реферат що таке юридична відповідальність

реферат що таке юридична відповідальність

Формувати вміння визначати наявність підстав для притягнення до юридичної відповідальності, аналізувати події суспільного життя з точки зору права; обладнання. Підручник, схема видів юридичної відповідальності, конституція україни, кримінальний кодекс україни. “закон не має зворотної сили, крім випадків, коли він пом якшує або скасовує відповідальність” ст. (ніхто не може бути притягнений до відповідальності за діяння, які на час вчинення не вважалися злочином) “ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення” ст. 61 ку (слід розрізняти відповідальність за злочини одного виду - наприклад, коли під час крадіжки злодії пошкодили замок і пограбували квартиру, вони не тільки понесуть кримінальну відповідальність (позбавлення волі), але й відшкодують матеріальні збитки, сплативши ремонт дверей (цивільно - правова відповідальність)). “особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку”. (ніхто не зобов язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину) “особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім ї чи близьких родичів” ст. “право на правову допомогу” ст. (для забезпечення цього принципу в україні діє спеціальний інститут правового захисту - адвокатура). Одним із принципів законності держави є принцип невідворотності відповідальності за скоєне правопорушення. Але законодавством україни передбачено підстави для звільнення від юридичної відповідальності - необхідна оборона; крайня необхідність; дії під час затримання правопорушника; стан неосудності; вчинення дій під дією фізичного або психічного примусу, діяння, пов язане з ризиком для досягнення суспільно значущої мети. Опрацюйте текст кримінального кодексу україни - ст. 36 - 42 і визначте, в яких випадках йдеться про крайню необхідність, а в яких про необхідну оборону.

Дідусь, який вночі, почувши гуркіт в двері, намагався переконати непроханих гостей піти. Потім він взяв рушницю і, коли двері було вибито, вистрілив у їх напрямку.

Вранці, коли прийшли люди, виявилося, що біля дверей лежить тіло 17 - річного юнака, вбитого пострілом з рушниці. У переповненого людьми автобуса відмовили гальма. Водій спрямував машину, що втратила управління, на кіоск і розтрощив його. Пасажири отримали легкі тілесні ушкодження. (крайня необхідність). Підстави для звільнення передбачаються не тільки в кримінальному, але й в адміністративному, трудовому та інших галузях законодавства. Так, при необхідній обороні виключена також адміністративна, дисциплінарна, цивільно - правова відповідальність; при крайній необхідності виключена також адміністративна та дисциплінарна відповідальність. існують й інші обставини, що виключають юридичну відповідальність. Завдання шкоди під час затримання порушника, дії під впливом фізичного чи психічного примусу, дії в умовах ризику тощо. Намагався потай вивезти певний товар на суму 200 грн що за діючими нормами законодавства вважалося злочином. Набув чинності новий кримінальний кодекс україни, який не передбачає кримінальної відповідальності за такі дії. Водій автомобіля зупинився на сигнал дівчини на заміській дорозі. Дізнавшись, що потрібна допомога у транспортуванні пораненого юнака до медичної установи, відмовився надати її. Друзі юнака силою відібрали автомобіль і відвезли пораненого до лікарні. Фермер побачив, як двоє чоловіків, погрожуючи ножами, намагаються заволодіти комбайном, і зробив декілька пострілів з мисливської рушниці. Нападники дістали поранення. Жінка перейшла дорогу на червоний сигнал світлофора. Коли її зупинив міліціонер, вона пояснила, що приїхала з далекого села і раніше ніколи не бачила світлофора і не обізнана зі значенням його сигналів. Наголосити на принципі невідворотності відповідальності, підкреслюючи, що діючі в україні конституційні принципи відповідають загальноприйнятим в світі принципам права і забезпечують захист прав людини. Вивчення професійної служби як правового інституту як сукупності норм, що визначають порядок надходження на службу, найму, її проходження, прав і обов язків службовців. Порядок оподаткування, матеріального стимулювання, нормування та оплати праці. Нажав на кнопку скачать архив, вы скачаете нужный вам файл совершенно быстро. Это ваш труд, он должен участвовать в развитии общества и приносить пользу людям. Найдите эти работы и отправьте в базу знаний. Мы и все студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будем вам очень благодарны. Правові основи державної служби в країнах європейського союзу (німеччина, франція та велика британія). Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців. Виконання наказів керівництва та особиста відповідальність. Професіоналізм державних службовців як наукова категорія. Стан професіоналізму державних службовців україни. Розвиток державної служби і кадрового потенціалу.

Професійна деформація державних службовців. Фактори впливу на розвиток професіоналізму.

Поняття дисциплінарної відповідальності. Права державних службовців, притягнутих до дисциплінарної відповідальності. Порядок застосування та оскарження дисциплінарних стягнень. Дисциплінарна відповідальність суддів та працівників державних органів. Поняття, мета і умови професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Формування культури державної служби. Стратегія модернізації системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Огляд особливостей професійної діяльності осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті, об єднаннях громадян за призначенням, що має своїм змістом реалізацію управлінських функцій. Дослідження видів, обов язків і прав державних службовців. Дослідження особливостей державної служби в митних органах як різновиду публічної служби. Правовий статус, обов’язки і права державних службовців митних органів україни. Види дисциплінарних стягнень. Відповідальність за корупційне діяння посадових осіб. Характеристика нормативно - правового регулювання діяльності державної служби. Матеріальне та соціально - побутове забезпечення державних службовців. Проходження державної служби в державних органах та їх апараті. Етапи та шляхи реформування державної служби. Це специфічні правовідносини між державою і правопорушником унаслідок державно - правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб єкта правопорушення, покладанням на останнього обов язку зазнати позбавлення волі й несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення. державно - правовий примус; - негативна реакція держави на правопорушення і суб єкта, винного в його скоєнні; - обов язок правопорушника витерпіти несприятливі наслідки за його протиправну поведінку.

Державно - правовий примус - це спосіб державного впливу на суб єкта правопорушення, що тягне для нього позбавлення особистого, майнового чи організаційного характеру.

Державний примус характеризується конкретною діяльністю компетентних органів чи службових осіб, яка включає в себе.

А) нагляд за правомірністю поведінки учасників суспільних відносин; б) дослідження обставин діянь, у яких виявлені ознаки правопорушень; в) розгляд справ про конкретні правопорушення; г) застосування юридичних санкцій до винних осіб; д) виконання актів застосування норм права. Важливою ознакою юридичної відповідальності є негативна реакція держави на правопорушення і на суб єкта, що винний у вчиненні правопорушення. Тим самим держава виказує своє негативне ставлення до правопорушення. Наприклад, земельний кодекс україни вказує, що за порушення земельного законодавства суб єкти несуть цивільну, адміністративну чи кримінальну відповідальність. 25 закону україни про міліцію говориться, що працівник міліції у межах повноважень, наданих цим законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Ще однією ознакою юридичної ретроспективної відповідальності є обов язок правопорушника зазнати несприятливих для себе наслідків за протиправну поведінку.

Компетентні органи або службові особи від імені держави покладають юридичну відповідальність у межах санкцій, якими передбачаються види покарань і стягнень. Усі ознаки є обов язковими. Таким чином, слід відрізняти позитивну і ретроспективну юридичну відповідальність. При позитивній відповідальності особа відповідально ставиться до виконання своїх обов язків і не порушує заборон. При ретроспективній відповідальності до особи застосовується державно - правовий примус, що характеризується засудженням протиправного діяння і правопорушника, і покладанням на нього обов язку зазнати позбавлення волі й несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за вчинене правопорушення. Принципи, види, функцій та мета юридичної відповідальності. Принципи юридичної відповідальності. Відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності тощо. Мета юридичної відповідальності полягає у вияві її соціальної необхідності та ефективності. Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності. Загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника; вплив на свідомість правопорушника; моральну перебудову особи; формування у людини, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою запобігання правопорушенням з їхнього боку.

Функції юридичної відповідальності - це головні напрями юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб з метою захисту правопорядку і виховання суб єктів права, які скоїли чи можуть скоїти правопорушення. Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності. Превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну) тощо. існують різні підстави для такого поділу.

Залежно від суб єктів органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається. Органами влади; виконавчими і розпорядчими органами; судовими та іншими юрисдикційними органами. Щодо правопорушників її поділяють на індивідуальну і колективну.

Розрізняють також внутрішню державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють. Кримінально - правову; адміністративну; цивільно - правову; трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) тощо. Кримінальна відповідальність - це різновид ретроспективної юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні заходів кримінального покарання до фізичних осіб, винних у скоєнні злочину.

Різновидом ретроспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, під якою розуміють покладення на порушників загальнообов язкових правил, чинних в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру.

Самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності е цивільно - правова відповідальність, тобто відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Завданням цивільно - правової відповідальності є захист прав власника. Окрім майнового цивільно - правова відповідальність має ще компенсаційний (правопоновлювальний) характер. За допомогою цивільного права регулюються й особисті немайнові відносини. На фізичну чи юридичну особу може бути покладено обов язок спростування відомостей, що ганьблять честь і гідність громадянина чи організації, якщо той, хто її поширює, не доведе, що вони відповідають дійсності (див. Але притягнення до немайнової відповідальності в цивільному праві скоріше виняток, аніж правило. Основним же для названого виду відповідальності є майновий характер заподіяної шкоди, правової санкції та юридичної відповідальності. Трудове право передбачає дисциплінарну (статті 139 - 152 кзпп україни) та матеріальну відповідальність працівників (статті 130 - 138 кзпп україни). Дисциплінарна відповідальність — це різновид юридичної ретроспективної відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни із застосуванням до нього догани та звільнення; законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення. Розрізняють загальну та спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачається кодексом законів про працю та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність здійснюється в порядку підлеглості, за статутами про дисципліну або за окремими нормативними актами. Дисциплінарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право приймати на роботу (обирати, затверджувати і призначати на посаду якогось працівника). Дисциплінарні стягнення на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства, можуть накладати також органи, адміністративно вищі за згадані (ст. Близько до дисциплінарної стоїть матеріальна відповідальність, оскільки підставою для притягнення до обох видів відповідальності є трудове правопорушення. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність працівника настає в разі заподіяння матеріальної шкоди. Матеріальна відповідальність розглядається як різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов язків (ст. Підставами для накладення матеріальної відповідальності є пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; причинний зв язок між протиправними діями чи бездіяльністю та виниклою шкодою, або провина працівника в заподіяній шкоді. Матеріальна відповідальність може бути повною та обмеженою. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників передбачено ст. 133 кзпп україни, а повної - ст. Як самостійний вид ретроспективної юридичної відповідальності в теорії права розглядають скасування актів, які суперечать чинному законодавству.

Це особливий вид ретроспективної юридичної відповідальності, який полягає в тому, що компетентний орган чи службова особа застосовує правовідновлювальну санкцію, скасовуючи незаконно прийнятий акт. є кілька форм названої юридичної відповідальності. Скасування акта, що суперечить чинному законодавству; визнання недійсним акта, що суперечить чинному законодавству; зміна акта в тій частині, що не відповідає чинному законодавству; надання вказівок компетентним органом чи службовою особою про обов язкове скасування чи зміну акта, що суперечить чинному законодавству, суб єктом, який його приймав. Не вважається формою названого виду юридичної відповідальності припинення дії акта. Підстави для притягнення до юридичної відповідальності та звільнення від неї. Підставами для притягнення до юридичної відповідальності є наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення; юридичного факту скоєння правопорушення або правозастосовного акта, що набрав чинності. Невідворотність відповідальності як один із принципів законності держави аж ніяк не означає, що особа за кожне правопорушення обов язково повинна нести юридичну відповідальність, відбути повністю покарання, чи що на неї слід накласти стягнення. Законодавець передбачає підстави звільнення від юридичної відповідальності. Такі підстави передбачаються в кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві. Наприклад, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання (статті 75 - 87; 104 - 108 кк україни). Підставами звільнення від кримінальної відповідальності можна назвати такі. Давність притягнення до кримінальної відповідальності; коли до часу розслідування чи розгляду справи в суді через зміну ситуації скоєне винним діяння перестало бути суспільно небезпечним чи сама особа перестала бути суспільно небезпечною; внаслідок амністії чи помилування; застосування до неповнолітнього, який скоїв злочин, примусових заходів виховного характеру; застосування до особи, яка скоїла злочин, що не має великої суспільної небезпеки, заходів виправлення і перевиховання без застосування кримінального покарання; вживання заходів медичного характеру; звільнення від покарання за хворобою тощо. Підставами для звільнення від адміністративної відповідальності є давність притягнення до адміністративної відповідальності; передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу чи обмеження усним зауваженням у разі скоєння незначного адміністративного правопорушення. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу (ст. Підсумовуючи сказане, можна визначити два блоки підстав звільнення від юридичної відповідальності. 1) особа, яка скоїла правопорушення, вважається такою, що втратила суспільну небезпечність; 2) правопорушення внаслідок зміни ситуації перестало бути суспільно небезпечним. Тобто правова поведінка як діяльність і спілкування суспільних суб єктів права характеризується правомірною і протиправною сторонами діянь. Правопорушення як один з різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакцією держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за них зобов язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення й перевиховання. Що слід розуміти під соціальною поведінкою. Дайте визначення правової поведінки. Визначте правомірну поведінку.

Назвіть ознаки правопорушення. Які ознаки включає в себе склад правопорушення. Назвіть види правопорушень. Дайте визначення юридичної відповідальності та розкрийте її ознаки. Визначте принципи, функції, види та мету юридичної відповідальності. Проаналізуйте підстави для притягнення до юридичної від - пов і дальності. Які ви знаєте підстави для звільнення від юридичної відповідальності. Право завжди пов язане з суспільним життям людини. Лю­дина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби - джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, органі­зацій і держави. Право проявляє себе як загальний - обов яз­ковий порядок, що панує над волею кожної людини. Пра­вове регулювання – це проголошення державою вимог до лю­дини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов язків) - з другого. Право - це специфічна форма регулювання поведінки лю­дей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що ство­рили державу з метою захисту їх прав, свобод і власнос­ті, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізо­ваного правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави. Сучасне суспільство надало людині широкі права і свободи, до використання яких необхідно підходити відповідально. Можливості людини в сучасному суспільстві набагато зросли. Говорячи про особливості права, що відрізняють їх від ін­ших соціальних норм, треба звернути увагу на винятково ва­жливе значення правових обов язків. У співвідношенні між правами та обов язками (з прав та обов язків головно складається право) провідне місце посідають обов язки, оскіль­ки від рівня виконання обов язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту зале­жить від виконання державою свого обов язку щодо органі­зації освіти в країні. Будівництва шкіл, підготовки вчите­лів, забезпечення навчання в школах підручниками, облад­нанням тощо. Якщо держава нічого не зробить у цій галузі, не виконає свого юридичного обов язку перед народом, то право громадян на освіту не буде ними реалізоване.

Основний соціальний обов’язок людини – це необхідність певної її поведінки, об’єктивно зумовленої конкретно - історичними потребами існування інших людей, націй, народу, його соціальних груп і всього людства. Але чим більше людині дається, тим більше з неї і питають. Ми живемо у світі, де кожний залежить від усіх, а усі від кожного. У цих умовах безвідповідальна поведінка є соціаль­ним злом. Наприклад, безвідповідальне ставлення робітника до своїх обов язків спричиняє вироблення неякісної продук­ції, незадоволення потреб громадян. У результаті безвід­повідального ставлення учня до навчання з нього виросте неосвічена, некорисна для суспільства людина. Така відповідальність завжди виражається у неприємних, небажаних, невигідних для самого громадянина наслідках. Втім, це властиво не лише юридичній, а й іншим видам відповідальності за антигромадські, аморальні проступки, наприклад, перед батьками, друзями, колективом класу, спор­тивної секції, навчальною групою. Чим же відрізняються міри юридичної відповідальності від інших мір відповідальності, що застосовуються, наприклад, за неслухняність у сім ї. По - друге, усі вони застосовуються лише тоді, коли вчи­нюються дії, що суперечать закону, праву.

Отже, це відпові­дальність саме (і тільки) за правопорушення. Отже, це відповідальність завжди перед державою. По - четверте, ці міри виражаються у примусовому позбав­ленні (або обмеженні) правопорушника певних благ, цін­ностей, можливостей. Це примусово караюча відпові­дальність. По - п яте, ці міри завжди виражають осудження правопо­рушника саме державою, гостро критичну, безумовно неза­довільну оцінку його поведінки. із розуміння аморальності будь - якого правопорушення ви­пливає практично значущий висновок. Якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оці­ніть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає мораль­ним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його зако­нів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викли­кати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридич­ну відповідальність. При цьому покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати люд­ську гідність — так вимагає закон, зокрема ст. 50 криміналь­ного кодексу україни. 1) охоронна — захистити, охороняти від посягань на такі найважливіші для всіх людей цінності, як права і сво­боди громадян і організацій. Урахування цих обставин — неодмінна умо­ва справедливості покарання. Дві обставини — ступінь шкідливості (або, небезпечності) правопорушення і особа правопорушника — завжди беруться до уваги при встановленні міри юридичної відповідальності як при виданні закону, так і при його застосуванні до кон­кретних осіб. Це цілком відповідає засадам соціальної справедливості і. Виражається у принципі індивідуалізації відповідальності. Бестужев - марлинський. Преса, радіо й телебачення щодня повідомляють гро­мадськість про факти тих чи інших зловживань, про різного роду події чи вчинки людей, які істотно зачіпають права інших осіб і обурюють усе суспільство. Та журналісти, як правило, оцінюють такі події чи вчинки виходячи з морально - етичних позицій, з мірку­вань суспільної користі чи, навпаки, шкоди для суспільства і дуже рідко намагаються дати таким подіям правову оцінку.

Загалом це правильно —питання про те, наскільки та чи інша поведінка людини узгоджується з приписами права, мають вирішувати юристи, а не журналісти. Всякий учинок, який порушує встановлені і схвалені суспільством правила, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству; отож людина, яка знехтувала інтересами суспільства, не має морального права нарікати на те, що й держава у відповідь на таку поведінку вживатиме до неї примусові заходи, які іноді можуть бути досить жорсткими. Для права поведінка людини, хоч би як її оцінювали з моральної чи практичної точки зору, може або узгоджувати­ся з положеннями чинного законодавства або ж порушувати їх. У першому випадку перед нами правомірна поведінка, у другому — правопорушення. Отже, правопорушеннями нази­вають такі вчинки людей, якими порушуються приписи діючо­го права, передусім положення конституції і законів украї­ни. Люди здебільшого дотримуються приписів права, однак правопорушення вчинюються досить часто, а їх загальна кількість є настільки значною, що це викликає зрозумілу тривогу громадян. Тому важливим питанням є встановлен­ня та усунення причин правопорушень. історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося. Щоправда, для кожної епохи харак­терні свої особливі уявлення про правопорушення. Сьогодні ситуація докорінно змінилася. Релігійні пере­конання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотиками всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбав­ленням волі, а у деяких країнах —навіть смертною карою. Питання про причини правопорушень завжди було й залишається складним. Вони призводять до того, що інтереси окремих соціальних груп, іноді окремих осіб приходять у суперечність із загальними інтересами, а тому соціальні схильності, моральні уявлення й спрямування діяльності цих людей різко відрізняються від вимог існуючого права, а звідси виникає схильність до їх порушення. Що стосується окремих правопорушень, то їх вчинення може бути викликане різними, іноді не залежними одна від одної причинами. Це можуть бути причини економічного характеру (наприклад, неможливість знайти роботу і ле­гальний заробіток); соціальні причини (зокрема, недоліки виховної та освітньої роботи); обставини сімейного характе­ру або ж інші особливості середовища, в якому живе потен­ційний правопорушник, причини особистого характеру (наприклад, схильність до алкоголю чи вживання наркоти­ків) тощо. іноді причиною правопорушень виступає і недоскона­лість чинного законодавства — наприклад, надмірні ставки оподаткування юридичних осіб змушують їхніх керівників шукати шляхи ухилення від сплати податків, оскільки без цього виробнича чи комерційна діяльність підприємства буде просто неможливою. У цьому випадку, звичайно ж, необхідно усунути подібну причину — за наявності більш оптимальних податків буде менше тих, хто ухилятиметься від їх сплати. Вчені - кримінологи протягом тривалого часу (ще з кінця xix ст коли відомий італійський кримінолог чезаре ломброзо висловив думку, що той, хто вчинює злочини, є зло­чинцем від народження) намагаються знайти відповідь на питання, чи існує зв язок між генетичними особливостями людини і схильністю до вчинення правопорушень; однак переконливих доказів, які б підтверджували чи спростовува­ли такий зв язок, поки що немає. Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією окремою причиною, а відразу багатьма. Виявлення цих причин і вжиття заходів до їх усунення є одним із завдань діяльності правоохоронних органів і посадових осіб держави, слідчого, який розслідує справу про вчинення злочину.

Проте завдання цілковито усунути всі причини правопорушень має утопічний вигляд. Адже для цього потрібно усунути всі суперечності, які існують у суспільстві. Подібні спроби вже робилися, зокрема на початку нашого століття, однак успіху не досягли. Отже, завдання держави полягає в тому, щоб звести причини, які викликають право­порушення, до якнайнижчого можливого рівня, що дасть суспільству змогу здійснювати ефективний контроль над протиправними діями, і передусім над злочинністю. 1) дисциплінарні правопорушення, які на практиці є порушеннями трудових чи службових обов язків (у законодавстві ці правопорушення іноді називають дисциплінарни­ми проступками); 2) майнові (цивільні) правопорушення, які можуть бути або невиконанням чи неналежним виконанням зобов язань, або ж заподіянням шкоди; з точки зору права правопо­рушення є проявом сваволі, нехтуванням тими правила­ми, які схвалені і встановлені державою для підтримання соціального порядку та забезпечення прав громадян. З соціальної точки зору правопорушення завжди є вчинком, який завдає шкоди інтересам окремих громадян чи юридич­них осіб, а нерідко — й інтересам усього суспільства. Тому держава має не тільки здійснювати роботу щодо усунення причин та умов правопорушень, а й протидіяти правопору­шенням, переслідувати порушників, притягати їх до відпові­дальності. Однак самого лише факту вчинення особою дії чи без­діяльності, якою порушуються приписи права, недостатньо. Майже завжди необхідною є і вина особи у протиправному вчинку.

Відповідальність без вини закон допускає лише у виняткових випадках. Наприклад цивільно - правова відпові­дальність власників за шкоду, заподіяну джерелом підвище­ної небезпеки. Вина у вчиненні правопорушення може бути умисною або необережною. Умисна вина (умисел) має місце в тому разі, коли особа прямо хоче вчинити протиправні дії і досягти тих шкідливих наслідків, які виникають від таких дій. З необережною виною (необережністю) правопорушен­ня вважається вчиненим у тих випадках, коли особа не бажала настання шкідливих наслідків, але через свою легко­важність чи недбалість повелася таким чином, що ці наслід­ки наступили і були результатом її дії чи бездіяльності. Окрім цього, для законного притягнення особи до відпо­відальності необхідно, щоб той, хто вчинив протиправні дії, вважався згідно з правом належним суб єктом для даного виду правопорушень. Вимоги щодо особи—суб єкта правопорушень встановлюються тими законодавчими акта­ми, якими передбачена відповідальність за правопорушен­ня; головною з цих вимог є досягнення відповідного віку (16, 18, а в окремих випадках 15 або й 14 років). Для організацій - порушників основною вимогою є наявність статусу юридичної особи. Звичайною реакцією держави на правопорушення є застосування до винного заходів відповідальності. Цілями юридичної відповідальності залежно від характеру вчинено­го правопорушення і розміру заподіяної ним шкоди можуть бути. Превенція (попередження), тобто вплив на винного та інших осіб, внаслідок якого в них відпало б бажання вчиня­ти нові правопорушення; ресоціалізація, тобто створення винному можливостей для пристосування до нормального життя в суспільстві без порушення встановлених правил поведінки; кара (відплата) за вчинене — таку мету відповідальність має лише у виняткових випадках, коли вчинено найтяжчі за наслідками і особливо нетерпимі суспільством правопору­шення. Під юридичною відповідальністю звичайно розуміють визначені правом несприятливі наслідки, які настають для конкретної особи у зв язку з вчиненням нею правопорушення. Застосування заходів відповідальності завжди несе з собою серйозні обмеження особистих чи майнових прав винної особи. Вони є справедливими. Користуватися всією повнотою прав і свобод може лише той, хто при цьому не зневажає встановлених суспільством правил поведінки і не посягає на права інших осіб. Відповідальність водночас не може мати своєю метою приниження людської гідності винного чи заподіяння йому фізичних страждань. 2) майнова (інша назва — цивільно - правова) відповідаль­ність у вигляді відшкодування завданої шкоди, відшкоду­вання збитків або ж штрафу, пені чи неустойки; 3) адміністративна відповідальність — у формі адмініс­тративних стягнень щодо громадян і фінансових та інших адміністративних санкцій щодо юридичних осіб; особливим видом майнової відповідальності є матеріаль­на відповідальність у трудовому праві, яка має риси одно­часно і майнової і (меншою мірою) адміністративної відпо­відальності. Крім цього, в юридичній літературі нерідко трапляються твердження про наявність інших видів юри­дичної відповідальності, та вони є поки що лише наукови­ми гіпотезами. В історії людства їх жертвами стало чимало відомих діячів, смерть яких призводила нерідко до наслідків, що виходили далеко за межі однієї країни. Жертвами вбивць стали американські президенти а. Кенеді у 1963 p єгипетський прези­дент а. Садат у 1981 p прем єр - міністри індії індіра ганді у 1984 р. і раджив ганді у 1991 р. Та десятки інших відомих політичних діячів. Конституція україни містить декілька положень про від­повідальність особи, які ма­ють принциповий характер. Щоправда, слід пам ятати, що ці норми стосуються лише індивідуума (людини і громадя­нина). Питання відповідальності юридичних осіб конститу­ція україни прямо не зачіпає. Однією з найголовніших конституційних норм про відповідальність є ст. 61 основного закону, яка закріплює особистий характер відповідальності та заборону двічі притягати до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Особистий характер відповідальності означає, що особа відповідає лише за свою власну поведінку, на неї не може бути покладена відповідальність за дії інших осіб і, анало­гічно, інші особи не повинні відповідати за її вчинки. Однак батьки можуть нести відповідальність у разі вчинен­ня їхніми неповнолітніми дітьми протиправних дій не за самі ці дії, а за нехтування своїми обов язками щодо вихо­вання дітей та контролю за їхньою поведінкою. Проте допускається притягнення за одне правопорушення до кількох різних ви­дів відповідальності. Наприклад водій, який через свою не­уважність порушив правила дорожнього руху і пошкодив інший автомобіль, у разі відсутності в нього страхування таких випадків буде змушений відшкодовувати власнику по­шкодженого транспорту вартість ремонту (цивільно - правова відповідальність) і за це саме порушення може бути позбав­лений прав водія на певний строк (адміністративна відпові­дальність). Цей принцип полягає ось у чому.

Особа, попри всі підозри, які виникають щодо неї, вважається невинуватою у вчиненні злочину, поки відповідні державні органи не дове­дуть її вину перед судом, а суд, визнавши вину доведеною, не винесе цій особі обвинувального вироку.

Обов язок до­водити вину лежить на державних органах, особа має право, але не зобов язана доводити свою невинуватість. Недоведення вини особи у вчиненні злочину прирівнюється до доведення її невинуватості, і людина у цьому разі вважаєть­ся цілком реабілітованою, очищеною від висунутого проти неї обвинувачення. Обвинувачення не може будуватися на припущеннях, а всі сумніви, що виникають у слідчого, прокурора чи суду і які у процесі розслідування чи судового розгляду не вдається усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Виходячи з пріоритету загальнолюдських моральних цін­ностей перед інтересами боротьби зі злочинністю, консти­туція україни (ст. 63) встановлює, що особа може відмови­тися давати свідчення (пояснення) щодо себе, своїх близьких родичів чи членів сім 7. Це означає, що за таку відмову люди­на не буде нести відповідальність. 58 конституції україни встановлює ще одне важливе правило —відповідальність за правопорушення має базувати­ся виключно на законі. Ніхто не може нести відповідальність за дію чи бездіяльність, які в момент їх вчинення не були передбачені тим чи іншим законом як правопорушення. Конституція україни містить і декілька положень, які стосуються особливостей окремих видів відповідальності. Зокрема, конфіскація майна громадянина може застосовува­тися лише судом і тільки на основі положень закону (ст. Особи, засуджені судом до будь - якого покарання, зали­шаються громадянами й користуються всіма правами людини за винятком тих обмежень, які визначені законом і встанов­лені вироком суду (ст. Декілька норм основного закону встановлюють окремі вимоги до процедури притягнення особи до відповідальнос­ті. Зокрема, тримання громадянина під вартою після його затримання за підозрою у вчиненні злочину може тривати не більш як 72 години, після чого подальше ув язнення можливе лише за рішенням суду.

Тривале утримання люди­ни в ув язненні за обвинуваченням у вчиненні злочину (арешт) може здійснюватися лише на основі закону та за мотивованим рішенням суду (ст. Так само за рішенням суду має здійснюватися проникнення в житло для прове­дення там обшуку, огляду, інших дій, які проводяться під час попереднього розслідування (ст. Слід, однак, пам я­тати, що протягом кількох років після прийняття конститу­ції україни зберігатиметься порядок, за яким санкцію на арешт дає прокурор. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ст. У разі відсутності в особи коштів на оплату захисника праця адвоката має бути опла­чена державою. У разі скасування вироку як неправосудного і виправ­дання засудженої людини їй має бути відшкодована мате­ріальна і моральна шкода, яка виникла внаслідок незаконного засудження (ст. Правопорушення завжди за­лежить від волі особи. Це означає, що в конкретній ситуації у людини є вибір. Або поводитися протиправ­не, або обрати поведінку, яка є лояльною щодо права. Тому винна особа буде відповідати за свої свідомо вчинені дії незалежно від того, які причини призвели до даного право­порушення. Та якщо людина була позбавлена можливості вибору і діяла під тиском непереборної сили або ж під впливом насильства чи небезпечних для неї погроз з боку інших людей, то її дії, як правило, не визнаються правопорушен­ням — порушниками закону в таких випадках є ті, хто вдався до насильства чи погроз. Зокрема, не несе відпові­дальності касир, який під дулом пістолета віддав грабіжни­кам гроші, що знаходилися в касі; відповідальність повинні нести самі нападники. Наведений приклад є одним із тих випадків, коли особа не несе і в принципі не повинна нести відповідальності за свої дії. Законодавство передбачає ще декілька обставин, за наявності яких дії, котрими завдано шкоди, не вважаються правопорушенням. Не є правопорушенням заподіяння шкоди без вини, яке у праві називають казусом. Подібна ситуація виникає тоді, коли особа не передбачала і не могла передбачити тих шкідливих наслідків, які сталися від її дій. Саме в зв язку з відсутністю вини не несе відповідальності водій, який задавив пішохода, якщо встановлено, що пішохід сам несподі­вано вискочив на проїжджу частину вулиці прямо під коле­са автомобіля. Адже подібної поведінки водій не може передбачити. Не буде відповідати й мисливець, який стріляв у кабана, але промахнувся, і куля потрапила в людину, якої мисливець не бачив і про присутність якої поблизу не міг знати чи догадуватися. Для певних ситуацій закон прямо визнає заподіяння шкоди правомірною дією, за яку особа не несе відповідаль­ності. Такою ситуацією є передусім необхідна оборона. Правила щодо необхідної оборони встановлено кримі­нальним кодексом україни та кодексом україни про адмініс­тративні правопорушення. Згідно з цими правилами грома­дянин має право вжити заходів для оборони себе, інших осіб, суспільних і державних інтересів від протиправного посягання і при цьому заподіяти нападникові шкоду.

Якщо вжиті для оборони заходи не були явно невідповідними порівняно з характером і небезпечністю нападу, особа, яка оборонялася, не може бути притягнена до будь - якої відпо­відальності. Однак слід пам ятати, що оборона допускається лише проти нападу, який не закінчився; заподіяння шкоди порушникові, котрий явно припинив напад, не допуска­ється. Заходи оборони мають бути такими, щоб забезпечити відбиття нападу.

Зокрема, не буде правомірним застосування рушниці для відбиття нападу й заподіяння нападнику смерті, якщо він намагався тільки вдарити потерпілого, не користувався якими - небудь небезпечними для життя чи здоров я предме­тами і міг бути знешкоджений без застосування зброї. Однак за перевищення меж необхідної оборони особа, яка оборонялася, буде нести відповідальність лише у випадках смерті нападника чи заподіяння тяжкої шкоди для його здоров я. Закон визначає ситуації, коли допускаються будь - які засоби оборони. Це оборона від нападу групи осіб або озброєної особи та від протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення. У цих випадках особа, що оборонялася, не підлягає відповідальності, хоч би якою була заподіяна нападникам шкода. До необхідної оборони прирівнюється ситуація затри­мання злочинця потерпілим чи іншими особами безпосе­редньо після вчинення злочину.

Дії осіб, які затримували злочинця, вважатимуться вчиненими в стані необхідної оборони, якщо вони були необхідними для затримання і відповідними серйозності вчиненого злочину та обстави­нам, які виникли під час затримання. Не є правопорушенням також дії, вчинені особою в стані крайньої необхідності для відвернення серйозної небез­пеки за умов, що цій небезпеці не можна було запобігти іншими засобами і якщо заподіяна шкода є меншою, ніж та, якої вдалось уникнути. Ситуації крайньої необхідності досить часто виникають під час дорожнього руху; наприк­лад, якщо водій звернув з траси і пошкодив інший автомо­біль для того, щоб не задавити дитину, яка несподівано опинилася перед його автомобілем. У деяких випадках не несе кримінальної відповідальності й особа, яка виконувала наказ, відданий її начальником (керівником) у межах його повноважень. Проте слід пам ятати, що ст. 60 конституції україни прямо вимагає від громадянина не виконувати накази, які є явно злочинними, наприклад наказ стріляти у беззбройних людей, які мирно себе поводять. За виконання подібних наказів виконавець підлягає відповідальності так само, як і той, хто віддав наказ. Зв язок між цими явищами і вчиненням правопору­шень, очевидний —величез­на кількість протиправних дій скоюється в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп яніння. Алкогольна, а особливо наркотична залежність є страш­ними хворобами, які виліковуються з великими трудноща­ми, а в деяких випадках стають невиліковними. Людина перестає бути нормальною особистістю. Адже нарко­тики коштують дорого, та й алкогольні напої теж недешево. Передбачено покарання до 5 років позбавлення волі за відкрите вживання наркотиків у місцях масового перебуван­ня громадян, до 10 років позбавлення волі може отримати особа, яка схиляє інших до вживання наркотичних чи психотропних речовин. Особа, яка вчинила злочин у стані алкогольного, нарко­тичного чи токсичного сп яніння, не звільняється від відпо­відальності за скоєне.

Більш того, сп яніння може бути визнане судом обставиною, яка обтяжує цю відповідаль­ність. Позитивний (проспективний, або заохочувальний) аспект — передбачає заохочення - за виконання корисних для суспільства та держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов язків). Державний примус — це державно - владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов язків (відшкодування заподіяної шкоди). Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус — до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін. Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу.

Вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах. Виражається в обов язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін. ), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов язком, що не існував до правопорушення. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. 60 конституції україни). Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно - процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінально - процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права. Породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності. Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв язки. Принципами юридичної відповідальності є відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності. Щодо винності діяння. є окремі винятки в цивільному праві, так звана відповідальність без вини — обов язок організацій і громадян, діяльність яких пов язана з підвищеною небезпекою для оточення (власники автомобілів, будівництва то що), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або наміру потерпілого). Ці правила визначають цивільно - правову відповідальність за шкоду, заподіяну як неправомірними, так і правомірними діями. Вони встановлені з метою захисту прав і інтересів особи, яка постраждала від транспортної та іншої діяльності, небезпечної для оточення; 3) доцільності - полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права). • індивідуалізації державно - примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 конституції україни. Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року до 10—15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відповідальність здійснюється в межах строку давності позову; • за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 конституції україни). Мета юридичної відповідальності - вияв її соціальної необхідності та ефективності. Функції юридичної відповідальності - головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення. репресивну (каральну) — спрямована на покарання державою правопорушника та запобігання новим правопорушенням; притаманна насамперед кримінальній та адміністративній відповідальності, а також цивільній (конфіскація, штраф, відмова в захисті суб єктивного цивільного права). Каральні санкції мають відносно визначений характер, встановлюють вищу або нижчу межу покарання (стягнення). Його призначення залежить від обставин правопорушення, ступеня вини, характеристики особи та інших обставин; - компенсаційну (поновлювальну) — спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове виконання невиконаних обов язків, властивих цивільній, насамперед, майновій, відповідальності (відновлення майнового права). Правовідновлювючі санкції мають абсолютно визначений характер. Розмір заподіяної шкоди може бути точно встановлений незалежно від обставин правопорушення; існування різних видів правопорушень передбачає і поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб єктів - органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність. Має високий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми конституції є нормами прямої дії. Заходи кримінальної відповідальності — жорсткі заходи кримінального покарання, які впливають на особу винного і позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі та ін застосовуються лише в судовому порядку.

Правозастосовний акт — вирок. Заходи адміністративної відповідальності — попередження, штраф, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад, прав водія) і таке інше.

Правозастосовний акт — постанова. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин. Питання про притягнення суб єкта (фізичної або юридичної особи) до цивільно - правової відповідальності вирішується судом. Заходи цивільно - правової відповідальності — відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня та інші міри, які полягають у примушуванні особи нести негативні майнові наслідки. Правозастосовний акт — рішення, постанова. Цивільно - правова відповідальність є самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності. Це відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов язань, за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Окрім майнового, цивільно - правова відповідальність має і компенсаційний (правопоновлювальний) характер. із допомогою цивільного права регулюються і особисті немайнові відносини. На фізичну чи юридичну особу може бути покладено обов язок спростувати відомості, які ганьблять честь і гідність громадянина або організації, коли той, хто її поширює, не доведе, що вони відповідають дійсності (ст. Але покладення немайнової відповідальності в цивільному праві - це скоріше виняток, аніж правило. Це різновид юридичної ретроспективної відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни з застосуванням до нього догани та звільнення. Законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення. Розрізняють загальну і спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачається кодексом законів про працю і правилами внутрішнього трудового розпорядку, а спеціальна - здійснюється. А) в порядку підлеглості; б) за статутами про дисципліну; в) за окремими нормативними актами. Дисциплінарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право приймати на роботу (обирати, затверджувати і призначати на посаду даного працівника). На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства, дисциплінарні стягнення можуть накладати також органи, що стоять вище від згаданих (ст. Близько до дисциплінарної знаходиться матеріальна відповідальність, оскільки підставою для притягнення до обох видів відповідальності є трудове правопорушення. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність працівника настає у випадках, коли заподіяно матеріальну шкоду.

Засоби дисциплінарної відповідальності. Правозастосовний акт — наказ. Розглядається як різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов язків (ст. Умовами накладення матеріальної відповідальності є передбачені законодавством такі ознаки. А) пряма дійсна шкода; б) протиправна поведінка працівника; в) причинний зв язок між протиправними діями чи бездіяльністю та виниклою шкодою; г) провина працівника в заподіяній шкоді. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників передбачені ст. 133, а повна матеріальна відповідальність - ст. Як самостійний вид ретроспективної юридичної відповідальності в теорії права розглядають скасування актів, що суперечать чинному законодавству.

Це - особливий вид ретроспективної юридичної відповідальності, який полягає в тому, що компетентний орган чи службова особа застосовує право відновну санкцію, скасовуючи незаконно прийнятий акт. є декілька форм названої юридичної відповідальності. Г) давання вказівок компетентним органом чи службовою особою про обов язкове скасування чи зміну акта, який суперечить чинному законодавству суб єктом, який його приймав. Підставами юридичної відповідальності є. Наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення; юридичний факт - скоєння самого правопорушення; наявність правозастосовного акта, що набрав чинності. Невідворотність відповідальності, як один із принципів законності держави, ще не означає, що особа за кожне правопорушення має обов язково нести юридичну відповідальність, відбути повністю покарання, чи на неї повинно бути накладене стягнення. Такі підстави передбачаються у кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві. Наприклад, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання (статті 50, 51 кк україни). коли до часу розслідування чи розгляду справи в суді внаслідок зміни обставин скоєне винним діяння перестало бути суспільне небезпечним чи сама особа перестала бути суспільне небезпечною; - застосування до особи, яка скоїла злочин, що не має великої суспільної небезпеки, заходів виправлення і перевиховання без застосування кримінального покарання, через притягнення такої особи до адміністративної відповідальності; власник або уповноважений ним орган чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу (ст. Отже, правова поведінка, як діяльність і спілкування суспільних суб єктів права, характеризується правомірним і протиправним аспектами діянь. Правопорушення, як один із різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакцією держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за які зобов язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення і перевиховання. Теоретичні знання про право сприяють оволодінню регулятивно - юридичними механізмами в повсякденному житті, формують навички його практичного застосування.