання. Роздати учням для вивчення - друковані віршовані тексти, що містяться в іграх - хороводах за народним календарем (див. Ці ігри характеризуються внутрішнім багатством змісту, супроводжують життя народу, виховують національну психологію, характер, свідомість. ігри - пастки – характеризуються тим, що ведучий повинен переловити всіх гравців один або з допомогою спійманих ним у ході гри. Усі ці ігри починаються з лічилки, супроводжуються діалогами, піснями. ігри драматизовані – у них розігрується яка - небудь дія, також супроводжувана діалогом, піснею. Словесні ігри - фанти – для них характерний напружений діалог, іноді з віршованим зачином. До цієї групи входять такі ігри. ігри з дидактичною спрямованістю – передбачають закріплення знань і вмінь з предметів загальноосвітнього циклу.

Обрядові та звичаєві ігри – передають характерні події з життя українського народу.

У давні часи такі ігри проводилися у певні пори року, в дні календарних свят і супроводжувалися обрядовими піснями (колядками, щедрівками, веснянками, гаївками тощо) та хороводами. Деякі з них починалися магічними звертаннями - закличками до сил природи, птахів. У них текст подається у формі лічилки, примовки, перегукування. Ця група ігор досить численна. ігри історичної та соціальної спрямованості – відображають характер тієї епохи, в яку вони створювалися. У їх змісті трапляються архаїзми, наприклад. ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Основна функція ігор цієї групи – виховання національної самосвідомості. У таких іграх знайшли своє відображення трудові процеси українського народу (землеробство, тваринництво, ковальство, мисливство, рибальство тощо). Ці ігри носять естафетний характер з елементами змагань. Сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладкому стовбуру, ліплення снігової баби тощо. існують й інші класифікації. Вивчення закономірностей всебічного розвитку дітей молодшого шкільного віку стало основою дослідження впливу українських національних рухливих ігор на розвиток фізичних якостей. Групування національних ігор для дітей молодшого шкільного віку за характером рухової діяльності, 1 як зазначає с. Мудрик, показує, що ці ігри комплексно впливають на розвиток фізичних якостей, проте відбувається це різною мірою. Так, більшість народних рухливих ігор сприяє розвитку спритності – 92, 3%, швидкості – 84, 6% і витривалості – 61, 5%; сила і гнучкість відповідно становлять – 38, 4% і 30, 7%. При цьому до уваги бралися ігри, які подобаються дітям молодшого шкільного віку і водночас відповідають їх анатомофізіологічним і психічним можливостям. ігри з елементами прикладних вправ (лазіння, переповзання). Більшість народних ігор містять у собі елементи суперництва або ж побудовані на суперництві (наздогнати, перегнати, перестрибнути, перекинути, перетягнути, влучити, спіймати, виконати вправу чи завдання краще за інших тощо), тому важливе значення має фізична підготовленість (сила, швидкість, витривалість, спритність). Така класифікація обумовлена змістом шкільної програми, згідно з вимогами якої фізичне виховання в школі передбачає формування основних життєво необхідних умінь і навичок. Доведено, що найбільш ефективне засвоєння дітьми фізичних вправ відбувається через ігрову діяльність. Тому доцільно використовувати ігри, які сприяють вивченню конкретних рухових дій. Одне з основних завдань фізичного виховання носить освітній характер. Воно передбачає засвоєння спеціальних знань у галузі фізичного виховання та формування рухових умінь і навичок. Рухливі ігри за своїм змістом сприяють вирішенню цього завдання. Класифікація національних рухливих ігор за характером рухової діяльності дає змогу констатувати, що вони повністю відповідають біологічній потребі дитячого організму в рухах для набуття необхідних навичок і вмінь, для розвитку фізичних і морально - вольових якостей, для загартування організму молодших школярів. Окрім того, вони сприятимуть подоланню негативного ставлення до уроків фізичної культури, формуванню мотивації, а згодом і стійкої потреби у систематичних заняттях фізичними вправами.