пісню красоткіна мова утсерці народу

пісню красоткіна мова утсерці народу

Виховна година мова - душа народу мета. Розширити знання дітей про україну, українську мову.

Збагачувати словниковий запас учнів. Виховувати любов до рідної мови. У світі налічується близько 3 тисяч мов. Одні з них перебувають між собою у близькій спорідненості, а інші – віддалені одна від одної. До близькоспоріднених мов належать українська, російська, білоруська. Під музичний супровід на сцену виходять дівчата в українському вбранні із табличками. Кожна розповідає про подію, що трапилася в зазначений на табличці рік. Так, діти, дуже гарно сказав поет ю. Рибчинський – невгасиму мову, слово незабутнє. Рідне слово зігріває серце.

Бо де б не проживав українець, всюди відчуває він поклик рідної землі, хвилюється аж до сліз, зачувши рідне слово. Мова завжди живе поряд з піснею. Бо наша мова – як чарівна пісня, що вміщує палку любов до вітчизни, ніжність до рідної землі. 300 000 пісень склала україна. Краса мови українського народу не лише в піснях та віршах. Які чудові приказки, прислів’я, забавлянки, потішки складено в народі. Багатство нашої мови у народних казках, легендах. Діти розглядають малюнки до українських народних казок, зображені на екрані, та відгадують їх назви. Колись я була щаслива, багата, шанована. Мати моя була вільна, відома на весь світ. Я гірко плакала, в сумних піснях свій біль і жаль виливала. Не приймають мене тепер у господі, школі, церкві. Одні бояться, а інші – байдужі. Навіщо витрачати силу, час і гроші, коли чужі свою мову їм дають. Вигнали мене з україни, розлучили з ненькою рідною. От і блукаю по чужині без щастя та спокою. Будеш, мово, жити з нами. Будемо тебе ми шанувати і плекати. Будеш нам пісень співати. Своїх братів та сестер повертати до матінки україни. Знаю, любі дітки, мене ви шануєте, любите, за мене душею і серцем вболіваєте.

Без мови рідної загинуть. Буду жити в устах і серцях українських дітей, що мене не забувають. На світі мов є різних так багато, що і лічити, певне, їх не слід… для мене ж ти найкраща, українська мово. Мовна тематика простежується і в поезіях ліни костенко. Відмітна риса її таланту — високий рівень думання. Хіба не звучать вражаюче рядки, що ними починається один із віршів видатної поетеси. Ставлення до рідної мови для всіх згаданих поетів — то найвищий критерій моральності, взагалі вартості людини. Відома серед освітян як неординарний педагог, письменник і музикант, що плідно й творчо працює на поетичній мовно - просвітницькій ниві. Ознайомлення з ними дає підстави стверджувати. їх авторка надзвичайно чутлива до питання культури української мови, що потребує постійного дбайливого догляду, культивування. Сам факт цих видань свідчить про те, що вона — не лише вправний носій української мови, а й неабиякий її шанувальник, просвітник і захисник, чи не єдиний в україні за своїм вагомим віршованим доробком мовної тематики. У своїх ліричних творах, присвячених мові,. Українська мова ввійшла в коло найрозвиненіших мов світу.

Багатство її, про що педагог - лірик не один раз пише у своїх поезіях, визначається передусім виражальними можливостями слова, щедрістю лексики й фразеології. Наша українська мова, за визнанням автора, «свята, рідна, древня, поетична, велика, рясна, гарна, приємна, найкраща, світла, прекрасна, мелодійна, наймиліша, дзвінка, найдорожча, весела, дивна, чарівна, ніжна, неповторна, крилата. А ще в української мови унікальна милозвучність — вона евфонічна, тобто приємна на слух. В поетичних текстах красоткіної про це так сказано. Милозвучність вимагає свідомого уникнення незграбності в поєднанні звуків, послідовного й неухильного дотримання вимовних норм. Серед особливих надбань. Красоткіної назвемо також пісні мовної тематики. Крім поезій, вона, будучи од природи музично обдарованою, писала й музику до них. Шість зафіксованих мною пісенних творів цього тематичного напряму, створених нею, органічно поєднуються за змістом та стилем виконання і складають своєрідний мікроцикл мовних пісень («мово, чарівна моя, не мовчи. Дітям вони подобаються. Зауважимо, що три з них увійшли до книжки валерія федоренка «ігровий університет. Пісні волинської вчительки легко співаються, бо мають виразну, красиву мелодію, що одразу запам’ятовується. і врешті, сьоме, останнє. її творчий здобуток можна оцінити й за порадами вчителю щодо проведення нестандартних уроків розвитку мовлення у початковій ланці загальноосвітніх шкіл, гімназій та шкіл з поглибленим вивченням української мови. Чимало корисного знайде вчитель також у надрукованих текстах виховних бесід у молодших класах. Культурними цінностями стали й розроблені сценарії проведення мовних свят у школах, ліцеях, гімназіях, позашкільних закладах. Можливо, не всі її поезії, розробки, поради будуть сприйняті з однаковою готовністю. Але той надзвичайно широкий діапазон можливостей, мовної практики, який представлений у книжках, на сайті надії григорівни красоткіної, уже сам собою відіграє очевидну позитивну роль і прислужиться наближенню до головної мети — повноцінного, масштабами і якістю, функціонування української мови. Формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Ознайомити дітей з українськими обрядами і звичаями. Пробудити почуття національної гідності. Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора україни, жовті та блакитні повітряні кульки, портрет т. «вельмишановна громадо міста богуслава. Нині світлеє свято зібрало нас у цьому залі. Зібрались люди добрі на свято своє – відкриття конкурсу мовознавців ім. і прославимо в цей день пісню українську, мову рідну.

Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських і традицій народних. Тож, сьогоднішня зустріч – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання до якого так прагнув шановний меценат із канади петро яцик. Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура. Спробуйте уявити один день свого життя без мови. Ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. Мовчазні друзі походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про вчорашні пригоди… стоїть мертва тиша. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту.

Чи змогли б ми за таких обставин отримати освіту, відчути себе часткою суспільства. Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.

Прекрасна, багата, мелодійна українська мова. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні. Такий гарний край, сонячний, багатий і широкий, а вона все йде та йде… іде та плаче, плаче та сльози втирає. Так багато хат, шкіл, церков, а для неї немає місця… дівчина. Мене виганяють з україни. Я блукаю по чужині і не маю спокою. На чужині також мене забувають, у хату не пускають. Знаю, любі діточки ви мене шануєте, любите і не забуваєте.

Проганяють мене зі школи, з церкви, з дому, хочуть мене забити, а я ще живу і буду жити. Я буду жити в устах і серцях українських дітей, які мене – українську мову – не забувають і ніколи не забудуть. Сумна, невесела історія. Але я впевнений, що в нашій школі з рідною мовою так ніхто не поводиться. А тому я закликаю всіх. Ми любимо і шануємо свою рідну мову, бо знаємо, який довгий і важкий шлях вона проклала до сьогодення. Тому намагаємось говорити до ближніх теплі слова, сіяти в серця людей все добре і розумне.

Я думаю, що треба звернутися трішечки до історії. Бо яка ж то розповідь без історії. Мова допомагала людям порозумітися між собою, допомагала нашим предкам у їхньому важкому житті. Минули століття, змінювалися люди, вдосконалювалися мови. А далі сталася велика подія. Люди винайшли письмо. Колись у школах не було ні зошитів, ні книжок, ні щоденників, ні класної дошки. Тому учням доводилося зі слів вчителя все завчати напам’ять. Тому винахід письма полегшив навчання, відкрив дорогу розвитку багатьох наук і мистецтв. Наше слов’янське письмо пройшло довжелезний шлях, поки дійшло до нас. Поклав початок цьому один дуже давній і беручкий народ – фінікійці, які жили за 30 століть до нас. Сучасна українська літературна мова остаточно сформувалася на початку хіх ст. Вважається, що зачинателем її був іван котляревський, а основоположником – тарас шевченко. У результаті всесвітнього конкурсу мов, який було проведено у парижі (1928 р. ), українська мова посіла 3 - тє місце серед чотирьох мов - переможниць, поступившись французькій та італійській і залишивши за собою перську мову.

(виступивши вперед, поважно і гордовито промовив). Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері мові. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім подіям, яких одягаю у свої сім відмінків, у два числа, три роди і чотири відміни. і в реченні можу виступати будь - яким членом… прикметник. Я маю таке саме право. і, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно стане гарне.

Візьми втямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У реченні виступаю означенням і присудком. Без мене не знаєте в якому році народилися, скільки років живете на цьому світі. А ну, спробуйте без мене купити у крамниці бубликів, цукерок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з іменником буваю в реченні головним або другорядним членом. (виходить і вступає в бесіду). Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні. От тоді я заступаю і тебе, іменнику, і тебе, прикметнику, і тебе, числівнику, вказую на особи і предмети на їх кількість та ознаки. З моєю допомогою присвоюють собі значення особи багатьох істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без мене.

Хіба як так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення чи додатка. Без мене ви тільки байдики б’єте, лежите на місці, як гнилі колоди. Я є тим механізмом, що вас усіх запускає в дію. Чи знаєте без мене, що він робить, або що з ним діється. А мої три часи в однині і множині, думаєте не мають великої вартості. Хто знає, чи була б нині написана історія, коли б не мій минулий час. Окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтрашнього життя. У реченні також виступаю головним і другорядним членом. (весь час крутячись біля дієслова, бере слово). Дерете носа, не знаючи чому.

Хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться. Себе викривляти у різних відмінках, числах і родах не дам. От ще тримаюсь дієслова і з прикметником трохи родичаюсь. У реченні можу бути обставиною. Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким буду назавжди. То лише такі, як іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу.

Пояснюючи або зв’язуючи, я уточнюю думку в реченні. Подумайте самі, чи хто - небудь зрозуміє без мене таке речення. А покличте мене, і стане зрозуміло. і навіщо підіймати стільки галасу.

Я не дам себе змінити так само, як прислівник і прийменник. Зарубайте собі на носі, що я вас усіх з’єдную і без мене не одне з вас ходило як загублене телятко. (протискуючись крізь інші частини мови). А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити. Я допомагаю дієслову утворити форму умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття. Ой - ой, які тепер часи настали. Діти однієї матері не можуть порозумітися. Ох, коли б я умів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос. Не сваріться, мої любі діти. Кожен з вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна мила у піснях і розповідях, у розмові й на письмі. Хай панують між вами дружба і злагода. Завдяки мові ми маємо ще один національний дар, яким можемо похвалитися. Це – пісня, милозвучна, як дзвінок, легка, мов пушинка. Якось господь бог вирішив наділити дітей всього світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти росії – владність, польщі – здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики… обдарувавши всіх, підвівся господь бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину.

Вона була боса, вдягнена у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. – я – україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди і волі. Узяла дівчина - україна дарунок і міцно притисла його до серця. Поклонилася низенько всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня. Наша мова, як і кожна, легко, без зусиль, сама до рук дається. Не шкодуйте часу і зусиль для вивчення мови. Вона – наш вірний друг і помічник протягом усього життя. Так заповідав наш великий поет – тарас григорович шевченко. Ми є носіями української мови, всього того багатства, яке дісталося нам із минулих поколінь. Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні україна як держава. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора україни, портрет т. Шевченка, плакати без мови рідної, юначе, й народу нашого нема, пісня - душа народу, кажуть, дитино, що мова наша - солов’їна. (на сцену виходять ведучі - хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишитому рушнику) дівчинка. Добрий день вам, добрі люди. Хай вам щастя - доля буде, не на день і не на рік, а на довгий - довгий вік. Гостей дорогих ми вітаємо щиро, стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром, для людей відкрита хата наша біла, тільки б жодна кривда в неї не забігла. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з україни, де ви народилися. А україна - це наша батьківщина. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, тож давайте поговоримо про україну, нашу рідну мову.

Україна - золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть. Люблю тебе, моя вітчизно мила, твої поля і небо голубе, бо ти дала мені малому крила. То як же не любить мені тебе.

Люблю тебе я, мила україно. і все зроблю, щоб ти завжди цвіла. Я буду вчитись в школі на відмінно, щоб мною ти пишатися могла. Люблю твої ліси, струмки, джерельця і все - усе, що є в моїм краю. Тепло долонь, і розуму, і серця я україні милій віддаю. Україна моя починається там, де доля моя усміхається, і, як небо, як даль солов’їна, не кінчається україна. і нехай пливе за роком рік, буду, мамо, горда і вродлива, з тебе дивуватися повік. На землі великій є одна країна. Гарна, неповторна, красна, як калина. і живуть тут люди добрі, працьовиті, і скажу, до речі, ще й талановиті. і пісні співають, на бандурі грають і вірші складають про ліси і гори, і про синє море, про людей і квіти. То скажіть же, діти, що це за країна. Наша велика славна україна. Зацвітає калина, зеленіє ліщина, степом котиться диво - луна. Це моя україна, це моя батьківщина, що, як тато і мама, одна (двічі) пролягають дороги у зелені діброви, що ростуть на початку села. Любіть україну у сні й наяву, вишневу свою україну, красу її вічно живу і нову, і мову її солов’їну.

Мій друже, брате, звертаюсь сьогодні до тебе мовою землі твоєї, мовою матері твоєї, народу твого мовою. Вся історія народу - в мові, мова - душа народу.

Позбавити народ рідної мови - це означає вбити народ. Слова летять у душу, як лебідки, і пахнуть п’янко житом і росою, калиною, цілющою травою, вербички юної дівочою красою. Зневажати мову мамину - біда, котра пустими зробить наші душі, і ми нащадкам зможем передать лиш те, що корені калині сушить. Зневажати мову - зрадити себе, а зрадників хто може поважати. і стане чорним небо голубе, вмиратиме у муках рідна мова. О, не згуби свого народу, безсмертна мово, рідна і терпка. Ти є душа співучого народу, що був і є, і буде у віках. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ - патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, у 1991 р. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. і хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується. Бо й не замовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна, наша українська мова. Яка ж багата рідна мова. Увесь чарівний світ у ній. Вона барвиста і чудова, і нищити її не смій. Вона про все тобі розкаже, чарівних слів тебе навчить, усе розкриє і покаже, як правильно у світі жить. В ній стільки слів, що й не збагнути. і приказок, і порівнянь. А мову знаючи, здобути ти зможеш просто безліч знань. Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина - дитина. Любо, любо стало, пташечка зраділа і защебетала. У полі калина, у полі калина хорошенько цвіте.

Ой роде наш красний, роде наш прекрасний, не цураймося, признаваймося, бо багато нас є. Кожна пора дарує свою красу.

Весна - ніжні білі квіти, осінь - червоні ягоди. Важко уявити сільське подвір’я, де б не ріс кущ калини. У канадців - клен, в росіян - берізка, а в нас верба і калина. Перша квіточка - наша родиночка. Друга квіточка - рідна сторона. Так говориться в пісні про калиновий цвіт. На луках і узліссі можна побачити цілі калинові гаї. Правду каже прислів’я. Без верби і калини нема україни. Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

Часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під калиною. А як потрібна була калина на весіллі. Коли випікали коровай, то прикрашали його калиною. Музика зір блакитнооких, шовковий спів степів широких, дніпра між них левиний рев. Неначе юна зоря світанкова, ти лісами, степами ідеш. Українська чарівна мово, ти у серці народу живеш. Мелодійна моя, промениста, як земля, твій багатий словник. Українська мово пречиста, ти у серці народу навік. Українська прабатьківська мово, до зірок через терни ідеш. Рідна мово моя, пелюсткова, ти у серці народу живеш. Діти, ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте.

Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла всім нам. Бо без мови немає народу.

і так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова. і чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами. Адже цілий світ визначає, що українська мова - чудова, мелодійна, багата. Не посмій забути маминої мови. Нею квітне поле, і гудуть діброви. Можеш призабути запах рути - м’яти, але рідну мову мусиш пам’ятати. Можеш не впізнати голосу діброви, та не смій зректися маминої мови. Бо як відречешся, кине тебе пісня, будеш ти без неї наче вишня пізня. Любіть свою мову й ніколи її не забудьте в житті. А хто свою мову забуде, той серце забуде своє. Вона, як зоря пурпурова, що сяє з небесних висот, і там, де звучить рідна мова, живе український народ. Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто з вас не був в українській хаті. Кругом вишивки, скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник - невід’ємна частинка нашого побуту.

З хлібом - сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує рушник, як оберіг від лиха. Ми дуже славим весь наш край і любим україну.

її лани, зелений гай, в саду ясну калину.

із слова починається людина, із мови починається людина, моя ласкава, мамина, єдина - щебече соловейко на весь світ. Бентежна, тополина, калинова, не випита, не вибрана до дна - це наша українська рідна мова, немов бандури вічної струна. Моя земля - це гори темнолиці, навчили мови рідної мене і підняли мене, немовби птицю, в склепіння неба тихе і ясне.

Друзі шановні, матусі і тата, вдячні ми всім, хто прийшов на це свято. Ми - українці - велика родина, мова і пісня у нас солов’їна. Квітне в садочках червона калина, рідна земля для нас всіх - україна. Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово. У барвінки зодягайся, українське слово. Колосися житом в полі, піснею в оселі, щоб на все життя з тобою ми запам’ятали, як з дитячої колиски мову покохали. і прощатись нам пора. Діти, ви, мабуть, і прислів’я знаєте.

За рідний край - хоч помирай. Світ один, та різні люди. Що країна, що родина. Кров не водиця, проливати не годиться. Хто літом спеки боїться, той зимою не має чим грітися. Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий. Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить. Хотів зробити спішно, а вийшло смішно. і відтіль гаряче і відсіль боляче.

А які скоромовки вмієте швидко промовляти. Сів шпак на шпаківню, заспівав шпак пісню півню. ти не вмієш так, як я, так, як ти, не вмію я. Сорока сороченятам сорочки строчила, сорочки строчила, вишиванки шила. Все чорним та білим, все білим та чорним сорочки строчила, стрекотати вчила. Мово рідна, слово рідне.

Хто вас забуває, той у грудях не серденько, а лиш камінь має. Як ту мову можна забути, котрою учила нас всіх ненька говорити, ненька наша мила. От тому плекайте, діти, рідненькую мову і учіться говорити своїм рідним словом. Валентина коваленко, учитель української мови і літератури нвк школа - ліцей № 3 м. Наше завдання – берегти цей неоціненний дар, примножувати його, не засмічувати чужими і грубими словами, не забувати, щиро любити….