форми суспільного господарства натуральне і товарне виробництво
Споживання тут, як правило, збігається з виробництвом. Грунтується на ручній праці. Законом його розвитку є просте відтворення. В усіх докапіталістичних формаціях господарство в основному було натуральним. Якщо ефективність таких господарств дуже низька (а це очевидно), то логічно можна припустити, що таких господарств сьогодні вже нема. В економічно слабо розвинутих країнах воно існує в масових масштабах, окремі осередки натурально - господарських відносин зберігаються і в розвинутих країнах. Виникненню товарного виробництва сприяли дві соціально - економічні умови. 1) суспільний поділ праці, який призвів до появи надлишку продукту (чим більший був надлишок, тим більше мотивів, щоб його обміняти або продати); 2) поява приватної власності, що дало можливість розпоряджатися результатами своєї праці (тобто виробленим надлишком). Зародження товарного виробництва почалось ще в період розпаду первісно - общинного ладу і зародження рабовласницького. Але в докапіталістичних способах виробництва товарні відносини відігравали підпорядковану (не основну) роль. Товарні відносини стали швидко розвиватись в умовах розпаду феодального ладу.
Вони значною мірою сприяли цьому процесу, створюючи передумови для виникнення капіталізму.
Дві соціально - економічні умови ще не пояснюють, чому люди вступають у обмін або торгують (діляться плодами своєї праці). Чи хто бачив, щоб собака ділилася кісткою. Відповідь на це питання дає теорія порівняльних переваг. Найбільший вклад у розвиток цієї теорії вніс д. Він стверджував, що люди беруть участь у обміні, щоб поліпшити свої позиції. При обміні ніхто, як правило, не програє, всі отримують вигоду і економічний стан у цілому поліпшується. Будь - які обмеження в обміні на економіку впливають негативно. Дві сім ї, петренки і сидоренки, виробляють зерно і тканини. На виробництво зерна і тканини петренки повинні витратити. Абсолютних переваг немає (вони були б, якщо, наприклад, сидоренки витрачали на 1 м тканини не 12 год а 9, тобто менше, ніж петренки – 10). Якщо петренки виробляють тільки зерно (спеціалізація), а сидоренки – тільки тканини і обмінюють між собою (продають) 1 ц зерна за 1 м тканини, то вони повинні витратити. Порівняльні переваги української економіки зосереджуються головним чином у сільському господарстві. Це значить, що, приділяючи велику увагу сільському господарству, здійснюючи спеціалізацію у цьому напрямку, україна буде мати великий економічний виграш. Натуральна форма виробництва має такі основні риси. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розкладу первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах. Вироблені продукти праці у вигляді конкретного блага - їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що становлять певну споживну вартість, є природною формою багатства. У натуральному господарстві економіка будувалася, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкненої економічної ланки. Безперечно, це не виключає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимись окремими суб єктами чи общинами. Проте цей обмін був випадковим або таким, який не має серйозного впливу на виробничу сферу і споживання. Отже, в умовах натуральної форми організації суб єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники - працівники. Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Остання як суб єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини іншими суб єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів). Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи - від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання. Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії - політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв язків. Така політика є реакційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення. Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця - кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Прямі економічні зв язки між виробництвом і споживанням. Подібні зв язки є способом руху вироблюваного продукту за такою схемою. Виробництво - розподіл - споживання. У країнах, що розвиваються, до середини xx ст. В натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 відсотків населення. При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Товарні відносини формуються на основі об єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально - речових і особистих чинників. Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Це робить можливим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві; обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість). Поль самуельсон у своїй економіці (львів, 1993) пише.
Що, як і для кого виробляти - не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було виробляти будь - який товар у необмеженій кількості, аби людські потреби були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєднання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати всі блага у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідуумами і сім ями. Тоді не було б відносно рідкісних економічних благ і не було б потреби у вивченні економічної теорії, чи у тому, щоб економити. Всі товари були б безплатними, як повітря. Економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси - не тільки одержати нову споживну вартість, а й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є стимулом для підвищення продуктивності праці кожного товаровиробника. Адже останні є носіями різної праці - складної й простої, фізичної й розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а інші - у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці людей мають різну цінність - високу і низьку залежно від того, результатом якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними. Все це і створює фундамент для товарної форми організації виробництва. Років тому, зберігається і є ефективним сьогодні, має такі визначальні риси. Продукт праці набуває форми товару.
Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який стає невід ємною рисою економічних відносин. Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються, має бути однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю - продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу на ринку після того, як його хтось купив. інакше кажучи, товарна форма зв язків є не прямою і безпосередньою, а опосередкована ринком форма зв язків. Це також одна з генетичних особливостей товарного виробництва. А) використання грошей як посередника обміну; б) наявність конкуренції; в) вільне ціноутворення; г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки. Товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв язків еволюціонують разом з розвитком продуктивних сил, суспільним поділом і кооперацією праці. Таке виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції при виготовленні готового продукту і реалізує його з метою задоволення своїх потреб. Купівля - продаж на такій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток. За цих умов робити гроші вважалося непристойною справою, було гріхом. Багатство у такому суспільстві належало не тим, хто робив гроші, а тим, хто мав привілеї, землю, тобто багатство було наслідком могутності. Так, юлій цезар став багатим лише тоді, коли став правителем іспанії. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване із застосуванням комплексів машин, масове.
Головними тут є галузі матеріального виробництва, що постійно розвиваються. Текстильна промисловість, текстильне машинобудування, обробка заліза, будівництво магістральних каналів, водяний двигун; б) 1840 - 1890 рр. Паровий двигун, будівництво залізниць, машино - і пароплавобудування, верстатоіндустріальна промисловість, чорна металургія; в) 1890 - 1930 - 1940 рр. Електричне, електротехнічне та важке машинобудування, лінії електропередач, кораблебудування, основна хімія, синтетичні фарби; г) 1930 - 1940 - 1980 рр. Автомобільна, літако - і тракторобудівна промисловість, моторизована зброя, виробництво товарів тривалого користування, синтетичних матеріалів, нафтохімічна промисловість. Ринкова система активізує всі чинники виробництва, стимулює використання у виробництві заощаджень усіх громадян, суб єктів господарювання. Значну роль у мобілізації останніх відіграють банки, інші фінансові установи, які платять за засоби, що беруться у кредит, відсотки, винагороду.
Отже, робити гроші стає головною справою будь - якого суб єкта господарювання. Запроваджується спеціальний акт, який встановлює систему інспектування з метою не допустити зловживань при використовуванні дитячої та жіночої праці. Згодом запроваджуються антимонопольні закони, системи соціального страхування, екологічні законодавства, різні обмежувальні нормативи для ринкових операцій тощо. Все це свідчить про те, що ринкове саморегулювання доповнюється державним. Це знаходить вияв у пріоритетних напрямах розвитку.
Домінуючими стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекомунікації, оптичні волокна, нові керамічні матеріали, банки даних, інформаційні послуги. Все більшого значення набувають галузі нематеріального виробництва і особливо духовної сфери, що спрямовані на розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб. Відповідні зміни визначаються переходом від енергетичної до інформаційної складової. Тобто інформатика і телекомунікації лежать в основі технологічного розвитку.
Це призводить до появи принципово нових секторів виробництва. Біотехнології, космічної техніки, в основі яких лежать мікроелектронні компоненти. Визначальною стає інтелектуальна праця, а головним багатством - людина. Відповідно до вимог громадянського суспільства зростає вплив державних та недержавних інституцій (церкви, політичних сил, рухів, профспілок) на економічний розвиток, його соціальне спрямування. Натуральну і товарну.
В товарному господарстві між виробниками існують не безпосередні господарські зв язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів. Закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших. Без поділу праці, без якісної диференціації трудової діяльності виробників обмін результатами їхньої праці буде економічно безглуздим, оскільки всі вони будуть виробляти одні й ті самі види продуктів. По - друге - наявність економічного відособлення виробників благ як власників. Економічною основою відокремленості господарюючих суб єктів спочатку була приватна власність на засоби виробництва, а потім і інші форми власності (колективна, акціонерна, змішана та інші). Продукти праці протистоять один одному як товари, якщо вони вироблені економічно самостійними виробниками, що самі розпоряджаються результатами своєї праці. Тобто якщо товаровиробник водночас є і товаровласником. Власник самостійно вирішує на свій страх і ризик, що, де, коли і скільки виготовляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах. Тобто економічна відокремленість зумовлює наявність сильно визначеного економічного інтересу суб єкта і свободу вибору ним господарської діяльності. і якщо суспільний поділ праці створює об єктивні умови для обміну взагалі, то економічна відокремленість виробників потребує обміну товарів як еквівалентів. Воно було притаманне докапіталістичним суспільствам (рис. Притаманна капіталістичному суспільству.
У сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного виробництва як у рамках національних господарств, так і у всесвітньому масштабі. Ринкова економіка - одна з вершин суспільної цивілізації, геніальний винахід людства, що не має альтернативи в оглядній історичній перспективі. Тому економіка, яка відкидала необхідність розвитку товарного виробництва, ринкових відносин, відкидала і досягнення світової цивілізації, чим прирікала себе на саморуйнування, як це трапилося з командно - адміністративною економікою в колишніх соціалістичних країнах. Тому вихід із кризи й економічний розвиток україни полягає у створенні розвинутої ринкової економіки, інтегруванні її у світове ринкове господарство. Сутність, умови виникнення, розвиток та форми. Суперечності товарного виробництва. Таке виробництво замикає всі економічні процеси в тісних межах локальних виробничих одиниць, не відкриваючи каналів для зовнішніх зв язків. Робоча сила, закріплена за локальними виробничими одиницями, позбавлена мобільності. Виробничі відносини тут виступають у своїй прозорій, неуречевленій, не - матеріалізованій формі як прямі відносини між людьми. Вона довела свою життєвість протягом тисячоліть. На зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд з натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її. Остаточний розклад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя, епоху зародження й прогресу капіталізму.
Він виступає загальною умовою обміну незалежно від форми виробництва. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу, для обміну через ринок. Це передбачає постійне економічне спілкування, економічний взаємозв язок між людьми, що розпочинається з придбання засобів виробництва й закінчується реалізацією готової продукції, обміном досвідом. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами. З даного визначення випливає. Саме він приводить до того, що виробники для задоволення особистих і виробничих потреб повинні обмінювати продукти своєї праці на необхідні для них продукти праці інших виробників. і якщо суспільний поділ праці потребує обміну взагалі, то економічна відособленість виробників вимагає еквівалентного, товарного обміну.
Багатоукладність економіки. У натуральному господарстві вироблені продукти становлять фонд життєвих засобів виробника. Так, за умов феодалізму селянська сім я займалася землеробством, скотарством, виготовленням одягу, взуття, будівництвом житла тощо. У натуральному господарстві існує, безпосередній зв язок між виробництвом і споживанням, що забезпечує певну стійкість економіки. Воно є і зараз в слаборозвинутих країнах. Тому більшість населення, зокрема вчителі, лікарі, інженери, викладачі вищих навчальних закладів, не говорячи вже про інших трудівників, змушені займатися присадибним господарством. Вирощенням картоплі, овочів, фруктів, ремонтом житла й інше, що, без сумніву, не може не вплинути на якість їхньої основної роботи. Громадян є власниками присадибних ділянок. Це замкнуте виробництво. Воно ізолює одне господарство від іншого, веде до консерватизму, обмеження потреб у задоволенні людей матеріальними благами. Тут кожен працівник виконує усі основні види робіт, використовуючи прості знаряддя праці і кустарний інструмент. Така праця є малопродуктивною, оскільки відсутня механізація і спеціалізація виробництва. Воно зустрічається, але носить обмежений характер. Причиною виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці і поява приватної власності. У результаті цього утворилися своєрідні кормові території, де інколи виникав надлишковий продукт, яким обмінювалися племена. Значним поштовхом до розвитку товарних відносин був перший суспільний поділ праці, у результаті якого скотарство відокремилося від землеробства. З явилися люди, які стали займатись окремими видами ремесла (ткачі, шевці, кравці, столярі та інші фахівці). Суспільний поділ праці та спеціалізація виробників на виробітку окремих видів продуктів спричиняє їхню матеріальну та соціально - економічну відособленість один від одного. Економічна та юридична відособленість виробників створювала необхідний ґрунт для обміну, поширення ринкових відносин у суспільстві, що сприяло його подальшому розвитку.
Виникнення рабовласницьких міст та поява купців спричинила поділ праці між містом і селом, що стимулювало розвиток товарного виробництва, ринку.
При феодалізмі відбувається подальший суспільний поділ праці і розширення товарного виробництва. Справа в тому, що рабовласник намагався так організувати господарство у своїй латифундії, щоб усе те, що йому і його челяді було потрібне, тут же і вироблялося. Так господарював і поміщик при феодалізмі. Кріпак займався не лише сільським господарством, але й ремісництвом. Він сам виготовляв собі одяг, взуття, дбав про житло, інвентар. Це було значним поштовхом до розвитку ринку.
Встановлення грошової ренти посилює зв язок селян із ринком, прискорює їх диференціацію, формування капіталістичних виробничих відносин. В україні за часів козацької республіки були досить розповсюджені товарно - грошові відносини, зумовлені розвитком ремесла, торгівлі. Особливо добре була розвинута торгівля в києві, львові, кам янці, на поділлі, луцьку.
Україна експортувала зерно в голландію, англію, францію, а також полотно для корабельних вітрил, деревину, шкіряні та гончарні вироби, килими, вишивки. Розвитку товарно - грошових відносин сприяла економічна політика богдана хмельницького, завдяки якій була заснована державна скарбниця (“скарб), що формувалась за рахунок поміркованих податків із населення, а також мита і податків на іноземних купців. Щорічно в скарбницю надходило понад 100 тис. Червоних золотих” яких вистачало для державних потреб. В україні карбувалися золоті монети. Однак після переяславської угоди україна почала втрачати свою державність, що спричиняло насадження кріпацтва, підрив товарного виробництва, руйнування фінансово - грошової системи, яку після смерті богдана хмельницького остаточно знищила катерина ii. У результаті цього україна як самостійна держава перестала існувати. Це виробництво ремісників, кустарів, селян, які працюють на ринок з метою задоволення своїх потреб. Для перетворення простого товарного виробництва в розвинуте капіталістичне необхідні такі умови. Наявність вільної робочої сили як у юридичному, так і в майновому відношенні; 2. Нагромадження значних сум грошей в окремих людей. Ці умови створюються в результаті скасування кріпацтва і первісного нагромадження капіталу.
Цю точку зору до 1921 року поділяв і в. Уведення воєнного комунізму в 1918 році в радянській росії означало втілення в життя вищезгаданих передбачень. Однак через деякий час довелося відмовитися від неспроможних теоретичних міркувань. У 1921 році було запроваджено неп, який виявив, що країна не може обійтися без товарно - грошових відносин, без того, що формувалося людством протягом багатьох віків. Політизованим радянським економістам на той час здавалося, що в перехідний період від капіталізму до соціалізму товарно - грошові відносини зберігаються, оскільки економіка має багатоукладний характер. Так, у срср нараховувалося 5 економічних укладів. Через товарно - грошові відносини відбувається зв язок між підприємствами різних укладів. З метою прискорення цього процесу в країні проводилися навіть певні заходи. Створювались обмінні пункти. Тривалий час в економічній літературі причина товарного виробництва при соціалізмі пояснювалася наявністю двох форм власності. Державної і колгоспно - кооперативної. Насправді їх значно більше.
Вступ країни у 80 - х роках в процес так званої перебудови змусив переглянути ставлення до товарно - грошових відносин, оскільки без їх розвитку неможливо було проведення економічної реформи. На сучасному етапі роль товарно - грошових відносин ще більше зростає, адже перехід до ринкової економіки лежить через усебічний розвиток товарно - грошових відносин. Перехід до ринкової економіки не є самоціллю, а засобом досягнення мети. Такою метою є вихід країни із економічної кризи, підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в тому, що кожний товаровиробник, котрий спеціалізується на виробітку якоїсь продукції, неминуче відокремлюється від інших – матеріально і відносинами власності. Ті товаровиробники, які зайняті виготовленням однорідної продукції, неминуче вступають між собою у специфічні відносини – конкурентну боротьбу.
Конкуренція веде до того, що на ринку виграє той товаровиробник, котрий виробляє найкращу продукцію при мінімальних затратах праці. Главная > реферат >экономическая теория. Перший тип – це така форма організації виробництва, за якою продукти виробляються для внутрішнього споживання з такими головними рисами. Другий тип – це така форма організації виробництва, за якою продукти виробляються для подальшого обміну на ринку з такими головними рисами. Товарне виробництво виникло в період розкладу первіснообщинного ладу.
Воно мало значне розповсюдження в рабовласницькому суспільстві і за феодалізму, а за капіталізму набуло всезагального характеру.
Які ж умови сприяли виникненню товарної форми організації виробництва. Необхідною умовою виникнення товарного виробництва і обміну є суспільний поділ праці. З виокремленням тваринницьких племен відбувся перший великий суспільний поділ праці. Внаслідок появи надлишків продукту в спеціалізованих племенах виникає обмін продуктами між племенами і общинами. У міру зростання виробництва поряд із землеробством і тваринництвом розвивалися й інші види виробничої діяльності людей. У тваринницьких і особливо землеробських общинах і племенах розвивалось ремісниче виробництво — ковальське, гончарне, ткацьке та ін. Ремесло — це дрібне виробництво, яке основане на особистій праці виробника і ручному інструменті. Праця ремісників поступово відокремлюється від праці землеробів і тваринників, і ремесло виділяється в самостійну галузь виробничої діяльності людей. Продукт, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну, називається товаром. Спочатку товар безпосередньо обмінювався на інший товар, тобто за формулою т—т. З появою грошей обмін розпадається на два акти. Продаж товару на гроші (т—г) і купівля (придбання) інших товарів на гроші (г—т). З розгортанням відносин купівлі - продажу товарів у сфері обміну сформувався ринок. Проста форма товарного виробництва. Розвинена форма товарного виробництва. З’являються елементи розвиненої форми товарного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси. Об’єктами купівлі - продажу стають фабрики, заводи, шахти, а також гігантські корпорації. Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Своєрідним конкурентом категорії “споживча вартість” є слово “цінність”, що відображає суб’єктивно - об’єктивний характер корисності для людини. Мінова вартість – це пропорція обміну одного товару на інший, яка постійно змінюється у часі й просторі. Два якісно різних блага, що обмінюються, мають тільки один загальний знаменник – те, що вони є продуктом праці. Суспільно необхідна праця зі суспільно необхідним робочим часом визначається типовими (середніми, нормальними) умовами в даному суспільстві. Саме суспільно необхідна праця, яка необхідна для виготовлення товару, - це його вартість. Конкретна праця створює споживчу вартість і являє собою доцільну сукупність професійних, кваліфікованих операцій з використанням особливих засобів виробництва і отриманням якісно особливого результату – товару.
Абстрактна праця – це сукупність фізичних і інтелектуальних зусиль людини безвідносно до доцільності і якісної особливості продукту.
Тому саме абстрактна праця створює вартість і може вимірюватися робочим часом, зокрема, суспільно необхідним. На величину вартості впливають продуктивна сила та інтенсивність праці. Продуктивна сила описує конкретні особливості трудового процесу, зменшує вартість одиниці продукції, але не змінює загальної вартості усієї товарної маси. інтенсивність описує загальні витрати зусиль, тому впливає на сумарну вартість без зміни вартості одиниці продукції. Конкретна праця є приватною у зв’язку з відображенням індивідуального трудового внеску окремого виробника. Абстрактна праця є суспільною у зв’язку з вирівнюванням витрат трудових зусиль робітника. ) величина вартості товару змінюється, таким чином, прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивності суспільної праці. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукту, який виробляється в одиницю робочого часу.
інтенсивність праці виявляється у насиченості, наповненості робочого часу працею. За високоінтенсивної праці кожна одиниця часу містить більшу масу праці, ніж за низькоінтенсивної. Це свідчить про те, що робочий час не може повно характеризувати затрати праці, а отже, за різної інтенсивності не може виступати й мірилом вартості. При зростанні інтенсивності праці величина вартості одиниці товару не змінюється, але пропорційно зростає сукупна вартість, що створюється протягом робочого часу.
Тому суспільно необхідні витрати праці вимірюються робочим часом за середньої інтенсивності праці. Величина вартості товару вимірюється витратами простої праці, тобто праці середньої умілості, посильної кожному членові суспільства на даному етапі його розвитку.
Складна праця вимагає підготовки виробника до виконання операцій, а сама підготовка - значних затрат праці. За одиницю складної праці створюється значно більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої (відбувається редукція праці) суспільним процесом через ринкові відносини.
Коментарі
Дописати коментар