основні риси української літературної вимови.

основні риси української літературної вимови.

Поняття орфоепії, орфоепічної норми. Фонетика якнайтісніше взаємодіє з орфоепією. Орфоепія – це невід’ємна складова культури мовлення, основною вимогою якої є дотримання літературниї норм вимови звуків і звукосполучень у мовному потоці та правильне наголошування слів. Орфоепічні норми регулюються певними орфоепічними правилами. Відхилення від них порушує мовне спілкування й зумовлює нерідко правописні помилки, а отже, негативно впливає на культуру усного й писемного мовлення. Недотримання цього правила веде до різного розуміння слів. Це засвідчено і словником. Грінченка (1907 - 1909 рр. Репресовану в 1933 р. Цей звук в українській мові фіксується у порівняно незначній кількості слів. ґандж, ґречний, ґедзь, аґрус, ґатунок, ґвалт, ґирлиґа (ґерлиґа), ґава, ґанок, ґлей, ґринджоли, дзиґа, дзиґарі, дзиґлик, ґрунт, ґазда тощо. ґандж – ґанджувати, ґрунт – ґрунтовний, підґрунтя, обґрунтовувати, ґрати – ґратчастий тощо. ґніт (у свічці) – гніт (гноблення), ґрати (переплетення металевих прутів) – грати (дія), ґлей (вишневий клей) – глей (намул, глина) тощо. У сучасній мові він вимовляється в невеликій групі слів, здебільшого іншомовного походження. Аґрус, ґанок, ґрати, ґніт, ґуля, ґава, ґречний, ґрунт, ґринджоли, ґатунок, ґвалт, ґедзь, ґелґотати, дзиґа, ґудзик, мамалиґа, ґазда. Наголос в українській мові вільний (не закріплений за якимось певним складом) може бути рухомим (голова. і нерухомим (хлопець – хло. В українській морві існує значна група власних географічних назв із суфіксами – щин - , - чин - у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад. Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на - ання, вони наголошуються на тому складі, що а в інфінітиві. Однаково наголошуються словосполучення кварта. Ли будинків і кварта. Неправильною є вимова. Тання, надбання ква. Пам’ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів. Наголос і українській мові може змінювати лексичне значення слова. Такі слова називають омографами. Пшениця, левада, береза, семен, лелека, зима, дитина, милувався. Ходжу, джерело, піджак, джаз, продзвеніти, дзенькати. Берізка, боягуз, в’язка, низка, дуб, горб, лісоруб, будка, швидко, кладка, хід. Шість, товариші, галоші, чіпати, чітко, уночі, чіпляти, жінка, межі. Куліш, береш, щука, гуща, часто, ключ, читати, вітчизна, м’яч. Вимова голосних звукiв. У зв’язку з вимовою голосних звуків можна узагальнити кiлька найголовнiших орфоепiчних норм. Вимова приголосних звукiв. Дзвiнкi приголоснi не втрачають своєї дзвiнкостi. А) в абсолютному кiнцi слова. Глухi приголоснi перед шумними дзвiнкими у межах слова вимовляються дзвiнко. Другий варiант вимови реалiзується бiльшою мiрою при швидкому темпi мовлення. Напiвпом’якшена вимова властива подовженим шиплячим. Проте на межi морфем, а також на межi слiв тверда вимова цих приголосних звичайно зберігається. Буквосполучення дж, дз можуть мати два значення. А) якщо вони передають один звук у межах морфеми, то вимовляються як африкати, тобто артикулюються як один звук. Роздiльна вимова цих звукiв типу.

На основi спiввiдношення мiж орфографiєю iзвучанням їх можна представити так. Для вимови характерне також спрощення в окремих групах приголосних, супроводжуване за вiдповiдних фонетичних умов асимiлятивними змiнами, а саме.

Пор зокрема, чотири - i п’ятифонемнi сполуки. Обстругати, обскребти, надвправний, контрдекларацiя, герцогство, контрпропозицiя. По - друге, усне і писемне мовлення різних стилів має відповідати загальним вимогам милозвучності, тобто евфонії. Цю її ознаку помiтив ще у хiх ст. Росiйський фiлолог, етнограф ізмаїл срезневський (1812— 1880). Вiн зазначав, що українська мова — це мова поетична, музикальна, живописна. Добре, звук) — здатність фонетичної системи мови до мелодiйного звучання, створення звукових образiв у висловлюваннi. Пiд милозвучнiстю мови український мовознавець іван огiєнко (1882—1972) розумiв її стремлiння до найбiльшої простоти й легкостi висловлювання. Гнучкiсть мови вiн вважав першою ознакою її милозвучностi. Евфонiчнiсть мовлення досягається за допомогою фонетичної будови слiв, словосполучень, речень i тексту загалом, чергування звукiв та їх сполучень, звукових повторiв, розташування звукiв, особливо наголошених i ненаголошених голосних. А) спрощення у групах приголосних. Тижня, проїзний, чесний, щасливий — пор. Серце, брязнути, плюснули, ремiсник — пор. Сердечний, брязкiт, плюскiт, ремесло. Спрощення характерне i для вимови слiв iншомовного походження, в них воно не передається на письмi. Вихор, капель замiсть вихр, капль; в) протеза (франц вiд грец. — розташування спереду), тобто приставляння звука на початку слова. Iржа, вiвця, гайда; г) евфонiчнi чергування. Цi змiни вiдбуваються за таких умов. Сидимо у вагонi, бачила у фiльмi, живе у львовi, одягнена у хвою. Вдача, вправа, вступ (удача, управа, уступ — з iншим значенням), взаємини, власний, властивiсть; увага, ударник, умова, установа. До евфонiчних чергувань належать також чергування паралельних форм. — прийменникiв від — од, з — iз — зi, префiксiв вiд - — од - , - вiдi - — одi - , з - iз - – зi. Вiд села — од села; батько з сином — прийшов iз батьком — зі мною; в iд чувати — од чувати; в iдi брати — одi слати; з гризти — iз вечора — зi стрибнути; — постфiксiв - ся — - сь у дiєлiвних формах. Земля вкрилася снiгом — доборолась україна до самого краю (т. Шевченко); — часток б, би, ж — же.

Написала б тобi — написав би тобi; казала ж — казав же; — сполучникiв хоч — хоча, щоб — щоби, нi — анi. Хоч надворi смеркалось – хоча й на волi не було; щоб тих щасливих днiв не загубити — щоби життя пролилось пiснею; нi вiтру — анi хмариночки; — кiнцевих - ому — - iм у прикметникових формах. На широкому — на широкiм. Українська мова прагне уникати складних для вимови звукосполучень, тому їй не властиве поєднання кiлькох голосних чи приголосних звукiв. З метою досягнення милозвучностi вживаються варiанти префiксiв, прийменникiв, сполучникiв тощо. Orthos — правильний, рівний і epos — мова, слово). Орфоепічні норми регулюють правила. Вимови звуків і звукосполучень, правила наголошування слів, їх форм при словозміні тощо. Досить часто в усній мові спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко. Норми наголошення в сучасній українській літературній мові є нелегкими для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь - який склад (перший, другий, третій тощо), наприклад. Поїзд, маркетинг, феномен, консорціум, комерсант, співіснування, самовдосконалення. Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як - от. — гаража — у гаражі; гопак — гопака; брати — беремо, берете.

іноді навіть та сама форма слова акцентується по - різному, наприклад фор - ма називного відмінка множини деяких іменників (векселі, але 2 векселі, лікарі але 4 лікарі), форми родового й орудного відмінка. Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у ба - гатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад. Гривня - гривні, гривнями; лагодити - лагоджу, лагодиш. У розмовній мові часто трапляються помилки, що виникають внаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосу.

Порушення норм наголошування іноді пояснюються впливом російської мови, наприклад у словах - бесіда, близький, верба, колесо, косий, кропива, кухонний, одинадцять (порівняйте з російськими словами беседа, близкий, верба, колесо, косой, крапива, кухонний, одиннадцать). іноді мовці неправильно виголошують прізвища та імена по батькові (баран, драбина, дубина, коваль, кравець, лопух, співак, лукич, луківна, кузьмович), географ™ я^ (полтавщина), назви свят (покрова, великдень, великодня) тощо. Складність засвоєння норм наголошування не повинна спричинювати їх ігнорування, адже дотримання орфоепічних вимог є необхідною складовою загальної мовної культури людини. Ця вимога зумовлює чергування префіксів у - в, сполучників і - й, прийменників у - в - уві, з - із - зі, часток би - б, же - ж та ін. Розглянемо деякі з цих чергу - вань докладніше.

В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у - , в - у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу при - голосних, важких для вимови. Б) на початку речення перед приголосним. У вступній частині договору наводяться найменування сторін; усі засоби інформування про ціни повинні бути чітко оформлені; уразі потреби фахівців запрошу - ють з інших міст; в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед сполученням літер льв, св, еф, тв, хв і под. Поїхати у відрядження, включити у фінансовий звіт, жити у львівській об - ласті, дізнатися у своїх підлеглих, досягнення у тваринництві, здійс - нити у двотижневий термін; професори одеської національної юри - дичної академії залучаються до виконання інноваційних програм ради європи у сфері державно - правового реформування в україні (з газ. ); добре було у вересні та на початку жовтня (гр. Тютюнник); г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним. Херсонський морський торговельний порт розташований у гирлі дніп - ра, у 53 милях від чорного моря; за третій рік роботи організації у житлове будівництво було залучено 107, 9 мільйона гривень, уведено в експлуатацію 210 тис. Квадратних метрів житла; вам необхідно звернутись до тієї установи, у віданні якої перебуває цей будинок; і виробничими успіхами, і економічним зростанням, і продуманою стратегією розвитку, завдяки якій підприємство отримало перспек - тиву, - усім цим заводчани завдячують своєму директорові. Купувати в аптеці, запроваджувати в установі, мешкала в одесі, зміни в оподаткуванні, брати в оренду, розірвати в односторонньому порядку, інвестиційні процеси в україні; б) на початку речення перед голосним. В акціонерному товарист - ві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товари - ства; в умовах оренди діяло 8, 7тис. Після голосного перед приголосним, залежно від темпу, ритму мови, вживається і у, і. Смачно у них у хаті пахло, це мені досі впа - м ятку (в. Дрозд); земна куля оберталася у міжзоряному просторі (в. Довженко); повертались додому в темряві (гр. Тютюнник); якщо побажаєте зайти в кабіну, будь ласка (о. Гончар); 3року врік у столиці зростають обсяги житлового будівництва; кава „галка“ фасується в тару від гостомельського склозаводу; технологіями, розробленими київськими авіаремонтниками, користуються в багатьох країнах світу.

Б) перед йотованими (й, є, ї, ю, я). Промчались вперед червоні поліцейські машини і їм навздогін санітарний фургон (о. Гончар); зав язалася розмова на тему.

Наша метеорологія і її недосконалість (м. Хвильовий); в) після паузи, що на письмі позначаються крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед приголосним. Незабаром завод буде повністю автоматизовано, і за рівнем технологічного оснащення він відповідатиме європейським стандартам; і знов емене сама, і знов їй нудно (м. Коцюбинський); він сам розіклав навколо себе хмиз — і підпалив (в. Дрозд); а) між голосними. Мале підприємство організується з метою повнішого й ефективнішого використання сировинних і трудових ресурсів регіону; підприємства, установи й організації незалежно від форм їх власності зобов язані керуватися законом „про захист прав споживачів“; б) після голосного перед приголосним. 3 приватизацією постала нагальна потреба розробки антикризової програми й зміни політики управління підприємством; спільними зусиллями колективу й керівництва створено високотехнологічну модель банку; у цих житлових комплексах містяться підземні паркінги й медичні пункти, пральні й фізкультурно - оздоровчі комплекси. А) перед голосним, з якого починається слово, незалежно від паузи та закінчення попереднього слова. 3 ухваленням цього закону змінено порядок зарахування податку на прибуток; виставка працюватиме з 11 по 14 липня; в) на початку речення, після паузи. З підозрюваного було знято всі звинувачення; з бічної вулички виразно почулися чиїсь голоси (м. Стельмах); він хитався, весь блідий, з розширеними очима (н. Ро - манович - ткаченко). Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними). Строк виконання замовлення встановлюється виконавцем за погодженням із замовником; необхідно скласти додаткову угоду до контракту із заступником директора підприємства із загальних питань; перелік санкцій має визначатися за погодженням із профспілковою організацією; багато підприємств перешило на розрахунок із споживачами через касові апарати. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін незалежно від паузи та закінчення попереднього слова. Ознайомтеся зі звітами про рух і залишки цінностей; кожна зі сторін має право розірвати цей договір; прошу прийняти мене на вечірнє відділення училища зі спеціальності вчитель початкових класів. Розмова зі звичайної робилася політичною (б. Лепкий); не повернеться в мене язик назвати генієм того, хто експериментує зі злом. Прийменник зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три. Позичив зо дві сотні, працював зо три дні; паралельно із зі у словах зотліти, зотлілий, зомліти, зомлілий; може виступати й при займеннику мною. Зі (зо мною), але тільки зі львова. Орфоепія стосується насамперед усної форми мовлення, тобто вона вчить, як вимовляти ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, сполученнях з іншими звуками, у граматичних формах, групах слів чи окремих словах. Орфоепія має практичний характер. Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання вимовних помилок (у звуках і звукосполученнях), що підвищує загальну культуру літературного мовлення. Фонетичні помилки – це вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів фонем. Звичайно, це порушення не завжди викликає зміну значення слова чи речення, однак веде до спотворення вимови. Наприклад, пом’якшення губних та шиплячих. Однак вимова окремих груп приголосних має певні особливості. Бджола, джура, гандж, воджу, ходжу, випереджати, догоджати, пересаджувати, відродження, джунглі, коледж, гудзик, дзюрчати, дзьоб, дзвіниця, дзенькати, гедзь, гандзя, дзиглик, дзвонар, дзвін, дзеркало, кукурудза, родзинки. Народ, зневажений, скривджений, зраджений, надією ще тільки - тільки збуджений, розшарпаний, несталий, незгромаджений, на злигодні безвихідні засуджений, приречений на каторжні труди, все ж виходу шукає. Його ще берегли слова грати (залізні), гуля, гвалт та ін і то лише в мовленні деяких ревних блюстителів мовної культури або старих людей. Це давній звук нашої мови, років 200 - 300 тому його на письмі передавали двома літерами – кг. і ось тепер, нарешті, його реабілітовано… звук цей живе в ласкавому слові агу – першому слові немовлят. і навіть це дає йому повне право на існування в мові (а. Прочитайте вірш миколи сингаївського. Позмагайтеся в чіткості дикції, вимовляючи скоромовки грицька бойка. Які звуки вони навчають вимовляти. Вони обминали косарів, вози і вогнища, на яких парували казани з кулішем. Ноги шурхали в траву, довкола гойдалися коричневі стебла дикого щавлю, деінде прозирали ромашки, до щему гостро, знайомо пахло підсихаюче сіно, табунець гусей забрався в луки, і хлопчак біг їм навперейми. Гуси витягували шиї з червоними наперстками дзьобів (в. Виправте всі фонетичні й фонологічні помилки одне одного. Стилістичні засоби фонетики урок № 6 норми вимови. Вимова голосних і приголосних звуків мета. Повторити норми вимови голосних і приголосних звуків; удосконалювати орфоепічні вміння учнів; за допомогою мовленнєво - комунікативного дидактичного матеріалу виховувати у школярів повагу до краси рідної мови. Внутрішньопредметні зв’язки. Читання поетичного твору з дотриманням орфоепічних норм. Вимова голосних і приголосних у деяких граматичних формах мовозначні студії 243. Проаналізуйте за таблицею, яких змін зазнають свистячі перед шиплячими і навпаки. Як вимовляються ці групи приголосних. Як називається така фонетична зміна приголосних. Вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі фонетика. Орфографія вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі 1. Шиплячі приголосні звуки , вимовляються твердо. Вони частково пом’якшуються перед та при подовженні перед ю, я. Орфографія вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі спрощення в групах приголосних на письмі фіксується. Асимілятивні й дисимілятивні процеси у групах приголосних мовознавчі студії 178. Підготуйте лінгвістичне повідомлення про слабку і сильну позицію голосних. Голосні звуки акустично найбільш виразні під наголосом, тому така позиція для них є сильною. Щоб уникнути збігу приголосних, і вживається. А) після букв на позначення приголосних або паузи (на письмі після розділових знаків) перед буквами на позначення приголосних. Був дощ м’який, і гречка пахне душно (м. Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків фонетика. Орфографія урок № 66 тема. Уподібнення приголосних звуків мета. Розвивати фонематичний слух, мовне чуття, пам’ять, увагу; – виховна. Виховання загальнолюдських цінностей. Поваги, доброти, допомоги. Лексикологія, орфографія, мова і мовлення. Міжпредметні зв’язки. Прочитайте пари слів. Назвіть звуки, які в них змінюються. Дорога – дорозі – доріжка. Вухо – у вусі – вушко. Орфографія § 33 вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків запам’ятаймо. Дзвінкі приголосні звуки завжди вимовляються дзвінко в кінці та в середині слова. Класифікація голосних і приголосних звуків – звуки мови – фонетика українська мова фонетика звуки мови класифікація голосних і приголосних звуків голосні (6) , голосні – це звуки людської мови, основу яких становить голос. Дзвінкі , ; глухі. Урок розвитку комунікативних умінь № 16. Усний твір - оповідання про випадок із життя. Відгук про висловлювання товариша. Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних звуків у процесі виступів із повідомленням на певну соціокультурну тему фонетика. Орфографія урок № 72 тема. Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних звуків у процесі виступів із повідомленням на певну соціокультурну тему мета. Вимова приголосних – орфоепія орфоепія вимова приголосних 1. Дзвінкі приголосні в кінці слова та перед глухими в середині слова не оглушуються гриб рибка загадка плід виняток. Вимовляємо як у словах нігті, кігті, вогкий, легко, дьогтю. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова одзвінчуються отже просьба боротьба 3. Ніколи не вимовляється як. Простежте, які зміни відбулися в коренях слів кожної групи. Фонетичний розбір слова – вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі фонетика. Орфографія вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі фонетичний розбір слова послідовність розбору 1. Склади (відкриті чи закриті). Голосні звуки, їх вимова і позначення на письмі. Приголосні звуки (дзвінкі чи глухі, тверді чи м’які), їх вимова, позначення на письмі. Кількість звуків і букв. Випишіть парами слова, у яких спостерігається чергування приголосних. Визначте умови чергування (словозміна чи словотворення). Стилістичні засоби фонетики урок № 13 позначення на письмі голосних і приголосних звуків. Складні випадки правопису апострофа мета. Уподібнення приголосних звуків – вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі фонетика. Орфографія вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі уподібнення приголосних звуків у мовленнєвому потоці деякі групи приголосних якісно змінюються в результаті звукового уподібнення. Зміни відбуваються, зокрема, у таких словосполученнях. і пишеться – передача голосних звуків українська мова. Орфографія передача голосних звуків і пишеться. ідея, іліада, інструкція, індія, іспанія; ібсен, івон, ізабелла. Після приголосного перед голосним, є та й. Найголовніші випадки чергування приголосних звуків при словозміні і словотворенні будова слова. Орфографія найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків найголовніші випадки чергування приголосних звуків при словозміні і словотворенні – – крига - крижаний - на кризі – – рік - річниця - у році – – лантух - лантушок - у лантусі. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування. Особливості писемного професійного мовлення. Українська мова належить до слов янських мов. Вона є єдиною національною мовою українського народу.

Українська національна мова існує. А) у вищій формі загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові; б) у нижчих формах загальнонародної мови - її територіальних діалектах. Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності. Державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона характеризується уніфі ковані стю, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно - східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Котляревський - автор перших великих художніх творів українською мовою (енеїда, наталка полтавка, москаль - чарівник). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

У мові творів шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно - розмовні форми народної мови 1. Франко, леся українка, панас мирний, м. Коцюбинський та інші письменники. Українська літературна мова постійно розвивається та збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов язкових для всіх літературних норм. Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов язковими для всіх її носіїв. Розрізняють різні типи норм. Орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків). Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом вони можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях. Фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному.

Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства у кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування в мові старого й нового. У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (н. Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.