використання дидактичних ігор ігрових ситуацій на уроках в початкових класах rehcjdf

використання дидактичних ігор ігрових ситуацій на уроках в початкових класах rehcjdf

Структура дидактичної гри. Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє її від інших видів ігрової діяльності. Основними елементами, які одночасно надають їй форми навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії, результат. Кожна дидактична гра має специфічне дидактичне (навчальне) завдання, що відрізняє її від іншої. Ці завдання обумовлені передбаченим програмою навчальним і виховним впливом педагога на учнів і можуть бути різноманітними (наприклад, з розвитку мовленнєвого спілкування - розвиток мовленнєвого апарату, зв язного мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового запасу при ознайомленні з живою і неживою природою тощо). Наявність дидактичного завдання (або кількох) підкреслює спрямованість навчального змісту гри на пізнавальну діяльність учнів. Виконуючи під час гри ігрове завдання, учні виявляють активність, бажання і потребу розв язати його. Як і дидактичні, ігрові завдання можуть бути найрізноманітнішими. Дидактичні та ігрові завдання відображають взаємозв язок навчання і гри. Дотримання правил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негативні емоції у зв язку з невдачами тощо. Вони по - різному впливають на поведінку школярів. Одні учні беззаперечно приймають ігрові правила і стежать за їх виконанням іншими учасниками; інші підкоряються правилам лише у провідних ролях, а у звичайних - порушують їх, намагаючись виграти; ще інші за недотримання правил іншими учасниками мовчки підтримують їх. Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким учні реалізовують свої ігрові задуми. Увага дитини в грі спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровою ситуацією є передумовою мимовільного розв язання дидактичного завдання. Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри, що використовуються на заняттях, роблять навчання цікавішим, сприяють розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого оволодіння змістом передбаченого програмою матеріалу.

Результатом дидактичної гри є її фінал. Виявляється він і в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вчителя результатом гри є рівень засвоєння школярами знань, їхній успіх у розумовій діяльності, налагодженні гармонійних взаємин. ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов язані між собою. Найефективнішими є ті уроки української мови, на яких використовують різноманітні форми роботи, збагачують їх знахідками своїх творчих шукань. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. Самостійно думати, розвивати увагу.

Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Дидактичні ігри на уроках української мови можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування графічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.

Багато ігор вимагають уміння висловлювати своє думку в зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи термінологію. Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог. Готовність учнів до участі в грі. (кожен учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі). Творчі аспекти розвитку здібностей школярів у процесі ігрової діяльності. Напрямки активізації ігрової діяльності. Методика застосування ігор у музично - естетичному вихованні. Значення розвитку музичних здібностей у дітей дошкільного віку.

Кваліфікації ігор в дитячих садках. Визначення рівню музичного розвитку дитини. Аналіз і результати практичної роботи. Характеристика ігрової діяльності та методу гри у вихованні молодших школярів. Гра як основна діяльність дитини в ранньому і молодшому шкільному віці. Основні етапи проведення ігор. Музично - дидактичні, сюжетно - рольові та проблемно - моделюючі ігри. Розробка експериментальної дидактичної методики та визначення її впливу на результативність образотворчої діяльності учнів. Етапи підготовки до проведення гри. Дидактична гра як метод активізації навчальної діяльності учнів. ігрова діяльність як психолого - педагогічна проблема. Вплив експериментальної методики на результативність образотворчої діяльності учнів. Дидактична гра як спосіб залучення молодших школярів до активної розумової діяльності. Структура дидактичної гри та особливості її застосування на уроках в початковій школі. Психологічні особливості дошкільників. Залучення батьків до участі в їх підготовці. Впровадження в навчально - виховний процес днз роботи театрального гуртка. Визначення первісного рівня якості знань на уроках англійської мови. Експериментальна перевірка впливу дидактичної гри на виховання самостійності учнів. Психолого - фізіологічні особливості молодших школярів, роль гри в навчанні. Знання мовних засобів спілкування. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Англійська мова все міцніше займає позиції, як у світі, так і в росії, у зв язку з політичним і культурним розвитком нашої країни, з процесом глобалізації. із зростанням значення вивчення англійської мови в школі, зростає і значення якості цього самого навчання. Методика викладання іноземної мови тісно пов язана з запитами суспільства на певному етапі розвитку.

У царській росії, коли з явилася мода використовувати фрази іноземної мови, зокрема, французького, з явилася так звана натуральна методика, яка полягала в навчанні мови за допомогою залучення іноземних гувернанток. Виявився криза прямого методу вивчення мови, і вчені стали все частіше звертатися до розробок нових методів в педагогіці. Оскільки предметом нашого дослідження є засвоєння учнями різних лексичних структур на уроках англійської мови, нам необхідно докладніше зупинитися на особливостях розвитку самих учнів. У зв язку з темою нашого дослідження, нас цікавить період молодшого шкільного віку від 7 до 11 років, оскільки третій рік навчання англійської мови в сучасній школі може проходити як в третьому, так і в четвертому класі. Крім того, межі віку можуть зміщуватися в залежності від готовності дитини до школи. Таким чином, захоплюється весь період молодшого шкільного віку.

Для успішного вирішення педагогічних завдань, нам необхідно спиратися на психолого - педагогічні особливості молодшого шкільного віку, на розвиток різних пізнавальних процесів у цей період. У цілому, цей вік є віком відносно спокійного і рівномірного розвитку, під час якого відбувається функціональне вдосконалення мозку - розвиток аналітико - синтетичної функції його кори. Кожний віковий період характеризується своїм типом провідної діяльності, що готують перехід дитини до нового, вищого ступеня його розвитку.

Навчальна діяльність у цьому віці стає провідною, саме вона визначає розвиток усіх психічних функцій молодшого школяра. Пам яті, уваги, мислення, сприйняття і уяви. При цьому, діти не втрачають інтересу до гри, діти продовжують грати, як правило, до 9 - 10 років. У зв язку з цим, як вважає, як вважає о. Леонтьєв, успішність вирішення поставлених цілей навчання досягається швидше, якщо різноманіття діяльностей перетинаються між собою. Посилення мотиваційної сторони вивчення іноземної мови відбувається також за рахунок оволодіння дітьми ефективними способами і прийомами діяльності та позитивного емоційного впливу на дітей використовуваних навчальних матеріалів. Як показують спостереження, молодші школярі виявляють великий інтерес до людей з іншою культурою, ці дитячі враження зберігаються на довгий час і сприяють розвитку внутрішньої мотивації вивчення іноземної мови. Молодші школярі товариські і емоційні. За два роки навчання, вони придбали певний досвід в управлінні своєю поведінкою, однак воно ще не завжди стійко і в значній мірі мимоволі. Увага учнів приваблює все нове і несподіване.

Необхідно привчати дітей бути уважними і до того, що не є цікавим. В іншому випадку, у дітей не розвиваються вольові якості особистості. При навчанні школярів аудіювання, говоріння, письма та читання важливо ставити їх в умови, що вимагають вольових зусиль для зосередження. Управління увагою школярів полягає. Пам ять молодших школярів досить розвинена, проте легко і швидко діти запам ятовують те, що викликає їх емоційний відгук і відповідає їхнім інтересам. З огляду на цю вікову особливість, рекомендується організовувати ознайомлення дітей з мовними засобами спілкування і тренування учнів у вживанні лексичного та граматичного матеріалу в таких ситуаціях, які пов язані з їх інтересами і створюють мотиви для спілкування та взаємодії учнів між собою. Весті з тим, необхідно розвивати в учнів здатність до свідомого управління пам яттю, тобто, спеціально звертати їх увагу на те, що треба запам ятати. Під впливом вчителя, у дітей розвиваються прийоми осмисленого запам ятовування, такі як смислова група матеріалу, наприклад, групування слів за правилами читання, по граматичної приналежності; угруповання граматичних структур за значенням, вживання і словообразованию, і так далі. Розумові здібності дітей 7 - 12 років досить широкі. У них розвинена здатність до міркування, вони можуть робити висновки та умовиводи, аналізувати предмети і явища, не вдаючись до практичних дій, що свідчить про розвиток словесно - логічного мислення. Учні здатні дати аргументовані докази. Розвиток пам яті, мислення, уваги у молодших школярів тісно пов язане з розвитком іншомовних здібностей. іншомовні здібності є одним з основних факторів, що забезпечують успішність засвоєння іноземної мови школярами. Леонтьєву, включає в себе.

Комплекс особливостей типу вищої нервової діяльності та індивідуальні особливості, що визначають психологічні процеси - темперамент, характер, індивідуальні відмінності в протіканні процесів пам яті, уваги, сприйняття, уяви, мислення; відмінності в особистісних особливостях, пов язаних з процесом спілкування - толерантність, розкутість і тому подібне.

Основними компонентами іншомовних здібностей, які можуть бути розвинені у дітей у процесі їх оволодіння іноземною мовою, є пам ять, увагу і мислення. Від того, якою мірою розвинені ці функції в дитини, залежить успішність формування навичок і вмінь іншомовного спілкування, легкість і швидкість їх придбання. Поняття сильний, середній і слабкий є відносними, що дозволяють порівнювати школярів, і ці поняття, як будь - яка міра, залежать від еталону.

Сильним можна вважати учня, що володіє раціональними прийомами навчальної діяльності і що володіє значним обсягом вербальної пам яті, з добре розвиненими пам яттю і аналітико - синтетичними операціями мислення і високим рівнем розвитку уваги, його стійкості і концентрації. Середнім учнем вважається школяр, що не володіє значним (що володіє середнім) показником обсягу вербальної пам яті, а також середньої здатністю до імовірнісного прогнозування, не має сильної внутрішньої мотивації і сильної волі, що дозволяє йому домагатися певних результатів у навчанні, але не забезпечує легкість і швидкість процесу формування навичок і вмінь іншомовної мовленнєвої діяльності. Слабким вважається учень, у якої погано розвинені навички навчальної діяльності, слухова пам ять, аналітико - синтетичні операції мислення, а увага характеризується низьким рівнем стійкості і концентрації. Слабкий розвиток всіх цих компонентів іншомовних здібностей або тільки частини з них може призвести до того, що учневі буде важко було оволодіти іноземною мовою. Наступним психологічним чинником, що впливає на специфіку процесу оволодіння дітьми іноземною мовою, є їх досвід володіння рідною мовою. Діти молодшого шкільного віку вже відносно вільно володіють рідною мовою. Можуть в широких межах розуміти почуте, складно викладати свої думки, переказувати прочитаний текст, в основному сформований навик слітнослогового читання, при швидкості читання 80 - 90 слів за хвилину.

Наявний мовної і комунікативний досвід дітей у рідній мові служить опорою при формуванні у них здатності до спілкування іноземною мовою. Діти молодшого шкільного віку легше опановують фонетичної стороною мови. Фонетичний лад рідної мови формується до 6 років, сама мова - до 9 років. Це сприяє легшому засвоєнню лексики на початковому етапі. Таким чином, молодший шкільний вік є оптимальним часом для початку вивчення іноземних мов, а облік психологічних особливостей дітей цього віку та їх подальший розвиток є важливим фактором успішності процесу навчання іноземної мови у початковій школі. Говорячи про засвоєння лексики учнями в молодшій школі, нам необхідно визначитися з поняттям. Що таке засвоєння лексики, що значить знати слово як іншомовну лексичну одиницю. Знати слово - значить знати його форми, значення і вживання. Говорячи про форми слова, ми маємо на увазі його звукову форму, без якої неможливо правильне розуміння слова зі слуху та адекватне озвучування його, а також графічну форму, без якої слово не буде виявиться прі та читанні і не зможе бути написано. Якщо у слова є деякі особливості утворення граматичних форм, які навчаються повинні дізнатися і це, вже на стадії знайомства зі словом. Що ж стосується значення, то в англійській мові, як, втім, і в будь - якому іншому, слова можуть мати кілька значень. Обсяг полісемантичний слів в англійській мові високий, як ні в жодному іншому), когда предлог в корне меняет значение слова. А значить, у таких випадках, учень повинен знайомитися з деякими, найбільш частотними, значеннями слова, причому особливий інтерес у цьому плані становлять прийменникові словосполучення (phrasal verbs), коли прийменник в корені міняє значення слова. Крім прямого значення слова, необхідно знати і його конотацію, а це вже впритул пов язане з вживанням. Тут відбувається формування соціолінгвістичної та соціокультурної компетенції. До вмінню вживати слово відноситься і управління в реченні. З якими конструкціями можна використовувати слово, найбільш типові поєднання з іншими словами. Вживання слів також передбачає знання його колокацій, тобто, найбільш типових поєднань даного слова з іншими словами. При вивченні лексики, безпосередньо відбувається формування комунікативної компетенції. Так як початкова школа є першою ланкою в загальній системі шкільної освіти, то її завдання полягає в тому, щоб закласти основи комунікативної компетенції, що дозволяють здійснювати іншомовне спілкування і взаємодію дітей, в тому числі, з носіями мови, на елементарному рівні, з урахуванням реальних потреб та інтересів дітей цього віку.

Формування комунікативної компетенції становить прагматичний, чи практичний, аспект цілепокладання, що включає в себе наступний комплекс знань, умінь і навичок. знання мовних засобів спілкування - фонетичних, лексичних, граматичних, і правил оперування ними, тобто правил, за допомогою яких ці мовні одиниці перетворюються на осмислені висловлювання, - так званий лінгвістичний компонент комунікативної компетенції; - вміння використовувати мовні засоби у відповідність з цілями, місцем, часом і сферами спілкування, а так само у відповідність з соціальним статусом партнера зі спілкування - так званий соціолінгвістичний компонент комунікативної компетенції; - знання соціокультурної специфіки країни, що вивчається і вміння будувати своє мовне і неречевое поведінку відповідно до цієї специфікою, - так званий лінгвістичний соціокультурний комунікативної компетенції; - вміння аналізувати і оцінювати ситуації спілкування і відповідно до цього будувати своє мовна поведінка, здійснювати контроль своїх мовних вчинків і вчинків своїх партнерів по спілкуванню, а також користуватися власним мовним досвідом для компенсації наявних прогалин у знанні іноземної мови, - так званий компенсаторний, або стратегічний, компонент комунікативної компетенції. Процес вивчення іноземної мови представлений двома варіантами. Другий (нерідний) мова та іноземна мова. Друга мова - це мова, яка після або поряд з першим (рідною) мовою служить засобом повсякденного спілкування. Таким чином, ця мова засвоюється зазвичай в природних умовах його існування. У свою чергу, іноземна мова вивчається в штучних умовах, як правило, в навчальному процесі, і не вживається поряд із рідною мовою у повсякденному комунікації. Процес вивчення іноземної мови - процес двосторонній. Він включає в себе навчальну діяльність вчителя і навчальну діяльність учня, спрямовану на вивчення мови або оволодіння ним. Слід зауважити, що між поняттями вивчення мови і оволодіння мовою є істотні відмінності. Оволодіння мовою будується за законами оволодіння дитиною рідною мовою. Це процес неусвідомленого, інтуїтивного засвоєння мови, що протікає в ході соціалізації особистості дитини. Процес оволодіння мовою поза межами країни досліджуваної мови є несприятливим варіантом, оскільки в цьому випадку іноземна мова виконує лише функції засобу утворення, спілкування в навчальних умовах, і при цьому мотивація учня слабка або спостерігається повна її відсутність. У зв язку з цим, сьогодні особливо актуальними є наступні напрямки. Навчання лексичної сторону мови відбувається у взаємозв язку з навчанням граматиці. Лексичні одиниці на початковому етапі навчання надходять переважно через мова вчителя, частіше в мовних зразках, які відразу ж дають дитині уявлення про те, як і де може бути використано дане слово чи словосполучення, тобто, уявлення про конотації та колокацій слова. Однак протягом навчального процесу діти починають засвоювати нову лексику і з текстів для читанняу всіх видах занять по введенню лексики, розвиток словника здійснюється в тісному зв язку з розвитком пізнавальної діяльності. Звідси, випливають загальні вимоги до організації та методики проведення занять. Значення нового слова вчитель розкриває, показуючи картинку, предмет, або здійснюючи дію. У деяких випадках для семантизації слова використовується прямий переклад рідною мовою. Необхідно сформувати у дітей правильний звуковий, моторний образ слова. З цією метою, учні повинні багаторазово проговорити слово ізольовано, у словосполученнях і в складі фрази в ході виконання тренувальних комунікативно забарвлених вправ. Велика частина лексики на даному етапі засвоюється двосторонньо. До основних етапах роботи над лексикою на уроці відносяться. Семантизація може проводитися різними способами, які прийнято об єднувати у дві великі групи. Беспереводное і перекладні. Переказний спосіб більш простий у використанні і вимагає менше часу на уроці, однак він заважає формуванню необхідних компетенцій, тому що не створює прямого способу іншомовного слова. Виходячи з вище сказаного, підведемо підсумок. Навчаючи дітей іншомовної лексики, необхідно вводити нові лексичні одиниці з урахуванням як їх прямого, так і конотативних значень, одночасно показувати колокацій, синонімію і можливу полісемантів, а так само, дотримуватися сучасних вимог соціолінгвістичної та комунікативної компетенції та методики роботи з розвитку словника молодших школярів. Яке ж місце ігрові прийоми займають на уроці англійської мови. Необхідність постановки питання про місце гри в процесі навчання дуже велика. Ушинський радив з самого початку навчання відокремлювати заняття від гри і вважав виконання навчальних завдань серйозної обов язком дитини. При цьому він же пропонував робити серйозне заняття для дитини цікавим. ігри мають особливе місце на уроці іноземної мови. Гра, введена в навчальний процес на заняттях з іноземної мови, в якості одного з прийомів навчання, повинна бути цікавою, нескладної і жвавою, сприяти накопиченню нового мовного матеріалу і закріпленню раніше отриманих знань. Мовні ігри призначені для формування вимовних, лексичних та граматичних навичок і тренування вживання мовних явищ. Виходячи з теми дослідження, нас цікавлять лексичні гри. Психологами було доведено, що гра виправдовує перехід на нову мову.

Вона є одночасно і цікавим видом роботи для учня і аналогом мовних вправ для вчителя, завдяки яким розвиваються навички всіх видів мовленнєвої діяльності. Гра має таку особливість, як універсальність. ігрові прийоми виконують безліч функцій в процесі розвитку дитини, полегшують навчальний процес, допомагають засвоїти збільшується з кожним роком матеріал і ненав язливо розвивають необхідні компетенції. Які педагогічні цілі досягаються під час гри. ігри можна використовувати на етапі первинного закріплення матеріалу, безпосередньо після введення нової лексики. На наступних уроках, гра стає способом повторити пройдене раніше.

Гра - хороший спосіб активізації активності дітей на уроці. Після складних вправ, гра - це спосіб розслабитися і зняти напругу.

ігри допомагають зняти скутість, особливо, якщо виключити з них елемент змагання або звести його до мінімуму.

Соромливий і слабкий учень відчує себе більш впевнено і буде брати участь у грі активніше, якщо мета гри - просто повеселитися, а не рахувати очки і вигравати. Хоча елемент змагання часто додає пожвавлення і підвищує активність, саме він створює великий психологічний тиск на учнів, вони бояться не впоратися із завданням, що виводить з гри соромливих і відстаючих. Спонтанна гра підвищує увагу, оживляє, покращує сприйняття. Гра дозволяє вчителю виправляти помилки учнів швидко, по ходу справи, не даючи їм закріпитися в пам яті учнів. ігри допомагають запам ятовувати матеріал глибоко і надовго, оскільки відбувається вплив на мимовільну пам ять дітей. ігри роблять важкий і виснажливий процес навчання більш веселим для дітей, що підсилює мотивацію до навчання. Найбільша робота щодо соціалізації дитини відбувається під час рольової гри, так як її змістом є відносини між людьми і людьми з різними організаціями. ігри поділяються також на комунікативні та лінгвістичні. Часом їх неможливо розмежувати, оскільки на практиці метою лінгвістичної гри для учня буде здійснення спілкування. Гра допомагає навчити та усного та письмового видів мовлення. Готуючи картки із завданнями, запрошення чи складаючи меню, діти вже в ранньому віці розвивають комунікативну компетенцію. Навчання невербальним засобам спілкування відноситься вже до іншої сфери - викладання лінгвокраїнознавчого матеріалу, введення якого в програму початкової школи продиктоване самим життям. Варіанти лінгвокраїнознавчих ігор можна розділити на 3 великі групи. ігри, що знайомлять учнів з продуктами культури; ігри, спрямовані на вивчення поведінки носіїв мови, їх традицій; ігри, що розкривають культурні цінності різних народів. Граючи в ці ігри, дитина набуває такої компетентність як толерантність, вчиться дивитися на іншу культуру критично, порівнювати її зі своєю. Новий підхід до викладання культури змінив ставлення до самої мови. Він розглядається як засіб здійснення діалогу рівноправних культур, а не пропаганда однієї з них. Відповідно змінюються критерії відбору навчального матеріалу, простежується тенденція не замикатися на англомовній культурі, а проводити культурні паралелі. У зв язку зі зміненим підходом до навчання культурі через мову і спробами створити міст між нашою і новою культурою змінюються і пріоритети форм роботи на уроці англійської мови. Зокрема все більшу популярність набувають проекти - особливий вид організації ігор. У них школяр отримує можливість поговорити про свої звички, улюблені речі в порівняння з тими ж явищами в англомовних країнах. Крім того, що проекти створюють мотив вивчення мови і культури, в них враховуються основні особливості дітей молодшого шкільного віку, вони ще навчають школярів вчитися, виконувати різноманітні види роботи - збирати інформацію, організовувати текст, брати інтерв ю, робити аудіо записи тощо. Дитина вчиться працювати самостійно, використовувати різні джерела інформації і нові технології. Також існують різні ігрові завдання творчого характеру, наприклад, придумати неіснуючого персонажа і казковий будинок, палац або замок для нього. При цьому обумовлюється, що персонаж живе в англії. При презентації своїх робіт, діти розповідають про свої творіння на англійській мові, використовуючи активну лексику теми. Вірші легко і з інтересом заучуються дітьми, їх можна інсценувати, розігрувати, розповідати напам ять у формі змагання, і навіть складати. Таким чином, включення в навчальну діяльність ігрового компоненту, зокрема, при навчанні дітей розглянутої нами тематичної лексиці, є дуже важливим засобом підтримки та посилення інтересу і мотивації молодших школярів та сприяє підвищенню рівня засвоєння матеріалу.

Дітям показуються різні предмети одягу, при цьому вчитель називає їх вголос, наприклад this is a hat, this is a coat. Однак деякі предмети спеціально називаються невірно. Діти повинні відразу виявити помилку і хлопнути в долоні. Перший зреагували виправляє фразу.

Дітям пропонуються ряди слів - назв предметів одягу, cap, boot. Наприклад, hat, cap, boot. Завдання - визначити зайве слово, пояснити, чому.

При цьому діти розділені на команди і виконують роботу на швидкість. Учень виходить до дошки, загадує який - небудь предмет одягу.

Сидячі в класі повинні відгадати, що загадане, задаючи питання типу.

Ведучий (дитина біля дошки) підводить до правильної відповіді, називаючи, на якій частині тіла носиться даний предмет одягу.

На дошці вивішуються зображення тварин, одягнених в той чи інший предмет одягу (кіт у чоботях, бегемот у капелюсі, і т. Під малюнками зроблені підписи, відповідні іншим малюнкам. Завдання дітей - по ланцюжку відновити правильні підписи, використовуючи необхідні лексичні структури. Цю гру дуже зручно використовувати на етапі мовної зарядки (на початку уроку). Діти діляться на 3 команди. Кожній команді лунають листочки з зображеннями предметів одягу.

У різних команд можуть бути присутні одні й ті ж предмети одягу, різні, наприклад, кольором, - для ускладнення завдання і можливості використовувати одиниці активної лексики уроку кілька разів за гру.

Ведучий в швидкому темпі зачитує врозкид назви предметів одягу, діти кожної команди повинні встигнути знайти і підписати названу річ. До дошки викликається один учень, інші описують, у що він (вона) одягнений (а). При цьому заготовки фраз, які будуть використовуватися при описі, заздалегідь обговорюються, і можуть бути записані на дошці. Таким чином, до дошки викликаються кілька людей, різної статі, для того, щоб мати можливість назвати максимальну кількість різних видів одягу.

Одна дитина грає роль продавця, інший - роль покупця. Продавець розповідає про свій товар, покупець вибирає, купує, повертає, використовуючи при цьому всю активну лексику теми. і продавець, і покупці можуть мінятися кілька разів за гру.

При цьому дуже важливо стежити за тим, щоб гра проходила максимально динамічно, тому що в противному випадку вона займе занадто велику частину уроку.

Крім перерахованих вище ігор, на уроках використовувалися різноманітні кросворди, ребуси, віршики, а також різні ігрові завдання, дані в підручнику з даної теми. Гра - чудовий спосіб підстебнути учнів, змусити їх активно працювати на уроці. Після важкого усного вправи або іншого стомлюючого заняття весела гра - це ідеальна можливість розслабитися. ігри допомагають зняти скутість, особливо якщо виключити з них елемент змагання або звести його до мінімуму.

Незалежно від того, наскільки динамічним вчитель, завжди є моменти, коли увага учнів розсіюється. Швидка, спонтанна гра підвищує увагу, оживляє, покращує сприйняття. Гра дозволяє вчителю виправляти помилки учнів швидко, по ходу справи, не давши їм глибоко закріпитися в пам яті. Учні зазвичай краще запам ятовують те, що їм було приємно робити. Тому ігри дозволяють запам ятовувати глибоко і надовго. ігри роблять процес навчання, часом важкий і виснажливий, веселим, а це підсилює мотивацію до навчання. Етапи розробки ділової гри. Роль гри у навчанні і виховані школярів. історичний та структурні складові гри. Забезпечення переходу від пізнавальної мотивації до професійного зв язку з появою потреби у знаннях. Значення дидактичної гри як однієї із найголовніших способів формування пізнавальної активності молодших школярів. Гра - явище багатогранне, як феномен культури, вона навчає, розвиває, дає можливість відпочити. Дитинство без гри і поза грою є аномальним. У грі виявляються і розвиваються творчі здібності, уява, фантазія. У сучасній школі велика увага приділяється ігровим формам навчання учнів початкових класів. ігрова діяльність для дитини є загальною потребою, а для педагога - способом реалізації різноманітних завдань навчально - виховного процесу.

ігрові дії є підґрунтям здійснення гри, вони вимагають доступного і поступового пояснення, взаємозв язку між практичними й розумовими діями учнів. Дидактична гра належить до активних, нетрадиційних, визнаних методів навчання і виховання молодших школярів. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв язку.

Гра, як метод навчання, організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. ігрові форми навчання дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань. Від відтворювальної діяльності через перетворювальну до головної мети - творчо - пошукової діяльності. Творчо - пошукова діяльність стає більш ефективною, якщо їй передує відтворювальна та перетворювальна діяльність, під час якої засвоюються прийоми навчання. Доведено, що дидактична гра, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання учнями навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості, і як наслідок підвищують рівень успішності учнів. В той же час, практика сучасної школи вказує на наявність невикористаного потенціалу дидактичної гри у навчально - виховному процесі. Проблемам гри приділяли значну увагу мислителі і педагоги як минулого, так і сучасного. Платон, арістотель, рабле, я. Визначити роль дидактичної гри на уроках у початковій школі, навчитися правильно проводити урок у формі гри. Дидактична гра - гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок. Визначальними при цьому є думки класиків педагогіки. Макаренко називав гру усвідомленою діяльністю, а радість гри - радістю творчою, радістю перемоги. “в грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку.

Гра - величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні учнів усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вчитель готує дитину правильно сприймати об єкти і явища навколишнього світу.

З одного боку, за допомогою гри формуються певні якості особистості. Увага, спостережливість, пам ять, розвивається мислення; виявляються творчі здібності школяра, самостійність, ініціатива. З іншого боку, гра реалізує певне дидактичне завдання. ігри викликають у дітей задоволення, підвищують емоційний тонус, сприяють формуванню в них понять про об єкти природи, виховують позитивне ставлення до природи. Надзвичайно важлива роль ігор при закріпленні, систематизації та узагальненні знань. 2) гра - заняття (гра - вправа). Провідна роль у ній належить вчителю, який є її організатором. Під час гри - заняття учні засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам ятовування. У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила с. Дорошенко визначає як автодидактизм. Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Розв язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Ефективним видом роботи, що сприяє мовленнєвому розвитку школярів, є ситуативні завдання. Вони стимулюють мислення і збільшують інтерес учнів до програмового матеріалу, підвищують їхню активність у формуванні знань, умінь і навичок - тобто пізнавальну активність. Нові для себе предмети та явища учні можуть пізнавати по - різному.

Отже, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток учнів. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вчителя майстерного педагогічного керівництва ними. Дидактичне завдання визначається метою навчального та виховного впливу.

Воно формується педагогом та відображає його навчальну діяльність. Дидактичне завдання гри визначають відповідно до тих вимог, що передбачено програмою, з урахуванням вікових особливостей дітей. Тільки при цій умові дидактична гра може виконати функцію навчання, і разом з тим буде розвиватися як ігрова діяльність. Наявність дидактичного завдання або декількох завдань підкреслює навчальний характер гри, направленість навчального змісту на процеси пізнавальної діяльності учнів. ігрове завдання відтворюється гравцями. Дидактичне завдання у дидактичній грі реалізується через ігрове завдання. Воно визначає ігрові дії. Головне те, що дидактичне завдання у грі замасковане та з являється перед гравцями у вигляді ігрового завдання. У різних іграх ігрові дії різнять напрямом та ставленням до гравців. ігрові дії є засобом реалізації ігрового задуму, але містять і дії, які спрямовані на виконання дидактичного завдання. ігрові дії є основою дидактичної гри - без них неможлива сама гра. По своїй складності вони різні та обумовлені складністю пізнавального змісту та ігрового завдання. ігрові дії - це не завжди практичні зовнішні дії, коли треба щось ретельно роздивитись, порівняти, розібрати та ін. Це також важкі розумові дії, виражені в процесах цілеспрямованого сприйняття, спостереження, порівняння, згадування раніше засвоєного, - розумові дії, виражені в процесах мислення. Дидактична гра - це різновид гри за правилами, які спеціально створює педагог з метою навчання та виховання дітей. їх зміст та спрямованість обумовлені загальними задачами формування особистості і колективу, пізнавальним змістом, ігровими задачами та діями в їх розвитку та збагаченні. В дидактичній грі правила є заданими. Учні часто порушують правила не тому, що роблять це свідомо, а тому, що не знають, як виконувати, а іноді забувають про них. Треба пояснити як виконувати правила і навіщо вони потрібні, створити таку ситуацію, щоб виконування правил стало бажанням самих дітей. Дотримування правил в ході гри викликає необхідність прояву зусиль, оволодіння способами спілкування в грі і формуванню не тільки знань, а й різноманітних почуттів, накопичення добрих емоцій та засвоєння традицій. Педагог повинен використовувати слова, які відображають ступені оволодіння ігровими діями та правилами. Ще не дуже, майже добре, добре, дуже добре.

Це сприяє розвитку самооцінки, перспективності в досягненні мети. Однак треба враховувати необхідність і осудження, якщо деякі діти використовують правила з метою отримання для себе вигоди. Отже, можна зробити висновок, що правильно організована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Усім ж добре відомо, що початок навчання дитини в школі - складний і відповідальний етап у житті. Щоб дитина мала можливість ефективно та якісно засвоювати програмовий матеріал, щоб їй цікаво було працювати, слід застосовувати на уроках ігрові моменти - дидактичні ігри. У процесі гри в учнів виробляються звички зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу.

Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються. До активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюються доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Час для гри настає, коли існує потреба створити додаткове поле навчання, додати сили учням, послідовно впливати на хід і результат їхньої діяльності. У грі вчителеві потрібно створити спеціальну атмосферу, зацікавити дитину, націлити її на виконання певного завдання, але не нав язливо, щоб вона сама хотіла читати, писати і неодноразово. Використовуючи гру в навчанні молодших школярів, учитель розвиває в дітей інтерес до навчання. Дітям цікаво грати, а відповідно вчитися. Доцільно дотримуватися певної послідовності при підборі ігор. іграм, що містять складні завдання, повинні передувати більш легкі. Вони підготують дітей до подолання навчальних труднощів, зумовлять успіх в іграх більшої складності. У ході гри розумова діяльність учнів стає евристичною й творчою, підвищується її мотивація. Дидактична гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку.

Отже, система дій у грі є метою пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції. Активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття. У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, - тут виграють усі. їх можна проводити на будь - якому етапі уроку.

Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ним. Головним у навчальному процесі стає переорієнтація з пасивних форм навчання на активну творчу працю як учнів, так і вчителів, а це неможливо зробити без розвитку логічного мислення дітей. Необхідно відзначити, що дидактичні ігри не витісняють традиційні методи навчання і не замінюють їх, а надбудовуються над ними, частково акумулюючи їхній потенціал. Ш гра не буде сприяти виконанню педагогічної мети, якщо вона викликає бурхливу реакцію дітей, але несе невелике математичне навантаження. Ш при проведенні гри, зв язаної із змаганням команд, повинен бути забезпечений контроль за його результатами з боку всього колективу учнів або авторитетних осіб. Проводити ігри, створювати ігрові ситуації бажано на кожному уроці. Це особливо стосується і класу - перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притупляється їхня увага, набридає одноманітність. У цьому випадку доречно буде використовувати ігрові ситуації, вірші різного характеру під час фізкультхвилинки. Поєднання навчальної інформації з емоційним забарвленням сприйняття викликає розумову і творчу діяльність і створює умови для творчого розвитку особистості. Правильне проведення дидактичної гри забезпечується чіткою організацією. Здійснення творчого розвитку на основі гри забезпечує впевненість у собі, своїх можливостях, розкутість дій, творчу сміливість, спокійне сприйняття можливої критики. Особливо доречні й навіть необхідні ігрові прийоми в навчанні молодших школярів, коли навчальна діяльність відбувається при слабко розвинених процесах сприйняття, пам яті, уваги. Гру можна пропонувати на початку уроку (повторення матеріалу, який буде опорою уроку). ігри, що пропонуються на початку уроку, мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність. інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку.

Коли ж учні стомлені, їм доцільно запропонувати рухливу гру.

Наприклад, встати в кожному ряді учням, що займають парні місця, а потім навпаки - тим, що займають непарні. Проте слід пам ятати, що окремі ігри збуджують дітей емоційно, надовго відвертають їх увагу від основної мети уроку.

Тому ігри, пов язані з сильним емоційним збудженням, слід проводити лише в кінці уроку.

Дуже доречно використовувати ігри під час перевірки домашнього завдання. В цьому випадку вчитель використовує гру на початку уроку.

Застосовується гра і під час вивчення нового матеріалу, його закріплення в кінці уроку.

Особливо доречно використовувати гру в кінці уроку на закріплення. Діти стомлюються від сприйнятого матеріалу і затрудняються його повторити. На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам ятовування громіздких правил. Щоб уточнити знання і уміння учнів називати числа від 1 до 10, лічити предмети вчитель пропонує учням дидактичну гру під час роботи з лічильним матеріалом. Учитель виставляє на набірному полотні картки із зображенням, наприклад, зірочок і, показуючи кожну з них указкою, пропонує лічити хором. Потім указкою показує зірочки, починаючи з останньої, а учні хором лічать від останньої до першої. Учитель повинен звернути увагу дітей на те, що в обох випадках дістали одне й те саме число. Далі, виймаючи картки із зірочками по одній (навмисно не по порядку), він пропонує дітям знову лічити хором. З ясовується, що і в цьому разі дістали те саме число. Потім учитель ставить на місце всі картки по одній, а діти вголос їх лічать. Після цього вчитель замінює, наприклад, дві картки із зірочками картками з кульками і пропонує дітям лічити, скільки всього карток на набірному полотні. Коли діти дістануть знову те саме число вчитель пропонує всі картки із зірочками замінити картками з кульками і знову полічити. Виявляється, що і цього разу кількість карток та сама. Учитель виставляє іграшки на столі або на карнизі дошки і пропонує учням, показуючи іграшки указкою, не лише лічити вголос, а й піднімати цифру, яку вони називають. Діти лічать у прямому і зворотному порядку, із заміною окремих іграшок. Учитель плескає в долоні кілька разів, а учні, полічивши кількість оплесків, мовчки піднімають картку з відповідною цифрою. Учитель показує таблицю із зображенням різних або однакових предметів і пропонує мовчки полічити й показати відповідну цифру.

Учитель показує учням карточку з числом 3 і каже.

Коли вчитель говорить. Учитель показує картку з числом і говорить. Учитель пропонує всім учням швидко встати і, залежно від слів, сказаних учителем, показати нижче (вище), ніж він сам. Діти швидко піднімають руки значно вище (нижче), ніж показав вчитель. У кожного учня на парті набір знаків більше, менше, рівно, дрібні предмети, іграшки, картки із зображенням різних речей, трикутники, кружечки з додатку до математики. Учням кожного варіанта треба на своїй парті розкласти предмети так, як показано в записах, і поставити потрібні знаки. Перевірити правильність виконаних дій можна запропонувати сусідам по парті, або це робить учитель, швидко пройшовши між партами. Учитель підносить угору картку з будь - яким числом, а учні піднімають у лівій руці картку з таким числом, яке вийде в результаті збільшення даного числа на 1, а в правій руці - картку з числом, яке утвориться при зменшенні даного числа на 1. Скажімо, учитель піднімає картку з числом 7. Учні повинні в лівій руці піднести картку з числом 6. На мою думку, навчити дітей математики без гри просто неможливо. За допомогою гри вдається зосередити увагу навіть найінертніших школярів. Спочатку вони виявляють інтерес тільки до гри, а потім і до того навчального матеріалу, що вивчається. Для того, щоб учні ефективно засвоювали навчальний матеріал на уроках української мови вчителі використовують дидактичні ігри. Завдання цих ігор - розвивати пізнавальну діяльність дітей. У будь - якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Закріплювати вміння учнів визначати рід іменників, уміння розпізнавати рід іменників за родовими закінченнями; розвивати навички самостійно добирати іменники певного роду; виховувати інтерес до вивчення української мови. Вчитель пропонує учням об єднатися у групи за допомогою різнокольорових карток. З одного боку картки - частина малюнка. (малюнок поділений на стільки частин, скільки має бути дітей у групі. ) утворіть за допомогою ваших карток малюнок. У такий спосіб ви знайдете товаришів по групі. У вас їх утвориться три. Утворений малюнок підкаже вам, іменники якого роду добиратиме ваша група - чоловічого, жіночого чи середнього. Але слова в ланцюжок ви добиратимете так, щоб наступне слово починалося на той звук, яким закінчилося попереднє слово, і належало воно до роду, визначеного вашій групі. Учням пропонується за 5 хвилин пригадати і записати найбільше іменників - назв предметів, що знаходяться в шкільному портфелі. Найкращу оцінку отримає той учень, котрий записав найбільше іменників. Вчитель за допомогою даної гри розвиває в учнів увагу, мислення, спостережливість, а також вміння вибирати іменники серед інших наявних слів. Удосконалювати набуті знання, уміння, навички учнів; розвивати творчий потенціал кожної дитини, її стійку увагу; збагачувати словниковий запас на основі віршів і пісень; формувати почуття дружби. Надруковані на індивідуальних картках вірші, пісні, уривки з віршів та пісень; ручки; музичний супровід (див. У вірші чи пісні слова записані навпаки. Необхідно в кожному парному рядку змінити порядок слів так, щоб утворити риму до непарного рядка вірша. Прочитати і записати вірш правильно та каліграфічно. Розвивати вміння аналізувати слова; збагачувати словниковий учнів; закріплювати вміння користуватися словником; удосконалювати сформовані вміння працювати над проблемою в парах. Гра має таку назву, адже слова, з якими ми працюватимемо, слід записати у два стовпчики. 1 - й стовпчик - зверху донизу по одній літері, 2 - й стовпчик - знизу доверху, одна літера навпроти іншої. Проміжки між літерами слід заповнити так, щоб утворити нові слова, у яких перша й остання літери збігаються із написаними. Отже, можна зробити висновок, що дидактичні ігри та вправи, які використовують на уроках української мови розвивають мовлення. Також ці ігри покращують розвиток пам яті, уваги, кмітливості, вміння класифікувати предмети, порівнювати їх, узагальнювати, диференціювати. У зв язку з цим, першочерговими завданнями шкільної освіти є. Методологічна переорієнтація на особистість учня, оновлення змісту, впровадження сучасних технологій навчання і виховання відповідно до вимог часу.

Звернення до навчальних ігор виправдане назрілими суперечностями між вимогами, які ставляться перед школою і існуючим у її розпорядженні арсеналом засобів. Коли ми вводимо у навчально - виховний процес ігрові елементи, то цим самим ми стимулюємо пізнавальні можливості учнів. Адже гра як ніщо інше дуже захоплює дітей. Гра є однією з генетичних основ художньої творчості, яка сприяє її формуванню і супроводжує її. Опрацювавши наукову та методичну літературу по даній темі, я можу зробити висновок, що дидактичній грі належить особливе місце у вихованні та навчанні дітей молодшого шкільного віку.

Для організації навчально - виховного процесу, дидактичні ігри застосовують як найбільш засвоєну учнями початкових класів форму діяльності. ігри дають змогу створити атмосферу доброзичливості, емоційного піднесення, вільного вибору.

Гра сприяє виникненню позитивних емоцій та зацікавленості в молодших школярів під час вивчення різних тем. Радість від ігрової діяльності в процесі гри поступово переходить в радість від навчання. Дидактичні ігри сприяють активізації розумової діяльності учнів, роблять навчальний процес більше емоційним і радісним, викликають в учнів інтерес до розглядуваних проблем. Однак ігри, які несуть у собі значний емоційний заряд, треба використовувати, дотримуючись міри, щоб не викликати перевантаження учнів. Гра далеко не тільки змагання, але й театральне мистецтво, здатність вживатися в образ і довести гру до кінця, тому гра розвиває психологічну пластичність. Важливість навчальних ігор визначається тими позитивними деталями, що не можуть дати інші види діяльності. Насамперед, вони допомагають індивідуалізувати навчання, що забезпечує один із важливих принципів дидактики. В ігровій діяльності визначаються і виявляються інтереси учнів, ступінь сформованості навчальних умінь і навичок. Вважається, що яка дитина в грі, такою вона буде і в роботі. Тому ті навички й уміння, що одержують учні у процесі гри, будуть доцільними й необхідними у подальшому житті. Кожна гра має груповий характер. Вона потребує інтенсивної взаємодії між учнями, адже мети ігрової діяльності можна досягти лише спільними зусиллями. Не тільки він впливає на учнів, а й учні впливають на викладача. Складається новий тип міжособистісних стосунків учителя і учнів, останні перетворюються в помічників, спільників учителя. Гра дає вихід в інший стан душі, адже, підкоряючись лише правилам гри, людина вільна від усіляких умовностей. Гра знімає те напруження, у якому перебуває дитина у своєму реальному житті, і заміняє добровільною і радісною мобілізацією духовних і фізичних сил. Сучасна психологія визначає, що гра охоплює всі періоди життя людини, що це не вікова ознака, а важлива форма її життєдіяльності. із грою пов язане все життя людини, змінюються лише мотиви гри, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Загальні методи навчання. Підручник для педагогів. Українська видавнича спілка, 1997. Зайчук (головний редактор), о. інформаційно - методичний журнал. Дидактика початкової школи. Розвиток комунікативних умінь учнів на уроках української мови (з досвіду роботи денисенко о. Слова в ланцюжок добирати так, щоб наступне слово починалося на той звук, яким закінчилося попереднє слово, і належало до відповідного роду, визначеного вашій групі. Час виконання - 5 хв. У вірші слова записані навпаки. Прочитати і записати вірш правильно і каліграфічно. У кожному парному рядку змінити порядок слів так, щоб утворити риму до непарного рядка вірша. Слово записати у два стовпчики. Дидактична гра як один із способів залучення молодших школярів до активної розумової діяльності. Вивчення іменника та займенника в молодших класах. історія виникнення гри. Погляди видатних педагогів і психологів на застосування гри у навчальній діяльності молодших школярів. Зміст і значення дидактичної гри в навчальній діяльності. Методика її проведення на уроках математики в початковій школі. Навчальна гра як один із способів залучення молодших школярів до активної розумової діяльності. Структура дидактичної гри, особливості її застосування на уроках української мови. Методика формування граматичних понять в початкових класах засобами ігор. Актуальність теми курсової роботи. Основною формою організації навчальної діяльності молодших школярів традиційно залишається урок. Однак, залежно від тих завдань, які він покликаний реалізувати, урок змінює свої цілі, зміст, структуру, методи, прийоми і засоби навчання. Цілі сучасного уроку української мови в початкових класах випливають із головних завдань початкового етапу навчання української мови, визначених державним стандартом початкової загальної освіти. Вивчення української мови відбувається згідно із програмою загальноосвітньої школи, у якій чітко визначено у вивченні української мови чотири змістові лінії - комунікативну, діяльнісну, лінгвістичну, лінгвокраїнознавчу.

Також визначено три мети навчання. Навчальну, розвивальну, виховну.

Кожний урок української мови – складна, цілісна, динамічна система змісту навчального матеріалу й організації роботи з ним, яка насамперед спрямовується на засвоєння матеріалу, зазначеного в темі уроку.

Мета уроку збігається в цілому з метою навчального процесу в цілому.

Однією з них є формування національно - мовної особистості учня. Цього можна досягти, якщо на кожному уроці, позакласній роботі виховується увага до слова, свідоме ставлення до мови як засобу самовираження, спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, ставлення до довкілля. Розвивається мовлення, а отже й мислення, інтелект, мовленнєва пам’ять, емоційна сфера особистості, мовне почуття, естетичний смак, розуміння краси української мови, багатство її мовних засобів, виражальних можливостей. Навчання української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні і мовленнєві знання, формуються навчально - мовні, правописні та комунікативні вміння і навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більше читає, краще говорить і пише), збагачується їхній мовний запас, відбувається оволодіння мовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної особистості. Учні одержують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно й правильно використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, а також набувають найрізноманітніших загально - предметних умінь. Відбір дидактичного матеріалу та різні види роботи з ним мають допомогти дітям усвідомити мову, як матеріал передачі думки і змісту, відчути красу слова, виховати потребу в творчості, прагнення до точності, виразності, образності власного мовлення, намагання додержуватися норм у використанні мовних одиниць різних рівнів мовної системи, бажання навчитись майстерно оперувати мовою. Адже саме дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання школярами навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості. Обумовлені об’єктом і предметом курсової роботи. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження. Вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, аналіз, синтез. Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження. “у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Провідна роль у ній належить вчителю, який єїї організатором. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а учні граючись навчаються. Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вчителя чи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін. Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток школярів. Вони стимулюють мислення й збільшують інтерес учнів до програмового матеріалу, підвищують їхню активність у формуванні знань, умінь і навичок – тобто пізнавальну активність. За допомогою слова, найближчих до дійсності засобів (моделей, картин, малюнків, схем), а також через оригінальне сприйняття, тобто безпосереднє ознайомлення з ними (спостерігання, перетворення предметів, читання літературних та прослуховування музичних творів). У грі повинні брати участь всі учні класу.

Тому завдання треба добирати короткі, посильні, розраховуючи на відповіді всіх учнів класу.

Слід уникати одноманітності завдань, організовуючи їх так, щоб дітям не доводилося довго чекати включення в гру, бо це знижує їхній інтерес. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями й навичками учень зможе лише тоді, коли він час виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів. У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ними. Дидактичні ігри, використані на уроках української мови в органічному поєднанні, розвивають не лише мовлення. Ці ігри добре допомагають розвитку пам яті, уваги, кмітливості, вміння класифікувати предмети, порівнювати їх, узагальнювати, диференціювати. На його думку, грою можна назвати таку навчальну діяльність, в якій присутній хоча б один із наступних елементів. Донченко, гра є дидактичною тільки тоді, коли пізнавальний елемент у ній нерозривно пов язаний з елементами зацікавленості. Висока ефективність дидактичної гри безсумнівна. Це відбувається тому, що під час гри задіяні глибинні психологічні механізми, які забезпечують глибоке і міцне засвоєння навчального матеріалу.

Перший механізм - висока внутрішня мотивація діяльності. В процесі гри діти працюють з величезним емоційним піднесенням. Другий - розкутість пізнавальних дій учня. Кожен має право на помилку, яка не є трагедією і не засуджується вчителем. Органічне поєднання гри та навчання сприяє також всебічному розвиткові, формуванню інтересу до знань. Мовна ситуація в україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови (вихід на рівень міжнародного спілкування, дипломатичних відносин та ін. ) вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з української мови. Вивчення української мови молодшими школярами є початковим етапом у вихованні мовної особистості. Важливу роль в цьому процесі відіграє знайомство з частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, особові займенники, числівники, прислівники і з службовою частиною мови прийменником, усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто що яка який яке що робить застосування форми словозміни передбачених правилом, таких як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо, розвиток усного і письмового мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвиток уміння добирати слова для передачі своїх думок, з’ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови). Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико - граматичного класу слів. Ці завдання розв’язуються не ізольовано, а у взаємозв’язку.

Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови. Система роботи над вивченням теми “іменник” має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови; а також поступове ускладнення вправ, спрямоване на формування навичок точного виживання іменників у мовленні і правильне їх написання. Формування у молодших школярів граматичного поняття “іменник” складається з кількох станів. Перший – підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття “іменник” передбачає навчання розрізнити предмет і його назву, розвиток умінь класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо). Другий стан формування поняття “іменник” передбачає знайомлення учнів із граматичним ознаками слів у єдності з їх смисловими значеннями (відповідають на питання хто. Називають предмети) й закріплення їх у терміні “іменник”. Ця робота потребує від учня більше високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому стані. Третій стан полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форми роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширене знання про власні і загальні назви. Загальне поняття про іменник полягає формуватися у дитині ще у добукварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає. Подальше формування поняття “іменник” передбачає роботу над лексичними значеннями іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто. У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто а слова, які означають назви інших предметів - на питання що. З цією метою учитель здійснює систематизацію слів предметів, тобто виділяє, групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту.

Поняття “число” засвоюються дітьми на реальній, предметній основі. У житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв’язку з цим уявленням про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (лялька - ляльки). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі. Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. У 1 - 2 класах діти дістають уявлення про один і багато предметів, вчаться добирати слова за зразком (герой – герої, мишенята - мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою один – багато. Якщо в 1 - 2 класі учні лише практично користуються числовими формами, то у третьому класі продовжується формування поняття “число іменників” на більш високому рівні. Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він вживається в однині, а коли більше предметів – у множині. Оскільки учні при визначення числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один - багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показники однини і множини – закінчення (книга - книги). Це полегшує роботу вчителя над розширеним уявленням про число, зокрема, у іменників, які мають форму множини, але називають один предмет (окуляри), або, маючи форму однини, називають сукупність предметів (каміння). При опрацюванні теми “рід іменників” учитель має показати дітям, що. У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників – він, вона, воно чи присвійних – мій, моя, моє. Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка – здатність виражати за допомогою закінчень та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв’язки між словами. Вивчення відмінків і типів відмінювання іменників за програмою передбачається в четвертому класі. Однак грунт для формування цього поняття готується поступово ще з першого класу.

Практично з відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться виділяти з речення слова, пов’язані між собою граматично і за змістом, тобто словосполучення. Уже на початковому стані вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчень в мовленні. На наступному етапі вивчення відмінювання іменників (4 клас), актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмінків. Вивчення відмінювання іменників слід пов’язати виробленням уміння розрізнити відмінки. Вивчений іменник в початковий класах сприяє розвиткові логічного мислення дітей, мови, усвідомлення роду граматичних категорій (роду, числа, відмінка), свідоме вживання різних граматичних форм в усному і пасивному мовленні школярів. Завдання вивчення прикметника в 1 - 4 класах полягають у формуванні граматичного поняття “прикметник” як частини мови, що пов’язана з іменником, у вироблені навичок правопису родових і відмінкових закінчень прикметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному і пасивному мовленні. Підготовка до усвідомлення поняття “прикметник” починається ще в період навчання грамоти. Тут відбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство з питаннями, на які він відповідає. Учням слід показати, що ознаки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може мати кілька ознак кольору, смаку, розміру, призначення. Одночасно з вирішенням цього завдання учитель знайомить дітей із постановою відповідних питань. ) червоний, чашка (яка. ) зелена, плаття (яке.

Другокласники і третьокласники повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою учитель організовує спостереження за двома реченнями чи невеликим текстом, які відрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учні роблять висновок. Точність, яскравість опису забезпечення вживання прикметників. Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідомити, що прикметники мають два числа однину і множину; прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов’язані. З терміном “число” учні вперше зустрічаються в першому класі, однак в другому класі вони вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком “однин - багато”. Така підготовча робота створює грунт для розуміння того, що число прикметника це самостійна, й повністю залежна від іменника категорія. Показати це можна на таблиці відмінкових закінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінкових закінчень прикметників жіночого роду.

Робота з таблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змінюються прикметники за відмінками і поставити відмінкові питання прикметника. Учні помітять, що відмінкові закінчення іменника із зв’язаним з ним прикметником різні, визначити відмінок прикметника можна за відмінком іменника, відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який. Виконання різних тренувальних вправ на визначення відмінків прикметників і правильне вживання їх відмінкових форм у словосполученні й реченні слід поєднувати із систематичною роботою над розвитком усного і писемного мовлення молодих школярів. Отже, вся система робить з граматичним категоріями прикметника націлена на усвідомлення учнями особливостей цієї частини мови порівняно з іменником і на розвиток умінь користується прикметники в різних мовних ситуаціях. Вивчення дієслова як частини мови, її форми і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподіляється за класами. Підготовча робота до сприйняття учнями поняття “число дієслів” починається ще в період навчання грамоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робити а в іншому - що робить. Формуючи поняття роду дієслів, досягається розуміння учнями того, що. Форми мають тільки дієслова минулого часу однини; рід дієслів залежить від роду пов’язаних з ними іменників (займенників). Після того як учні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвести до розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни. Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може.

Програмою 1 - 4 класів передбачено ознайомлення дітей з загальними поняттями про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичною роллю. Починається формування поняття про займенник із ознайомлення учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови. Вказує на предмет, не називаючи його. Вводяться терміни “перша, друга, третя особи”. Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займенники я, ти, він, вона, воно, співвідносяться з одниною іменників, а займенники ми, ви, вони, співвідносяться з множиною іменників; займенники він співвідносяться з іменниками чоловічого роду, вона – жіночого, воно – середнього, інші особові займенники форми роду не мають. З цією метою корисно запропонувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками. Наступна робота по формуванню граматичного поняття “займенник” спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками. Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою – це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками. Методичні матеріали знайомлять з прислівником як з частиною мови тільки в 4 класі. Учні дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими і протилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних прислівників. Формування граматичного поняття “прислівник” починається з виявленням в цій частині мови трьох ознак. Питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв’язок з дієсловами. Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників. Молодші школярі знайомляться з числівником як частиною мови в 4 класі. Вони дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати числівники в тексті, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних числівників. числівники бувають кількісні і порядкові (кількісні означають кількість предметів і відповідають на питання скільки. (п’ять), а порядкові означають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання який. (п’ятий)); як самостійна частина мови прийменник вивчається в 2 класі. Однак ще в букварний період навчання грамоти діти практично знайомляться з цією частиною мови під час читання вміщених у букварі текстів і запису речень. У 3 і 4 класах учні знову повертаються до вивчення прийменників з метою зіставлення їх із префіксами, на основі чого закріплюються навички роздільного написання прийменників і злитого – префіксів. Крім того, вивчаючи відмінювання іменників, діти дізнаються, з якими прийменниками вживаються окремі відмінки. Головне завдання вчителя під час опрацювання прийменника полягає. Уміння виділити прийменники з мовного потоку учитель прищеплює ще в період навчання грамоти, коли учні ділять речення на слова або читають речення, до складу яких входять прийменники. На цьому етапі ознайомлення дітей з прийменниками учитель ще не показує їх ролі у реченні. У 2 класі цьому завданню підпорядковуються вся робота над засвоєнням прийменника. Тут слід підвести дітей до усвідомлення того, що. Крім того, удосконалюються вміння учнів писати прийменники окремо від інших слів. Термін “прийменник” учитель вводить після того, як діти усвідомлять функцію цієї частини мови. Найважливішим у початкових класах є те, щоб учні здобули практичні знання, усвідомили функціональну роль кожної частини мови та їх найважливіших граматичних категорій у мовленні. На вивчення частин мови вчитель повинен звертати особливу увагу, адже в ході опрацювання цих тем в учнів закріплюються та вдосконалюються вміння граматично правильно будувати словосполучення і речення, вводити їх у зв’язні висловлювання, продовжують формуватися орфоепічні уміння і навички. Надзвичайно важливим є підбір цікавих вправ, мовних ігор, загадок, ребусів на уроках вивчення частин мови. Вчитель повинен завжди пам’ятати про це, адже цікаві вправи та ігри з словами полегшують розуміння нового матеріалу, його закріплення, сприяють розвитку в дітей вміння аналізувати, синтезувати, класифікувати, порівнювати, робити нові висновки, вони активізують, поширюють словниковий запас в дітей, прищеплюють інтерес і любов до мови. Викладаючи рідну мову, вчителі повинні дбати не так про засвоєння граматичних правил, як про те, щоб дитина правильно, не перекручено відчула і сприйняла її „внутрішні закони”. Щоб реалізувати можливості, які дає рідна мова для правильного формування підсвідомості дитини, потрібно насамперед, щоб мовний матеріал розглядався системно, у строгій логічній послідовності, у його логічних зв’язках. Авторами програм української мови визначено такі навчальні завдання курсу.

Дати учням певні знання про українську мову (її лексичний склад та граматичну систему) як основу для формування мовних і мовленнєвих умінь та навичок; навчити школярів користуватися всіма багатствами мовних засобів (сприяти постійному збагаченню словникового запасу, розвитку та вдосконаленню граматичної будови мовлення); забезпечити засвоєння учнями орфоепічних і граматичних норм української літературної мови; сформувати в школярів уміння й навички комунікативне виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань з дотриманням українського мовленнєвого етикету; виробити в учнів міцні орфографічні та пунктуаційні навички. Щоб учні по - справжньому почали вчитися, а не просто відсиджували урок, їх треба зацікавити – зазначити, що вони не знають того, без чого далі не зможуть. Крім того, діти мають зрозуміти, що на кожному уроці вони навчаються нового, бо урок, на якому лише повторюють матеріал, а не засвоюють нові знання, – згаяний час. Важливо, щоб учні ставили перед собою мету.

Я прийшов чогось навчитись, а наприкінці уроку знали відповідь на запитання. Гра, як відомо, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. “зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності. З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні”. Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. Психолого - педагогічні основи викладання мови. Учитель показує предметні малюнки із зображенням людей, тварин, речей, рослин і т. У відповідь учні, сигналізують картками “хто. ” клас поділяться на дві команди. Перша команда придумує іменники, які містять один склад із трьох звуків, один з них – м’який приголосний, відповідають на питання що. Друга команда добирає такі ж за звуко - складною будовою іменники, але відповідати вони мають на питання хто. – ліс, йод, лід, ніс, рік, дім. – дід, віл, кіт, рись). На магнітофонній стрічці записані іменники. (україна, кобра, українка, хліб, базіка, кобзар, байкар, спів, хлібороб, будівельник, співачка, будова, аптека, шахта, аптекар). Учні одночасно починають і пишуть протягом умовного часу (5 - 10 хв) слова, що відповідають на питання що. (назви предметів у класній кімнаті або назви меблів чи одягу). Скільки слів запише учень - стільки дістає очок. Віднімається по два очка за допущені помилки. Учитель пропонує на певну букву зібрати і записати іменники, що відповідають на питання що. Наприклад, на букву р (рука, редиска, річка, реп’ях, рівень, рослина). Як називаються слова, що означають назви предметів і відповідають на питання хто. Записати подані іменники у дві колонки. У першу – назви рослин, у другу – тварин. На картках написано по декілька слів, що означають назви предметів. Учитель розкриває зміст певного слова, а учні повинні знайти його на картках і закрити. Скляний ящик з водою для риб. Жуйна тварина з одним чи двома горбами. Колекція засушених рослин. Приміщення, де відбуваються вистави. Купа дров або хмизу, які горять. Прилад для визначання сторін світу.

Лісовий чагарник, на кущах якого ростуть горішки. Підземна міська залізниця. Виграє той, хто найменше помилиться. Для гри можна використовувати такі іменники. Учитель, учні, фабрика, завод, пшениця, медаль, черешні, неділя, вишенька, герої, олівець, море, книга, яблуко, сонце, вікна. Як називається слова, що відповідають на питання хто. і означають назви предметів. Запишіть у дві колонки іменники, що є назвами птахів і звірів, за зразком. Учні поділяються на дві команди. Перша команда добирає і записує іменники, які вживаються тільки в однині, друга – тільки в множині (в однині – молодь, лічба, читання, ходьба, доброта, сміливість, хоробрість, радість, любов; в множині – ножиці, граблі, ворота, дрова, макарони, гроші, канікули, іменники, жнива, харчі). Перемагає команда, яка дібрала більше відповідних іменників. На магнітофонну плівку записані іменники різних родів. Учні у відповідь сигналізують картками “чол. Учні поділяються на три групи. Чоловічий, жіночий та середній. Учитель проказує іменники. Кожна група, плескає у долоні, якщо названий іменник відповідає її роду.

Родовий, знахідний, місцевий або називний, давальний, орудний відмінки. Вчитель визначає іменники і проказує їх у реченнях. Кожна група плескає у долоні, якщо названий іменник відповідає її відмінку.

В учнів є картки з першими буквами назви відмінків. Добре, якщо ці картки різнокольорові. Вчитель називає різні відмінки закінчення іменників. Учні картками показують відмінок і називають відповідний іменник. Учитель називає іменник у називному відмінку і викликає учня, який повинен сказати іменник у родовому відмінку тієї ж відміни. Другий викликаний учень називає іменник цієї ж відміни у давальному відмінку і т. Виграє той, хто матиме найменше помилок. Вчитель називає слово, яке відповідає на питання хто. Гравці записують і добирають до нього та записують слова, які є назвами ознак, відповідають на питання який. Дуб старий, високий, гіллястий, товстий, зелений… скільки слів запише гравець – стільки дістає очок. Знімається по два очка за не правильну відповідь. Дається завдання дібрати якнайбільше прикметників, які відповідають на питання який. і в корені слова мають ненаголошений голосний (е) чи (и), який перевіряється наголосом. Перший варіант добирається слова з ненаголошеними (е), а другий з ненаголошеними (и). (медовий, веселий, весняний, зелений, високий, широкий, глибокий). Ви знаєте, як тиша пестить у місячні веселі ночі. Ви знаєте, як сплять старі гаї. Як упав же він з коня та й на білий сніг. На призьбі дід старий - як сон. Мій травень золотий, зелений травню. Мій травню голосний – на всі дороги. Учитель включає магнітофонний запис зі словосполученнями іменника з прикметником. У відповідь сигналізує той ряд, який має відповідні картонки. Учитель через визначений час перевіряє виконання. За кожен правильно утворений прикметник зараховується по одному очку.

За допущену помилку знімається два очка. Дуб (дубовий, дубова, дубове); холод (холодний, холодна, холодне); сонце (сонячний, сонячна, сонячне); мороз (морозний, морозна, морозне); розум (розумний, розумна, розумне); вітер (вітряний, вітряна, вітряне); щастя (щасливий, щаслива, щасливе); дощ (дощовий, дощова, дощове); літо (літній, літня, літнє); сніг (сніговий, снігова снігове). Учитель називає іменники з прикметниками. Учні картками показують, якого роду іменник і прикметник. На картках написано початкові букви назви роду (“ч”, “ж”, “с”). Для гри можна використовувати такі словосполучення. Синє небо, фарфорова ваза, осінній ранок, залізна труба, старий чоловік, ніжна пісня, кремезне дерево, сталеве серце, злі обличчя, квадратний стіл, свіжа зелень. На магнітофонну стрічку записані словосполучення іменників з прикметниками в однині і множині. Включаються запис, у відповідь учні сигналізують картками з написами “однина” і “множина”. На дошці написано 10 прикметників з іменниками в однині. Треба написати в множині лише прикметники та іменники чоловічого роду.

Учитель називає слово, яке відповідає на питання хто учні запитують його, а потім самостійно добирають і записують слова, які відповідають на питання що робити. Краще не обіцяти, як слова не здержиш. Книжка вчить як на світі жити. Правда й з дна моря виринає, а неправда потопає. Хто з правдою зріднився, той грому не боїться. Теперішній, минулий, майбутній час. Учитель проказує речення чи пише їх на дошці. Коли у реченні, наприклад, є дієслова минулого часу, то учні з групи минулого часу піднімають руки, а решта учнів каже.

Коли у речення є дієслова двох часів, то руки піднімають обидві групи. Вчитель проказує речення, в яких є дієслова. Учні, почувши дієслова, на пальцях чи цифрами, написаними на картках, показують якої вони особи. Виграє той, хто жодного разу не помилиться. Для гри можна використовувати такі речення. Спіють груші по садах, відлітать зібрався птах. Бачить – не бачить, чути – не чує, мовчки говорить, добре мудрує. Ми дружимо з книжкою. Вранці взимку пташка тремтіла, а до неї друга ж прилетіла. Не співаю я бо поточків і земної травиці ожидаю. Учитель пише на дошці дієслова в неозначеній формі. Учні повинні списати їх, визначити дієвідміну кожного дієслова і дібрати до кожного антонім. Виграє той, хто першим виконає правильно завдання. Для гри можна використати такі речення. Приколю свою картинку над столом у мами я. Ми для тебе із татом подарунок шукаєм весь день. Ти ж бо гідна дарунку такого, що лиш в казці бува золотим. Ми сміливі, ми правдиві. Пішов йому десятий рік, він працювати добре звик. Якщо в мене є цукерка, пів цукерки другу дам. На дошці написано речення з пропущеними в них займенниками. Учні списують ці речення, вставляючи займенник. Виграє той, хто першим виконає завдання. … люблю свою україну.

… любить читати книжки. … завжди говоримо правду.

… змагаються за честь своєї школи. Учитель пропонує написати три займенники, щоб у кожного з них було по два е, наприклад. Виграє той, хто першим правильно виконає завдання. Назвіть займенник і особи однини, який вказує на особу, яка сама про себе говорить. Назвіть займенник ііі особи однини чоловічого роду, який вказує на особу або предмет, про яких розповідають. Назвіть займенник іі особи множини, який вказує на осіб, до яких ми звертаємося. Назвіть займенник, який вказує на особу, до якої ми звертаємося. Учитель проказує речення. Учні, почувши прислівник, плескають у долоні. Сьогодні чудова погода. Тихо, тихо дунай воду несе.

Вдома вчи уроки пильно, ранком вчасно йди до школи, точним будь і акуратним, не затримуйся ніколи. і удень і вночі він кував дивовижні ключі. Учитель пропонує написати п’ять прислівників, що відповідають на питання як. і п’ять прислівників, що відповідають на питання коли. Учитель пише на дошці десять прислівників. Учні списують їх і до кожного дописують протилежні за значенням (антоніми), наприклад. Назад - вперед, вночі - вдень, тихо - голосно, мало - багато, сьогодні - завтра. Учні одержують картки, на кожній з яких написано три речення з пропущеним прислівником. Ці прислівники написані на окремих картках, які тримає вчитель і записує з ним речення. На картках можуть бути такі речення. Посідали діти на траві (навколо) вогнища. (зненацька) прилетів вологий вітер. Пострибав горобець (навпростець). (невдовзі) в стелі підземелля одчинився люк. (нишком) вибрався він з - під листя. (багато) шкідливих комах винищують шпаки. Пив тигр (повільно), певний у своїй силі й могутності. Назбирали ми їх (чимало). Я (швиденько) опустився снопові на спину.

Усі одержують картки, на яких написано слова, а також набір прийменників. До кожного слова, треба добрати та поставити відповідні прийменники. Кожний член групи по черзі виходить до дошки, записує по одному словниковому слову і підкреслює орфограму в ньому.

Записи можна робити не тільки на дошці, а й на аркуші паперу.

Тоді учень, який записав слово, передає папір однокласникові. За допомогою лічилочки вибирають учня, який буде починати гру.

Класти на парту на свій розсуд картку з написаною на ній буквою. Другий учень додає ще одну картку так, щоб вийшло слово. Настає черга першого учня. Він може прикладати свою картку з лівої, правої сторін або взагалі вставляти картку між картками, що вже лежать на парті. Таким чином, гравці по черзі додають одну картку, намагаючись скласти словникове слово. Виграє школяр, який першим побудує слово. Якщо гра проводиться декілька разів, бали (які нараховуються за кількістю карток у побудованому словниковому слові) записують на окремому папері. Гра має на меті розвиток орфографічної пильності дітей. Учитель готує декілька наборів карток, які складає у конверти. На картках написані словникові слова. Деякі слова навмисно написані неправильно. Діти працюють у малих групах. Серед запропонованих учителем карток, школярі вибирають тільки ті, на яких словникові слова записані правильно. Один із членів групи називає слова, які вибрано, та пояснює контрольні моменти в них. Допомагає не тільки розвинути у дітей увагу, орфографічну зіркість, а й привчає працювати з орфографічним словником. Учитель готує набори карток у конвертах. Колектив учнів класу об єднують у малі групи по чотири школяра у кожній. Діти намагаються відгадати слова за приголосними, або за голосними, перевіряють правильність їхнього написання за орфографічним словником і записують слова у зошити. Один школяр пригадує словникові слова і записує їх у стовпчик, використовуючи зайві літери. Другий - закреслює олівцем літери, які він вважає зайвими, та перевіряє правильність записаних слів за орфографічним словником. Ось варіанти таких слів. «зараз ви всі - чарівники. Розвиває у молодших школярів логічне мислення. Вчитель вивішує на магнітну дошку малюнки предметів зворотною стороною до дітей. Педагог читає ці ознаки. Учні намагаються назвати предмет. Якщо вчитель відкриває малюнок, то діти із завданням впоралися. Школярі складають речення зі словом, яке позначає названий предмет, у зошитах. Один з учнів коментує правопис словникового слова. Організація навчальної діяльності молодших школярів. Специфічні ознаки та види ігрового процесу.

Активація творчих здібностей, логічного мислення та кмітливості учнів початкових класів. Нажав на кнопку скачать архив, вы скачаете нужный вам файл совершенно быстро. Перед скачиванием данного файла вспомните о тех хороших рефератах, контрольных, курсовых, дипломных работах, статьях и других документах, которые лежат невостребованными в вашем компьютере.

Это ваш труд, он должен участвовать в развитии общества и приносить пользу людям. Найдите эти работы и отправьте в базу знаний. Мы и все студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будем вам очень благодарны. Поняття природи творчості. Вікові особливості прояву творчих здібностей. Методи психодіагностування рівня сформованості творчих здібностей у молодших школярів. Аналіз показників швидкості. Сутність, форми та особливості логічного мислення молодших школярів. Умови розвитку логічного мислення учнів за допомогою системи розвиваючих завдань. Діагностика рівня розвитку логічного мислення за методиками виключення понять та визначення понять. Загальна характеристика рухливих ігор та їх значення у розвитку дитини. Психологічні та педагогічні особливості дітей молодшого шкільного віку.

Дослідження та аналіз ефективності впливу рухливих ігор на координаційні здібності школярів молодших класів. Лінгвістичні особливості тексту, структура й зміст творчих здібностей учнів, процес їх розвитку як психолого - педагогічна проблема. Методика роботи з текстом та розвиток творчих здібностей молодших школярів. Види та приклади вправ для роботи над текстом.