іваненко друкар книжок небачених читати дуже скорочено

іваненко друкар книжок небачених читати дуже скорочено

Цілеспрямований, шляхетний, добрий, працьовитий, наполегливий, мужньо зносить усі життєві негаразди, незважаючи ні на що, упевнено крокує до своєї мрії. Цар іван грозний за допомогою збирає майстрів у люблечі для різних ремесел і для друкування книг, бо це прославить його і зміцнить владу.

Зустріч царя з гостем із данії, розуміння важливості прагнення вченого максима грека друкувати книжки, щоб уникнути помилок у граматиці. іван федоров з петром мстиславцем тікає з москви через ненависть бояр, опиняються в литві (вільно), в українського гетьмана ходкевича. Простеживши розвиток сюжету та художні особливості твору о. Тому за жанром це — історико - біографічна белетризована есеїстична повість для дітей. Композиційні особливості повісті полягають у тому, що невеликий за обсягом твір поділений на 11 окремих розділ і в - есеїв, які послідовно розкривають життєвий шлях головного героя. Кожен розділ має назву.

ідейно - художній зміст повісті розкривається через наскрізний образ книги. Для головного героя вони — джерело знань для простого народу.

„стопи книг, однаково великих, однаково гарно оправлених в темну шкіру з тисненням, були перед царем. Скільки людей читатиме їх. „це ж бо було в ті часи, коли польські пани хотіли загарбати собі всі українські землі, завести скрізь католицьку віру.

Більше 30 років був ув’язненим за свої. Книжки — це наша праця, наша совість. Цілющої води живий струмок. Не знаю досі, де твоя могила, чи ти в боях, чи в катівнях. Навчалася у гімназії, потім у робітничій школі. іван федоров біографія скорочено біографія івана федорова скорочено викладена в цій статті. іван федоров — першодрукач, діяч східнослов’янської культури, а також гравер, інженер, ливарник. Певний час займав посаду диякона церкви миколи гостунського. Займався викладанням грамоти. Закінчив краківський університет і мав диплом бакалавра. Пав вважав себе розумнішим за мужика, вигадував різні способи обдурити його, але кожного разу.

Гаврош наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. Але, як на мене, розповідь про івана. Пан з іваном побратались 2. Пан задумав ошукати івана 3. Пан обдурив хлопця 4. Вони заснули і іван поліз до торби. Чим відомий іван федоров. Федоров василий дмитриевич родился 23 февраля 1918 года в кемерово, в многодетной семье рабочего - каменщика. В семье был девятым ребенком. Детство и юность поэта прошли в деревне марьевке яйского района кемеровской области. Его трудовая деятельность началась в колхозе.

Учился в новосибирском авиатехникуме, тогда же.

В творі розповідається про кохання івана і марічки, українських ромео і джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів. Письменник задумав повернути це славне ім’я із. Прототипом головного героя повісті став легендарний закарпатський богатир іван фірцак, який виборов звання чемпіона чехословаччини та європи з кількох. Зображення спогадів діда про героїчну минувшину рідного краю. Розповідь про неньку, яка вчинила випробування для своєї дитини. Розповідь про те, як петрусь заради свого щасливого кохання вимушений був пов’язати власну долю з. Зображення тяжких поневірянь климка у часи фашистської окупації рідного краю. Прокляття війни, уславлення доброти, милосердя, чуйності, щирості. Маленькі громадяни нашої країни. Зображення аскетичного усамітнення івана вишенського на горі афон. Шевченко мені однаково, чи буду я жить в україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде.

Зображення конфлікту цивілізації та природи. Уславлення дружби, співчуття, беззастережної хоробрості та самовіддачі у взаємодії людини. Зображення добра у образі баби корупчихи ідея. Возвеличення добра, як найпозитивнішого діяння. Головний герой казки, іванко, у боротьбі зі злими силами здійснює героїчний подвиг в ім’я людей, справедливості. Ніна бічуя біографія ніна бічуя біографія скорочено викладена в цій статті. Ніна леонідівна бічуя — український прозаїк. Ніна бічуя біографія коротко народилася 24 серпня 1937 р. Закінчила факультет журналістики львівського університету.

Була на журналістській роботі. В основу новели покладено реальний ‘факт. Штефан дідух (у творі іван), односелець стефаника, емігруючи до канади, ставить на своїй нивці кам’яний хрест (який, до речі, і донині стоїть у русові). Вислови франка цитати, афоризми, вислови франка, що стали крилатими про мову та слово, працю, україну, патріотизм, книги, навчання, кохання, життя, щастя. Вислови івана франка лиш праця світ таким, як є, створила. Лиш в праці варто і для праці жить. Багряного про битву під бродами влітку 1944 р написаний і виданий у німеччині в 1953 р. Засудження німецького фашизму і радянського тоталітаризму, захист гуманізму.

Олеся, сповнена найніжнішою любов’ю до рідної землі, до свого народу.

іван і степан сидять удвох на колоді біля колиби. іван має вперше зостатися один вночі. 1935 літературний рід. Сенченко аналіз тема. Відображення життя племені рудих вовків в доісторичний період людського розвитку.

Зародження і формування в психології первісної людини справді людських рис – в процесі спільної праці, спільного полювання, побутових турбот, під впливом взаємовідносин. Письменник подорожував поділлям і зупинявся. Подорож хлопчика дмитра в минуле.

Зацікавлення своєю історією. Уславлення кмітливості й винахідливості запорожців, їхнього отамана івана сірка, схвалення думок і. 1952 (у 1953 році за свою повість ернест. Не відчуваючи себе комфортно серед людей, часто втікає в ліс. Добре знається на травах. Прислів’я про казку прислів’я про казки — завжди актуальні для дітей. Але народні приказки та прислівя про казки мало збереглися, вони уособилися в прислівях про книги. Прислів’я про казкових героїв теж більш сучасні — про дурня івана, про царівну - жабу, т. Прислiв’я про книги прислiв’я про книги — вібрали в себе мудрість попередніх поколінь. Нажаль зараз книги читають дуже мало, адже всю потрібну інформацію можна знайти в інтернеті. Прислiв’я про книги ледачому любі мед та пряник, а розумному — книги поки ледачий байди б’є. Возвеличення краси і щирості марійки. Михайло булгаков жанр. Сатира, наукова фантастика головні герої. Професор пилип пилипович преображенський, його помічник і асистент доктор іван арнольдович борменталь, пес шарик, він же поліграф поліграфович шаріков. Другорядні персонажі. Голова будинкового комітету.

Книжки – це наша праця, наша совість. Не знаю досі, де твоя могила, чи ти в боях, чи в катівнях поліг, та я робитиму, поки в руках є сила, усе, що ти в своїм житті не встиг. Книги – це ріки, що напувають всесвіт. Так сказав старець, другий голос повторив це.

Диякон не насмілився постукати, коли це почув, і схвильовано відійшов у кінець сіней. Ці слова пройняли диякона, бо він часто думав про книги. Особливо після смерті дружини, коли лишився з малим сином. Книги були скарбом небагатьох, бо створювалися місяці й роки. Переписувалися, оздоблювалися орнаментом, заставками, кінцівками, оправлялися в розкішну оправу.

Придбати книгу могли багаті монастирі, церкви та заможні бояри. Дверцята келії відчинилися. Вийшов цар іван васильович. Він пройшов на подвір я, не звернувши уваги на диякона. Двері келії лишились відчинені. Диякон іван зайшов до старця і поцілував йому руку.

Коло зап ястка диякон побачив темні рубці. Він знав, відкіля ці рубці. Адже перед ним був славетний учений, відомий максим грек, що близько тридцяти років сидів ув язнений, а з них двадцять два роки був у ланцюгах. Колись, за царя івана iii, грека викликали з афона виправляти та перекладати святі книги. Вчений не тільки виправляв, він почав викривати багаті монастирі, багатіїв, що жили із страшної праці селян. Ці викриття не подобалися владарям світу, тому грека обвинуватили в єресі, тобто в неправдивому тлумаченні християнської віри, і засудили. Ніколи більше він уже не побачив своєї батьківщини. Звільнили його сімдесятип ятилітнім старцем. Після страшного заслання максима грека привезли в троїцю. Йому важко було рухатися, важко говорити, але думка так само горіла й пломеніла, і сам цар іван приїздив розмовляти з ним і радитися. Максим грек сказав іванові, що єдиний спосіб дати всім людям читати книги – це друкувати їх. Він вилив літери зі свинцю, склав у слова, намазував фарбою і притискував до паперу.

Старий хотів передати комусь всі свої знання. Грек помітив івана федорова. Диякон мав високе ясне чоло, світлі, допитливі й розумні очі, вправні великі руки, що любили ремесла тесляра і палітурника. іванові охоче розповідав старець про своє життя. Розповідав про юність в італії, де він вчився. Альдус вигадав, як писати літери, щоб було їх зручно друкувати і читати. Грек показав іванові, як писати ті літери. Максим просив івана, якщо той має талант, хай вирощує його, плекає. Замисленим повертався іван від старця. Давній церковний звичай вимагав. Після смерті жінки у служителя церкви – йти в ченці, або покинути служіння в церкві. іван відчував жадобу до життя, праці, знань. Найдужче він любив працю коло книг. Але друкувати книжки. Не переписувати повільно, а відразу надрукувати їх сотні, тисячі. іван ішов вуличками москви, а у вухах лунали слова старця. Коли маєш ти хист до чого, плекай його, вирощуй. З німецького міста любека готувався відпливати корабель. Більше як сто двадцять чоловіків мало виїхати у далеку московію. їх розшукав по містах майстер саксонець шлітт. Про це його попросив сам московський цар іван. Царя івана iv прозвали грозним. Він вів нещадну боротьбу з боярами і об явив себе самодержавним царем всієї русі. Його боялися і поважали сусідні країни. Цар дбав не тільки про завоювання, а й про книжки. У нього була величезна бібліотека. Багато книг було привезено з візантії. От і дав він саксонцю шлітту немалі кошти і обіцяв щедро нагородити, коли той привезе майстрів різних справ. Шлітт назбирав майстрів. Але найстарший і найповажніший серед ганзейських купців зібрав нараду, де вирішили не допустити, щоб майстри їхали до московії. Купцям вигідно було самим усе виробляти, а московія хай купує. До царя івана приїхав посол від датського короля християна iii. Посол був у куцому, до колін, зеленому каптані з пишним мереживним коміром, у довгих панчохах і черевиках з пряжками. Бояри ж мали на собі довгі шуби, високі шапки. Біля царя були його найближчі друзі. Радник окольничий олексій адашев, князь курбський. Вони підтримують царя в боротьбі проти великих іменитих бояр. Датський король прислав свого підданого ганса місенгейма з біблією і двома іншими книгами, щоб цар розглянув книги і, якщо захоче, ганс надрукує ці книги московитською мовою. Цар давно мріяв друкувати книжки, про це говорив і з максимом греком. Але цар відмовляється. Він думає, що датський король хоче наслати сюди своїх людей, використати багатства москви. Цар говорить до митрополита макарія, під керівництвом якого у новгороді переписали дванадцять товстих томів, що треба самим друкувати книжки. Підтримали царя і окольничий олексій адашев, і дяк висковатий, і макарій, і максим грек. Адашев і висковатий у москві виправляли і стежили за переписуванням усіх руських літописів. Це були люди найосвіченіші в московській державі. Цар наказав розшукувати здібних до цієї справи. Йому повідомили, що іван федоров, колишній диякон миколо - гостунської церкви, цікавиться й займається друкуванням. Петро мстиславець, прибулець з білорусі, допомагає івану федорову.

При печатному домі будують і справну палату, де виправлятимуть книги, з яких друкуватимуть. Радилися щодо всього з максимом греком, з митрополитом макарієм. Навесні 1564 року іван федоров подав цареві першу книгу – апостол. Цар із задоволенням хвалить прекрасний чіткий шрифт, чорний і червоний, чудесні малюнки, заставки. Малюнки були різноманітні, їх було багато, кожен розділ починався розкішною заставкою. Жодна переписана книга на русі ще не була так багато ілюстрована. Цікава була післямова першої книги. Урочисто розповідалось у ній, що цар іван продовжує справу імператорів грецьких, і за прикладом греції, італії та інших країн вводиться на русі книгодрукування. Федоров шкодує, що не дожили до цього моменту максим грек і макарій. Петро мстиславець та федоров вирішують друкувати менші книги, щоб могла їх купити і проста людина. іван федоров і його помічник петро мстиславець з таким же запалом і натхненням друкували інші книги, а над ними вже збиралася гроза. Не зраділи бояри і виходу першої книги. Вони говорили, що в книжках диявольська єресь. Петра та івана назвали єретиками. На чолі церкви стояли люди, яким не потрібне було книгодрукування. Цар іван переживав скрутні часи свого царювання. Йому зрадили найближчі друзі. Не підтримали в лівонській війні не тільки старі бояри, а навіть адашев, князь курбський. Цар оточив себе новими людьми з дрібних бояр, майже весь час проводив в олександрівській слободі. Скрізь йому тепер ввижалися зради, і почалися страшні страти, катування винних і невинних людей, заслання. З болем дивився іван федоров на свою працю. Через книги він хотів ширити освіту, науку серед людей, а його обвинувачують у єресi. Як блискуче почалася робота, яким вогнем запалило його душу.

і невже це все покинути. Петро мстиславець та івашко боялися людей. іван федоров вирішив їхати з москви. На їхньому возі лежало небагате майно та дорогоцінний скарб – матриці, шрифти, книги. Втікачі зустрілись з одним з найбагатших литовських панів, українцем, вельможним гетьманом ходкевичем. Він був нестарий пан з чорними живими очима, високий, дебелий. Ходкевич зрадів, що вони прийшли у ці землі. Розповів, що тут колись друкував книги доктор франціск скорина, та давно уже помер, і ніхто не продовжує його справи. Гетьман покликав втікачів у свій маєток, у заблудове.

У заблудові, може, були найкращі часи івана федорова та його сина івашка, що вже підріс і потрошку привчався до діла. Це ж бо було в ті часи, коли польські пани хотіли загарбати собі всі українські землі, завести скрізь католицьку віру.

Отже, православні книжки – це була велика зброя проти ополячення. і це добре зрозумів іван федоров. Йому допомагав івашко. Серед хлопчаків, товаришів сина, був гринь, жвавий, меткий хлопчисько. Потроху і його втягли в роботу.

іван федоров покладав на нього великі надії. Через вісім місяців, у березні 1569 року, вийшла з друку перша руська книга в литві – учительне євангеліє. Федорова; навчити визначати роль епіграфа до твору; розвивальна. Удосконалювати вміння характеризувати історичну добу, описану у творі, називати видатних діячів, про яких ідеться, визначати головну думку, характеризувати основні образи, переказувати зміст твору; виховна. Виховувати розуміння важливості історичної спадщини, причетності кожної людини до історії держави, становлення й процвітання рідної країни. Який час описаний у повісті. Хто є центральною фігурою твору.

На - звіть ремесло, що стало справою життя івана федорова. Яка ідея цієї історичної повісті. Що означають фінальні рядки повісті. Чи погоджуєтесь ви з цією думкою. Як епіграф допомагає автору розкрити основну думку, тему, настрій твору.

Доповніть і прокоментуйте прислів я про значення книги в житті людини. Книгу читають не очима, а… (розумом). Нема розумного сусіда — із книгою… (поговори). Одна книга тисячі людей… (навчає). Книгу читати — усе… (знати). Книга — дзеркало… (життя). Книга — джерело… (знань). Для розумного книга — найгарніший (подарунок). Розказати про історичні події, що мали місце в україні в хvі столітті, на - звати реальних осіб, про яких згадано в повісті (робота із заздалегідь дібраними ілюстраціями). Як часто він думав про них, особливо після того, як померла його дружина і він залишився самотнім з малим сином. Треба нам ще й менші книги друкувати, щоб і проста людина могла їх купити і синів навчати. Давно не бачив маленький син івашко свого батька таким бадьорим, таким задоволеним, таким діяльним… доручив йому сам цар — тільки подумати. Покинув івана федорова його помічним і друк петро мстиславець. Його переманили до себе багаті купці. Цей день можна прирівняти до великої перемоги, до найсвітлішого свята всього народу.

З новим запалом узявся він до роботи в одесі. Зате є досвід і глибокі знання. Вони мали і теплу хату, і добрий кусень хліба, і до хліба всього. Хутір, земля — будемо орати, сіяти… а як же те насіння, що розсівав я досі між людьми своїми книжками. А як же ремесло моє художнє. «воскресіння із мертвих чаю. Нічого, що та - кий довгий шлях. Хлоп - ці вже ладні забути всі прикрощі шляху, тільки б швидше побігти на величезний львівський ринок. Книги раніше могли придбати лише багаті люди. Максим грек прибув до москви сімдесятип ятилітнім старцем. іван мріяв стати ченцем. Цар іван розумів, що початок книгодрукування зруйнує його владу.

Король данії хотів допомогти царю іванові друкувати книжки, але за це вимагав, щоб цар перейшов у католицьку віру.

Цар боявся, що помилки можуть призвести до єресі — неправильного тлумачення православних канонів. Перекажіть твір від імені івана федорова. Перекажіть твір від імені царя івана. Перекажіть твір від імені сина івана федорова. Перекажіть твір від імені петра мстиславця. Диякон не насмілився постукати і схвильовано відійшов у кінець сіней. Під цією низенькою стелею він здавався особливо високим. Коли будували монастир, мабуть, хотіли, щоб стеля нагадувала своїм склепінням небо, але занадто низько спустили її над головами людей. Слова, що почув диякон, пройняли до серця, наче пронизали його. Як він часто думав про них, особливо після того, як померла його дружина і він лишився самотнім з малим сином. Він прагнув знайти якусь вищу втіху.

Досі книги були скарбом небагатьох. Місяці й роки переписувалася кожна книга, ретельно оздоблювалася художнім орнаментом, заставками, кінцівками. її оправляли в розкішну оправу, часто з коштовними каменями. Це все показувало любов і повагу до книги. Але хто міг придбати її, таку дорогу.

Тільки багаті монастирі, церкви та заможні бояри, що інколи віддавали за бажану книгу і землі, і села. А скільки людей жадало читати і не мало змоги. Як часто диякон думав над цим. Трохи схиливши голову, щоб гостроверха з хутром шапка не зачепила стелі, бо він також був високий, вийшов цар іван васильович. Він пройшов на подвір’я, зосереджений і замислений, не звернувши уваги на диякона, який низько схилився перед ним. У сутінках біліла одна довга вузька борода. Старець стояв у кутку, худий, схожий на святих, мальованих на монастирських іконах. Але хто підходив ближче, в того таке порівняння мимоволі зникало. На іконах святі були спокійні, тихі, а в цього очі й досі горіли таким вогнем, ніби жаринки там були, в цих чорних очах. Диякон майже з побожністю наблизився до старого і поцілував руку, яка важко підвелася, щоб поблагословити його. Він відчув на вустах дотик холодної тонкої шкіри, що обтягала кістки, наче на руці зовсім не було м’язів. З - під чорного рукава підрясника, коло зап’ястка, диякон іван побачив темні рубці. Адже перед ним був той непримиренний славетний учений, відомий максим грек, що близько тридцяти років сидів ув’язнений, а з них двадцять два роки був у ланцюгах, — і він шанобливо поцілував цю руку.

Колись - то, ще за царя івана iii, молодого талановитого вченого, добре обізнаного не тільки з грецькою, а й з різними південнослов’янськими мовами, з італійською, з латинню, викликали з афона виправляти та перекладати святі книги. Вчений грек максим не тільки виправляв, він, який чув колись нестримно - запального проповідника саванаролу, почав викривати багаті монастирі, багатіїв, що жили із страшної праці селян. Ці викриття не подобалися владарям світу.

Максима грека обвинуватили в єресі, тобто в неправдивому тлумаченні християнської віри, і засудили. Звільнили його сімдесятип’ятилітнім немічним старцем. Тепер, коли після страшного заслання максима грека привезли в троїцю, йому важко було рухатися, важко говорити, але думка так само горіла й пломеніла, і сам цар іван приїздив розмовляти з ним і радитися. — сідай, іване, — повторив максим. — ми говорили з царем про книги. Так, книги — це ріки, що напувають всесвіт. Моє життя проходило з книгами. Я переписував, перекладав, тлумачив книги. Я виправляв помилки, що їх робили несвідомо переписувачі і цим затьмарювали їхній високий зміст. Та єдиний спосіб уникнути цих помилок і дати всім людям читати книги — це друкувати їх. Його були перші спроби. Потім інші люди, наділені святим даром, робили ще краще.

Як суха земля конає від спраги і жадає животворної води, так людські душі жадають знання. Старий бачив, що диякон, затамувавши подих, слухає, і це втішало його. Як йому все життя хотілося передати тим, хто оточував його, всі свої знання, свої думки. Ніколи не був він честолюбцем та сріблолюбцем. За те й не злюбили його ситі, пишні архієреї, ченці з багатих монастирів - вотчин. Цього молодого диякона івана федорова помітив грек своїм проникливим поглядом чорних пломенистих очей. Йому до вподоби було високе ясне чоло, світлі, допитливі й розумні очі, вправні великі руки, що любили ремесла і тесляра і палітурника. іванові охоче розповідав старець про своє життя, про людей, що стрівав на довгому, заплутаному і невторованому шляху.

— пробув я багато років в італії, — розказував максим грек, — і багато писань різних філософів прочитав, з багатьма мудрецями познайомився і велику душевну користь з того набув. Жив тоді у венеції філософ, досвідчений чоловік, ім’я йому альдус, а прізвище мануціус, італієць, великий знавець грецької і римської мов, стародавньої літератури. Я його знав у венеції і часто ходив до нього у книжкових справах. Той альдус мануціус замислив премудре діло — видати древні рукописи. Дай мені перо, іване, та поглянь, я намалюю тобі літери, як вигадав писати їх альдус мануціус, щоб було їх зручно друкувати і читати. — пам’ятай, іване, — промовив той, — стару притчу про таланти. Одержали два чоловіки по таланту.

Один ледачий та лукавий закопав його, а другий повернув його з прибутком. Коли ма€ш ти хист до чого, плекай його, вирощуй. Дорожчий хай він тобі буде за багатство, за втіхи мирські, щоб не був ти подібний до мужа лукавого, а віддав його в стократ більшим на службу людям. Давній церковний звичай вимагав, коли помирала жінка у служителя церкви — попа чи диякона, — повинен був той або йти в ченці, або покинути служіння в церкві. Та чим більше слухав іван вченого старця, тим дужче відчував жадобу до життя, праці, знань. З любов’ю і увагою брався він переписувати, робити до них малюнки. Не переписувати повільно слово за словом, рядок за рядком, сторінку за сторінкою і, може, лише три - чотири сторінки списати за день, а відразу надрукувати їх сотні, тисячі, ще більше.

З благоговінням брав він у руки, коли траплялось, друковані книги, завезені з інших країн, розпитував усіх, хто приїздив з інших земель, про друкування. Він ішов широким бадьорим кроком вузенькими вуличками москви, а у вухах лунали слова старця. Корабель мав незабаром відплисти. Жителі німецького міста любека у передвечірню пору приходили помилуватися, як матроси швидко і вправно вантажать на корабель речі, заповнюють трюм та палуби різним крамом. Метушились купці, які везли цей крам у чужі землі. Сумно дивилися жінки, які виряджали в путь своїх чоловіків. і їх було немало, таких жінок. На цьому кораблі більше як сто двадцять чоловіків мало виїхати у далеку невідому московію. Не всі вони були, звичайно, з любека. По багатьох містах їздив енергійний, діловитий майстер саксонець шлітт, розпитував, шукав охочих їхати з ним до московії. Потрібні були йому різні люди. Цар московський іван просив його навербувати таких людей, привезти до його столиці. Він вів нещадну боротьбу з боярами, які відчували себе повними владарями в своїх вотчинах - князівствах, а іван об’явив себе самодержавним царем всієї русі. Його боялися і поважали сусідні країни, бо завоював він царство казанське і астраханське, а згодом переміг і лівонський орден хрестоносців. Багато переказів і легенд лишилося про нього в народі, і одна з них розповідала, як кинув він клич. Хто добуде йому царства корону, скіпетр, золоте царське яблуко — рук державу і книжку про них. і справді, не тільки про завоювання дбав цар, а й про книжки. У нього була величезна на той час бібліотека, що викликала подив у всіх іноземних гостей. Як свій дорогоцінний посаг, привезла колись розкішну бібліотеку наречена царя івана iii візантійська царівна. іноземець шлітт охоче взявся за цю справу.

Довгенько попоїздив він по всій німеччині, розшукуючи потрібних людей, набрав немало майстрів і зібрав їх усіх у любеку.

Вже напнуті велетенські полотнища вітрил. Подме ходовий вітер — і корабель рушить у путь. Уявляв шлітт, як загоряться очі царя, коли побачить він стільки майстрів у своїй первопрестольній москві. Та щось надто підозріло стежать за шліттом останніми днями купці міста любека. Спілка німецьких торговельних міст ганза — найбільший владар і міста любека. Не знає шлітт, що увечері зібралися ганзейці з німецькими лицарями - хрестоносцями на нараду в домі найбагатшого і найстарішого купця міста любека. — не можна допустити, щоб їхали ці майстри до московії, — сказав найстарший і найповажніший серед ганзейських купців. — яка рація нам у тому, щоб росіяни самі виробляли те, що тільки ми можемо робити. Максим грек – 75 - літній старець, що жив у монастирі. Більше 30 років був ув’язненим за свої погляди, котрі не подобались сильним цього світу.

На старість його звільнили і тепер до нього часто навідувались за порадою. Так і сьогодні до нього прийшов цар іван васильович. Диякон іван любить книжки і вважає, що його хист, його талант саме в цій великій, святій книжковій справі. Саксоганець шлітт на прохання московського царя івана iv грозного збирає майстрів різних справ у німецькому місті любеку.

Всього йому треба завербувати на корабель близько 120 майстрів. Та місцева торговельна гільдія разом з лицарями - хрестоносцями вирішують не допустити цього, так як це зміцнить московію і позбавить їх прибутку від торгівлі. Шлітта саджають до в’язниці і майстри розходяться. До івана грозного прибуває посол з данії ганс місенгейм від короля християна ііі. Його метою є роздрукувати дві книжки разом з біблією, що він привіз, попередньо переклавши їх на московську мову.

Цар іван відмовляє, адже розуміє, що за таку милість він стане боржником короля, а також пригадує слова максима грека, що можна так перекласти і перетлумачити книгу, що потім буде ще більше проблем. Цар іван вирішує побудувати власний печатний дім, в цьому його підтримують митрополит макарій, окольничий олексій адашев, думний дяк висковатий та максим грек. Керівником печатного дому назначають івана федорова, розпочинається будівництво дому та верстатів. Всі задоволені виконаною роботою. Федоров хоче роздрукувати ще менших за розміром книг, щоб і прості люди могли дозволити їх собі. Митрополит макарій та максим грек померли, царя зрадили і йому вже не до книг. Бояри і верховне духовенство звинувачують федорова і його помічника петра мстиславецького в єресі і кажуть, що їх праця то від диявола. Починається опричнина і федоров разом з помічником змушені тікати, щоб їх не вбили. Федоров разом з помічником і сином прибувають до литви, де їх бере до себе литовський пан, українець родом, вельможний гетьман ходкевич. Вони починають друкувати книги, щоб зміцнити віру українців в православ’я. Від нього іде петро мстиславець, але підростає син івашко, який стає його помічником та ще місцевий хлопчик гриць допомагає йому.

Відбувається люблінська унія за якою українські землі перейшли до польщі і тепер знову праця федорова не потрібна. Ходкевич наділяє федорова землею, щоб. Той не в чому не нуждався. Проходить час, хоткевич помирає, а федоров вирішує продовжувати справу свого життя, він бере з собою івашка і грицька і вирушає до львова. і вони стають першими. Так як книга була православна, було важко назбирати кошти, багатії львову відмовляли у грошах. По копійці зібрав федоров кошти з бідних городян та міщан. і в 1574 році друкується перший буквар для дітей. Федоров їде зі своїм помічником грицем, а син одружившись залишається у львові. В той час острог був культурним центром україни і князь вирішив надрукувати повний текст біблії. То була важка справа і багато умів допомагали у збиранні, структуруванні текстів. Федоров же мав надрукувати книгу, треба було зробити новий верстат, вирізати новий шрифт, різати пунсони, відливати літери, готувати матриці розробивши нові шрифти. Біблія вийшла з гербами князя острозького і івана москвитіна. Федоров повертається до львова і привозить лише книги, які дав розповсюджувати йому князь. Від нього йде до конкурентів його правиця гриць, але потім повертається і будівництво триває. іван москвитін хворіє і лихварі забирають все його майно і він знову у злиднях. 5 грудня 1583 року помирає іван федоров, його ховають у львові і на могильній плиті залишають надпис. іван гончаров коротка біографія іван олександрович гончаров народився 6 (18) червня 1812 року в симбірську, в купецькій родині. У 7 років іван втратив батька. іван малкович біографія скорочено іван малкович біографія коротко українського поета і видавця викладена в цій статті. іван малкович хронологічна таблиця життя і творчості може бути складена з даних біографії. іван малкович біографія скорочено народився 10 травня 1961, нижній березів, косівський район, івано - франківська область. Петро відповідає, що його змінив відступ. Завершена в до листопада 1888. іван васильович ломов приїжджає до свого сусіда, степана степановича чубукова, щоб просити руки його дочки. Чубуков щасливий, що. В оповіданні йдеться про людину, яка все своє життя підпорядковувала матеріальні ідеї — бажанням мати. іван сірко біографія скорочено іван сірко біографія скорочено викладена в цій статті. іван сірко — козацький ватажок, легендарний кошовий отаман запорозької січі й усього війська запорозького низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок. Після своєї смерті вважався характерником. Джеймс олдрідж біографія скорочено джеймс олдрідж — англійський письменник, журналіст і громадський діяч, австралієць за походженням. Джеймс олдрідж коротка біографія джеймс олдрідж народився 10 липня 1918 року в австралійському уайт - хіллі в багатодітній сім’ї. У середині 1920 - х сім’я олдріджа перебралася в суон - хілл, а в 1938. Навколо було безлюдно й похмуро. Мой, батько дванадцятирічної меггі, володіє дивовижною здатністю. Коли він читає вголос, герої книг оживають, причому.

іван скоропадський біографія скорочено біографія івана скоропадського скорочено викладена у цій статті. іван скоропадський – видатний український політичний, державний та військовий діяч. Генеральний бунчужний, генеральний осавул та стародубський полковник. З 1708 по 1722 рік гетьман лівобережної україни. іван скоропадський коротка біографія іван скоропадський народився. іван грозний біографія скорочено іван грозний коротка біографія на українській мові викладена в цій статті. іван iv грозний — московський самодержець, правив з 1547 року на протязі 50 років 105 днів — серед усіх, хто коли - небудь очолював російську державу, це рекорд. іван грозний біографія. Льюїс керролл біографія скорочено льюїс керролл біографія скорочено на українській мові викладена в цій статті. Льюїс керролл коротка біографія льюїс кєрролл (справжнє ім’я чарльз доджсон доджсон) — англійський письменник, математик, логік, філософ, диякон і фотограф. Народився 27 січня 1832 року в дарсбері (графство чешир). Айзек азімов біографія скорочено айзек азімов коротка біографія американського письменника - фантаста викладена в цій статті. Айзек азімов біографія скорочено айзек азімов (справжнє ім’я ісаак озимов) народився 2 січня 1920 року в росії, в петровичах — містечку, розташованому зовсім недалеко від смоленська. У 1923 батьки відвезли. У нього є дві парасольки. Одна — різнокольорова з картинками. її він показує хорошим дітям. Друга — проста і гладка. Максим горький біографія скорочено максим горький біографія на українській мові скорочено розповість про життя російського письменника і драматурга. Максим горький біографія коротко народився 16 (28) березня 1868 в м. Нижній новгород в небагатій родині столяра. Справжнє ім’я максима горького — олексій максимович пєшков. Складається з 4 романів. Романи розповідають про долю українського козака арсена звенигори. Протягом усіх книг він подорожує по україні і туреччині, виконуючи секретне.

Сім’я туркіних вважалася такою ж пам’яткою, як бібліотека, театр або клуб. Голова сім’ї іван петрович влаштовував аматорські. ілля рєпін біографія скорочено ілля рєпін біографія скорочено на українській мові викладена в цій статті. ілля рєпін коротка біографія рєпін ілля юхимович (1844 — 1930) — художник, прославлений портретами, а також зображенням історичних, побутових сцен. Народився ілля в чугуєві (поблизу харкова) 24 липня 1844. Чоловік — джордж — напівлежав на ліжку в кімнаті і. Федір тютчев біографія скорочено тютчев біографія українською мовою скорочено знаменитого російського поета, дипломата, публіциста викладена в цій статті. Федір тютчев коротка біографія народився федір іванович тютчев 23 листопада (5 грудня) 1803 до садибі овстуг орловської губернії у дворянській родині. Початкову освіту отримав вдома. Починається твір зі знайомства з головним героєм – безхатченком, утікачем з інтернату хронею. Епіграфом до книги слугує цитата. іван мазепа біографія скорочено іван мазепа біографія коротко відомого українського гетьмана викладена в цій статті. іван мазепа біографія скорочено народився іван мазепа 20 березня 1639 в шляхетській православній родині на хуторі мазепинці київського воєводства (неподалік від білої церкви). іван мазепа вчився в києво - могилянському колегіумі. Просперо і його маленька дочка, міранда. Події відбуваються в невеликому.

Антуан де сент - екзюпері біографія скорочено антуан де сент - екзюпері біографія коротко на українській мові відомого французького письменника, поета і льотчика в цій статті. Антуан де сент - екзюпері біографія скорочено народився 29 червня 1900 року у старовинній прованській аристократичній родині в ліоні (франція). Його батько - граф помер, коли антуану.

Уайльда починається з розповіді про те, як в лютий мороз два бідних лісоруба заблукали в лісі. Раптом з неба впала надзвичайно яскрава зірка. Роберт стівенсон біографія скорочено роберт стівенсон коротка біографія викладена в цій статті. Роберт стівенсон біографія скорочено роберт льюїс стівенсон — англійський письменник шотландського походження. Народився в единбурзі 13 листопада 1850. Його батько був потомственим інженером, мати — представницею старовинного роду.

Перший твір стівенсон написав. Не пускати німецьких майстрів до москви, а шлітта, привідця та верховоду, приборкати, щоб не поїхав він десь - інде шукати людей для московського царя івана. Десять років просидів він у в’язниці за справу, до якої взявся так гаряче.

А люди, яких він зібрав, розбіглися. У куцому, до колін, зеленому каптані з пишним мереживним коміром, у довгих панчохах і черевиках з пряжками, заморський гість з прихованою цікавістю поглядає на розписні стіни і стелі, на дивний для нього одяг бояр — довгі шуби, оторочені дорогим хутром — сріблястими лисицями, соболями, високі шапки. Між ними, огрядними, бородатими, поважно - повільними, посол виглядає якимось вертким куцохвостим птахом. Кроки його, що спочатку лунають так упевнено, поволі, в міру наближення до царської палати, робляться майже нечутними. На тонких вустах з’являється запобіглива усмішка. Під коротким, але уважним і ніби наскрізь проколюючим поглядом царя івана посол на якусь мить раптом розгублюється, але враз опановує себе, і починається церемоніал привітання. Вони підтримують його прагнення ширити в московській державі книги, відкривати школи, розвивати різні ремесла. Не менш уважно, ніж цар, слухають його ближчі друзі листа, що надіслав король датський. З такою метою надсилаємо до тебе, — читає поважно дяк, — возлюблений брате, щиро нами любимий, слугу і підданого нашого ганса місенгейма з біблією і двома іншими книгами, в яких міститься суть нашої християнської віри. Цар іван розуміє, як вабить московська держава своїми величезними, недослідженими ще багатствами чужоземних королів, як хочеться їм наслати сюди своїх купців, використати ці незчисленні багатства для себе.

На книжки дедалі більше зростає попит, особливо після приєднання казані та астрахані. Вчений старець максим грек казав йому, що тільки друкуванням можна уникнути тої безлічі помилок, яку припускають переписувачі. Часто ці помилки зовсім переінакшують увесь зміст. Недарма максим грек велику увагу приділяв граматиці. Помилки можуть призвести до єресі — неправильного тлумачення православної віри. Як же можна доручити іноземцям друкування церковних книг. Адже тільки церковні й були на той час у москві. — ця думка тобі, царю, надіслана, як святий дар, —сказав митрополит макарій, старий, розумний книголюб, що за його керівництвом протягом багатьох років у новгороді переписали дванадцять фоліантів — товстих томів, куди увійшли твори багатьох візантійських, західних і руських письменників. У ці книги хотів зібрати макарій все, що читали й поважала на русі. Окольничий олексій адашев, думний дяк висковатий, який вів найважливіше листування з іноземними державами, підтримали царя так само, як і макарій, і максим грек. Адашев і висковатий тут, у москві, виправляли і стежили за переписуванням усіх руських літописів. Вони розуміли — книги зміцнять самодержавну владу царя, об’єднають навколо москви завойовані нові землі, розбуркають прагнення людей до письменності й знань. і цар наказав розшукувати здібних до цієї справи. Відомо стало, що і тут, у москві, дехто самотужки пробує друкувати, і показували цареві перші, ще невправні спроби. Страшно йти до царя простій людині. Та згадав іван федоров, як зустрів його ненароком у максима грека і почув тоді слова, що повторив їх цар роздумливо та твердо. Давно не бачив маленький син івашко свого батька івана таким бадьорим, таким задоволеним, таким діяльним. Як прийшов він тоді з кремля від царя, так і почалось інше життя. З ранку до пізньої ночі зайнятий він. Доручив йому сам цар — тільки подумати. Теслярі, каменярі виводять стіни. Веселий і бувалий петро мстиславець, прибулець з білорусі. Там виправляють книги, з яких будуть друкувати. Радяться у всьому з зовсім старим максимом греком, з митрополитом макарієм. Скрізь встигає іван федоров. Але якої роботи — цікавої, живої, потрібної. Це сталося навесні 1564 року, чотириста років тому.

Стопи книг, однаково великих, однаково гарно оправлених в темну шкіру з тисненням, були перед царем. Скільки людей читатимуть їх. Не тільки в церквах лежатимуть вони, як колишні рукописні, важкі, дорогі, недоступні для більшості людей, а зможуть їх купити, читати і не такі вже багатії. Малюнки були різноманітні. їх надруковано дуже багато, кожен розділ починався розкішною заставкою, в якій перепліталися квіти, трави, плоди. Візерункові великі літери починали текст. Це видання аж ніяк не поступалося перед виданням італійських й інших західноєвропейських майстрів. Добре ознайомившись з їхніми роботами, іван федоров з великим художнім смаком зробив по - своєму так, як змогли зробити тільки на його батьківщині, і орнамент, і літери. — знаєш, друже, — каже він петрові, — а треба нам ще й менші книги друкувати, щоб і проста людина могла їх купити і синів своїх навчати. Оце подякують нам люди. Наче хмари, що раптово затьмарюють погожий день, починають рости, громадитися, спускатися низько над землею і давити повітря, так росло і дужчало невдоволення бояр та вищих церковників, які були з ними заодно. і дратував їх його спокійний вигляд, його впевнені рухи, безбоязний і одвертий погляд розумних очей — погляд людини, що знає свою справу і вірить у добро. — у таких книжках диявольська єресь, нема на них божого благословення. Недарма він з іноземцями - єретиками знається, — бубоніли вони і підбурювали темний, неписьменний народ, під’юджували переписувачів книг. і попи не відставали від бояр. Не було в живих освіченого макарія, помер натхненний вчений максим грек. На чолі церкви стояли люди, яким не потрібна була ця культурна велика справа. Вони хотіли, щоб книги були лише в їхніх руках. Важкі, скрутні часи свого царювання переживає він. Князь курбський втік до литви і звідти надсилав цареві сповнені трутизни і докорів листи, а розлютований цар відповідав йому не менш ущипливо та нестримно. Цар став немов несамовитий, дня не минало без страт, а потім він сам починав каятися і, одягнувши чернецький одяг, дзвонив на дзвіниці і молився за убиті ним сотні людей, записував їхні імена в свою книжечку, що збереглася й досі, і з якої ми довідалися про імена сотень закатованих. Не можуть зрозуміти тупі пихаті люди, на що здатний людський розум і людські вправні руки. — питає петро мстиславець. — на майданах та вулицях уже й пройти не можна. Кажуть уже вголос, що ми з бісівського гнізда. Перед ним бояри один одного оплутують, скрізь змови, страти. Треба нам звідси їхати. Опускає іван федоров голову з довгим хвилястим русявим волоссям на свої міцні руки. Це можна взяти з собою. На їхньому возі лежало небагате майно та дорогоцінний скарб — матриці, шрифти, книги. — звідкіля ж ви будете, люди добрі. —спитав їх чорновусий, чорнобородий, ще нестарий пан з чорними живими очима. Він стояв церед ними, високий, дебелий, взявшись руками в боки. Дивився з цікавістю, але привітно. — начальники та священноначальники обвинуватили нас у єресі та чорнокнижництві, — казав іван федоров. — ми подалися до литви, щоб урятувати життя своє і продовжувати труд. Важко було нам кидати рідну землю, але бачимо ми що й тут багато народу нашої віри і мову нашу так само розуміють. — отож - бо воно й є, — мовив гетьман. — і гаразд ви, люди добрі, зробили, що сюди напрям узяли. Може, тут, як ніде, і потрібен буде ваш труд для нашого народу, що однієї з вами віри, та мусить віру й мову свою боронити. Друкував книги колись у празі, а потім і тут доктор франціск скорина, та давно він уже помер, і ніхто не продовжує його справи. Книги будуть також нашою зброєю. Кличу я вас до себе, в свій маєток, у заблудове.

Матимете ви там і дах над головою, і хліба кусень, і все, що для вашої роботи потрібно. Розмова велася у столиці литви — вільні, старовинному прекрасному місті. Саме в ці дні відбувався там литовський сейм, і ходкевич був на ньому.

Незабаром вони опинилися в багатому родовому маєтку заблудове.

Отже, православні книжки — це була велика зброя проти ополячення. і це добре зрозумів іван федоров своїм глибоким розумом і відбув себе справжнім борцем за свій народ. Це ще більше окрилювало його в роботі. Треба було шукати та вчити нових помічників. Один з них підростав дома — івашко. Найбільше його цікавили великі розкішні оправи книг. Не така то була проста справа. Оправу робили з дерев’яних дощок, обтягали шкірою, робили прикраси, витискували герби, робили металеві застібки, щоб краще зберегти книгу.

— диви, івашко, — казав батько, — що пишуть у книгах. Та треба, щоб застібки і прикрашали, а не псували обличчя книги. Батько уважно оглядав, як син робить застібки. Він учив його бути справжнім митцем, майстром з великим смаком, щоб добре виконувати таку роботу.

Серед хлопчаків, товаришів сина, був один, на ймення гринь, жвавий, меткий хлопчисько. Потроху і його втягли в роботу, і іван федоров покладав на нього великі надії. Покинув івана федорова помічник і друг петро мстиславець. Його переманили до себе багаті віденські купці мамоничі. Така обіцянка надавала нових сил іванові федоровичу москвитіну, як його тепер звали. Але за цей рік трапилася велика подія в житті литви, польщі та україни. Відбулася у 1569 році люблінська унія. У місті любліні, на сеймі, підписали союз — унію між литвою та польщею. Сейм постановив, що україна, яка була під литвою, тепер відходить до польщі. Отож до польщі відійшли волинь, поділля, київщина. Поки не підписали цієї унії, григорій ходкевич боровся проти неї. Він знав, що панська польща всіма силами запроваджуватиме свої закони та звичаї на українських землях. Та це загрожувало найбільше простому людові, а не великим панам, таким як ходкевич. Він почав вагатися, не об’єднав незадоволених, не повстав проти польщі. Унію підписали і ніби обрубали крила ходкевичу.

Ходкевича не пізнавали його близькі. Він повернувся з любліна прибитим, дряхлим, хворим дідом. іван федоров чекав нових розпоряджень. Книги — це ж була зброя його народу проти іноземних загарбників, він був теж борцем. Але гетьман ходкевич його не кликав. Він взагалі майже нікого не хотів бачити. іван федоров сам пішов до нього. Хлопці нетерпляче чекали його. Вже й ніч настала, а він усе не повертався з панського замку.

Не чули, як прийшов батько. і раптом дивні звуки збудили івашка. Він підвівся на ліжку, почав прислухатися й приглядатися в той куток, де спав батько. і побачив, що голова батька — велика, з хвилястим волоссям — труситься від стриманих ридань. Так, батько, великий, розумний батько, що перший надрукував книги в москві, що перший надрукував книги тут, гірко плакав уночі, ховаючи лице в подушку.

Може, образив його чим пан гетьман ходкевич. Може, прогнав його від себе, як прогнали московські попи та бояри. Знову доведеться їм мандрувати, кидати теплу хату, розкішний парк коло замку, де крадькома любили бігати хлопці. івашкові зробилося жалко і себе, і тата, але він не насмів розпитувати його і, сам того не помічаючи, в сльозах заснув. Ні, не образив його нічим пан ходкевич, ні не прогнав його, навпаки, дарує він йому хутір коло свого маєтку і землю, дідичем робить. — спитав батько серйозно. — хутір, земля — будемо орати, сіяти. А як же те насіння, що розсівав я досі між людьми своїми книжками. Постарів, знесилився, зневірився — навіщо йому ця морока. Доживатиме свій вік спокійно. Хлопці замовкли, принишкли. Мовчазний ходив батько. Цей радісний вигук івашка, коли почув той про хутір, ця втіха дитяча краяли йому серце.

Та й у самого вже срібло пробивається на скронях. Треба подбати про затишний, спокійний куток на старість. — рабе лукавий та ледачий, — немов чує він голос старого грека, який розказував йому давню притчу, — навіщо талант, що дав я тобі, закопав ти у землю. Невже кине він оці матриці, шрифти, цей верстат, книги, книги. і оратиме, засіватиме землю і дбатиме лише про свій кусень хліба. Він дивився на роботу рук своїх, потім поглядав на івашка, і гіркі сльози текли по його обличчю. — не личить мені в оранні та сіянні насіння життя своє коротати. Замість рала в мене ремесло художнє, замість насіння житнього — духовне насіння повинен я по світу розсівати. і всім роздавати духовну їжу.

Дивувало усіх, що не спокушає його мирне, забезпечене життя, що міняє він це життя на невідоме, повне тривог і пригод. Зарипіла гарба з верстатом та іншим приладдям. Ліси, болота, обшарпані села, деякі зовсім вимерлі від якоїсь страшної пошесті, залякані, пригнічені люди — отакий був їхній невеселий шлях. Частіше на шляху траплялися багаті замки польських магнатів. Хлопці як хлопці, розважаються усім, що побачать, радіють з того, що у велике місто йдуть. А на батька глянуть — уперто зсунуті брови на переніссі, очі замислено - натхненно дивляться вперед. На пагорках, оточених високою міцною стіною від нападу ворогів, височів львів — місто, що його збудував для сина лева у xiii столітті князь данило галицький. Перехрестилися подорожні, в’їхали в міські ворота. Відразу у хлопців аж очі розбіглися. Скільки людей, який гомін навколо. і люди в різних чудових вбраннях, несхожих на їхній московський одяг. Українські, польські, єврейські, грецькі, вірменські, німецькі слова, слова багатьох інших мов лунають на вулицях. А вулиці рівні, зелені, а будинки кам’яні, чисті. іван федоров знав від ходкевичів, що львів — велике і багате місто, де ведуть торгівлю купці з різних країн, де багато монастирів і церков, де живе сила ремісників. Знав він, що має місто пільги і привілеї від польських королів і за це королі мають від міста немало грошей. З цікавістю глянули на великий кам’яний будинок з баштою — ратушу, там засідали бургомістр і радники. Хлопці дивувались левами перед будинком. Нічого, що такий довгий шлях. Хлопці вже ладні забути всі прикрощі шляху, тільки б швидше побігти на величезний львівський ринок, де, мабуть, є все, чого тільки могло заманутися людині. і східні товари — барвисті тканини, килими — і вина, і хутра з півночі, і різна зброя, і овочі, і ласощі — усе, усе.

— це іде цех пекарів, — пояснив якийсь доброзичливий стариганчик у довгих панчохах і купецькій широкій, але куцій чи то кофті, чи то жупанчику з коміром, оздобленим хутром. За пекарями йшли кравці з своєю корогвою та з величезними ножицями, якими можна краяти одяг велетню. Далі — шевці з черевиком, мабуть, з ноги того ж велетня. За ними — гончарі, ковалі, теслярі, цирульники. Цікавий стариганчик устряв у розмову.

За кілька хвилин подорожні зі своїм возом вже повертали на підзамче.

Квартал, де жили купці та ремісники. У лютому місяці 1574 року, через десять років після надрукування першої книги у москві, вийшла у львові перша друкована книжка на україні. Художньо і тонко була вона зроблена. Та нічого дивного в цьому не було. Але було в книжці дещо відмінне.

Нові малюнки, інша післямова. Новий малюнок самого апостола луки. Це був знак, що відображав його працю на все життя. Під малюнком — підпис. Післямова—це була звичайна річ у старовинних книжках. У післямові розповідалося, де, коли та як виготовлена книга. З папертей церков закликав збирати кошти. Він був певен, що найскорше ті, що стоять на чолі духівництва, схопляться за цю справу.

Але «великі світу цього байдужі залишилися до його заклику.

Він був певен, що й купці охоче подадуть допомогу, бо матимуть з цього велику вигоду для себе.

Але купці вважали його за непрактичного дивака — та й годі. Коли б він узявся друкувати для католиків — о, то була б інша справа. Тоді знайшов би він державну допомогу і жив би без журби та клопоту.

Але зрадити свій народ він не міг. Він хоч і опинився за кордонами московської землі, проте вважав, що і тут служить рідному народові і цей народ братній також рідний, бо тут люди були однієї з ним віри, і на народ свій він не мав образи, бо гнали його бояри та священноначальники. їх цікавили тільки власні маєтки та власний добробут, і коли їм було вигідно, то вони спокійнісінько зраджували і віру, і мову та переходили в католицтво. і про це написав іван федоров у своїй післямові. Він згадував добрим словом ходкевича і його синів і закінчував скромним проханням до читачів. «а нам недостойним хай просять прощення за те, що дерзнули почати. Його вже пізнали і шанували люди. Пізнали його пристрасну вдачу і добру душу.

Просили його позичити гроші — він позичав, не вистачало у нього на його корисну справу — і він не боявся позичити, аби тільки не зупиняти роботи. — івашко, — казав він синові, — от вивчив я тебе читати, тому що зі мною ти змалку коло книг ще рукописних був, а тепер ці великі друковані книги тобі зрозумілі. Та чи ж можливо у маленькому дитячому віці таку книгу подолати. Треба для дітей виготувати книги, щоб змалку вчилися читати і щоб легко їм було не тільки вчитись, а й в малих слабких рученятах тримати. — от одружишся ти, будуть у тебе діти, мої онуки, і згадаєш, що дід для них перший буквар надрукував. Львівське братство зраділо, коли почуло про новий задум цієї надзвичайної і такої простої, своєї людини. Бо хоч прийшов він із москви, але всією діяльністю показав, що там рідні люди і єдиний у них шлях. іван федорович москвитін, так всі звали його у львові, сам сів за редагування граматики. і от як написав він про це у післямові до букваря. «скоротивши до найменшого, склав я для швидкого навчання дітей. і, якщо труди мої виявляться достойними вашої милості, прийміть їх з любов’ю. Хотів він й інші книжки друкувати, та коштів більше не було, борги росли. іван федоров пробує всілякими способами вибитися з скрутного становища, але дедалі більше заплутується в боргах, у сітях, що розставляють хитрі лихварі. Хвиля знову підноситься вгору.

Син івашко уже дорослий, уже одружився і лишився працювати у львові. А за той час, що жив іван федоров у львові, протягом двох років гринь вчився малярству, різьбярству на сталі у майстра художника пилиповича, друга івана федорова, та столярному ремеслу, і платив за навчання гриня сам іван федоров. Двадцять п’ять міст, десять містечок, близько семисот сіл мав у своїх володіннях князь костянтин костянтинович острозький, воєвода київський, і одержував прибутку щось із мільйон червоних злотих на рік. Рід князів острозьких був відомий з давніх - давен. Прапрадідом князя костянтина був знаменитий федько острозький, який боровся за незалежність русі проти польщі та литви, брав участь у грюнвальдській битві, коли слов’янські народи об’єдналися проти німецької навали і надовго відбили німцям охоту зазіхати на наші землі. Ніякими особистими надзвичайними властивостями не відзначався його праправнук, хіба лише тим, що володів незчисленними багатствами і через це мав владу, силу і право. Він не перейшов у католицтво, обставини зробили його родовий замок в острозі центром культурної діяльності на україні, а він сам стояв на чолі знаменитої острозької академії. Князь влаштував в острозі школу, з якої хотів зробити вищу на зразок польської академії. Ця острозька академія була першою спробою організувати вищу школу на україні. Перш за все князь бажав надрукувати біблію церковнослов’янською мовою. Це була величезна і складна справа. Він розіслав по всіх усюдах шукати тексти біблії. іван федоров знову побував у львові, завітав до сина, який на той час уже мав свою палітурню. У івана федорова було багато зв’язків з діловими людьми, купцями з польщі, валахії, туреччини. Він відвідував по дорозі монастирі, заходив до різних вчених людей. Це все давало йому змогу знайомитися, розмовляти, збагачувати себе і досвідом, і новими думками. До душі була йому висока мета цієї справи. З новим запалом узявся він до роботи в острозі. Друкування біблії — це була знаменна подія в усьому слов’янському світі, це був величезний труд. Над біблією працювали найвидатніші уми на україні. Треба було зробити новий верстат, вирізати новий шрифт, різати пунсони, відливати літери, готувати матриці. Біблія ще довгі роки була неперевершеним мистецьким твором завдяки своїм шрифтам, верстці, друкові, великій кількості заставок та різних художніх прикрас. Це все виконав іван федоров. Діти з цікавістю поглядають на підводи. Трохи розчаровані відходять. Чорнявий дядько гринь, що приїхав з дідом і міцно, як з братом, поцілувався з їхнім татом, зносить з підвод книжки. Але тато обережно, з пошаною бере їх тремтячими від хвилювання руками. А мати навіть не насмілюється доторкнутись. А князеві острозькому налагодив справу і більше не потрібний, — додає він, і гіркий сум на якусь мить з’являється в глибоких очах. Тільки один вечір, може, й посидів дід з онуками, але ніколи вони не забудуть того вечора та надзвичайних дідових оповідань і про москву, і про свої мандрівки. А вже другого дня зранку, — ніби й не сиве волосся, не сива борода, — узявся дід до роботи. Треба вже докладатися тільки на свої сили, а не на ласку примхливих панів, що забирали сили й уміння, а потім, самі одержавши за це славу і шану, викидали його геть. Адже його знали й шанували у львові, його знали і в інших містах україни і поза україною. Правда, не було головного — грошей. Найвірнішим помічником був у нього гринь, який ще хлопчиськом бавився колись з сином івашком. На старість це була права рука івана федорова. Але останнім часом ходив чогось гринь занепокоєний, сердитий. Може, йому набридли нестатки, бідне життя, а місто спокушало на гарні легкі заробітки, розваги та втіхи. Зрадливо втік від свого вчителя. Гірко і боляче стало старому.

Він відчував, що сили вже не ті, що з роботою справлятися важко. До останньої хвилини не кине він кувати свою зброю. Не загасить вогню, що запалив у нього талант. Прости мене грішного, ніколи вже не розлучуся з тобою. — гринь кинувся перед ним навколішки і припав устами до любих рук свого вчителя. Та роки, повні тривог, поневірянь, горіння і невтомної праці, далися взнаки. і раптом почув, що сил вже нема. Гринь, розгублений, нещасний, стояв коло нього. — не сумуй, гриню, — казав він помічникові. — як ті річки, потекли книжки мої по всіх усюдах, напувають розум людський. Чув я, в москві мої учні друкують книги. Знаю я, що й тут не загине справа. Гринь плакав, і син іван, і маленькі онуки, що гаряче любили свого дивного, незвичайного діда, — усі плакали. Його поховали у львові. Син іван і гринь поклали плиту на могилі і вирізьбили на ній слова. Коротко про письменницю. Будемо продовжувати пізнавати літературний світ, його творців, глибше проникнемо в мистецтво слова й душі. Щоб наша мандрівка була цікавою, прошу вас висловити свої побажання – очікування від уроку.

я народилася 13 квітня 1906 року в полтаві — місті, багатому на літературно - мистецькі традиції. Батько працював редактором газети, викладав літературу в школі, а мама була вчителькою в притулку для дітей - сиріт. Вона прищепила мені любов до рідного слова, до української поезії, до пісні. Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років. Псувала на своє писання безліч паперу.

і в шість років вирішила видавати свій журнал. У домі в нас була хороша бібліотека. Улюбленими моїми письменниками були т. Пишучи казку, я перевтілювалась абсолютно, жила мріями моїх героїв. Пташок, комах, кисличок, берізки, верби; не могла думати про щось інше.

Більшість моїх казок — результат копіткої праці письменника і вченого. Я стала засновником сучасної української літературної природознавчої казки. Моє життя завжди було пов’язане з дітьми. У школі старанно вчилася. У 15 років вступила до полтавського інституту народної освіти, потім продовжувала навчатись у харківському інституту народної освіти на факультет соціального виховання. Понад п ятдесят років прожила я в дорогому серцю києві. Блакитний столик і дві лавки – моє улюблене місце.

Там легко писалося, можна було лишитися наодинці з собою і розмовляти з квіткою, деревом, птахом, друзями, всесвітом. Мене називали великою трудівницею. Крім казок я цікавилась дуже історичною темою, шевченкіаною, сучасністю. Літературних казок, реалістичних оповідань і повістей, творець біографічних романів про життя і творчість класиків літератури. її книги - це ріки, що наповнюють світ… усе життя вона дружила з наукою, відкривала минуле століття і завершила його, проживши 91 рік. Народилася в краї, де жив і творив батько української сатири і. Котляревський, писав свої твори в. Короленко, панас мирний, микола гоголь, олесь гончар, павло загребельний, борис олійник - усіх і не перелічиш. Вона мала різноманітний талант. і казкар, і белетрист, і поет, і історик. Нею написана велика кількість творів. Детальніше пізнати о. Близько 70 років працювала на літературній ниві. її твори несуть знання, вчать людяності, патріотизму, доброті. У кожному з них відчувається глибоке розуміння дитячої душі. Федоровим змальовано образи інших прогресивних діячів xvi століття. Максима грека, костянтина острозького, петра мстиславця. Цей твір, допоможе вам краще пізнати минуле україни. прослухавши літописця, ви зможете краще зрозуміти історичні події у творі, збагатите себе новими знаннями, зможете успішно працювати наступному уроці, дасте відповідь на питання «що вас вразило у розповіді. Біблії, євангелія, апостола, псалтир, про мову цих книг (церковнослов’янська); про. Гусяче перо, пергамент; про оклад (оправа), прикрашання книг, їх вартість, тривалість виготовлення; про нелегку роботу монахів - літописців, про роль. « учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість, бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се ріки, що наповнюють всесвіт увесь. По смерті нестора з’являються й друковані книжки (були набагато дешевші за рукописні. Папір коштував дешевше за пергамент, та й часу для виготовлення книг витрачалося значно менше). За окремими даними, навчався у краківському університеті. Друкування книг розпочав разом з. Мстиславцем у 1563 p. Свою діяльність в україні він почав в заблудові у маєтку гетьмана князівства литовського г. Після від’їзду п етра мстиславця до вільно і. Федоров один випустив псалтир з часословом. Видання цього підручника демонструє і. Федорова як просвітителя українського народу.

В острозі, у маєтку князя к. Острозького, де було перевидано абетку для навчання дітей у школі. Федоров випустив і першу повну слов’янську біблію кириличного шрифту, так звану острозьку біблію (відомо близько 250 її примірників. Це одна з найвизначніших пам’яток історії та культури слов’янського народу). Федоров був різнобічно освічений, мав зв’язки з освіченими людьми європи. Певний час працював у кракові, відні. Окрім всього відливав гармати свій життєвий шлях і. Федоров закінчив у львові в 1583 p. У львові та москві є пам ятники івану федорову.

Від 1949 року іменем федорова названо вулицю у львові, де діє ставропігійський професійний ліцей (до 1990 - пту), що готує кваліфікованих робітників - поліграфістів. Складіть таблицю, вказавши, які риси характеру федорова вас вразили, змусили замислитись. Випишіть із тексту цитати на підтвердження цих рис.