якісні методи соціологічного дослідження реферат

якісні методи соціологічного дослідження реферат

Главная > реферат >социология. Теорія —факт —теорія. Соціологія, як і будь - яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи. Систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології. Для використання їх в практиці управління створюється ряд переваг. Тоді, мабуть, сучасну форму конкретних соціологічних досліджень, де чітко виділяються етапи програмування, збору інформації, неправильно розглядати як єдино можливу.

Необхідно враховувати досвід їх попереднього історичного розвитку.

Пізнавальну і управлінську.

Суть пізнавальної функції полягає в описі, поясненні, прогнозуванні, а суть управлінської — у формуванні конкретної мети, визначенні програм, а також вироблення рекомендацій по корегуванню прийнятих рішень в процесі її реалізації. Аналогічні функції виконуються з допомогою емпіричних способів одержання інформації. Проте, суб єкт пропонованих заходів в межах певного соціального контексту не знає їх віддалених наслідків. і все ж така інформація має рід суттєвих недоліків. По - перше, інформація не відображає сукупності соціальних факторів, що стосуються життєдіяльності колективу.

Адже, сюди належать не тільки реальні акти поведінки працівників, керівників, а й, зокрема, думки, оцінки, міркування членів колективу (а як без них визначити реальне ставлення працівників до праці. По - третє, не завжди інформація, що є, наприклад, в документах адміністрації, рішеннях інших громадських об єднань та ін достовірна, об єктивна. Типи соціологічних досліджень. В сучасних умовах існує три типи соціологічних досліджень. А) складаються по можливості повні бібліографії, потім вивчаються джерела та література. Б) проводяться бесіди з компетентними особами, а саме спеціалістами, які працюють над аналогічними проблемами, і практиками, які зайняті в сфері виробництва та ін. Бесіди з спеціалістами переслідують певну мету.

Треба переконатися, що складена бібліографія охоплює всі питання і сторони проблеми, що не упущено щось важливе.

Бесіди з практиками також мають певну мету.

Пошук додаткової інформації. Допустимо, збираємося вивчати соціальні проблеми організації контролю. Перша людина, з якою маємо поговорити — представник громадського контролю. Хто з працівників громадського контролю міг поділитися практичним досвідом організації і здійснення контролю, системи прийняття рішення, методами і способами контролю та ін. Проведення інтерв ю — пошук надійних документальних відомостей, даних, картотек, протоколів рішень, довідок, звітів та ін. і потім — проекти первинних гіпотез, передбачень. Бесіди вимагають деяких навиків і уміння. Треба створити атмосферу відвертої розмови. іноді корисно зняти особисту відповідальність співрозмовника при ставленні питань. «які фактори впливають на такий - то процес. У його відповідях часто виявляються, з ясовуються нові або висловлені кимсь думки, оригінальні контраргументи. Дуже небезпечно удавати себе некомпетентним у питанні через бажання одержати нову інформацію. В таких випадках співрозмовник обмежується загальними тривіальними міркуваннями і мета не досягається. Новачки гостро підмічають ті особливості, які непомітні старожилам. Важливо звертати увагу на можливі конфліктні і незвичайні ситуації, що найрельєфніше характеризують нормальні умови діяльності. інтересні перехідні стадії об єкту в момент реконструкції, здійснення соціальних і економічних експериментів, бурхливого розвитку, коли аналіз соціальних явищ вкрай необхідний для прийняття правильних рішень. Наприклад, керівник в принципі знає, які особливості здійснення дисциплінарної практики, але його цікавлять причини порушень дисципліни в якомусь конкретному колективі, склад порушників, можливості виникнення страйку тощо. Величезну роль тут відіграє обґрунтованість групування емпіричного матеріалу.

Нерідко до описових досліджень висуваються претензії у зв язку з тим, що вони не розкривають причинно - наслідкових зв язків або дають тривіальні результати. Проте, що відомо на рівні здорового сенсу, ще не є науково доведене.

Найважливішою умовою його реалізації є досить високий рівень знань в межах проблеми, що вивчається і вирішується, дозволяє проаналізувати причинно - наслідкові залежності у розвитку тих чи інших соціальних процесів, сприяє формуванню стратегії. В реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоб один з трьох варіантів існував і діяв в чистому вигляді. іноді в одному дослідженні поєднуються всі три. інформація органів що розглядають закономірності соціального розвитку суспільства в системі управління. Соціологічні теорії дають наукові відповіді на витікаючі актуальні проблеми сучасності. Таку роль відіграють багаточисельні галузеві соціології, що узагальнюють величезну масу інформації про конкретні соціальні явища, події і процеси суспільного життя. Практична функція соціології тісно зв язана з пізнавальною. єдність теорії і практики — характерна риса соціології. Практична функція соціології відображає, насамперед, висунення науково аргументованих прогнозів розвитку суспільства. Соціологічні теорії дозволяють передбачити віддалені перспективи соціального розвитку.

Прикладна соціологія, зв язуючи теорію з дійсністю, безпосередньо обґрунтовує практичні рекомендації для складання планів соціального розвитку та ін. В соціальному прогнозуванні важливу роль відіграють соціологічні теорії розвитку різних сфер суспільства, їх створення дозволяє сконцентрувати велику масу інформації стосовно широкого кола соціальних явищ і розкрити закономірності їх розвитку.

Соціологічні теорії служать надійною базою обґрунтування моделей, що прогнозуються і що стосуються окремих соціальних процесів і явищ. Відповідно специфіки соціологічних досліджень практичні рекомендації, що висуваються соціологами, стосуються двох груп соціальних факторів. Об єктивних і суб єктивних. Умови, ритм, а також конкретні. Умови праці, побуту і реальна поведінка суб єкта в таких умовах. Суб єктивні явища, аспекти. Мотиви, мета, наміри, установки, інтереси, ціннісні орієнтації, суспільна, громадська думка тощо. Досліджуючи їх взаємозв язок з нормами і цінностями соціальних спільностей, груп, встановлюється ступінь відхилення і розробляються засоби удосконалення міжособових, міжспільнісних відносин. Засоби масової інформації. Одним з важливих елементів соціальної і політичної системи суспільства є засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, кіно та ін. їх соціальна роль зв язана, насамперед, з розвитком свідомості мас, кожної особи. Система засобів масової інформації — соціальний інститут, що забезпечує збирання, опрацювання і розподіл інформації в масовому масштабі, на основі закономірностей, панівних в суспільстві. Діяльність засобів масової інформації полягає в забезпеченні обміну соціальною інформацією між великими групами людей в межах соціального мікросередовища з допомогою соціальних організацій і об єднань, а також технічних засобів збирання, опрацювання і поширення інформації. Предметом соціології засобів масової інформації виступають закономірності духовного їх впливу на формування свідомості і соціальної поведінки людей. Ефективність засобів масової інформації визначається ступенем їх впливу на політичну, економічну, соціальну, культурну сфери життя суспільства і співвідносинами між метою їх пропаганди або окремими виступами і фактичним її досягненням. Діють загальні специфічні критерії ефективності пропаганди, засобів масової інформації. В діяльності засобів масової інформації відображаються зв язки і взаємозалежності не тільки системи масового спілкування, але й всього суспільства. Суспільна, громадська думка. В процесі демократизації суспільного життя в україні зростає роль суспільної, громадської думки. Суспільна, громадська думка — своєрідний спосіб існування суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомості якоїсь соціальної спільності людей, зв язаних спільністю інтересів, в яких фіксується їх ставлення до подій або явищ суспільного життя, до діяльності політичних партій, установ і особистостей. Суспільна думка виражається у формі рекомендацій і вимог, а також проявляється в схваленні або осудженні дій тих або інших соціальних інститутів, вчинків окремої людини або якоїсь групи людей. Суспільна думка складається в результаті цілеспрямованого впливу на маси політичних організації, установ і стихійно — на основі практичного життєвого досвіду, традиції, звичаїв тощо. Тому - то, в суспільній думці виявляються не лише різні інтереси, але й неоднаковий ступінь їх усвідомлення. При співпадінні корінних інтересів в суспільній думці відображаються найрізноманітніші специфічні інтереси і потреби - національні, професійні, духовні та ін. Знання структури або інші міркування, що визначають ті або інші міркування і оцінки соціальних спільностей, стають об єктивно необхідною передумовою для вироблення і реалізації різних проектів та планів в процесі прискорення соціально - економічного розвитку і демократизації політичного життя україни. Соціальна суть суспільної думки полягає в тому, що сприяє зосередженню думки, почуттів і дій людей на певній дійсності, дає їй оцінку, що є вихідною базою для зміни або збереження певного фрагменту суспільного життя. Суспільна думка, що формується соціальною спільністю людей, відображає інтереси окремих груп особистостей. Тому - то виразником суспільної думки може бути будь - який громадянин, будь - яка соціальна спільність людей, якщо їх публічно висловлена думка відображає ставлення якоїсь соціальної спільності, народу, нації і актуальні проблеми дійсності. Процес відображення суспільної думки — це висловлення її, надання гласності багатьом індивідуальним думкам з актуальних проблем дійсності або безпосередньо (через форми представницької демократії). існує три види відображення суспільної думки. По - перше, стихійно висловлена суспільна думка; по - друге, висловлена суспільна думка з ініціативи державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації, що звертаються безпосередньо до мас за їх побажаннями, пропозиціями, думками тощо (всенародне обговорення проектів законів, обговорення в пресі якихось актуальних проблем та ін. ), по - третє, висловлення суспільної думки в процесі спеціальних соціологічних досліджень (опитів). Важливо, що суспільна думка може висловлюватись, функціонувати нібито на двох рівнях. На рівні словесному (вербальна поведінка), коли якась оцінка зовнішньо сприймається більшістю, великими масами, але не веде до конкретних дій, і на рівні діловитості. Це реальна поведінка, коли соціальні групи діють відповідно з усвідомленою оцінкою. Очевидно, перехід суспільної думки від відображення до реалізації зв язаний з процесом її об єктивності в системі соціальних норм, соціального регулювання і контролю. В такому процесі і виникає зв язок суспільної думки і суспільних відносин, які мають нормативи і оцінки. Суспільна думка—в діючому стані стає елементом суспільних відносин. Престиж професии и проблемы социально - профессиональной адаптации молодежи. “наукова думка”, 1979р. Ефективна організація соціального управління передбачає наявність певної, об єктивної, диференційованої щодо окремих груп індивідів інформації про ті процеси, які відбуваються навколо. Така соціальна інформація є в різних джерелах. Документах, матеріалах зборів, нарад, у пам яті людей, але вона не відбиває всієї сукупності соціальних фактів, не завжди є репрезентативною й об єктивною. Опис певної соціальної реальності; пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих соціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття, напруженості відносин у трудовому колективі тощо); прогнозування тенденцій розвитку соціальних процесів (зміни у ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміці безробіття тощо); практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів тощо). Одиницями вивчення при цьому стають люди, їх дії, речі, думки, тексти, властивості яких потрібно зафіксувати, обчислити й проаналізувати. інструментом виявлення стійких властивостей є закон великих чисел, який застосовується в усіх статистичних розрахунках. Він гласить, що сукупна дія великої кількості випадкових фактів (причин, умов) приводить до результату, що майже не залежить від випадку.

На законі великих чисел будується процедура вибіркового обстеження (її принцип - про багатьох судити на підставі знання про небагатьох). Спеціально організоване масове обстеження дає типові зведені числові характеристики соціального явища. їх називають статистичними фактами. Соціологія описує окремі фрагменти реальності соціальними фактами - поодинокими чи сукупними суспільно значимими подіями, що є типовими для тої чи тої сфери соціального життя або притаманними для певних соціальних процесів. Це опис подій, що мають числові характеристики, лише в термінах соціологічної теорії з відтворенням специфіки соціальної ситуації, в якій вони відбуваються. Слід наголосити, що для соціології соціальним фактом є не тільки конкретний учинок, а й певні думки, оцінки, судження. Такими фактами є також характеристики стану предметно - речового середовища (брак транспортних засобів, екологічні негаразди, нерозвиненість сфери обслуговування тощо). У соціологічній роботі факти є переконливими лише тоді, коли їх використовують комплексно, у взаємозв язку, а не висмикують тільки те, що підтверджує думку дослідника, як це часто буває на практиці. Це - неодмінна умова методології соціологічних досліджень. У соціології вони визначені діалектичним підходом до об єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд властивостей і характеристик об єкта в їх різноманітних зв язках і відносинах з іншими об єктами, у розвитку та змінах. Скажімо, проводячи опитування на вулиці, можна задавати запитання в усній формі, а можна користуватися карткою, на якій їх записано. Під час збирання інформації багато залежить від делікатності дослідника, його вміння контактувати з людьми, його винахідливості, кмітливості, фантазії, вдумливості, творчої інтуїції тощо. Смелзер зазначає, що соціологічний метод - це правила та способи, за допомоги яких установлюється зв язок між фактами, гіпотезами та теоріями, а і. Попова трактує соціологічний метод як сукупність способів збирання, обробки й аналізу соціологічної інформації. У соціологічному енциклопедичному словнику за ред. Наприклад, вивчаючи мотиви порушення трудової дисципліни, соціолог використовує як метод збирання соціологічної інформації анкетне опитування. Визначальною ознакою теоретичних досліджень є віддзеркалення дійсності через ідеалізацію її логічної конструкції. Вони спрямовані на вдосконалення й розвиток концептуальних засобів науки, побудову теорії. Вони спрямовані на конкретний об єкт. Однак, якщо в теоретичному дослідженні факти зв язані насамперед з теоретичним усвідомленням їх, то в практичному - виявляється тенденція до формулювання практичних завдань відповідної організації на основі проаналізованих фактів. У практичному дослідженні проблему не завжди можна розв язати в межах наявних знань про предмет чи явище.

її розв язання може потребувати поглиблення цих знань, тобто проведення теоретичних досліджень. Дослідна, евристична - зв язана з вивченням специфіки соціальних явищ, процесів у конкретних сферах діяльності, нагромадженням нових знань про них; прикладна, прогностична - зв язана з розробкою і наданням відповідним організаціям практичних рекомендацій щодо розв язання певних соціальних проблем. їх організація - дуже складна справа. Тому в соціальному управлінні доцільно використовувати матеріали результатів соціологічних досліджень, що уже проводилися. Для цього слід постійно стежити за публікаціями, з тим щоб своєчасно дізнаватися про тенденції змін соціальної поведінки, а також інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій її суб єктів, про наявність та впровадження відповідних соціальних технологій тощо. є три типи соціологічних досліджень. Розвідувальні (пошукові), описові та аналітично - експериментальні (див. У рефераті подано відомості про досвід використання якісних методів соціологічних досліджень в роботі з учнями старших класів. Одним з перспективних напрямків розвитку соціології в україні є її впровадження в навчальні програми середніх шкіл на рівні старших класів. Освітній та виховний ефект від такої інновації важко переоцінити, адже сучасні підлітки виростають в умовах суспільства, що трансформується - старі суспільні цінності зруйнува­лися, а нові тільки вибудовуються, як відомо, не без суперечок. Зорієнтуватися в тому, що відбувається довкола, буває нелегко навіть дорослій досвідченій людині. Тут дуже корисними для юнаків та юначок можуть стати уроки соціології, оскільки вона є дисципліною, яка вчить розуміти, як “працює“ суспільство. Особливо важливим, на нашу думку, є те, щоб шкільні уроки соціології були насичені проектами, скерованими на здобуття старшокласниками практичних навичок роботи з людьми. Здобутий нами під час викладання досвід засвідчує, що традиції саме “якісної“ соціології бувають надзвичайно ефективними в роботі зі шкільною молоддю. У цій статті ми представляємо доробок, здійснений разом з учнями сільських шкіл львівської області під час виконання кожним з них науково - дослідного проекту “жива історія моєї родини“. На самому початку роботи ідея проекту була простою. За наперед визначеним алгоритмом учні збирали генеалогічний матеріал під гаслом “ой, роду наш красний, роду наш прекрасний. Тут, очевидно, домінувала морально - пізнавальна функція над науково - дослідним аналізом. Така настанова була продиктованою усвідомленням того, що підліток збиратиме матеріал про свій рід, започатковуючи чи поглиблюючи знання про свої генеалогічні корені, що стандартно сприймається як активно виховна дія. Проте перші результати польових робіт засвідчили, що учні збирають матеріал, який може бути також підставою для різностороннього критичного осмислення. Під час проміжного звітування про проведену польову роботу учні переповідали ці історії, часом із захопленням, а часом з багатьма знаками запитань. Це наштовхнуло на думу, що збирання подібної інформації може бути в той чи інший спосіб впорядкованим. В цій ситуації ми використали досвід французького соціолога даніеля берто, який є відомим спеціалістом у галузі соціально - генеалогічних та сімейних студій. Проект не передбачав використання магнітофонів для збору інформації, враховуючи обмежені технічні ресурси учнів. На етапі польової роботи учні працювали за загальною визначеною для всіх схемою, щоб привчитися до дисципліни роботи з наративним матеріалом. Велика увага при цьому приділялася вивченню життєвих досвідів окремих членів родини. На етапі аналізу матеріалу надавалася свобода дій зі застосуванням таких наочних матеріалів, як схеми, діаграми, піктограми, абревіатурні скорочення і таке інше.

Кожний учнівський проект завершувався презентацією на заключній конференції. За бажанням учнів схематизований збір наративного матеріалу супроводжувався колекціюванням документів, фотографій, писемних спогадів, щоденників тощо. Часом обов язкова для всіх програма проекту продовжувалась написанням авторської історії родини, збиранням та опрацюванням усних спогадів із застосуванням ауді - записуючої техніки, тощо. Робота учнів полягала в тому, що спочатку виконувалися два підготовчі проекти - “моє генеалогічне дерево“ та “шкала часу моєї родини“. Мета першого проекту - надати учневі первісну уяву про генеалогію на прикладі збирання певного кола даних про представників трьох поколінь його родині із внесенням цих даних в таблицю - пустограф. Під час роботи юнаку чи юначці доводилося проводити розмови з різними членами родини, або здійснювати телефонні дзвінки, писати листи тощо. Виконання цього проекту виховувало у учня первісні вміння роботи із усними джерелами, дисципліну та терпіння під час збирання необхідної наративної інформації. Про батька та маму, бабусь та дідусів, прабабусь та прадідусів збиралася наступна інформація - ім я, прізвище від народження, прізвище після одруження, дата та місце народження, національність, віросповідання, головна професія, дата та місце одруження. Другий підготовчий проект - “шкала часу моєї родини” - допомагав учням наочно уявити поняття тривалості часу, взаємопослідовності подій та взаємопов язаності явищ “великої історії“ (суспільно - політичні події національних, державних чи світового масштабів) з “малими історіями“ (події в житті осіб чи родинні історії). “шкала часу“ твориться в той спосіб, що приблизно по середині аркуша паперу (дещо ближче до лівої його частини) малюється вертикальна пряма, яка розбивається на рівні відрізки - часові проміжки, скажімо, від 1920 - го року до 2000 - го року.

Потім кресляться горизонтальні прямі на “рівні” тих дат, з якими пов язані ті чи інші події в житті того чи іншого члена родини. З протилежного боку шкали зазначаються ті відомі суспільні події, час яких співпадає з особистими чи родинними подіями. Наприклад, 1933 - рік народження бабусі (час великого голоду на україні); 1961 - рік народження мами (політ юрія гагаріна в космос). 1945 - рік, коли бабусі було 12 років (закінчення другої світової війни); 1973 - рік, коли мамі було 12 років; 1998 - рік, коли учневі виповнилося 12 років, і таке інше.

Таким чином отримується наглядна ілюстрація, що історія - це і щось загальне, і щось близьке до юнака чи юначки, до його чи її родини. Заповнювався зошит № 1. “жива історія моєї родини. Збір даних про членів родини. Заповнювався зошит № 2. Аналіз отриманих даних. Складалася схема “соціально - генеалогічна діаграма моєї родини. Формувалася “папка - архів“ родинних фотографій, документів, листів, спогадів тощо. Робота розпочиналася з того, що на першу сторінку зошита № 1 “жива історія моєї родини. Збір даних про членів родини“ юнаки записували перелік пунктів, за якими збиратимуться дані про кожного з членів родини. Далі учні приступали до збирання інформації, дотримуючись цієї схеми. Кожний член родини, занесений в зошит № 1, отримував свій особистий порядковий номер (для зручності внесення інформації про нього на діаграму родини) та свою сторінку.

Дані про кожного члена родини на його сторінці заносилися стовпчиком з обов язковою нумерацією відповідних пунктів згідно переліку, вміщеного на першій сторінці зошита № 1. У випадку, коли інформації не було, то стосовно того чи іншого пункту вписувалася фраза “даних немає“, або проставлялася риска. Після заповнення даних на певну початкову кількість членів своєї родини учень паралельно з пошуком нової інформації розпочинав творення “соціально - генеалогічної діаграми родини“. На діаграмі квадратами позначалися особи чоловічої статі, а колами - жіночої. Перед початком учнівської роботи педагог пояснював, як компонуються пари осіб, які одружилися, їхні діти, діти дітей, тощо. Для квадратиків (чоловіків) та кіл (жінок) шукалися зручні місця розташування, щоб уникати перетинів ліній, які їх відповідним чином з єднують. Це дуже відповідальна і непроста для початківця робота, адже число осіб, які потраплять на схему може бути понад 100. Попри це, структура діаграми повинна була залишатися логічною та легкою для читання. Далі виповнювався зошит № 2 “жива історія моєї родини. “як відомо, на кожну з осіб збиралася доступна інформація згідно 12 наперед визначених пунктів. Відповідно до них проводився також аналіз. Після завершення проектних робіт учні представляли одне одному свої здобутки на заключній виставці - презентації зібраного матеріалу та створених діаграм. При цьому кожним учнем за вибором здійснювалося повідомлення на одну з тем, або з використанням їхніх довільних комбінацій. Подібності в життєвих досвідах представників одного покоління. Відмінності в життєвих досвідах представників різних поколінь. Найбільш яскраві життєві долі в моїй родині. Вплив “великої історії” на “малі історії”. Релігійний та національний фактори в історії моєї родини. Міграції в моїй родини. Однак, є інший аспект цього проекту, який ми би хотіли подискутувати в цій статті. В процесі виконання проекту виявилося, що учні зустрічаються з колом повторюваних труднощів щодо збору і інтерпретації матеріалу.

Виявилося, що “генеалогічні відкриття“ не завжди романтичні та легкі до тлумачення. Своєрідні для нашого регіону “накладки“ етнічних, релігійних, політичних, соціальних та особистісних характеристик нерідко ставали підґрунтям для психологічних переживань підлітка, коли педагогові доводилося проявляти такт та терпіння, щоб зняти напругу.

Тому з часом до первинного гасла проекту додалася друга його логічна частина - “не цураймося, признаваймося, бо багацько нас є. Наприклад, один учень запитав маму, щоб вона розповіла про його бабусю і отримав у відповідь небажання будь що переповідати, бо мама вважала, що її мама була жорсткою, неуважною до неї, весь час зайнятою своїми справами. В іншому випадку виявилося, що хтось з родичів сидів у в язниці за крадіжку, і ця подія стала “генеалогічним відкриттям“ учня. Часом підліткам було непросто розібратися у переплетіннях релігійних та національних ідентичностей і політичних орієнтацій людей, які є характерними для нашого регіону.

Це виводило виконувані проекти з площини чисто позитивістського пізнання, насичуючи роботу психологічними аспектами, формуючи в підлітка нові системи цінностей та уяви про оточуюче його суспільство. Виконання учнями проекту “жива історія моєї родини“ має одне дуже важливе достоїнство - створює середовище, де сучасне зустрічається з минулим, юнаки отримують можливість побачити себе частиною певного соціуму у його історичній протяжності та структурній розгалуженості. Жива історія моєї родини. Методологічний посібник для виконання старшокласниками науково - дослідного проекту.

Сутність, види та складові соціологічних досліджень. Оволодіння соціологічними методами вимагає від дослідника ґрунтовної професійної підготовки не тільки з виключно соціологічних дисциплін, а також із соціальної філософії, психології, етнографії, але й, що зовсім особливо не просто для гуманітаріїв, потрібні певні знання математики, статистичних методів, інформатики і т. По - четверте, це засоби, що застосовуються в дослідженні (технічні й організаційні). Основне завдання соціологічних досліджень - добування фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони. Соціальний факт - це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності. Для цього необхідно виокремити випадковий для явища, що вивчається, факт від невипадкових, сконцентрувавши свою увагу на регулярних, масових, інакше кажучи, - типових фактах. Саме для цього соціологічна наука розробила цілу систему наукових процедур. Ці процедури - результат глибоких теоретичних і багаторазових дослідницьких проробок - є надбанням наукової корпорації соціологів. Кожний етап включає в себе ряд важливих процедур. Розвідувальне (пілотажне), описове, аналітичне.

Воно будується на спрощеній програмі й охоплює невеликі сукупності, має стислий за обсягом інструментарій. Воно проводиться за розробленою програмою, на базі апробованого інструментарію і застосовується відносно великої спільності людей (наприклад, колектив великого підприємства). Збір інформації тут може бути доповнений методами спостереження, аналізу документів. Воно не тільки описує структурні елементи явища, що вивчається, але й з ясовує його причини. Проблема - це завжди протиріччя між знаннями про потреби людей в якихось результативних практичних чи теоретичних діях та відсутністю знань про шляхи й засоби їх реалізації. Вирішити проблему - значить отримати нове знання або побудувати теоретичну модель, яка б пояснювала те чи інше явище, виявити фактори, які б дозволили вплинути на розвиток явищ у бажаному напрямку.

Замовлення соціологу частіше за все формулюється у вигляді проблемної ситуації, звертається увага на існування якоїсь соціальної суперечності або становиться питання про незадовільний стан справ у тій чи іншій сфері виробництва, управлінні тощо. Соціологу необхідно проблемну ситуацію сформулювати у вигляді проблеми, котру він буде досліджувати. Даний етап передбачає розробку програми. Програма, як правило, включає в себе наступні розділи. Розглянемо більш детально кожний з цих розділів. Почнемо з теоретичного. Зокрема це може бути, наприклад, незнання певною мірою причин кризових явищ у суспільстві, повільного переходу економіки до ринку або причин нинішнього рівня життя широких народних мас в україні тощо. При цьому важливо не допускати постановки неактуальних проблем. Об єктом є діяльність людей та умови, в яких вона здійснюється, предметом прийнято вважати ту сторону об єкта, яку планується безпосередньо вивчати. Гіпотеза в соціологічному дослідженні - це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об єктів, характер елементів і зв язків, які утворюють ці об єкти, про механізм їх функціонування й розвитку.

Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об єкта з урахуванням різноманітних соціальних фактів. Слід підкреслити, що формулювання гіпотез - це не марні теоретичні вправи, а розробка логічних вузлових моментів для збору й аналізу емпіричних даних. Якщо дослідником були сформульовані гіпотези, то емпіричні дані використовуються для їх перевірки, підтвердження або спростування. Важливо, щоб усі гіпотези мали необхідний інструмент для свого вирішення. Центральне значення в цьому розділі займає питання відбору одиниць аналізу.

), тому, наприклад, опитати всіх фізично неможливо. За таких умов, коли нараховується 500 і більше чоловік, застосовується вибірковий метод. Вибірка або вторинна сукупність - це частина об єктів генеральної сукупності, яка відібрана за допомогою спеціальних прийомів для отримання інформації про всю сукупність у цілому.

Число одиниць спостереження, що складає вибіркову сукупність, називається її обсягом (обсягом вибірки). існує ряд процедур здійснення вибірки. Дослідник повинен указати, скільки ступенів відбору застосовується у вибірці, яка одиниця відбору і теми відбору на кожному ступені; що виступає основою вибірки (список, картотека, карта). Яка одиниця спостереження на останньому ступені вибірки тощо. З питанням вибору методів вибірки органічно зв язана процедура визначення об єкта вибіркової сукупності та забезпечення її представництва. Це найбільш важливі питання теорії вибірки. З одного боку, вибіркова сукупність повинна бути досить великою, щоб отримати на її основі достовірну інформацію. Який же критерій оптимальності. Досвід свідчить, що для пробних опитувань достатня вибірка обсягом 100 - 250 чол. При масових опитуваннях (генеральна сукупність становить 5000 чол. і більше) обсягом вибіркової сукупності повинен становити 10% генеральної сукупності, але не більше 2 - 2, 5 тис. Помилки вибірки, які інколи трапляються, бувають наслідком невірних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності; недостатнього обсягу вибіркової сукупності, неправильного застосування способу відбору одиниць аналізу (наприклад, відбір із неправильно складеного списку, невдалий вибір місця, часу проведення опитування тощо). Основними ланками робочого плану є. Важливий елемент програми - інструкція анкетеру (інтерв юеру). Указуються місце і термін проведення опитування, коло осіб, з яким треба ввійти в контакт, характер опитування (анонімний, за списком і т. Примітка містить відомості про адресата (кому і в якому вигляді здаються анкети). На основі звіту складається аналітична довідка в декілька сторінок. При розгляді цього питання слід зазначити, що жоден з методів соціологічних досліджень не є універсальним, але має свої чітко визначені пізнавальні можливості. Найбільш економічним з точки зору затрат праці та аналіз документів. Він має й ряд інших переваг у порівнянні з іншими методами. Аналіз документів дозволяє оперативно отримувати фактографічні дані, наприклад про підприємство в цілому і його робітників та службовців. Ця інформація носить об єктивний характер. Але при цьому не можна забувати про обмеження, які зв язані з якістю такої інформації. Документом у соціології є спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи зберігання інформації. Письмові документи (державні архіви, архіви організацій, особисті документи); іконографічні документи (твори образотворчого мистецтва - картини, гравюри, скульптури тощо); кіно - , відео - , фотодокументи; фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки). Традиційний метод аналізу - це різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої соціологом певної точки зору - інтерпретацію з ясування змісту документа. Слабкість такого аналізу в його суб єктивності. Суть цих методів полягає в тому, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які б відображали істотні сторони його змісту.

Тоді зміст документа робиться вимірюваним, над ним можна провести необхідні обчислювальні операції і результати аналізу можуть досягти певної об єктивності. Водночас формалізований аналіз має свою обмеженість, яка полягає в тому, що не весь зміст документів можна виміряти за допомогою формальних показників. Об єктом контент - аналізу є зміст газет, кінофільмів, теле - і радіопередач, публічних виступів, суспільних і особистих документів, інтерв ю, відповіді на відкриті запитання анкет тощо. У соціологічному дослідженні під спостереженням мається на увазі метод збору первинних емпіричних даних, котрий полягає у свідомому, цілеспрямованому, систематизованому, безпосередньому сприйнятті й реєстрації соціальних фактів, які можна проконтролювати й перевірити. Спостереження як метод застосовується тоді, коли інформація, яка необхідна досліднику, не може бути отримана ніякими іншими способами. Так буває, якщо не хочуть чи не можуть детально описати послідовність своїх дій. Спостереження використовується як джерело інформації для побудови гіпотез, служить для перевірки даних, отриманих за допомогою інших методів. Метод спостереження в соціології класифікується за такими принципами. За мірою формалізованості (структуралізоване й неструкту - ралізоване спостереження), залежно від ступеня участі дослідника в ситуації, що вивчається (включене та невключене), за місцем проведення, умовами організації спостереження (польове й лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне й несистематичне спостереження) тощо. Найбільш поширеним методом збору соціологічної інформації є опитування. Опитування передбачає, по - перше, усне чи письмове звернення дослідника до певної сукупності людей - респондентів із запитаннями, зміст яких репрезентує проблему, що вивчається, на рівні емпіричних індикаторів, по - друге, реєстрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію. За формою й умовами спілкування соціолога з респондентом розрізняють письмові (анкетування) й усні (інтерв ю) опитування, за місцем проживання, за місцем роботи і в цільових аудиторіях (глядачі в кінотеатрах, пацієнти в клініках і т. ), очні (особисті) й заочні (звернення з анкетою через газету, телебачення, по телефону), групові й індивідуальні і т. Найбільш поширений вид опитування - анкетування. Воно є груповим і індивідуальним. Групове опитування застосовується за місцем роботи або навчання. Один анкетер найбільш ефективно працює з 15 - 20 особами. При цьому досягається 100% повернення анкет, підтримуються взаємні стосунки між анкетерами й респондентами. При індивідуальному анкетуванні анкети розповсюджуються на робочих місцях чи за місцем проживання респондентів. Термін повернення анкет заздалегідь обговорюється. Соціологічна анкета - це система запитань, об єднаних єдиним дослідницьким задумом і спрямованих на з ясування кількісно - якісних характеристик об єкта і предмета аналізу.

До анкети висувається ряд вимог, яких треба дотримуватись при їх конструюванні. Запитання соціологічних анкет повинні класифікуватися за змістом (про факти свідомості, поведінки, особу респондентів), за формою (відкриті й закриті, прямі й непрямі), за функціями (основні й неосновні) тощо. інтерв ю беруть за місцем роботи, за місцем проживання. Розрізняють три види інтерв ю. Формалізоване, фокусовано, вільне.

Метод експертної оцінки. Для її проведення як методу збирання необхідних даних насамперед формується група добре поінформованих осіб, які відбираються за такими ознаками. Професійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати тестування (з урахуванням оцінки їхньої попередньої діяльності як експертів) та атестації їх колегами. Враховуються також громадська думка, імідж кожного у даній сфері суспільного життя. Основний робочий інструментарій експертних опитувань - анкети або бланк - інтерв ю, опрацьовані за спеціальною програмою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв ювання експертів. Соціальний експеримент як метод збирання соціологічної інформації. Для поглибленого аналітичного вивчення соціальної реальності в соціології використовують соціальний експеримент як метод збору інформації про чинники, які на неї впливають, результати та наслідки такого впливу.

Це метод одержання інформації в умовах, які контролюються і керуються, тобто в експериментальній групі чи колективі, що вимагає створення відповідної експериментальної ситуації. Головне завдання експерименту полягає в тому, щоб, вибравши для експериментування ту чи іншу групу, впливати на неї певними факторами і стежити за зміною характеристик, які цікавлять дослідників для вирішення завдань управління суспільними процесами. По - перше, соціологічні, економічні (господарські), педагогічні, правові, соціально - психологічні та інші експерименти; по - друге, реальні (натурні), тобто польові або лабораторні, по - третє, експерименти на моделях - математичних чи визначених за вибіркою, тобто модельні експерименти. Соціометричний метод. Перед соціологами постають завдання, які пов язані з вивченням соціальних і соціально - психологічних процесів у малих групах - бригадах, відділах, малих підприємствах, спеціальних командах тощо. Socis - товариш, співучасник, компаньйон і metrum - вимір. Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тобто на стику соціології та соціальної психології і пов язаний із вивченням міжособистих відносин у малих групах. Тому метод соціометричного опитування, в якому основним робочим інструментом є питання соціометричної анкети (тести), дозволяє глибше проникнути у стосунки всередині групи, визначити її лідера. По - перше, їх діапазон досить широкий і кожний із них характеризується тими чи іншими позитивами. По - друге, ефективному проведенню соціологічних досліджень сприяє раціональний вибір і комплексне поєднання певних методів, залучення фахівців різного профілю. Соціологів, соціальних психологів, математиків, педагогів та інших спеціалістів. Залежно від методів отримання первинної інформації можливо застосування різних прийомів обробки й аналізу даних. Неформалізований (традиційний) і формалізований (контент - аналіз). Формалізований аналіз документальних джерел (контент - аналіз - аналіз змісту) розрахований на запозичення соціологічної інформації з великих масивів документальних джерел, які недоступні традиційному аналізу.

Він базується на виявленні деяких кількісних статистичних характеристик текстів (або повідомлень). Стратегічний та робочий план. У рефераті подано стратегічний та робочий план конкретних соціологічних досліджень. По - перше, забезпечити переклад вихідних положень соціологічної науки на всіх її рівнях на мову операціональних визначень і процедур досліджень; по - друге, намітити шляхи узагальнення емпіричних даних. Програма являє собою теоретичний документ, який відповідає ряду необхідних вимог і всі частини якого зв язані в єдине ціле.

До складу цієї інформації входять, по - перше, ті чи інші уявлення про зовнішні ознаки соціального об єкта, по - друге, теоретичні знання, поняття, моделі, що стосуються цього об єкта. інформація про обраний об єкт, яку отримали в результаті спостереження і експерименту, являє собою наступну, більш високу ступінь проникнення в його сутність, подальшу конкретизацію знань про цей об єкт. На ґрунті цих знань здійснюється розробка практичних рекомендацій, які спрямовані на удосконалення системи управління соціальним об єктом, з являються нові поняття та теорії. У теоретично зорієнтованому дослідженні перш за все вирішуються теоретичні (основні), а потім практичні (неосновні) завдання. У прикладному дослідженні практичні завдання є основними, а теоретичні - неосновними. Можливо, що неосновні завдання повністю розв язані не будуть. По - перше, характеризуватися чітким означенням явища за такими параметрами, як професійна належність, просторові межі (країна, регіон, місто, село), функціональна спрямованість (виробнича, політична, побутова тощо); по - друге, визначеним часовим обмеженням; по - третє, можливістю кількісних обмежень. Крім об єкта необхідно обрати і одиницю спостереження. Одиницею спостереження в соціології називають той елемент сукупності, що досліджується, у відношенні якого безпосередньо проводиться збір соціальної інформації. При цьому важливо відрізняти одиницю спостереження, про яку збирається інформація (одиниця аналізу), від одиниці спостереження, з якої збирають інформацію (одиниця збору). Виділення об єктивних ознак одиниць спостереження з наступним їх сортуванням називається типологізацією. При цьому ознаки, що досліджуються, поділяються на суттєві і несуттєві з виділенням якісних і кількісних боків явища. Коли мова йде про набір рядоположених якісних ознак, їх називають атрибутивними. У тих випадках, коли варіанти протилежні за значенням (чоловік - жінка тощо), ознаки називають альтернативними. Гіпотеза у соціологічному дослідженні - це науково обґрунтоване припущення про структуру соціальних об єктів, про характер елементів і зв язків, які, створюють ці об єкти, про механізм їх функціонування і розвитку.

Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті заздалегідь зробленого аналізу об єкта, що вивчається. Така гіпотеза відрізняється від теорії не за своєю логічною побудовою, а за ступенем доведення істини. Логічна ж структура у них однакова. Гіпотеза, як правило, не може суперечити вже існуючим теоріям. Однак у цьому випадку є і винятки. Наприклад, коли нова гіпотеза охоплює значно ширше коло фактів. При виникненні нової, більш широкої теорії стара перетворюється на приватний випадок нової теорії. Необхідно, щоб гіпотеза не суперечила вже відомим і перевіреним фактам. Якщо серед відомих фактів є хоча б один, з яким гіпотеза не співвідноситься, вона має бути відкинута чи переформульована так, щоб охоплювати всю сукупність фактів, для пояснення яких вона запропонована. Однак не завжди суперечність відомим фактам треба розцінювати як ознаку помилковості гіпотези. Самі факти можуть бути помилковими і вимагати свого перегляду.

Наукова гіпотеза не тільки пояснює всю сукупність вже відомих фактів, але передбачає нові, ще невідомі. Соціолог повинен розробити такі процедури, які б дозволили йому зафіксувати саме ті елементи і зв язки соціального об єкта, що вивчається, припущення про які містяться у гіпотезі. Логічний аналіз гіпотези має встановити її несуперечливість, дозволяє відповісти на питання, чи не є брехливими деякі передбачення. Описові гіпотези в свою чергу поділяються на структурні, тобто припущення про характерний набір елементів у соціальному об єкті та характер зв язків між ними, і функціональні, тобто припущення про форму зв язків між елементами об єкта, що вивчається. Пояснюючі гіпотези являють собою припущення про причинні зв язки в об єкті, що потребують експериментальної перевірки. У кожному з досліджень створюється своя особиста стратегія наукового пошуку, яка визначає послідовність дій соціолога. Розвідувальний, аналітичний, експериментальний. Мета плану - формулювання проблеми. Нерідко з ясовується, що висунуті завдання занадто широкі, а знань і технічних засобів для їх розв язання недостатньо. Всі ці питання уточнюються в процесі здійснення розвідувального плану.

При цьому складається бібліографія. Мета інтерв ю - з експертами, вченими, практиками - отримати додаткові знання про соціальний об єкт, що вивчається спробувати сформулювати декілька первинних гіпотез. Спостереження - заключний етап розвідки. До цього моменту соціолог вже має деяку інформацію. її можна застосовувати при будь - якому стратегічному плані. Тут необхідні строгість емпіричної інтерпретації понять і точність фіксування даних. У даному випадку застосовується інший набір дослідницьких засобів. Вибіркове чи монографічне обстеження, анкетування, групування, кореляційний аналіз отриманих даних тощо. Нерідко до досліджень за аналітичним планом висловлюються претензії у зв язку з тим, що вони не розкривають причинних зв язків чи дають тривіальні результати, тобто ті, що давно відомі. Однак те, що відомо на рівні здорового глузду, ще не є науково доведеним. Факти можна тлумачити по різному і навіть довести істинність брехливих гіпотез. Обертання сонця навколо землі не суперечить здоровому глузду, але суперечить науковим даним. Дослідник має обережно ставитися до наявних фактів. Мета плану - встановити причинні зв язки в об єкті, розкрити не тільки його структуру, але і причини, які обумовлюють його функціонування чи розвиток. Фактично аналітичний план завжди містить в собі елементи експериментального. Явно чи неявно соціолог намагається розробити класифікаційні та структурно - функціональні гіпотези, спираючись хоча б на неясні уявлення про деякі причинні зв язки соціальних об єктів, що вивчаються. Після того, як завершена робота над аналітичним планом, виникають більш чіткі та ясні пояснюючі гіпотези. і тут відкривається можливість провести експеримент, тобто не тільки зафіксувати присутність зв язків, але і визначити їхню спрямованість. У реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоби один з типів стратегічного плану здійснювався у чистому вигляді. Важливу роль в соціологічному дослідженні відіграє вибір методів збору, обробки і аналізу соціальної інформації. Мета його - дати науково обґрунтовану інтерпретацію фактів, а це в свою чергу передбачає необхідність обробки даних на основі заздалегідь розробленої схеми. Методологічна частина програми зв язується з процедурною не тільки через засоби збору інформації. Формулюючи гіпотезу, соціолог має одночасно передбачити і те, як зібрати матеріал і як його опрацювати, спираючись на основну гіпотезу.

У соціології розрізняють два типи обробки інформації. Перший тип - це статичний аналіз первинної інформації. Основними засобами аналізу у даному випадку виступають математика і логіка. В результаті отримується інформація, яка придатна для теоретичного аналізу і одержання теоретичних висновків і практичних рекомендацій. Цей вид інформації називають вторинною інформацією. Другий тип обробки соціальної інформації - це її теоретична інтерпретація, змістовний аналіз формально оброблених соціальних фактів, тобто вторинної інформації. Основним засобом аналізу є тут соціологічна теорія середнього рівня, яка стосується тієї області соціального життя, що досліджується. Наумова; под общей ред. Социологические исследования. Нмк во при мiнвузi урср, 1991. Опис певної соціальної реальності; пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих соціальних спільнот чи процесів; прогнозування тенденцій розвитку соціальних прогнозів; практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів та ін. Соціологічною інформацією називаються будь - які емпіричні дані, які містять інформацію про соціальну реальність. Соціальні явища, соціальні процеси, соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальні системи, соціальні групи та інші соціальні феномени. Подається таке визначення соціологічної інформації. «соціологічна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів. Характерна особливість цього виду інформації полягає в тому, що вона отримана у формі, яка не є пристосованою для безпосереднього її використання. Вторинна соціологічна інформація являє собою інформацію, оброблену і представлену у вигляді таблиць, графіків, рівнянь, коефіцієнтів та інших результатів обробки первинної соціологічної інформації. На її основі робляться висновки, що мають значення для науки і практики. Теоретичні концепції, висновки та положення, які виступають у вигляді повідомлень, відомостей і активно використовуються людьми в їх практичної діяльності. Змістом соціологічної інформації виступає взаємодія людей як членів тих чи інших спільнот, що визначає їх роль і становище в суспільстві, способи і види їх життєдіяльності в даних конкретних умовах. Теоретичне - глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя та отримання на цій основі нового знання про об’єкт пізнання. Емпіричне - нагромадження, збір фактичного матеріалу на основі використання конкретних методів збору соціологічної інформації (опитування, спостереження, аналіз документів і т. ) та його первинне опрацювання, включаючи і початковий рівень узагальнення. ), що має відношення до досліджуваної проблеми. Вибіркове - на підставі певної кількості обстежених одиниць об’єкта (кількість і характеристику їх визначають за допомогою спеціальних правил, математичних прийомів – методів вибірки) складають висновки щодо досліджуваного явища як цілого. Монографічне - спрямоване на вивчення соціального явища або процесу, сконцентрованого на одному об’єкті, який виступає представником цілого класу подібних об’єктів. Аналітичне - передбачає збір інформації про характер, структуру досліджуваних явищ чи процесів, задля визначення причинно - наслідкових зв’язків. Повторне - вивчення одного й того ж або різних контингентів, які проводяться декілька разів, через певні проміжки часу, в однакових або відмінних соціальних умовах; ділиться на когортне, панельне, тендерне та лонгітюдне.

Панельне - вивчення однієї й тієї ж групи респондентів (збереження вибірки) через однакові часові інтервали, за умов здійснення якогось соціального заходу тощо. Сутність програми обумовлена двома основними взаємозв’язаними методологічними функціями. за характером взаємодії. Сукупність, з якої вибирають елементи для обстеження, називається генеральною, а сукупність, яку безпосередньо обстежують, вибірковою. Статистичні характеристики вибіркової сукупності розглядаються як оцінки відповідних характеристик генеральної сукупності. Вибірковий метод ґрунтується на законі великих чисел і сутність його полягає в побудові математичної моделі, яка застосовується на практиці, коли є певні умови. Від основи вибірки залежить спосіб добору елементів сукупності для обстеження. Найчастіше використовують способи добору.

Простий випадковий, механічний, розшарований (районований), серійний. Простий випадковий добір провадиться жеребкуванням, за допомогою таблиць випадкових чисел чи генератора випадкових чисел. Це класичний спосіб формування вибіркової сукупності, який передбачає попередню досить складну підготовку до формування вибірки. Для жеребкування на кожну одиницю генеральної сукупності необхідно заготувати відповідну фішку; при використанні таблиць випадкових чисел усі елементи цієї сукупності мають бути пронумеровані. У великих за обсягом сукупностях така робота здебільшого недоцільна, а часом і неможлива. Тому на практиці застосовуються інші різновиди випадкових вибірок. Механічний (систематичний) добір. Основа вибірки - упорядкована множина елементів сукупності. Добір елементів здійснюється через рівні інтервали. Крок інтервалу обчислюється діленням обсягу сукупності n на передбачений обсяг вибірки n. Початковий елемент вибірки визначається як випадкове число всередині першого інтервалу, другий елемент залежить від початкового числа й кроку інтервалу.

Кроком інтервалу є число. Метод кіша (метод снігового кому) – кожен наступний досліджуваний об’єкт визначає наступного, іншими словами один респондент пропонує кого опитати наступного. Розшарований (стратифікований, районований, типовий) добір - це спосіб формування вибірки з урахуванням структури генеральної сукупності. При виборі критеріїв стратифікування дослідник повинен керуватися двома особливостями. Різновидом розшарованої вибірки є метод квот (квотування, цілеспрямована вибірка), коли обсяг частинних вибірок n j визначається завчасно. Цей спосіб поширений при вивченні громадської думки, ринку тощо. Гніздова (кластерна) вибірка протилежна районуванню – за такого методу відбору генеральна сукупність розбивається на однотипні групи (гнізда, кластери), всередині яких містяться різнорідні одиниці спостереження. В якості таких гнізд можуть виступати школи, підприємства, родини, колективи, виборчі дільниці тощо. Використовуючи принцип кластеризації, дослідник повинен керуватися двома основними принципами. Всі одиниці генеральної сукупності повинні бути розподілені між гніздами, основні характеристики гнізд повинні бути максимально ідентичні за заданими параметрами. Цим методом користуються, коли генеральна і вибіркова сукупності за своїми обсягами достатньо великі. Прикладом методу стихійної вибірки може бути опитування громадської думки на вулицях за допомогою засобів масової інформації (преси, радіо, телебачення), поштове опитування читачів. Найбільш придатним та ефективним є метод формування вибірки на базі трудових колективів (підприємств, установ, організацій) міста. Однак поки що немає надійних способів перевірки репрезентативності стихійної вибірки, а отже, достовірності її результатів. Цілеспрямована (цільова) вибірка - це вибірка, що формується за спеціальними заздалегідь заданими ознаками генеральної сукупності. Прикладом такої вибірки є метод квотної (пропорційної) вибірки, коли респонденти вибираються цілеспрямовано, з дотриманням параметрів квот, спочатку заданих за моделлю генеральної сукупності, тобто пропорції, які існують у генеральній сукупності, дотримуються і у вибірковій. Проте слід мати на увазі, що таких пропорційних співвідношень може бути не більше п’яти, тому що в противному випадку формування вибірки значно ускладниться. Використання того чи іншого способу формування вибіркової сукупності залежить від мети вибіркового обстеження, можливостей його організації та проведення. іноді поєднуються різні способи добору.

Механічний і серійний, розшарований і механічний, випадковий і серійний. Таке поєднання можливе в рамках багатоступеневої вибірки. Ступенів може бути два, три й більше.

Кожний із них має свою, відмінну від інших основу вибірки. Відповідно поділяються й одиниці вибірки. Першого ступеня, другого і т. Повнота охоплення основи й схема добору одиниць на різних ступенях різняться. Необхідність використання багатоступеневої вибірки зумовлена, як правило, відсутністю достатньої інформації про одиниці спостереження у всій генеральній сукупності. При багатоступеневому відборі для організації першого ступеня доволі мати інформацію стосовно розподілення потрібних показників про об’єкт репрезентації на першому ступені. У процесі проектування вибіркових спостережень визначають мінімально достатній обсяг вибірки, при якому вибіркові оцінки репрезентували б основні властивості генеральної сукупності. Занадто великий обсяг вибірки потребує зайвих витрат, а занадто малий призведе до збільшення похибки репрезентативності. Теорія вибіркового методу дає змогу науково обґрунтувати достатній обсяг вибірки. коефіцієнт нормованого відхилення (в соціологічній практиці, зазвичай, використовуються три значення даного коефіцієнту 1, 2, 3 відповідно до ймовірностей співпадіння нормального і реального розподілу даних р=0, 68; 0, 95; 0, 99); - об’єм генеральної сукупності; дисперсія для альтернативної ознаки, коли немає жодної інформації про структуру сукупності, приймає максимальне значення s=0, 5; - похибка вимірювання, що не перевищує 0, 05. Скорегований обсяг вибірки визначається за спрощеною формулою (для значень). Зрозуміло, що такий план може бути лише приблизним, оскільки аналіз даних - ітераційний процес. Зібрану інформацію обробляють або вручну, або за допомогою комп’ютера. Ручна обробка застосовується при обмеженій кількості інструментарію і розпочинається з перевірки на точність, повноту та якість заповнення. Комп’ютерна оборка за допомогою пакетів прикладних програм (оса, spss, прис, vortex, statistica, stadia, da - system, sociometrypro та ін. ) дозволяє виконувати більш складні процедури аналізу.

В ході первинного аналізу опрацьовується так звана первинна інформація (відповіді респондентів, оцінки експертів, дані спостереження тощо). Прикладами таких методів є групування, табулювання, розрахунок багатомірних розподілів ознак, класифікація і т. інформації, інформаційної записки, аналітичної записки чи звіту про науково - дослідну роботу.

Вимоги, які висувають до структури та змісту звіту, зафіксовані у дсту 3008 - 95 («документація. Вступна частина містить такі структурні елементи. Обкладинку, титульний аркуш, список авторів, реферат, зміст, перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень, термінів та вступ. Головна частина містить вступ, суть звіту, висновки, рекомендації та перелік посилань. До додатків включають додаткові матеріали, які недоцільно вміщувати до головної частини. Прикінцевими матеріалами називають 3 - ю та 4 - у сторінки обкладинки. Такі структурні елементи, як титульний аркуш, реферат, вступ, суть звіту, висновки, є обов’язковими. Титульний аркуш є 1 - ою сторінкою звіту й слугує за основне джерело бібліографічної інформації, необхідної для обробки та пошуку документа. У списку авторів наводять імена (або перші літери імен) і прізвища авторів, їхні посади, наук, ступені та звання із зазначенням частини звіту, підготовленої конкретним автором. Якщо автор один, відомості про нього зазначають на титульному аркуші. Реферат призначений для ознайомлення зі звітом. У ньому містяться відомості про обсяг звіту, кількість частин, ілюстрацій, додатків та посилань. Обсяг реферату не повинен перевищувати 500 слів. Ключові слова, істотні для розкриття суті звіту, вміщують після тексту реферату (від 5 до 15 слів або словосполучень, надрукованих великими літерами у називному відмінку в рядок через кому). Вона має відповідати його логіці й може містити один чи кілька параграфів або розділів. Отримані дані порівнюються з результатами ін. Кожен розділ і параграф основної частини звіту завершується формулюванням несуперечливих, доповнюючих один одного висновків. У висновках робиться оцінка отриманих результатів роботи або її окремих етапів, зазначаються передбачувані царини використання, наук, та соціальна значущість праці. Обрати метод збирання соціологічної інформації, наголошує с. Вовканич, означає обрати той чи інший шлях отримання нової соціальної інформації для виконання поставленого завдання. Слово метод походить від грец. У соціології метод - це спосіб отримання вірогідних соціологічних знань, сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності. На рівні побутових уявлень пересічних людей соціологія пов язується насамперед із проведенням анкетування. Однак насправді соціолог може використати такі різноманітні дослідницькі процедури, як експеримент, спостереження, аналіз документів, експертні оцінки, соціометрію, інтерв ю тощо. Подаючи далі детальнішу характеристику основних методів отримання соціологічної інформації, ми вибрали з них ті, які найбільше відповідають розкриттю причин конфліктів на підприємстві між робітниками та адміністрацією. Вони повинні бути базою для перевірки правильності чи хибності висунутих гіпотез. Серед методів збирання первинної соціологічної інформації використовують і такі, які не є специфічно соціологічними. Це спостереження та експеримент. Своїм корінням вони сягають у природничі науки, але нині їх успішно застосовують у соціогуманітарних науках, у тому числі й у соціології. Спостереження у соціології - це метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого сприйняття об єкта, який досліджують. Воно слугує певним пізнавальним цілям і може бути піддане контролю і перевірці. Найчастіше метод спостереження використовують при дослідженні поведінки індивідів і груп та форм спілкування, тобто при візуальному охопленні певної соціальної дії. Його можна застосовувати в дослідженні конфліктних ситуацій, бо багато з них проявляється саме у вчинках і подіях, які можна зафіксувати і проаналізувати. Позитивними рисами цього методу є. здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що їх досліджують; - можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах і в реальному часі; - можливість широкого охоплення події й опису взаємодії всіх її учасників; - незалежність дій об єктів спостереження від соціолога - спостерігача. До вад методу спостереження зараховують. обмеженість і частковий характер кожної ситуації, яку спостерігають. Це означає, що отримані висновки можуть бути узагальнені й поширені на масштабніші ситуації лише з великою обережністю; - складність, а інколи й просто неможливість повторений спостережень. Соціальні процеси є незворотними; їх неможливо змусити повторити ще раз для потреб соціолога; - вплив на якість первинної соціологічної інформації суб єктивних оцінок спостерігача, його установок, стереотипів тощо. існує декілька типів спостереження у соціології. Найпопулярніше серед дослідників сучасності - включене спостереження, коли соціолог безпосередньо входить у соціальний процес і соціальну групу, що їх вивчають, коли він контактує і діє разом з тими, за ким він спостерігає. Це дає змогу досліджувати явище зсередини, глибоко вникнути в суть проблеми (у нашому разі конфлікту), зрозуміти причини її виникнення і загострення. Польове спостереження відбувається у природних умовах. У цехах, службах, на будівництві тощо. Лабораторне спостереження потребує створення спеціально обладнаних приміщень. є спостереження систематичні й випадкові, структуралізовані (тобто такі, що їх здійснюють за розробленим заздалегідь планом) і неструктуралізовані (за яких визначають лише об єкт обстеження). Жмудь вважає, що перший зафіксований у науковій літературі експеримент належить античному філософу і вченому піфагору (бл. Він використав монохорд - інструмент з однією струною, натягнутою на лінійку з 12 поділами - позначками, маючи на меті з ясувати залежність між висотою музичного тону і довжиною струни. Завдяки цьому експерименту піфагор винайшов математичний опис гармонійних музичних інтервалів. Гречихін дотримується думки, що першим ученим, який поставив дослід на наукову основу, був галілео галілей (1564 - 1642), один із засновників точного природознавства. На основі наукових дослідів він дійшов висновку про правильність учення м. Коперника щодо будови всесвіту.

Засуджений інквізицією, г. А все ж вона крутиться маючи на увазі обертання землі навколо сонця і навколо власної осі. ідею про можливість використання експерименту в соціальних науках висунув французький учений п. Лаплас (1749 - 1827) 1814 р. У книзі філософський досвід імовірності. У дослідженні суспільства, на його думку, можна застосовувати такі прийоми ймовірнісного підходу, як вибірка, створення паралельних контрольних груп тощо. Отже, можливою є розробка засобів кількісного опису суспільства та соціальних проблем і явищ. Вебер та інші заперечували спроби застосування експериментального методу у вивченні соціальних проблем. На їхню думку, основні труднощі використання експерименту в соціології полягають. складності, багатофакторності й різноманітності соціальних процесів; - складності, а то й неможливості їх формалізації і кількісного опису; - цілісності й системності залежностей, складності чіткого з ясування ефекту впливу на соціальне явище якогось одного чинника; - опосередкованості зовнішніх впливів через людську психіку; - неможливості надати однозначну інтерпретацію поведінки людини або соціальної спільноти тощо. Однак з 1920 - х років поступово розширюється сфера застосування експерименту в соціальних науках. Це пов язується зі швидким зростанням емпіричних досліджень, удосконаленням процедур обстеження, розвитком математичної логіки, статистики і теорії ймовірності. Нині експеримент справедливо належить до визнаних методів соціологічних досліджень. Гречихін, застосування експерименту в соціології доцільне тоді, коли треба виконати завдання, пов язані з реагуванням тієї чи іншої соціальної групи на внутрішні й зовнішні чинники, які вводяться ззовні у штучно створених і контрольованих умовах. Головна мета його здійснення - перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають прямий вихід на практику, на різноманітні управлінські рішення. виборі певної експериментальної групи; - вміщенні її у незвичну експериментальну ситуацію, під вплив певного чинника; - простеження скерованості, величини і сталості змінних характеристик, які називаються контрольними і котрі настали внаслідок дії введеного чинника. Серед різновидів експерименту можна назвати польові (коли група перебуває у природних умовах свого функціонування) і лабораторні (коли експериментальну ситуацію і групи формують штучно). Вирізняють також експерименти лінійні (коли аналізу підлягає одна й та сама група) і паралельні (коли в експерименті беруть участь дві групи. Контрольна зі сталими характеристиками й експериментальна зі зміненими характеристиками). За специфікою поставленого завдання експерименти поділяють на наукові (вони мають на меті прирощення знання) і прикладні (вони мають на меті отримання практичного ефекту). За характером експериментної ситуації є експерименти контрольовані й такі, де контроль не здійснюється. У нашому випадку з конфліктною ситуацією на виробництві можна здійснити прикладний польовий контрольований експеримент із виокремленням двох груп робітників за критерієм віку.

Цей експеримент дасть змогу з ясувати залежність продуктивності праці від віку працівників. Його здійснення покаже, чи виправдані звільнення молодих робітників через недостатній виробничий досвід і нижчі, ніж у робітників середнього віку, показники ефективності виробничої діяльності. Документи поділяються на статистичні (у числових виразах) і словесні (у формі тексту); офіційні (що мають службовий характер) і неофіційні (які не мають офіційного підтвердження їх правильності та дієвості), суспільні й особисті тощо. У нашому випадку можна використовувати офіційні статистичні й словесні документи суспільного значення, в яких зафіксовано дані про статевий і віковий склад робітників, рівень їхньої освіти, професійної підготовки, сімейний стан тощо, а також про результати виробничої діяльності різних груп робітників. Зіставлення цих документів дає змогу встановити залежність економічної ефективності праці робітників від їхніх соціально - демографічних, професійних та інших характеристик. Найпоширенішим і частовживаним у соціології є метод опитування. Він охоплює використання таких дослідницьких процедур, як анкетування, поштове опитування, інтерв ю. Опитування - це метод безпосереднього або опосередкованого збирання первинної вербальної (тобто переданої у словесній формі) інформації. Вирізняють заочні й прямі, стандартизовані (за наперед розробленим планом) і нестандартизовані (вільні), одноразові й багаторазові опитування, а також опитування експертів. Серед видів опитування чільне місце посідає анкетування, основним інструментом якого є питальник, або анкета. На перший погляд нема нічого легшого і простішого, ніж розробка питальника на будь - яку тему, пов язану з проблемною ситуацією. Кожен із нас у повсякденній практиці постійно ставить запитання оточуючим, вирішуючи за їхньою допомогою безліч життєвих проблемних ситуацій. Однак у соціології запитання виконує функцію дослідницького інструмента, що висуває особливі вимоги до його формулювання і зведення питань в анкету.

Вступ (звернення до респондентів із коротким викладом теми, мети, завдань опитування, назвою організації або служби, яка його здійснює, з інструкціями щодо процедури заповнення анкети, із посиланням на анонімність опитування й використання його результатів лише з науковою метою). Блоки простих запитань, нейтральних за змістом (крім пізнавальної мети, вони забезпечують полегшене входження респондентів у процес опитування, пробуджують їх зацікавлення, формують психологічну установку на співробітництво з дослідниками, вводять у коло обговорюваних проблем). Блоки складніших запитань, які потребують аналізу й роздумів, активізації пам яті, підвищеної зосередженості й уваги. Прикінцеві запитання, які мають бути достатньо простими, знімати психологічну напруженість у респондентів, дати можливість їм відчути, що вони брали участь у важливій і потрібній роботі. Паспортичка, або блок із питаннями, що розкривають соціально - демографічні, професійно - освітні, етнічні, культурні тощо характеристики респондентів (стать, вік, сімейний стан, місце проживання, національність, рідна мова, ставлення до релігії, освіта, професійна підготовка, місце праці, стаж роботи тощо). Питання анкети об єднуються у блоки за тематичним і проблемним принципом на основі дерева і гілок інтерпретації основних понять (див. У нашому випадку блок, який стосується соціально - демографічних та інших особистісних характеристик робітників і управлінців, доцільно розмістити у паспортичці, тоді як інші блоки розміщують в основній частині анкети. ставлення до праці та результати виробничої діяльності; - рівень соціальної активності; - рівень поінформованості; - оцінка якості планування; - оцінка організації, змісту та умов праці; - характеристика побутових умов; - характеристика причин конфлікту; - з ясування можливих шляхів розв язання конфлікту тощо. Валідність (обґрунтованість), тобто ступінь відповідності запитання анкети показникові, що досліджується і завершує операціоналізацію поняття (див. Попередню частину практикуму). В цьому випадку варто бути уважним до переходу від рівнів операціоналізацїі до формулювання запитань в анкеті. Наприклад, інколи конфлікт між робітниками й управлінцями розгоряється через відсутність вчасного постачання сировиною або напівфабрикатами. Тоді в анкету доцільно включити такі запитання з цього приводу.

Лаконічність, або стислий виклад запитань анкети. Паніна слушно вказує. Кожному дослідникові зрозуміло, що чим довшим є запитання, тим складніше респондентові зрозуміти його зміст. Вона ж додає, що експериментами у сфері міжособистісного спілкування встановлено. Для більшості людей 11 - 13 слів у запитанні є межею сприйняття фрази без істотного викривлення її основного змісту.

Однозначність, тобто однакове розуміння всіма респондентами саме того смислу запитання, який вкладав у нього дослідник. Найчастішою помилкою у цьому сенсі є включення до запитання кількох питань одночасно. Якими є основні причини конфлікту між робітниками та адміністрацією на вашому підприємстві та які заходи можуть допомогти у розв язанні цього конфлікту.

Потрібно запам ятати, що у запитанні має бути сформульована лише одна думка чи твердження. Запитання, внесені в анкету, поділяють на різні типи. Це можуть бути відкриті запитання, коли дослідник ставить запитання і залишає вільне місце для власноручного запису відповіді респондента. Перевага відкритих запитань полягає в тому, що їх легко сформулювати і що вони не обмежують вибору варіантів відповідей, які може подати дослідник. Складність і труднощі виникають тоді, коли треба здійснювати обробку всіх можливих відповідей і групувати їх за певним критерієм після отримання соціологічної інформації. Закриті запитання - це такі, на які в анкеті наведено в міру можливого повний набір варіантів відповідей, а респонденту лишається тільки позначити той варіант, який відповідає його думці. Альтернативні закриті запитання передбачають вибір респондентами лише одного варіанта відповіді, внаслідок чого сума відповідей на всі варіанти становить 100 %. Звичайно перевиконую норму виробітку (7 %). Звичайно виконую норму виробітку (43 %). інколи не виконую норми виробітку (33 %). Практично не вдається виконувати норми виробітку (17 %). Як бачимо, сума відповідей у відсотках дорівнює 100. Неальтернативні закриті питання допускають вибір респондентами декількох варіантів відповідей на одне й те саме запитання, тому їх сума переважно перевищує 100 %. Чинники, пов язані зі статтю і віком робітників (44 %). Чинники, пов язані із сімейним станом робітників (9 %). Чинники, пов язані зі ставленням робітників до праці (13%). Чинники, пов язані з поганою якістю планування (66 %). Чинники, пов язані з недосконалою організацією праці з боку адміністрації (39 %). Як бачимо, сума відповідей у відсотках значно перевищує 100 і вказує на комплексний характер причин виникнення конфліктів на підприємстві. Напівзакриті запитання - це така їх форма, коли спочатку перелічують усі можливі варіанти відповідей, а в кінці залишають місце для власноручно написаної відповіді респондента, якщо він вважає, що жоден із наведених варіантів відповідей не віддзеркалює його думки. іншими словами, напівзакриті запитання - це комбінація відкритих і закритих запитань в одному.

Лінійна форма розміщення запитань передбачає їх формулювання і наведення нижче можливих варіантів відповідей, як у наведених раніше прикладах. Одночасно можна вживати і табличну форму розміщення запитань і відповідей. Як змінилися, на вашу думку, організація, зміст і умови вашої праці за час роботи на цьому підприємстві. існує і така форма розміщення запитань, яка ґрунтується на використанні шкали. Одна група людей вважає, що основною причиною конфлікту на підприємстві є особистісні характеристики робітників. Цій думці відповідає позначка 1 на поданій нижче шкалі. інша група людей переконана, що конфлікти зумовлені соціально - економічними та організаційними причинами внаслідок незадовільної діяльності адміністрації. Цій думці відповідає позначка 7 на шкалі. Яка позиція збігається з вашою думкою і де б ви розмістили її на цій шкалі. Отримані відповіді дають усереднені оцінки думок респондентів, які можна порівнювати (наприклад, середній бал відповідей робітників може дорівнювати 6, 3, а представників адміністрації - 1, 8). Тобто, на думку робітників, причини конфліктів з адміністрацією полягають не в їхніх особистісних характеристиках, а викликані незадовільною роботою керівного персоналу в плануванні виробничої діяльності, організації праці тощо. Думка ж представників адміністрації у цьому разі протилежна. На їхнє переконання, конфлікти виникають тому, що робітники не виконують виробничих завдань через низький рівень їхньої кваліфікації, освіти, недостатній виробничий досвід, систематичні прогули і т. Експерименту, спостереження, аналізу документів, глибинних інтерв ю, фокус - групових дискусій для отримання достовірнішої соціологічної інформації. Коли анкета складена, потрібно закодувати всі вміщені в неї запитання і варіанти відповідей, маючи на увазі дальшу обробку одержаної інформації на комп ютері. Для того обирають звичайно тризначний код. Наприклад, перше запитання анкети отримує цифрову позначку 001, а варіанти відповідей на нього (якщо їх п ять) кодуються цифрами 002, 003, 004, 005, 006. Тоді наступне запитання отримає номер 007, а відповіді на нього кодуватимуться дальшими за черговістю цифровими позначками 008, 009, 010 тощо. У разі використання в анкеті табличної форми розміщення запитань варто простежити, щоб кожна позиція відповіді мала власний код. Тобто основний принцип кодування полягає в тому, щоб усі без винятку запитання і відповіді (разом із можливими відповідями на відкриті запитання) мали свій відповідний код. Анкетне опитування є найбільш розповсюдженим кількісним методом одержання соціологічної інформації. Американські соціологи а. У нашому випадку це означає, що самих лише даних анкетування щодо конфліктної напруженості на підприємстві може бути недостатньо для з ясування цілісної картини соціально - психологічного клімату в трудовому колективі. Тому доцільним буде проведення низки інтерв ю та фокус - групових дискусій за участю обох сторін конфлікту.

Підсумовуючи цю частину практикуму, можна сказати. У кількісній соціології інтерв ю є допоміжним методом, а зміст висловлювань респондентів переводиться дослідником на загальноприйняту наукову мову.

У той же час існує достатньо багато таких галузей досліджень, які за самою своєю суттю більше підходять для якісних типів аналізу.

Дослідники використовують їх тоді, коли про той чи інший феномен наразі мало що відомо. їх значення є великим для досліджень у рамках цілої інтерпретативної парадигми. Двома найбільш розповсюдженими якісними методами є інтерв ю і фокус - групова дискусія (далі фгд). інтерв ю відноситься до опитувальних методів якісної соціології і стисло означується як спосіб одержання інформації за допомогою усного опитування (бесіди). Російські соціологи вважають інтерв ю другим за популярністю методом емпіричної соціології після анкетування. Суть інтерв ю полягає в тому, що відбувається бесіда за заздалегідь складеним планом, яка передбачає прямий контакт інтерв юера (тобто спеціально підготованого соціолога - виконавця) з респондентом (людиною, з якою дослідник веде цю бесіду), в ході якої перший скрупульозно реєструє відповіді другого. у ньому практично нема питань без відповідей; - невизначені або суперечливі відповіді можуть бути уточненими; - спостереження за респондентом уможливлює фіксацію і словесних відповідей, і його безпосередніх невербальних реакцій, що збагачує соціологічну інформацію за рахунок одержання і врахування емоцій і почуттів опитуваних. Унаслідок викладеного вище соціологічні дані, одержані завдяки проведенню інтерв ю, є більш повними, глибокими, різнобічними і достовірними порівняно із анкетуванням, де немає живого діалогу дослідника і респондента, оскільки контакт опосередковується питальником. Головні ж недоліки методу інтерв ювання полягають у тому, що за його допомогою можна опитати дуже невелику кількість респондентів, а кількість інтерв юерів має бути максимально великою, до того ж самі вони потребують спеціального навчання. До цього варто додати суттєві затрати часу і коштів, особливо для підготовки інтерв юерів, бо різні типи інтерв ю вимагають наявності різних наборів знань і вмінь. Російські дослідники виділяють три типологічні групи за такими критеріями, як ступінь стандартизації запитань, кількість обговорюваних тем і кількість респондентів. Своєю чергою, всі вони мають внутрішньогрупові різновиди. Якщо критерієм є ступінь стандартизації, то інтерв ю поділяють. Формалізоване (бесіда за детально розробленою програмою, запитаннями, варіантами відповідей). Напівструктуроване (коли дослідники визначають лише головні питання, довкола яких розгортається бесіда із спонтанним включенням незапланованих раніше запитань). Неформалізоване (тобто довша за часом бесіда за загальною програмою, але без конкретних запитань). За числом тем, що обговорюються, можна виділити фокусоване (всебічне обговорення однієї теми) та нефокусоване (бесіда довкола різноманітних тем) інтерв ю. і, нарешті, залежно від кількості респондентів виділяються індивідуальне (або особистісне) інтерв ю з одним опитуваним віч - на - віч, без сторонньої присутності, та групове інтерв ю (тобто бесіда одного інтерв юера з декількома людьми). Групове інтерв ю у вигляді фокус - групи швидко виділилося в окремий дослідницький метод якісної соціології. Шамдесані вважають, що першими застосували фокусоване інтерв ю. Яке з часом переформатувалось у сучасну фокус - групову дискусію, р. Лазарсфельд у 1941 р. Для вивчення ефективності роботи радіо. Суть методу фгд полягає в організації групової дискусії довкола кількох споріднених і наперед визначених питань (кількістю не більше 10) згідно із заздалегідь складеним планом, яку проводить модератор. Оптимальна кількість учасників фгд різними вченими оцінюється по - різному.

3 цим російські соціологи вважають, що група не повинна бути завеликою, бо тоді стане некерованою, або дискусія розгортатиметься лише між окремими учасниками. Водночас група не повинна бути замалою, аби відрізнятися від інтерв ю з однією особою, бо сенс методу полягає у виявленні і зіставленні кількох точок зору щодо одного кола запитань. Фокус - група продовжується не більше 1, 5 - 2 год. Растов формулюють правило. До однієї групи варто обов язково запрошувати людей з різними поглядами на питання, які виносяться на дискусію. Модератор керує бесідою - дискусією, що відбувається у довільній формі, але за конкретною схемою. Процес проведення фгд записується на відеоплівку з її подальшою обробкою, внаслідок чого одержують результат фгд - текст усієї дискусії (або транскрипт). Наприклад, якщо використовують метод анкетування, то доцільно вказати у програмі, що для вирішення такого - то завдання і підтвердження такої - то гіпотези було вироблено такий - то блок запитань анкети. Спостереження, експерименту, аналізу документів, опитування тощо; їх застосування дасть можливість проаналізувати різні сторони конфліктної ситуації в усій її складності, унеможливити однобічність в оцінці конфлікту, глибоко з ясувати суть причин, які зумовили його виникнення, можливі шляхи вирішення проблеми. У програмі також необхідно зазначити, за допомогою яких комп ютерних програм здійснюватиметься обробка первинної соціологічної інформації. Наприклад, у разі проведення анкетування комп ютерна обробка одержаної інформації може здійснюватися за допомогою двох програм. української програми оса (тобто програмної обробки соціологічних анкет, складеної а. Горбачиком, котра нині існує в кількох варіантах. Ця програма розроблена на базі київського міжнародного інституту соціології при університеті києво - могилянська академія і її можна вважати цілком достатньою для первинної обробки отриманих даних); - американської програми spss (тобто статистичної програми для соціальних наук. її використовують у тих випадках, коли необхідно здійснити глибший аналіз даних переважно професійними соціологами).