лінія німецько австро угорського східного фронту напередодні наступу 18 лютого

лінія німецько австро угорського східного фронту напередодні наступу 18 лютого

Брестський мирний договір. Визначення історичного значення для україни. У бресті (бересті, брест - литовську); перший мирний договір у першій світовій війні 1914 - 18. ініціатива у мирних переговорах з німеччиною та її союзниками належала радянській росії. Раднарком рсфрр звернувся з відповідною пропозицією до берліна, 15. Обидві сторони уклали перемир я, після чого в штабі німецьких військ у брест - литовську почалися мирні переговори. Лінія фронту проходила по території унр і українська центральна рада мусила визначити своє ставлення до них. Лідери уцр розуміли, що країни четверного союзу програють війну.

Приєднання до сепаратних переговорів перетворювало майбутніх переможців на ворогів будованої ними держави. Проте вибору у них не було. На нараді керівників провідних партій - есерів і соціал - демократів - було визначено делегацію унр у складі прем єр - міністра в. Голубовича (голова), м. Делегація прибула у брест - литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Нарком закордонних справ росії л. Троцький змушений був заявити, що російська делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації унр у переговорах як самостійної. Чернін заявив про визнання делегації унр повноправним учасником переговорів. Формальне визнання унр як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору.

Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня 1918 р. Російська сторона повинна була визначити, як поставитися до тяжких умов миру, включаючи великі територіальні втрати, які висунули союзники. Крім того, затягуючи переговори, раднарком бажав виграти час, щоб завершити захоплення більшої частини території україни, включаючи її столицю київ, що давало можливість замінити делегацію уцр делегацією проголошеної наприкінці грудня 1917 р. Радянської україни (див. Перший (харківський) з їзд рад 1917 р. Після відновлення переговорів 1 лютого 1918 р. Троцький заявив, що в складі російської делегації перебувають представники українського радянського уряду ю. Він повідомив, що більша частина україни контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками уцр, не можна розглядати як мир з унр. У відповідь виконувач обов язків голови делегації унр о. Севрюк ознайомив присутніх із текстом iv універсалу уцр (див. Універсали уцр) і зажадав формального визнання унр цілком самостійною, ні від кого не залежною державою. Чернін від імені четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати унр суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. На відміну від укладеного пізніше (3 березня 1918 р. ) мирного договору з росією, договір між україною і четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для унр. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов язувалися відновити взаємні економічні відносини. Зобов язання унр були цілком конкретні. За першу половину 1918 р. Пудів хліба, 2 750 тис. Пудів м яса (живою вагою), іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину.

За умовами договору, укладеного з росією 3 березня 1918 р раднарком зобов язувався визнати законність уряду уцр на території україни і укладений ним договір із країнами четверного союзу, росія повинна була негайно вивести свої війська з унр, припинити будь - яку агітацію і пропаганду проти уряду, громад та установ унр, укласти з нею мирний договір. Договір від 9 лютого 1918 р. Врятував україну від поглинення радянською росією. Брестський договір був великим успіхом молодої української дипломатії. Він поклав початок міжнародно - правовому визнанню україни як незалежної держави. Брестських договір визначив долю радянської влади в україні. На території україни ці війська наступали як союзні центральній раді. Молоде життя, 1954 - 1989. Касьянов г даниленко в. Сталінізм і українська інтелігенція (20–30 - ті рр. Політика польської держави в східній галичині (1918 - 1926 рр. – київ, вища школа, 2003. Україна 20–50 - х років. Сторінки неписаної історії. Розпуск центральної ради. В умовах більшовицького наступу життєво важливим для унр було укладення миру з центральними державами. Це вимагало негайного проголошення незалежності. Тому 22 січня 1918 р. Центральна рада ухвалила четвертий універсал, яким проголосила. Віднині українська народна республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу.

Було також підтверджено декларовані раніше права і свободи особи, перейменовано генеральний секретаріат у раду народних міністрів, передбачено замінити постійну армію народною міліцією, встановлено державну монополію на низку товарів, внутрішню й зовнішню торгівлю, запроваджено контроль над банками, ухвалено рішення про проведення виборів місцевих народних рад, призначено на 2 лютого 1918 р. Скликання українських установчих зборів. Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народові без викупу.

Через тиждень після проголошення четвертого універсалу уряд, який очолював в. Винниченко, склав повноваження. Новим головою ради міністрів унр став український соціаліст - революціонер (есер) в. Січня центральна рада прийняла закони про соціалізацію землі та про 8 - годинний робочий день. Згодом мала рада ухвалила закони про державний герб — тризуб, про громадянство, про новий адміністративний поділ україни (на землі), про грошову систему (грошовою одиницею унр стала гривня). Незважаючи на винятково складну ситуацію. Центральна рада наполегливо розвивала зовнішньополітичну діяльність. До бреста прибула українська делегація на чолі з о. Виявивши тактовність і дипломатичний хист, вона відстояла інтереси унр, підтверджені четвертим універсалом. У ніч з 8 на 9 лютого молоді українські дипломати підписали мирний договір з центральними державами, які розраховували на великі природні багатства україни. Згідно з брестським миром, усі держави четверного союзу визнали незалежність і самостійність україни, яка стала повноцінним суб єктом міжнародного права. Кордон з польщею дещо згодом мала визначити спеціальна змішана комісія. Значну кількість хліборобських і промислових лишок. інші пункти договору встановлювали дипломатичні відносини між молодою унр і державами центрального блоку, регулювали обмін військовополоненими, повернення інтернованих цивільних осіб. Сторони взаємно відмовлялися від сплати контрибуцій. Остання зобов язувалася поділити галичину на польську й українську частини і об єднати українську галичину з буковиною в один коронний край. Підписання брестського миру застало уряд унр на волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Це надало допомозі характер окупації. Українські війська спільно із союзниками розчистили від більшовиків шлях з житомира на бердичів і 2 березня 1918 р. До столиці повернулися центральна рада й уряд. Через кілька тижнів в україні не залишилося жодного червоноармійця. Незважаючи ні заклики влади до спокою, широкі верстви українства з недовірою зустріли нових окупантів. Центральна рада ліквідувала всі заходи і розпорядження радянської влади, зокрема відновила право власності на фабрики, заводи, транспорт, банки. Цим були задоволені як українські підприємці, такі німецька адміністрація. Але їх не влаштовувало те, що українська влада залишила в силі закон про соціалізацію землі, згідно з яким селяни вже навесні мали починати ділити землю поміщиків. Проти центральної ради був міський пролетаріат, який підтримував більшовиків. Сільська біднота, бачачи, що її землі обсів німецький окупант, також була незадоволена. Заможне селянство неприхильне ставлення до центральної ради мотивувало законом про соціалізацію землі. Поміщики, інші великі землевласники, яким українська влада перешкоджала в експлуатації незаможних верств, теж не підтримували центральну раду.

Не в усьому розуміли м. Гру шевського навіть українські демократи. Віддати владу чужинцям означало загубити національні здобутки. В цьому була трагедія центральної ради. Німецька військова адміністрація дедалі більше втручалася у внутрішні справи україни. Це призвело до гострих конфліктів між нею і центральною радою. Так, 28 квітня 1918 р. До будинку педагогічного музею, де остання засідала, увірвалися німецькі солдати й арештували двох міністрів. Наступного дня рада зібралася на останнє, як з ясувалося, засідання, на якому ухвалила конституцію унр. Після цього центральну раду, яка не зробила навіть спроби опору, розігнали німецькі війська. Повалення центральної ради населення україни в цілому сприйняло байдуже.

Адже, на загальну думку, рада соціалістичними експериментами довела країну до хаосу та беззаконня, її необхідно було замінити сильним, дієздатним державним органом. Цього бажало і командування німецьких окупаційних військ, яке не бачило в центральній раді здатності виконати договірні зобов язання, передбачені брестським миром. Падіння центральної ради аж ніяк не означало, що її робота протягом 13, 5 місяців була марною. Головна заслуга ради в тому, що вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу і національну культуру.

Сформувати в учнів уявлення про світ напередодні першої світової війни; створити умови для розуміння учнями причин створення військово - політичних блоків; проаналізувати роль процесів мілітаризації на життя держав; навчити учнів визначати особливості шовіністичної пропаганди; розглянути процес гонки озброєнь; охарактеризувати витоки та природу міжнародних криз і конфліктів на початку xx ст навчити учнів порівнювати економічне та політичне становище держав напередодні першої світової війни та висловлювати свою думку щодо ролі пропаганди в житті суспільства напередодні війни. Основні дати та події. — убивство ерцгерцога франца фердинанда, 1 серпня 1914 р. — початок першої світової війни, вересень 1914 р. — битва на марні, серпень—вересень 1914 р. — битва під танненбергом, галицька битва, грудень 1914 р. — сарикамишська битва, лютий 1915 р. — використання німеччиною під іпром отруйних газів, травень—червень 1915 р. — вступ у війну італії на боці антанти, жовтень 1915 р. — вступ у війну болгарії. Пуанкаре, 12) франц иосиф, 13) німеччина, 14) росія, 15) велика британія, 16) італія, 17) рим. Причини, привід та початок першої світової війни. Стратегічні плани супротивників. Основні та другорядні театри воєнних дій. Воєнні кампанії та основні битви 1914—1915 рр. Використовуючи матеріал підручника, визначити причини, які підштовхнули країни кожного блоку до війни. Перша група — антанта, друга — троїстий союз. Антанта — російська імперія. Намагалася приєднати галичину та східну пруссію. Прагнула узяти реванш за поразку у франко - прусській війні 1870 р мала намір повернути ельзас і лотарингію, відокремлені від франції в 1871 р зазнавала збитків на своїх традиційних ринках збуту в конкуренції з німецькими товарами. Не могла пробачити німеччині підтримку бурів в англо - бурській війні 1899—1902 рр. Прагнула до військового, економічного і політичного лідерства на континенті; претендувала на рівні права в колоніальних володіннях великої британії, франції, бельгії, нідерландів і португалії; виявляла особливу активність в отриманні ринків; кваліфікувала антанту як угоду, що мала на меті підірвати могутність німеччини. Вирішення внутрішніх проблем; прагнула утримати захоплені нею в 1908 році боснію і герцеговину.

Протидіяла росії, що взяла на себе роль захисника всіх слов’ян на балканах, і сербії, яка претендувала на роль об’єднувального центру південних слов’ян імперії; прагнула захоплення частини балканських територій (сербії та інших). Встановлення контролю над східним узбережжям адріатичного моря (далмація, албанія тощо); приєднання тіроля; повернення савої та ніци, що входили до франції; загарбання туніса та східної африки (сомалі, ефіопія, кенія). Протистояння між троїстим союзом і антантою загострилися до краю. Цей день у сербів був днем національного трауру — вшанування загиблих на косовому полі. Патріотичні кола сербії розцінили приїзд ерцгерцога до сараєво як виклик. Геноцид — повне або часткове знищення окремих груп населення за расовими, національними чи релігійними ознаками, що вважається одним із найтяжчих злочинів проти людства. Блокада — військова, політична або економічна ізоляція чи оточення держави або її частини, групи держав, їхніх збройних сил, насильницьке порушення їхніх зовнішніх зв’язків із метою примусити виконати вимоги організаторів блокади. Використовуючи матеріал підручника, скласти перебіг подій першої світової війни. Один учень із пари готує матеріал про події початку війни та бойові дії 1914 р а другий — 1915 р. Після закінчення роботи учні доповідають один одному, заповнюючи хронологічну таблицю (див. Покажіть одну з країн антанти. Покажіть лінію західного фронту.

Покажіть місце першого використання отруйних газів. Сербська армія після двомісячних боїв відступила до албанії. Окупація сербії центральними державами. Розгортання протистояння між двома коаліціями європейських держав напередодні першої світової війни, протиріччя між антантою та троїстим союзом. Особливості проведення військових кампаній в процесі протікання війни, бойові операції у воєнний період. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Напередодні війни найбільш гострі протиріччя існували між великобританією і німеччиною, інтереси яких стикалися в багатьох районах земної кулі, особливо в африці, азії, на ближньому сході. їх суперництво перетворювалося в запеклу боротьбу за панування на світовому ринку, за захоплення чужих територій. 1 серпня німеччина оголосила війну росії, 3 серпня - франції і бельгії, 4 серпня великобританія оголосила війну німеччині. Ворогуючі сторони почали війну, маючи багатомільйонні армії. Військові дії охопили територію європи, азії і африки, велися на всіх океанах і багатьох морях. Головними сухопутними фронтами в європі, на яких вирішувався вихід війни, були західний (французький) і східний (російський). По характеру задач, що вирішуються і досягнутим військово - політичним результатам події першої світової війни можна розділити на п ять кампаній, кожна з яких включала в себе декілька операцій, проведених на різних театрах військових дій. Бойові дії на західному фронті почалися в серпні вторгненням німецьких військ в люксембург і бельгію. 20 серпня вони зайняли брюссель, отримавши можливість безперешкодно просуватися до кордонів франції. У жовтні і листопаді кровопролитні битви у фландрії виснажили і зрівноважили сили сторін. Від швейцарського кордону до північного моря простяглася лінія суцільного фронту.

Маневрені дії на заході змінилися позиційною боротьбою. Розрахунок німеччини на швидкий розгром франції провалився. Багато в чому цьому сприяли наступальні дії російських військ в східній пруссиї (східно - пруська операція, 4(17). ) наступ 1 - й і 2 - й армій російського північно - західного фронту з метою захоплення східної прусії спочатку мало деякий успіх, що примусив німецьке командування зняти частину сил із заходу, що допомогло франції отримати перемогу в марнській операції. Однак незадовільне керівництво командуючого фронтом я. Жилінського і злочинна бездіяльність командуючого 1 - й армією генерала п. Ренненкампфа призвели до поразки російських військ і їх відходу з східної. Прусії), в галиччині (галіцийска операція, 5(18). Утворилися нові фронти в закавказзі, месопотамії, сірії і дарданелах. У результаті кампанії 1914 жодна з сторін не добилася своїх цілей, розрахунки на швидкий розгром противника провалилися, на західному фронті війна набула позиційного, окопного характеру.

Найважливішим підсумком кампанії з явилася невдача німецьких планів. Німецьке командування виявилося перед необхідністю продовжувати війну на два фронти. Основний тягар боротьби у 1915 винесла росія, забезпечивши франції і великобританії передих для мобілізації економіки на військові потреби. Верденська операція (21 лютого - 18 грудня 1916), бойові дії між німецькими і французькими військами в районі вердену.

У основу операцій німецьких армій на 1916 був встановлений план, по якому головні зусилля намічалося направити проти франції. Втрата вердена порушила б всю систему французької оборони і відкрила б шлях до парижу.

Бойові дії в районі вердена почалися 21 лютого. Німецьке командування розраховувало взяти укріплений район прискореною атакою. Для цього на вузькій дільниці фронту було розвернено шість з половиною німецьких дивізій проти двох французьких, що створювало перевагу в піхоті в три, а в артилерії - майже в чотири рази. За перші п ять днів наступу німецькі війська просунулися на 5 - 6 км, оволоділи декількома позиціями, але повністю прорвати оборону французьких військ не змогли. Обидві сторони несли величезні втрати. Французьке командування за допомогою автотранспорту швидко перекинуло резерви з інших дільниць під верден. Солдат і понад 25 тис. Тонн військових вантажів. До кінця березня співвідношення сил змінилося на користь французи. Стало очевидно, що німецький план раптового захоплення вердена провалився. На хід верденської операції величезний вплив надали узгоджені дії збройних сил антанти на інших театрах 1 - й світової війни. істотна допомога французьким військам була надана наступом російських армій в березні в районі двінська, біля озера нарочь. У боях за верден наступила перерва, яка була використаний французи для посилення оборони. У серпні ініціатива під верденом перейшла до французи. їх успіху сприяли грандіозні наступальні операції, проведені союзниками влітку 1916. Вдалий наступ російських військ на початку червня на південно - західному фронті під командуванням генерала а. Брусилова, активні дії англо - французьких військ в липні не ріці соме, контрудари французів в серпні змусили німецьке командування перейти під верденом до оборони. У жовтні - грудні французи зробили ряд контратак і відкинули противника на вихідні позиції. До кінця грудня французькі війська вийшли на рубіж, який займали до початку битви. Верденска операція, що продовжувалася біля 10 місяців, завершилася. Це була сама велика операція 1 - й світової війни. Втрати з обох сторін склали біля 1 млн. Незважаючи на величезні зусилля, німецькі війська прорвати оборону не змогли. Цьому сприяв наступ російських армій на південно - західному фронті в галиччині - брусиловський прорив. Безуспішними виявилися наступальні дії і англо - французьких військ на ріці сома. Хоч союзники застосували в операції новий засіб боротьби - танки, вони так і не змогли прорвати оборону противника, втративши біля 800 тис. 27 серпня на стороні антанти у війну вступила румунія, однак до кінця кампанії румунська армія була розбита. На близькосхідному театрі важливе значення мали перемоги російських військ кавказького фронту.

Російські армії просунулися в туреччині на 250 км і оволоділи містами ерзурум, трапезунд і ерзінджан. 31 травня - 1 червня у півострова ютландія в північному морі сталося одна з самих великих морських битв у війні. Англійці втратили в ньому 14 кораблів, біля 7 тис. Чоловік, втрати німців становили 11 кораблів і більше за 3 тис. Німеччина вимушена була оборонятися на всіх фронтах. Перевага антанти ставала очевидною. У ході узгоджених дій союзницьких військ на заході і на сході був встановлений початок перелому в ході війни. До 1917 війна в значній мірі ослабила економіку протиборствуючих держав. Німецька коаліція не могла вже вести великі наступальні операції і перейшла до стратегічної оборони. Головні зусилля німеччина зосередила на веденні підводної війни. Плани антанти будувалися на використанні її переваги в силах і коштах. Ця перевага стала більш вагомим після вступу 6 квітня 1917 у війну сша на стороні антанти. Однак наступ англо - французьких військ, зроблене в квітні між реймсом і суасоном, провалилося. Не змінили загальної обстановки на західному фронті і окремі операції, проведені союзниками у месині, на іпрі, під верденом, у камбрі. Закінчилося невдачею і наступ російських армій влітку 1917. Загальна чисельність втрат на східному фронті в ході цієї операції перевищила 150 тис. 3 вересня в ході ріжської оборонної операції російські війська залишили ригу.

Німецький флот намагався захопити острови моонзундського архіпелаг і прорватися в фінський зал до петрограду.

Перша світова війна послужила своєрідним каталізатором революційних процесів в росії, що призвели до жовтневої революції 1917. Події в росії, а також неузгодженість дій союзників зірвали стратегічний план антанти. Німеччині вдалося відбити удари противників на суші. Однак оголошена нею 1 лютого необмежена підводна війна не дала бажаного результату.

Після жовтневої революції росія фактично вийшла з війни. Німеччина анексувала польщу, прибалтику, частини білорусії і закавказзя, отримувала контрибуцію в 6 млрд. Радянська росія пішла на укладення брестського миру, щоб зберегти радянську владу.

Договір анульований радянським урядом 13. 1918 після революції в німеччині. До початку 1918 військово - політична обстановка серйозно змінилася. Німецьке командування в березні зробило наступ на західному фронті. Весною і літом німецькі війська провели декілька наступальних операцій в пікардії, у фландрії, на ріках ена і марна, але через відсутність резервів припинили їх. Стратегічна ініціатива остаточно перейшла в руки антанти. У серпні - вересні армії союзників, використовуючи свою перевагу в живій силі і техніці (в березні 1918 на західний фронт стали прибувати війська з сша), перейшли в наступ і змусили німецькі війська почати загальний відхід з території франції. На початку жовтня положення німеччини стало безнадійним. Поразки на фронтах, економічна розруха прискорили назрівання революційних подій в німеччині. 9 листопада монархія в німеччині була скинена. 11 листопада німеччина капітулювала. В комп єнському лісі, на станції ретонд (франція) німецька делегація підписала перемир я. Німеччина визнала себе переможеною. Остаточно умови мирних договорів з німеччиною і її союзниками були вироблені на паріжської мирній конференції 1919 - 20, де був підписаний версальський мирний договір. Версальський мирний договір 1919, договір, що завершив 1 - у світову війну.

Підписаний у версалі 28 червня державами - переможницями - сша, британською імперією, францією, італією, японією, бельгією і інш з одного боку, і переможеною німеччиною - з іншою. Умови договору були вироблені на паріжської мирній конференції 1919 - 20. За версальському мирним договором німеччина передавала франції ельзас і лотарінгію (в кордонах 1870), бельгії - округу мальмеді і ейпен, польщі - познань, частині помор я і інш. Данціг (гданьськ) був оголошений вільним містом, м. Мемель (клайпеда) переданий у ведення держав - переможниць (в лютому 1923 приєднаний до литви). Питання про державну приналежність шлезвігу, південну частину вост. Прусії і верхній силезії повинен був бути вирішений плебісцитом (північна частина шлезвігу перейшла в 1920 до данії, частина верхньої силезії в 1922 - до польщі; інш. Спірні території залишилися у німеччини). Невелика дільниця силезкої території відходила до чехословакиї. Споконвічні польські землі - на правому березі одеру, ниж. Сілезія, велика частина верхньої силезії і інш. залишилися у німеччини. Саар переходив на 15 років під управління ліги націй, а потім його доля повинна була вирішитися шляхом плебісциту.

Німеччина зобов язувалася дотримувати незалежність австрії, визнавала незалежність чехословакиї і польщі. Німецька частина лівобережжя рейна і смуга правого берега шириною 50 км підлягали демілітаризації. Колонії німеччини були поділені між головними державами - переможниця. Сухопутна армія німеччини була обмежена 100 тис. Чоловік, встановлені також інш. Обмеження в озброєннях. Німеччина зобов язалася платити репарацій. Невід ємною частиною версальського мирного договору був статут ліги націй. Сша не ратифікували версальський мирний договір і в серпні 1921 уклали з німеччиною особливий договір, майже ідентичний версальському мирному договору, але що не містив статей про лігу наций. Версальський договір офіційно завершив першу світову війну.

Провідні засади зовнішньої політики радянської росії починаючи з жовтня 1917 року.

Радянсько - польська війна і укладення ризького мирного договору.

Першим програмним зовнішньополітичним документом радянської влади став декрет про мир, прийнятий ii всеросійським з їздом рад робітничих і солдатських депутатів 26 жовтня (8 листопада) 1917 року і підписаний в. Такий мир радянським керівництвом розумівся як «негайний мир без анексій (без загарбання чужих земель, без насильницького приєднання чужих народностей) і без контрибуцій (без примусових платежів, які накладались на переможені держави державами - переможницями). Радянський уряд оголосив про скасування таємної дипломатії і оприлюднення всіх таємних договорів. Водночас національна політика була основою міжнародних і зовнішніх відносин під час існування російської імперії, радянської росії, радянського союзу.

Враховуючи історичні тенденції становлення багатонаціонального складу російської держави, роль національного фактора у революційній боротьбі і соціалітстичному будівництві, чимало державних і політичних діячів приділяли цій проблемі особливу увагу.

Розв язання національних проблем стало основою сильної держави і запорукою її процвітання. Розуміючи це, більшовики, захопивши владу, зразу ж поставили національне питання на порядок денний. Встановлювався федеративний принцип облаштування радянської держави як союзу вільних націй. У декларації закріплювались і принципи радянської зовнішньої політики. Політика миру, скасування таємних договорів, повага до національного суверенітету всіх народів. Були схвалені проголошені радою народних комісарів незалежність фінляндії, виведення військ з ірану, оголошення свободи самовизначення вірменії і закон про анулювання позик, укладених царським і буржуазним тимчасовим урядами. Текст декларації був повністю включений у конституцію радянської росії. Німецький генеральний штаб прагнув використати більшовиків як зброю, здатну завдати поразки росії з середини. Тому берлін надавав різнопланову допомогу емігрантським більшовицьким колам, сприяв переїзду групи більшовиків на чолі з леніним з європи транзитом через німецьку територію до росії і поширенню їх діяльності в росії. Німеччина вбачала в більшовиках найбільш надійних партнерів і з готовністю відгукнулась на пропозицію петрогада розпочати мирні переговори. Держави ж антанти після жовтневого перевороту не новий радянський режим. Але вони не відкликали послів з петрограда, зберігаючи канал комунікації з більшовиками, яких антанта намагалась переконати в необхідності продовження війни з німеччиною. Ці спроби виявилися безрезультатними. Декрет про мир налякав союзників, вказавши на готовність нового радянського уряду вступити в мирні переговори зі всіма країнами, а, отже, і з німеччиною. В цій ситуації франція і великобританія розробили план дій на випадок сепаратного виходу росії з війни і встановлення нею дружніх відносин з німеччиною. Оскільки більшовики de facto розглядались як союзники німеччини, заходи антанти були спрямовані і проти них. Вже в листопаді 1917 року антанта сприяла угоді між командуванням румунських збройних сил і представниками російської імператорської армії на південно - західному фронті про недопущення встановлення радянської влади в україні і в бессарабії. Згідно з цією угодою, до французької зони відповідальності були віднесені бессарабія, україна і крим, а до британської - кавказ, кубань і дон. Головне полягало у тому, щоб за жодних обставин не допустити німецькі війська в ці райони. Разом з тим, єдності поглядів у російському питанні між союзниками не було. Незважаючи на антиросійські настрої європейських союзників, президент сша в. Вільсон вважав доцільним направити привітальну телеграму на адресу iv всеросійського надзвичайного з їзду рад, яка була оголошена на його засіданні 14 березня 1918 року.

В цьому посланні підкреслювалось прагнення сша підтримати росію у боротьбі з німеччиною, але одночасно і пояснювалась неможливість надати негайну практичну допомогу.

Великі держави все ще розраховували на продовження російського супротиву четверному союзу.

Початок радянсько - німецьких переговорів у брест - литовську перекреслив сподівання союзників, а укладення сепаратного миру між німеччиною і радянською росією 3 березня 1918 року підштовхнув антанту до безпосередніх військових акцій на російській території. Російські більшовики одразу почали реалізацію статей декрету про мир. 19 листопада 1917 року вони наказали головнокомандувачу російської армії генералу духоніну негайно запропонувати перемир я всім учасникам війни. Аналогічну ноту було вручено 22 листопада 1917 року всім послам держав антанти в росії. Духонін не виконав наказ і був вбитий 1 грудня революційними матросами під час захоплення ними ставки верховного головнокомандувача у могилеві. На його місце було призначено прапорщика криленка. Але західні союзники відмовились від пропозиції більшовиків, хоча, наприклад, англія також вела переговори про сепаратний мир з австрією та туреччиною. Німеччина вважала, що за таких обставини антанта не зможе здолати їх і укладе з нею гідний мир. Переговори з росією давали німеччині шанс вийти з війни з найменшими втратами. Чи погоджується німецьке верховне командування на перемир я. Генерал - квартирмейстер е.

Людендорф назвав наступного дня дату початку переговорів - 2 грудня. Горніст дав сигнал, замахали білими полотнищами і маленька російська делегація перетнула німецьку лінію. Німці зав язали їм очі і повели до дивізійного штабу.

Через добу вони повернулись до петрограда. Переговори розпочнуться через тиждень у штаб - квартирі командувача німецькими військами на східному фронті генерала гофмана у брест - литовську.

Політика радянська війна. Підготовча робота делегацій тривала з перервою з 3 по 15 грудня 1917 року.

Німецьку делегацію очолював генерал м. Гофман, російську - адольф іоффе - член цк рсдп(б). Одна із перших пропозицій а. Укласти перемир я терміном на рік. Німеччина відкинула цю пропозицію. У результаті було підписано перемир я на 28 днів (з 4 грудня 1917 року по 1 січня 1918 року). Безпосередні переговори між росією й німеччиною та її союзниками відкрилися 22 грудня 1917 року і тривали до 3 березня 1918 року.

Безпосередні переговори відбулись у три етапи. і - 22 - 28 грудня 1917 року; ii - 9 січня - 10 лютого 1918 року; iii - 1 - 3 березня 1918 року.

Національним групам, які не мали політичної самостійності до війни, вона гарантувалася шляхом проведення референдуму або приєднатися до іншої держави; на територіях, де проживає декілька національних меншин, надається меншинам культурно - національна самостійність, а при можливості - адміністративна автономія. Держави четверного блоку прийняли правила гри, запропоновані росією. Але заявили, що російські умови можуть бути зреалізовані за умови, якщо їх будуть підтримувати всі воюючі країни. Зрозуміло, антанта не збиралась приставати до умов більшовиків. Кожна із держав делегацій по - своєму, з точки зору своїх інтересів, трактувала формулу миру без анексій і контрибуцій. Німці запропонували свій проект мирного договору, за яким вони відмовлялись виводити війська з окупованих російських територій на тій підставі, що неросійські народи прагнуть до відокремлення від росії. Так, вони відмовилися виводити свої сили з польщі та прибалтики, посилаючись на принцип самовизначення, проголошений більшовиками. Переговори зайшли у безвихідь. Російська делегація запропонувала перервати переговори на 10 днів з тим, щоб ще раз спробувати залучити до переговорів антанту і стіта, а також обговорити німецький проект з радянським керівництвом. 28 грудня 1917 року за ініціативою більшовиків у переговорах було оголошено 10 - денну перерву.

Робота відновилася 9 січня 1918 року і тривала до 10 лютого 1918 року.

Російську делегацію вже очолив нарком закордонних справ л. (царство польське, литва, білорусія, україна, естонія і латвія). Німеччина отримувала контроль над моозундськими островами і ризькою затокою. Фактично німеччина пропонувала росії мир на умовах капітуляції. Переговори знову були перервані. Серед більшовиків йшла запекла боротьба. Ленін виступив за підписання жорстких німецьких умов. Але він не зміг переконати своїх опонентів. Тоді з явилась компромісна пропозиція троцького. Не підписувати анексіоністського миру, але не вести війну і демобілізувати армію. Ліві комуністи, очолювані л. Троцьким, закликали до революційної війни проти німеччини. Зрозуміло, що пропозиція троцького здивувала навіть німців. Поки в росії тривала боротьба між різними групами більшовиків, держави четверного блоку, після того як збіг термін перемир я, розпочали 18 лютого 1918 року наступ по всьому фронту від балтійського до чорного морів. Російські війська чинити опору не могли. Троцький подав у відставку, його на посаді наркома закордонних справ замінив г. 1 березня 1918 року делегації знову зустрілися у брест - литовську і розпочався третій етап переговорів. З березня брестський мирний договір було парафовано новим керівництвом радянської делегації г. Брест - литовський договір - це шість документів. 1) мирний договір росії з державами четверного союзу (з 13 статей); 2) заключний протокол про митні тарифи та 3) додаткові договори з кожною з цих держав (російсько - німецький додатковий договір, російсько - австрійський додатковий договір, російсько - болгарський додатковий договір, російсько - турецький додатковий договір). Умови брестського мирного договору передбачали припинення стану війни, демобілізацію російської армії. Росія втрачала третину своєї європейської території, включно з прибалтикою і фінляндією, також частину закавказзя і сферу впливу у персії. Україна отримувала незалежність і росія мала укласти з урядом центральної ради мирний договір. Туреччині передавалися каре, ардаган і батум. На доповнення до брест - литовського договору росія за додатковою угодою зобов язувалась виплатити 6 млрд. Марок воєнної контрибуції. Німеччина отримувала право безмитного вивозу з росії сировини та режим найбільшого сприяння у торгівлі з росією. Загалом за брестським договором росія втрачала територію в 780 тис. Кв км, на якій проживало близько третини її колишнього населення. Iv надзвичайний з їзд рад ратифікував договір 15 березня 1918 року.

17 березня брестський мирний договір ратифікувала німеччина і він набрав чинності. В серпні 1918 року радянська росія вимушена була підписати так званий додатковий договір до брестського мирного договору, який встановлював демаркаційну лінію на користь німеччини. Підписавши брест - литовський мир, більшовики зберегли владу, водночас опинилися у міжнародній ізоляції, оскільки екс - союзники, тобто антанта, розірвали з ними дипломатичні відносини. До цього англія і сіла намагалися не допустити ратифікації договору, обіцяючи зброю та гроші, якщо росія буде продовжувати воювати. Президент сша, звертаючись до iv надзвичайного з їзду рад, наполягав відхилити договір і пообіцяв дати компенсацію по 100 золотих карбованців за кожного російського солдата, який воюватиме проти німеччини. Треба врахувати, що сша втратили до весни 1918 року у війні проти німеччини 162 солдати, а росія на той же час 2, 3 млн. Цей мир став прелюдією до громадянської війни та іноземної інтервенції проти росії (з весни 1918 року). 13 листопада 1918 року, через 2 дні після комп єнського перемир я, більшовики анулюють брест - литовський мирний договір (причиною стали листопадова революція в німеччині і ліквідація монархії). Німеччина, вивівши з війни росію, готувалася до вирішального наступу на західному фронті, зосередивши для цього 80 відсотків дивізій і 90 відсотків артилерії. Ряди антанти покинула також румунія, уклавши 7 травня 1918 року з німеччиною та її союзниками бухарестський сепаратний мир (9 листопада 1918 року румунія повторно оголосить війну німеччині). Кардинальні зміни у розв язанні польського питання, тобто створення незалежної польської держави, внесли революції в росії - спочатку лютнева, а згодом жовтневий переворот. 27 березня 1917 року петроградська рада ухвалила рішення про право польського народу на самовизначення і створення незалежної держави. Питання про кордони польщі відкладалося до часу скликання всеросійських установчих зборів. Польську стрілецьку дивізію, на базі якої згодом був сформований 1 - ий польський корпус. Восени 1917 року розпочалося формування ще двох польських корпусів на території україни (поділля і волинь), але справа просувалася повільно через зростання політичної нестабільності в росії. Зрозуміло, що такі дії російської влади не зовсім корегувалися з дипломатичним визннням польщі. Відомо, що польські комуністи, які діяли в росії, вимагали вступу червоних військ на етнічні польські землі і запевняли більшовицьке керівництво у готовності поляків до пролетарської революції. Радянська сторона тричі - 28 листопада, 12 та 15 грудня 1918 року - зверталася з нотами до польського керівництва з пропозицією про нормалізацію відносин. Проте у варшаві відмовлялись розглядати радянські пропозиції. Пілсудський пізніше писав. Після скасування брестського миру регулярні частини червоної армії стали займати залишені німцями литовські і білоруські землі. Армія підтримувала радянські уряди, які відновлювали тут свою діяльність. Рада народних комісарів російської радянської федеративної соціалістичної республіки (ррфср) визнала радянську литву незалежною державою, а всеросійський центральний виконавчий комітет ррфср - незалежність білоруської радянської соціалістичної республіки. У відповіді уряд ррфср наголошував на тому, що радянські війська відокремлені від польського кордону литвою і частиною україни і не представляють для неї жодної небезпеки. Польський уряд, вважаючи частину території литви і білорусії. У січні - лютому 1919 року більшовики витіснили білоруський та литовський національні уряди й утворили на залишених німцями теренах литовсько - білоруську соціалістичну радянську республіку.

На цих теренах репресії й терор впали насамперед на польських власників. Пілсудський мав свої плани на сході. Він прагнув створити між росією і польщею смугу незалежних держав, пов язаних з польщею федеративними зв язками. Серед цих держав мали бути литва, білорусь, україна. Водночас перешкодою для реалізації концепції східної політики ю. Пілсудського, яка отримала назву федералістської, стала проблема розмежування територій. іншої точки зору на східні кордони польщі дотримувались народові демократи (ендеки). їхня концепція східної політики, яка отримала назву інкорпораційної, передбачала безумовне включення до складу польщі більшої частини території литви, білорусі, україни (майже до дніпра) на підставі кордонів речі посполитої 1772 року.

У лютому 1919 року польські війська під командуванням генерала с. Шептицького розпочали контрнаступ проти червної армії і незабаром опанували пінськ, мінськ і вільно. До початку серпня 1919 року переважаючі за силою польські війська захопили майже всю білорусію і частину україни. Західні держави прагнули в цих умовах уникнути конфлікту між армією денікіна і польщею. Тому в грудні 1919 року вони прийняли декларацію про тимчасовий східний кордон польщі. Це означало, що верховна рада антанти встановлює східний кордон по так званій лінії керзона. Восени 1919 року бойові дії на сході завмерли. Пілсудський вичікував, чим завершиться боротьба більшовиків з денікіним. У січні 1920 року польща взяла участь у конференції прибалтійських країн. Однак досягти угоди про зміцнення зв язків і співробітництва не вдалося. Пілсудського залишався єдиний можливий союзник - директорія унр, армія якої зазнала поразки від більшовиків. Петлюра, перебуваючи у безвихідній ситуації на території польщі, міг розраховувати також тільки на польського союзника. З травня 1919 року точилися таємні переговори з представниками унр щодо умов польсько - українського союзу.

Врешті - решт під тиском польської сторони (коли с. Петлюра не погодився на польські умови, то його разом з міністрами заарештували і протримали під арештом 24 години) 22 квітня 1920 року було підписано договір між польщею і україною (договір пілсудський - петлюра; варшавський договір), який складався з семи статей. Найважливішим здобутком української дипломатії стало офіційне визнання незалежності україни польщею. Тим самим було прорвано дипломатичну ізоляцію унр з боку антанти та близьких до неї країн. А 7 - ма стаття передбачала негайне укладення військової конвенції. За польщею залишалися східна галичина, західна волинь, холм - щина, підляшшя, полісся, тобто це лінія, яка потім розділяла польщу і радянську державу в 1921 - 1939 роках. Не вдалося українцям виторгувати у поляків і хоча б якусь обмежену автономію для східної галичини у складі їхньої держави. 24 квітня була підписана військова конвенція, яка передбачала спільні дії армій польщі та унр проти більшовиків під польським командуванням, надавала польській армії її адміністрації значні права розпоряджатися майном і цінностями на території україни. За всі ж продукти, поставлені поляками для своїх військ із польщі, уряд унр мусив своїм союзникам платити. Польща перебирала на себе до закінчення війни керівництво всіма залізницями україни. Однак чи не найбільш дошкульною для українців умовою варшавського договору (крім втрати галичини та більшої частини волині) стало фактичне відновлення польського поміщицького землеволодіння на правобережній україні. Щоправда, договір передбачав, що аграрне питання в україні буде вирішене після війни українськими установчими зборами, а доти щодо землевласників польського походження зберігатиметься status quo ante bellum. Становище, яке існувало до початку війни. Нагадаємо, що на правобережній україні більшість поміщиків були поляками, і селяни поділили між собою їхні маєтки ще у 1917 - 1918 роках. Можна було б спрогнозувати ставлення українського селянства до відновлення польського землеволодіння, яке передбачалося українсько - польською угодою. Договір і конвенція викликали гостру критику з боку ендеків, спричинили також розрив у стосунках галицьких і наддніпрянських українців, що так само викликало в українському суспільстві переважно негативну реакцію. Пілсудський форсував підписання договору з директорією унр, тому що завершив підготовку сил для наступу проти більшовиків. Всього польська республіка мала на той час армію в 500 тис. Радянська росія неодноразово виступала з пропозиціями укласти мир на основі лінії на теренах білорусі та україни. На світанку 25 квітня 1920 року об єднані польсько - українські збройні сили (20 - 65 тис. Українських вояків) форсували збруч і за тиждень боїв вибили червоноармійські підрозділи із житомира, бердичева, козятина і 7 травня увійшли до києва. Але цей успішний наступ не спричинив всенародного атибільшовицького повстання, на яке сподівався с. До того ж поляки так і не дозволили директорії в їхати до києва і всіляко зволікали з передачею влади на визволених від більшовиків територіях українській адміністрації. Не дивно, що повстансько - партизанські загони на правобережжі громили не тільки більшовицькі, а й польські військові частини. Через місяць уряди російської федерації і радянської україни стягнули до боротьби проти об єднаної польсько - української армії чималі військові сили (40 тис. і 26 травня вони перейшли в контрнаступ спершу в україні. 5 червня червона армія прорвала фронт і почала наступ на захід, змусивши поляків залишити терени україни і білорусі. На початку серпня польські і українські війська з тяжкими боями відступили на територію польщі. Виникла загроза захоплення варшави червоною армією, яка опинилася за 13 кілометрів від польської столиці. Польське керівництво звернулось за підтримкою до західних держав, які у липні 1920 року зібралися на міжнародну конференцію в спа (бельгія). Учасники конференції поставили перед польщею низку умов. Так само за пропозицією польської сторони 17 серпня відбулися польсько - радянські переговори в мінську.

Вояків упродовж одного місяця, припинення виробництва зброї тощо. Такі умови робили польщу легкою здобиччю більшовиків. Переговори зірвались, але поляки виграли час для поповнення й перегрупування сил. На окупованих теренах у білостоку більшовики зо липня утворили польський тимчасовий революційний комітет (польревком), до якого ввійшли поляки - члени ркпб) - ф. Він повинен був стати радянським урядом польщі. У зверненні до польського народу комітет обіцяв провести націоналізацію помисловості і поміщицьких земель, передати владу революційним комітетам. Подібний комітет - галицький революційний комітет - був створений українськими комуністами на теренах галичини (підволочиськ, тернопіль). Але обидва комітети не здобули підтримки населення і з відступом червоної армії припинили існування. На початку серпня частини червоної армії підійшли до варшави; всі зарубіжні посольства виїхали з польської столиці. Проте не справдились сподівання поляків - комуністів та більшовиків на соціальну революцію в польщі. Варто нагадати знаменитий наказ тухачевського, відданий радянським військам перед походом на варшаву.

«вирішуються долі світової революції. Через труп білої польщі веде дорога до всесвітнього полум я. На багнетах принесемо мир і щастя трудовому народу.

Було створено уряд національного порятунку на чолі з в. Вітосом, який провів низку прогресивних соціальних реформ. За шість місяців польська армія поповнилась на 180 тис. 15 серпня розпочався контрнаступ польського війська, яке на початку вересня оволоділо гродно, лідою, пінськом. Більшовики швидко відступали. Армія у hp, яка складалася на той час із шести стрілецьких дивізій і чисельністю поступалася діючим частинам війська польського разів у п ять, проявила себе і під час наступу на київ, і в оборонних боях проти більшовиків найкращим чином. У 1920 році радянська росія підписала мирний договір з прибалтійськими державами. 2 лютого в тарту - з естонією, 12 липня в москві - з литвою ill серпня в ризі - з латвією. Війна завершилась, встановлювались дипломатичні відносини і державні кордони. За договором з литвою місто вільнюс і вільнюсська область входили до складу литовської держави. Уряди зобов язались не допускати утворення і перебування на своїх територіях організацій, ворожих тій чи тій стороні. Договорами передбачалось урегулювання майнових, фінансових і економічних питань. Так, радянський уряд передавав естонії частину золотого запасу царської росії (15 млн. Золотом), належні російській казні на естонській території рухоме і нерухоме майно, право на концесію лісу на території ррфср площею в 1 млн. Загалом близько 4 млн. Золотом було виплачено латвії і 3 млн. 14 жовтня 1920 року російська федерація і фінляндія підписали тартуський мирний договір. Радянський уряд підтвердив оголошене ним у грудні 1917 року визнання незалежності фінляндії, передачі їй області петсамо (печенга), передбачену ще радянсько - філяндським договором 1918 року.

Фінляндія зобов язувалась повернути захоплені нею в 1918 - 1920 році дві волості карелії, ліквідувати свої військово - морські форти іно і пумала. Обговорювалсь можливість створення у складі ррфср східно - карельської автономної області. У 1920 році в радянській росії завершився період зовнішньої інтервенції та кровопролитної громадянської війни, країна опинилася на межі економічного розвалу.

Голод 1920 - 1921 років у зв язку з неврожаєм, епідемії, селянські бунти, повстання кронштадтських моряків 1921 року, дипломатична блокада, створення навколо росії санітарного кордону з малих держав. Німеччина також опинилась в ізоляції на міжнародній арені. Вона не раз пропонувала заходу свої послуги у боротьбі з радянським більшовизмом, сподіваючись на пом якшення версальського договору.

Та західні держави, перебуваючи в ейфорії від перемоги, не хотіли відмовлятися від своїх прав за версальсько - вашингтонськими договорами. В таких умовах німецькі політики мали вибирати. На кого орієнтуватися - на радянський союз чи західні держави. Англія і найбільше франція просто штовхали німеччину до союзу з радянською росією. Для німців - західні держави - конструктори і охоронці версальських кайданів, для радянської росії - головні вороги пролетаріату і соціалізму.

Обидві країни - німеччина та росія - мали чимало сфер дотику.

Передусім прагнення переозброїтись. Для радянської росії головним було отримати німецьке устаткування та технічний досвід, оскільки вона, перебуваючи у ворожому капіталістичному оточенні, мала намір створити могутню оборонну промисловість. Німеччина, у свою чергу, відчувала нагальну потребу в базі для впровадження нових видів зброї, навчання військових кадрів, виробництва озброєнь для рейхсверу.

Росія не була фундатором і учасником версальсько - вашингтонської системи міжнародних відносин, вона була закритою, в ній панував тотальний контроль та цензура над пресою. Це створювало для німеччини унікальну можливість отримувати сировину і водночас таємну базу для виробництва нелегальних озброєнь. Другу - репрезентував екс - міністр закордонних справ брокдорф - ранцау, який пропонував провадити зважену політику з врахуванням реалій повоєнної європи. Смуга дипломатичного визнання срср провідними західними державами розпочалася з 1924 року з приходом до влади першого в англії лейбористського уряду, який 1 лютого цього ж року визнав de jure радянський союз. Через кілька днів після цього це ж саме зробила італія. У жовтні 1924 року, незважаючи на потужну протидію французьких власників російських дореволюційних акцій, франція визнала радянський союз. В 1924 році в нью - йорку була заснована радянська торгівельна корпорація - амторг. Неофіційний радянський представник постійно перебував у вашингтоні і як приватна особа періодично відвідував держдепартамент сша. Радянсько - польська війна. Причини, стратегічні плани, хід війни. Російсько - українські відносини в ході війни 1920 р. Військово - політичні та економічні наслідки війни. Територіальні наслідки війни. Характеристика планів військово - політичних сил. Склад антанти та троїстого союзу.

Передумови та причини світової війни. Вступ і війну росії, англії, сша. Укладення версальського мирного договору.

Стратегічна ситуація та співвідношення сил на світовій арені у 1917 році. Суперечності в рядах антанти. Лютнева революція в росії. Підписання комп енського перемир я і завершення першої світової війни. Декрет про мир та 14 пунктів в. історичний розвиток відносин росії і фінляндії. Дипломатичний етап радянсько - фінської боротьби. Хід зимової війни 1939 року.

Народна (терійокська) влада отто куусінена та фінська народна армія. Підписання московського мирного договору 1940 року.

Невиправдані втрати серед добровольців під час американо - іспанської війни - фактор, що вплинув на курс уряду сша на формування професійного війська в роки першої світової війни. Причини антивоєнних настроїв в американському суспільстві у 1917 році. Політика в європі, на близькому і середньому сході. Японо - китайська війна, її наслідки. Народне повстання під очоленням суспільства іхзтуань. Вітте і його прихильників. Англо - російська угода 1907 року.

Росія і балканські війни 1912 - 1913 рр. Трансформація влади в росії в 1917 році. Передумови жовтневих подій. Альтернативи розвитку росії після лютневої революції 1917 року.

Причини захоплення влади більшовиками. Проблеми і оцінки, історичне значення і світова революція. Становлення гетьманської форми правління та її суть. Вивчення особливостей брест - литовського мирного договору.

Розгляд передумов розпуску центральної ради. Характеристика правління гетьмана павла скоропадського. Причини і суть гетьманського перевороту.

Українська делегація на чолі з г. Договір передбачав розділ галичини на польську й українську частини й об єднання галичини і буковини в єдиний коронний край австрійської імперії. Пудів хліба, близько 3 млн. Пудів м яса, багато картоплі, цукру, сала та іншої сільськогосподарської продукції. У свою чергу союзники обіцяли поставити до україни сільськогосподарську техніку, вугілля, сіль та інші необхідні товари. Українська делегація наполягала на негайній відправці до україни двох українських дивізій (сірожупаної та синьожупанної), сформованих у німеччині з українських військовополонених, а також полку усс. На території україни ці війська діяли як союзники центральної ради. Більшовики спробували організувати оборону, але сили були нерівні. 2 березня до києва вступили передові частини армії унр, а на день пізніше - німецькі війська. Через декілька днів уряд центральної ради повернувся до столиці. До цього часу лінія фронту знаходилася вже за межами україни. Проте авторитет центральної ради в україні був остаточно підірваний. Селяни так і не отримали землю, не покращилось положення робітників, заможні верстви населення були роздратовані соціалістичною фразеологією ради. Крім того, німці, що прийшли до україни на запрошення центральної ради, поводилися, як справжні окупанти, що викликало природне незадоволення українського населення. У цих умовах, маючи в своєму розпорядженні значну перевагу у військових силах, німці діяли швидко і рішуче.

29 квітня 1918 р коли центральна рада прийняла конституцію унр та обрала президентом м. Грушевського, німецькі солдати увірвалися до залу засідань і розігнали депутатів. Центральна рада припинила своє існування. Того ж дня відбувся всеукраїнський з їзд землевласників, на якому були присутні 6432 делегати від усіх областей україни. З їзд вирішив затвердити монархічну форму правління у вигляді гетьманату.

Гетьманом україни був обраний крупний поміщик, генерал павло скоропадський, нащадок лівобережного гетьмана україни. Після взяття києва військами радянської росії і відступу військ центральної ради до житомира, а пізніше на станцію сарни волинської губернії до брест - литовська було послано українську делегацію для підписання мирного договору.

ініціатива у проведенні мирних переговорів належала більшовикам. Першим декретом, що його прийняв ii всеросійський з їзд рад у день жовтневого перевороту, був декрет про мир. Переговори розпочалися у штабі німецьких військ у брест - литовську.

Угоду про перемир я було підписано 15 грудня 1917 р. Вона помітно зміцнила вплив більшовицької партії в масах, у тому числі й в україні. Делегація більшовиків на переговорах намагалася видати себе за представників усіх народів російської імперії. Керівники центральної ради із запізненням звернулися з нотою до всіх воюючих і нейтральних держав, де говорилося, що унр до створення федеративного російського уряду здійснюватиме міжнародні відносини самостійно, і зазначалося, що влада раднаркому не поширюється на україну.

Генеральний секретаріат центральної ради заявив, що угода, яку має намір укласти росія зі своїми супротивниками, буде чинною в україні лише тоді, коли її ухвалить і підпише уряд унр. Країни четверного союзу погодилися на переговори також з представниками унр. У середині січня 1918 р. У брест - литовську відбулося пленарне засідання за участю делегацій росії й україни. Центральна рада послала до бреста делегацію на чолі з українським есером в. Голубовичем, членами делегації були також м. Голубович 29 грудня 1917 р. Заявив, що делегація унр самостійно візьме участь у переговорах, з чим змушений був погодитися голова делегації росії, нарком закордонних справ л. Але в ті дні уряд росії зволікав з підписанням договору, продовжуючи війну з україною. Залишалася радянська військова сила, яка й повинна була до закінчення переговорів скинути центральну раду.

Коли після перерви переговори продовжилися, то крім російської та української делегації до бреста прибули делегати від харківського народного секретаріату ю. Троцький на переговорах повідомив, що більша частина україни вже контролюється українським радянським урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками центральної ради, не можна розглядати як мир з унр. У відповідь виконуючий обов язки голови делегації унр о. Севрюк ознайомив делегації з текстом iv універсалу центральної ради і зажадав формального визнання унр цілком самостійною, ні від кого не залежною державою. Чернін заявив, що є всі підстави для укладення міжнародних договорів. Заради укладення миру з унр обидві держави давали згоду на передання їй більшої частини холмщини і підляшшя, а також на виділення західноукраїнських земель в окремий народний край. Договір між унр і четверним союзом 9 лютого (26 січня) 1918 р. Це був перший сепаратний мирний договір, укладений у період світової війни. Кордон з польщею мав бути визначений мішаною комісією на основі етнографічних відносин і бажань людності. Було також обумовлено обмін полоненими, встановлення дипломатичних відносин, відновлення правових зносин. Пудів м яса (живою вагою), 400 млн штук яєць, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину.

Додатковими умовами договору були збройна допомога унр для боротьби з більшовиками та позика їй у сумі мільярда карбованців. Делегація унр уже знала про здобуття києва радянськими військами, але не повідомила про це союзникам, щоб не перешкодити підписанню договору.

Після того як договір став фактом, українська делегація вже не приховувала, що центральна рада перебуває в безнадійному становищі й потребує негайної збройної допомоги. Союзники також розуміли, що отримати продовольство з україни можна лише за умови її окупації значними силами. Делегація четверного союзу 10 лютого 1918 р. Звернулася до радянської сторони з категоричною вимогою підписати договір, але офіційно ультиматум не пред явила. Згідно з рішенням партійного керівництва л. Троцький мав підписати договір лише після ультиматуму.

Брест - литовськ і виїхав до петрограда. Тоді німецька делегація скористалася обстановкою, щоб висунути нові, тяжчі за попередні вимоги. Німецькі війська почали готуватися до наступу по всьому фронту від балтики до карпат. Війська четверного союзу 18 лютого 1918 р. Загальна кількість воїнів становила 450 тис. Вцвк і раднарком 24 лютого прийняли продиктовані умови, і тільки тоді німецькі війська зупинилися. Вже 1 березня радянські військові сили залишили київ, а через кілька днів до міста прибув уряд центральної ради. Радянська росія не мала можливості втручатися в українські справи згідно з умовами брестського договору.

Окупація україни стала фактом. Німецькі війська перейшли у наступ. На київському напрямку діяли 23 дивізії. Разом із союзниками наступали війська центральної ради. За підписаним 3 березня мирним договором радянська росія втрачала територію колишньої імперії загальною площею близько мільйона квадратних кілометрів. Фінляндія та україна оголошувалися самостійними державами. Раднарком зобов язувався визнати мирний договір, укладений центральною радою з союзниками, і розпочати переговори з унр. У ситуації, що склалася, народний секретаріат розгубився. Дальший опір ставав явно безперспективним. Однак раднарком дав вказівку організувати збройну відсіч інтервенції і пообіцяв таємну підтримку.

Йому було важливо виграти час, щоб вивезти найбільше матеріальних цінностей з україни. До середині березня народний секретаріат створив 5 армій. Та ці збройні формування являли собою армії лише за назвою. Кожна налічувала набагато менше бійців, ніж стрілецька дивізія. Спроби мобілізувати місцеве населення виявилися марними. Бійців у 5 арміях переважали росіяни, поляки, чехи, німці, румуни, угорці, серби й навіть китайці. Зважаючи на незначну чисельність збройних сил, антонов - овсієнко обрав єдино можливий стратегічний план. Поєднання фронтових дій з партизанською боротьбою. 1 березня радянські війська змушені були залишити столицю україни, а через тиждень до міста прибув уряд центральної ради. У середині березня союзники захопили південні міста. На початку квітня після жорстоких боїв червоногвардійці покинули катеринослав і харків. Оскільки російські війська брали участь у воєнних діях в україні, німці захопили білгород і готувалися зайняти брянськ і курськ. 4 травня на станції коренево було підписано угоду про припинення воєнних дій на курському напрямку.

Фактично ж встановлювався звичайний окупаційний режим. Миколаїв, маріуполь і ростов - на - дону мали змішані гарнізони. Кам яновугільна й залізорудна промисловість підпорядковувалася спільному контролю союзників. Найголовнішою функцією майже півмільйонної ворожої армії було забезпечення вивозу продовольства і сировини. Окупаційне командування застосовувало здебільшого не методи реквізиції, а купівлю - продаж. В обмін на свою продукцію україна одержувала сільськогосподарські машини, вугілля тощо. Центральна рада після повернення в україну готувалася до скликання проголошених iii універсалом установчих зборів. Вони мали підтвердити її соціально - економічні реформи, в тому числі соціалізацію землі. Тоді обрали 172 депутатів установчих зборів з 301 (в тому числі 115 есерів і 34 більшовиків). Довибори у замирених ворожими військами районах планувалося здійснити негайно. Однак керівники центральної ради не враховували, що окупаційна армія своєю присутністю ліквідувала революційну ситуацію, за якої здійснювалися реформи. Зросла активність заможніших верств селянства, настроєних відновити приватну власність на землю. Поміщики почали вимагати повернення конфіскованого майна. Невдоволення бідняцьких верств селянства знаходило вияв у партизанському русі, що поширювався, наче пожежа. Природне в умовах громадянської війни та окупації послаблення державних інститутів призводило до повсюдного хаосу й анархії. Турбуючись про вивіз з україни продовольства, окупаційні власті почали втручатися в її внутрішні справи. Розлючений міністр земельних справ м. Ковалевський оголосив, що подає у відставку.

Мала рада її не прийняла і заявила, що втручання військового командування в соціально - політичне та економічне життя україни є неприпустимим. Конфлікт не дістав розвитку, але окупаційні власті остаточно дійшли думки здійснити державний переворот. Союз із соціалістами центральної ради завжди здавався кайзерові протиприродним. Як тільки в ложі з явився скоропадський, у залі знялася овація, 11 залунали вигуки. У ніч на 30 квітня прибічники гетьмана захопили державні установи. Переворот відбувся малою кров ю. У переповненому німецькими військами києві стати на захист законного уряду ніхто не наважився. Переважно вороже або байдуже, оскільки значними були її прорахунки й хиби. В останні дні свого існування уцр ухвалила проект конституції унр, обрала президентом унр м. Однак відсутність ефективно працюючого адміністративного апарату, широкої народної підтримки і деякі інші фактори призвели до занепаду української центральної ради. Окупанти переконалися, що для забезпечення визначених поставок продовольства уцр не мала реальних можливостей. За найкращу форму влади визнали гетьманат. Делегатів) був проголошений генерал павло скоропадський. 29 квітня в софіївському соборі єпископ никодим миропомазав гетьмана, а на софіївському майдані відслужили урочистий молебень. Відповідно до цього документа, українську центральну раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу.

Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до українського сейму.

У них були визначені головні напрями діяльності гетьмана у політичній сфері, організації державного управління, дані гарантії громадянських прав населення, оголошено про встановлення української держави замість української народної республіки. Суть перевороту полягала у спробі шляхом зміни демократичної парламентської форми державного правління на авторитарну створити нову модель української держави, яка була б здатна зупинити радикалізацію, дезорганізацію та деградацію суспільства, стала б творцем і гарантом стабільного ладу, що ґрунтувався б на приватній власності та дотриманні правових норм. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Гетьман призначав отамана (голову) ради міністрів, затверджував склад кабінету, мав право оголошувати амністію, військовий або надзвичайний стан, був верховним головнокомандувачем. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю - авторитарний режим. Офіційно в руках гетьмана була зосереджена вся повнота державної влади. Внутрішня і зовнішня політика, армія і поліція, освіта і культура, суд. Проте реально влада гетьмана випробовувала величезну залежність від підтримки німецьких окупаційних військ. Насамперед гетьман зайнявся організацією дієздатного адміністративного апарату, який зміг би навести елементарний лад у суспільстві. Головою нового кабінету міністрів був призначений ф. Лизогуб, міністром закордонних справ - д. Але велику частину адміністративного гетьманського апарату склали досвідчені колишні царські чиновники, переважно росіяни за національністю. Новий уряд відразу ж активно включився до процесу державного будівництва. Для швидкого відновлення адміністрації на місцях була відроджена випробувана часом російська схема територіально - адміністративного устрою. Перевибори до органів місцевого самоврядування були проведені на основі майнового цензу, що привело до влади на місцях представників поміщиків і буржуазії. Київ, одеса і миколаїв, як стратегічні центри були виділені в окремі адміністративні одиниці. У результаті протягом декількох місяців в україні був повністю відновлений управлінський апарат. Основою внутрішньої державної політики проголошувався священний принцип недоторканості приватної власності. Відповідно соціальною опорою гетьманської влади ставали великі землевласники, промисловці та банкіри. Зрозуміло, подібне положення не викликало захоплення у більшості населення україни - селян і робітників. Повернення поміщиків до своїх маєтків і жорстокі німецькі реквізиції продовольства викликали масові селянські повстання, які активно підтримувалися пропагандою і зброєю з радянської росії. У київській губернії були сформовані партизанські таращанський і богунський полки, які налічували в цілому до 20 тис. Бійців, і вели боротьбу як з гетьманськими військами, так і з німецькими окупантами. На катеринославщині антигетьманське повстання очолив анархіст нестор махно. Його загони захопили гуляйполе й олександрівськ, перетворившись на значну військову силу.

Тим часом гетьман докладав величезних зусиль для зміцнення своєї держави. Терміново почалося формування регулярної української армії, до лав якої влилася значна кількість колишніх царських офіцерів. Ця армія нараховувала вже 60 тис. Налагодила свою роботу, гарантувавши відносну безпеку громадян, і нова поліція (державна варта), до якої також прийшли чимало досвідчених царських офіцерів. Вперше в історії був сформований військово - морський флот україни. У період гетьманату була введена нова українська грошова одиниця - гривня, створена низка національних українських банків, відновлена значна частина залізничного полотна і мостів. Посилилася виробнича дисципліна на підприємствах, але при цьому був ліквідований 8 - годинний робочий день, що викликало додаткове незадоволення робітників. На церковному соборі у києві була створена українська автокефальна православна церква на чолі з митрополитом липківським. Але найбільших успіхів гетьманський уряд досяг в області освіти і культури. Те, про що мріяли покоління українських інтелігентів, було здійснене протягом декількох місяців. Було відкрито більше 150 українських гімназій, підготовлено видання мільйонів підручників українською мовою, яка вводилася як обов язкова в переважній більшості шкіл. У кам янці - подільському відкрився новий український університет. У києві були створені національна галерея мистецтв, український історичний музей, український театр драми та опери, українська національна бібліотека. Урочисто відкрилася українська академія наук, першим президентом якої став всесвітньо відомий природознавець, професор в. Активною була і зовнішня політика гетьмана. Шляхом дипломатичних зусиль розширилися кордони української держави. До складу україни ввійшли. Гомельський повіт могильовської губернії, путивльський і рильський повіти курської губернії, валуйський повіт воронежської губернії, пінський і мозирський повіти мінської губернії. Була вирішена територіальна суперечка з урядом дону - україна отримала місто маріуполь. Громадськість криму також висловила бажання про включення півострова до складу україни на правах автономії. Проте, не дивлячись на ряд безперечних успіхів, гетьман скоропадський мав в україні численних противників, насамперед серед колишніх прихильників центральної ради і представників соціалістичних партій. Крім того, як вже мовилося, гетьман не викликав симпатій з боку переважної більшості селян і робітників. Центром опозиції став український національний союз на чолі із в. інша велика організація, всеукраїнський земський союз, очолювана с. Петлюрой, також зайняла антигетьманські позиції. Але, поки в україні знаходилися німецькі війська, позиції гетьмана були непохитні. У перших числах листопада 1918 р. 14 листопада лідери української антигетьманської опозиції сформували повстанський уряд - директорію, який відкрито закликав народ до повстання проти гетьмана. Озброєних бунтівників скупчилися в районі білої церкви, що стала своєрідним штабом опозиції. 18 листопада біля станції мотовилівка (у 30 км. Від києва) сталося зіткнення сил директорії із залишками гетьманської армії, що закінчилося повною поразкою прихильників скоропадського. 21 листопада частини директорії оточили київ, взявши місто в облогу.

14 грудня, у результаті угоди з директорією, німецькі війська безперешкодно покинули столицю україни, назавжди вивезли з собою гетьмана скоропадського. Того ж дня озброєні загони директорії тріумфально ввійшли до міста, а 19 грудня до києва прибув новий уряд, що проголосив відновлення української народної республіки. Головою директорії став в. Вінніченко, військовим міністром - с. Формування та бойовий шлях 1 - ї та 2 - ї української радянської дивізії (вересень 1918 - червень 1919 рр. вітчизняна історія. Гетьманат павла скоропадського. історія, постаті, контро версії. Всеукраїнська наукова конференція 19 - 20 травня 2008 р. Фінансова політика уряду української держави гетьмана п. Скоропадського (29 квітня - 14 грудня 1918 р. Селянсько - повстанський рух за доби української держави (квітень - грудень 1918 р. Зовнішня політика і дипломатія. Погляд із xxi століття №4. Мирні переговори між українсько. Державою та рсфрр 1918 р. Збірник документів і матеріалів. Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана п. Від самостійності до соборності (2 січня 1918 - 22 січня 1919 рр. Центральна рада й німецьке військове командування в україні. Проблема взаємовідносин (лютий - квітень 1918 р. Діяльність павла скоропадського. Міжнародне становище гетьманської україни. Підпорядкованість мирових судів. Проголошення української національної ради. Миколаївщина в період правління гетьмана павла скоропадського. Становлення державності в україні. Оцінка стану економіки україни за часів правління центральної ради. Промисловість, сільське господарство, фінанси, зовнішньоекономічні стосунки. Економічний розвиток часів правління павла скоропадського. Правління директорії і шляхи аграрної реформи. Проголошення гетьманату п. Внутрішня та зовнішня політика п. Національно - культурна політика гетьмана. Підсумки перебування у влади скоропадського. Основні причини падіння гетьманату.

Бойові дії на території україни в роки першої та другої світової війни. Утворення української народної республіки. Причини і суть гетьманського перевороту п. Національно - визвольний рух у галичині. Політика сталінської індустріалізації. Становлення павла скоропадського як особистості та майбутнього діяча української держави у дитячі та юнацькі роки. Характеристика життя, діяльності та внеску гетьмана п. Скоропадського у розвиток української державності, науки та культури україни. Початок великої вітчизняної війни. Бойовий шлях південно - західного фронту першого формування. Львівсько - чернівецька операція. Танкова битва під дубном. Сумсько - харківська операція та друга харківська битва. Велика вітчизняна війна - героїчна і трагічна сторінка в історії нашого народу.

Багато відчаю й страждань вона принесла простим людям. Особливо трагічним був початок війни. Невдача за невдачею спіткала червону армію. Загарбник був непохитний і непереможний в своїх діях. Але народ не здався і чинив героїчний опір. Командування південно - західного і південного фронтів намагалося своїми діями не допустити ворога на свою батьківщину, але в силу певних причин їм цього так і не вдалося зробити. Найбільшою і найтрагічнішою подією в цей період була оборона столиці україни. Саме прорахунки і поразка в битві під києвом стала трагедією південно - західного фронту.

Ця тема для мене актуальна, тому що дуже мало інформації є про таку велику і значну подію в нашій історії. і це не дивно, адже до катастрофічних наслідків при обороні києва призвели необдумані, абсурдні дії радянської влади на чолі зі сталіним. Це і стало причиною замовчування на протязі довгого часу тих подій. Мета мого реферату - з ясувати причини невдач червоної армії на початку війни, а саме південно - західного фронту.

Розглянути наслідки некомпетентності і непродуманості верховного командування, яке своїми діями привело до катастрофи під києвом. Завдання мого реферату полягає в тому, щоб дослідити, проаналізувати і узагальнити інформацію та факти про причини, невдачі, та катастрофічні наслідки прорахунків радянської влади та керівництва південно - західного фронту на початковому етапі війни. Цю тему досліджували як історики так і очевидці подій. В радянські часи, влада намагалася особливо не акцентувати увагу на трагедії південно - західного фронту.

Але це не змогло заборонити піднімати цю тему командуючим арміями і фронтами - безпосереднім учасникам тих подій. Німецькі командувачі теж залишили свої згадки про ті події. Трагедія південно - західного фронту - приклад героїзму і відваги простого народу.

Звичайні солдати не роздумуючи йшли на смерть за свою батьківщину.

Вони були принесені в жертву із - за гарячкової, імпульсивної політики сталіна, що проявлялася у некомпетентному втручанні у складні воєнні проблеми, у яких він мало що розумів. Це одна із трагічних сторінок в історії великої вітчизняної війни. Німеччина напала на радянський союз. Фашистська армія налічувала на той час 190 дивізій, з них 157 німецьких, 47 тис. У союзі з німеччиною виступили фінляндія, угорщина, румунія, італія. Загальна чисельність червоної армії складала понад 5 млн. У західних прикордонних округах було зосереджено 170 дивізій та 2 бригади, які мали 2, 9 млн. Ставилося завдання оволодіти розвинутою економічною базою україни, її багатими сировинними та паливними ресурсами, щоб послабити військово - промисловий потенціал срср і зміцнити власний, створити вигідний плацдарм для подальшої війни і перемоги над срср. В україні німецьким військам протистояли два фронти. С октябрьський), дунайська і пінська військові флотилії. В прикордонних боях, незважаючи на мужність радянських воїнів, червона армія терпіла поразки. За перші три тижні війни вона втратила 850 тис. Німецькі втрати були вдесятеро меншими. Німецькі війська увійшли у львів. Разом з ними ввійшли частини оун. У цей же день представники українських національних політичних сил на чолі з оун прийняли акт відновлення української держави, а також декрет, за яким я. Українська держава оголошувалась союзницею німеччини. Але німеччина реагувала на акт відновлення української держави негативно. Стецько були інтерновані. 5 липня 1941 р радянський уряд україни прийняв рішення про евакуацію промислових і сільськогосподарських об єктів, населення україни. У ході евакуації, переважно в росію та казахстан, було вивезено 550 великих заводів, 3, 5 млн. В армію мобілізували 2 млн. Жителів республіки (з них 200 тис. Добровольців), 2 млн. Осіб створювали оборонні споруди. На 1 листопада 1941 р. Від населення україни у фонд оборони надійшло близько 1 млрд. Карбованців, багато дорогоцінностей. 73 дні тривала героїчна оборона одеси. Тут загарбники втратили 200 тис. Проте швидко, незважаючи на опір червоної армії, німцям удалося захопити більшу частину території україни, узяти у полон у районі києва 650 тис. Німецькі війська захопили харків. Німці контролювали територію, де до війни проживало 80 млн. (42 % населення срср). Крім того, у полон потрапило 3, 8 млн. Радянських військових (з них 1, 3 млн. Репресії командного складу червоної армії, знищення маршалів і генералів (40 тис. Південно - західний фронт (пзф) - формування (оперативно - стратегічне об єднання) збройних сил срср, під час великої вітчизняної війни в періоди. Південно - західний фронт першого формування було створено 22 червня 1941 (в наслідок реорганізації київського особливого військового округу) у складі 5 - ї, 6 - ї, 12 - ї і 26 - ї армій. У подальшому в різний час входили 3 - я, 9 - а, 13 - а, 21 - а, 28 - а, 37 - а, 38 - а, 40 - а, 57 - а, 61 - а загальновійськові армії і 8 - а повітряна армія. У вересні - листопаді 1941 року під ударами переважаючих сил противника відійшли на рубіж східніше курська, харкова, ізюма. У грудні фронт силами правого крила провів єлецьку операцію 1941 року, в ході якої просунувся на 80 - 100 км, звільнив міста єлець і єфремов, а в січні 1942 здійснив спільно з військами південного фронту барвінківсько - лозовську операцію 1942 р в ході якої його війська, просунувшись на 100 км, захопили великий плацдарм на правому березі сіверського дінця. Після харківського битви 1942, фронт, рішенням ставки вгк12 липня 1942 року був розформерований. Його управління очолило війська новоутвореного сталінградського фронту.

Війська (9 - а, 28 - а, 29 - а і 57 - а армії) були передані південному фронту, а 21 - а загальновійськова армія і 8 - а повітряна армія увійшли до складу сталінградського фронту.

Південно - західний фронт був знову створений рішенням ставки вгк від 22 жовтня 1942 року в складі 21 - ї, 63 - ї (1 - а гвардійська, в подальшому 3 - тя гвардійська) загальновійськових армій, 5 - ї танкової армії, 17 - ї повітряної армії. У подальшому до його складу в різний час входили 5 - а ударна, 6 - а, 12 - а, 46 - а, 57 - а, 62 - а (8 - а гвардійська) загальновійськові армії, 3 - а танкова армія, 2 - а повітряна. У листопаді 1942 року війська фронту у взаємодії з військами сталінградського і донського фронтів перейшли в контрнаступ під сталінградом і оточили 330 - тисячне угруповання противника (сталінградська битва 1942 - 43 рр. ), а в грудні 1942 року за сприяння воронезького фронту здійснили середньодонськуоперацію 1942 і остаточно зірвали план противника деблокувати оточене під сталінградом угруповання ворога. Фронт частиною сил брав участь у острогозько - россошанськійоперації та у взаємодії з південним фронтом розгорнув наступ на донбаському напрямку.

Війська фронту форсували з ходу сіверський донець, і, просунувшись на 200 - 280 км, до 19 лютого вийшли на підступи до дніпропетровська, проте в результаті контрнаступу противника до початку березня відійшли на р. У серпні - вересні 1943 року південно - західний фронт у взаємодії з південним фронтом здійснив донбаську операцію 1943 р в результаті якої був звільнений донбас. У жовтні війська фронту провели запорізьку операцію 1943 р звільнили запоріжжя, ліквідували плацдарм противника на лівому березі дніпра. 20 жовтня фронт був перейменований в 3 - й український фронт. Операція проводилася військами радянського південно - західного фронту (м. У ході бойових дій до складу червоної армії було додатково введено 12 дивізій, 6 бригад та управління 18 - ї армії. В рамках даної операції проведені. Прикордонні оборонні бої, львівсько - луцька та станіславсько - проскурівська фронтові оборонні операції. В результаті бойових дій, що велися на смузі 600 - 700 км, німці розгромили військапівденно - західного фронту.

Радянській армії прийшлось відступили в глибину на 300 - 350 км від державного кордону.

В результаті бойових дій німецьке командування зуміло не тільки відбити контрудар червоної армії, а і завдати поразки військам південно - західного фронту.

Після невдалих подій на південно - західному і південних фронтах 10 липня ставка вгк передала загальне командування частинами червоної армії, що діяли на південно - західному напрямку, с. Його завданням була координація дій двох фронтів. Таким чином, під командою будьонного перебували війська загальною чисельністю близько 1, 5 млн осіб, зосереджені в районах умані та києва. Однак будьонний ледве встиг прийняти командування, як між цими угрупованнями вклинилася 1 - а танкова група, під командуванням е.

Клейста, зайнявши бердичів (15 липня) і козятин (16 липня). Таким чином, частини клейста виявилися на північ від умані. Крім того, з півдня, від кордону з румунією на умань наступала 11 - а армія під командуванням генерала о. Ставка і командування південним фронтом помилково припустили, що німці мають намір вийти до дніпра між києвом і черкасами з метою подальшого наступу на донбас, і недооцінили небезпеку оточення. 28 - го липня війська південно - західного і південного фронтів отримали наказ відійти на схід, з метою відсікти німцям вихід до дніпра. У результаті було втрачено можливість уникнути оточення шляхом відходу на південний схід. 2 серпня група клейста з єдналися з 17 - ю армією, замкнувши оточення. На наступний день оточення було посилено другий кільцем, утвореним 16 - ю танковою дивізією і угорським рухомим корпусом. До 8 - го серпня опір оточених частин червоної армії, в цілому, припинився. Німецькі війська дістали можливість провести операцію на оточення південно - західного фронту.

Наслідки для червоної армії виявилися дуже жахливими. Були оточені 20 дивізій 6 - ї і 12 - ї армій зі складу південного фронту.

їх командувачі генерал - лейтенант і. Музиченко і генерал - майор п. Понеделін потрапили в полон. У полон також потрапило багато представників командуючого складу.

До жорстоких і антигуманних дій вдалися нацисти щодо військовополонених. У ньому через погані умови утримання багато хто загинув. З радянської сторони в битві брали участь війська південно - західного фронту під командуванням генерала - полковника м. Кирпоноса у складі п яти загальновійськових армій та пінської флотилії під командуванням контр - адмірала д. Рогачова, під загальним керівництвом маршала радянського союзу с. Битва завершилась перемогою німецьких військ та оточенням радянських військ. Втрати з радянського боку сягали 700 тисяч вбитих та полонених, понад 1760 тисяч одиниць вогнепальної зброї, 411 танків і сау, 28 419 гармат і мінометів, 343 бойових літаків. Війська південно - західного фронту намагалися захистити місто, для того щоб виграти час та забезпечити демонтаж і евакуацію заводів далі на схід. 6 - а німецька армія мала задачу опанувати місто, щоб закрити розрив, що збільшувався між 4 - ю танковою групою і 17 - ою армією. До 20 жовтня німці підійшли до західної околиці міста, і місто було захоплене військами lv - го армійського корпусу до 24 жовтня. До того часу, проте, більша частина промислового обладнання харкова була евакуйована. Війська південно - західного фронту знову отримали поразку від загарбників. Взагалі 1941 рік виявився дуже невдалим і трагічним для червоної армії взагалом. 21 - а, 28 - а, 38 - а армії південно - західного фронту прорвали оборону противника північніше і південніше міста і до 19 травня розвинули наступ, але противникові вдалося вийти в тил головного ударного угруповання радянських військ, оточити його на барвінківському виступі і майже повністю ліквідували. Невдале закінчення операції спричинене помилками командування південно - західного напрямку і фронту в оцінці загальної оперативно - стратегічної обстановки і в організації наступу.

З єднання обох фронтів зазнали великих втрат, позбулися оперативного плацдарму на сіверському донці і не змогли здійснити влітку намічені на цьому напрямку наступальні операції. Харківська битва (1942) була останньою масштабною операцією для південно - західного фронту першого формування. 12 липня 1942 року південно - західний фронт був реорганізований в сталінградський. Витяг іздирективи ставки вгк от 12. Сообщить вам, что решением ставки верховного главнокомандования с 6. 7 юго - западный фронт ликвидируется и образуется сталинградский фронт. Управление юго - западного фронта обращается в управление сталинградского фронта. Член военного совета фронта т. Штаб фронта сталинград. 5 - й резервной армии) в составе.

1 сд, 153 сд, 197 сд, 127 сд, 203 сд, 14 гв. Дон, поступить в подчинение командующего сталинградским фронтом с 6 часов 12 июля 1942 г. Таким чином, головним завданням, поставленим перед вермахтом на осінь 1941, став не наступ на москву, а забезпечення флангів для подальшого головного удару.

Такий розвиток ситуації дозволив би німцям створити захист від радянських нальотів з криму на нафтові родовища в румунії, освоїти нові запаси вугілля в україні і створити умови для наступного захоплення нафтових родовищ на кавказі. Радянське керівництво, однак, очікувало, що головний удар німецьких військ буде ще восени скерований в московському напрямку, де і зосередило основні оборонні сили. 20 серпня передові частини 1 - ої танкової армії перейшли дніпро біля запоріжжя. Після запеклих боїв була також захоплена понтонна переправа в дніпропетровську.

Одночасно 17 - ій армії вермахту вдалося форсувати дніпро біля кременчука й створити плацдарм на лівому березі річки до черкас. 6 - а армія впритул підійшла до києва. Таким чином, опинилися під загрозою оточення сили радянського південно - західного фронту, розташовані в закруті дніпра. Тут були зосереджені п ять радянських армій (з півночі на південь). Начальник генерального штабу червоної армії генерал армії г. Жуков пізніше писав у своїх мемуарах, що ще до початку бою доповідав сталіну про необхідність відведення військ з закруту дніпра, проте був зміщений з посади і до моменту початку київської битви замінений на посаді начальника генерального штабу.

Дане твердження береться під сумнів, оскільки в кабінеті сталіна (де, як стверджує жуков, це відбувалося) присутність жукова в призначену або близьку дату не зареєстрована. Важнейшей целью до наступления зимы считать не захват москвы, а захват крыма, индустриального и угольного района донбасса и лишение русских доступа к кавказской нефти; на севере важнейшей целью считать блокирование ленинграда и соединение с финнами. Целью этой операции должно явиться не простое вытеснение 5 - й армии русских за линию днепра только силами нашей 6 - й армии, а полное уничтожение противника до того, как он достигнет линии р. Ставка вгк виявила поворот 2 - ї танкової групи гудеріана на південь і 19 серпня дозволила кирпоносу відвести війська за дніпро, організувавши оборону по його лівому березі, а на правому березі було наказано утримувати один лише київ. (з пропозицією відвести правий фланг фронту за дніпро, тим самим вивільнивши в резерв дві - три стрілецькі дивізії, 16 серпня виступив маршал с. Для протидії прориву противника в тил фронту з півночі по р. Десна розгорталася нова 40 - а армія у складі трьох дивізій. 24 серпня 2 - а танкова група почала наступ проти військ фронту в напрямку конотопа. Декількома днями пізніше з району кременчука їй назустріч розпочала бойові дії 1 - а танкова група клейста, одночасно завдаючи додатковий удар на полтаву, але незабаром усіма силами розгорнулася на північний схід. У перших числах вересня тут розгорнулися запеклі бої. 7 вересня 2 - а танкова група вийшла до конотопа. У цей же день маршал будьонний звернувся до ставки з проханням про відведення 5 - ї армії і знову отримав відмову.

До того часу резерв південно - західного фронту був повністю вичерпаний. З київського укріпрайону на чернігівський напрямок перекинуті дві з половиною стрілецькі дивізії. У ніч на 11 вересня дві дивізії 26 - ї армії перекинуті на конотопський напрямок. Кирпонос, василевський, шапошников і будьонний наполягали на негайному відведенні військ з києва, але сталін був непохитний. Він пропонував продовжувати вести запеклі атаки на конотопську групу противника, організувати оборонний рубіж на річці псел і тільки після цього почати евакуацію києва. Маршал будьонний, що намагався наполягати на відведенні військ був відсторонений від командування південним напрямком. До 13 вересня 3 - я танкова дивізія моделя з 2 - ї танкової групи підійшла до лохвиці з півночі. Між 3 - ю і 16 - ю танковими дивізіями ще залишався 40 - кілометровий коридор. Тимошенко, який прибув до штабу південно - західного фронту змінити будьонного, запевнив сталіна, що київ буде утриманий. 14 вересня частини моделя і хубе оволоділи лохвицею і лубнами, а після підходу 15 вересня 1941 з південного сходу 9 - ої танкової дивізії зі складу 1 - ї танкової групи німецькі війська замкнули кільце навколо 5, 21, 26 і 37 радянських армій. В оточенні опинилося і управління південно - західного фронту.

16 вересня тимошенко усно через начальника оперативного управління штабу південно - західного фронту і. Кирпоносу розпорядження про відведення військ фронту на рубіж річки псел. Кирпонос, пам ятаючи вказівки сталіна в жодному разі не залишати київ і не маючи на те письмової директиви, в вечері 17 вересня відправив радіограму до москви. «основная задача - вывод армий фронта на реку псел с разгромом подвижных групп противника в направлениях на ромны, лубны. Оставить минимум сил для прикрытия днепра и киева. Письменные директивы главкома совершенно не дают указаний об отходе на реку псел и разрешают взять из киевского ур только часть сил. Считаю, что вывод войск фронта на реку псел правилен. При этом условии необходимо оставить полностью киевский укрепленный район, киев и реку днепр. У ніч на 18 вересня. Шапошніков повідомив, що ставка дозволяє військам 37 - ї армії залишити київ, але не повідомив про відведення військ фронту.

Однак ще ввечері 17 вересня кирпонос встиг передати наказ 5, 21, 26 і 37 арміям на прорив у східному напрямку.

38 - а та 40 - а армії, що знаходились за межами оточення належало підтримати вихід військ фронту з оточення ударом на ромни і лубни. «посоветовавшись с тупиковым, бурмистенко и рыковым, командующий приказал поставить армиям следующие задачи. 21 - й - к утру 18 сентября сосредоточиться на рубеже брагинцы, гнединцы (юго - восточнее прилук) и главными силами нанести удар на ромны, навстречу 2. Му кавалерийскому корпусу; 5 - й - частью сил прикрыть отход 21 - й армии с запада, а остальными нанести удар на лохвицу; 26 - й - создав ударный кулак из двух дивизий, наступать на лубны; 37. Й - вывести войска из киевского укрепрайона на левый берег днепра, создать из них ударную группу и прорываться на пирятин и далее на восток, составляя арьергард сил фронта; 40 - й и 38. Й - ударить с востока навстречу главным силам фронта в направлениях на ромны и лубны… итак, в ночь на 18 сентября почти все армии знали о порядке отхода. Конечно, принятое решение было далеко не идеальным. «18 сентября сложилась критическая обстановка в районе города ромны. Рано утром на восточном фланге был слышен шум боя, который в течение последующего эремени все более усиливался. Свежие силы противника - 9 - я кавалерийская дивизия и еще одна дивизия совместно с танками - наступали с востока на ромны тремя колоннами, подойдя к городу на расстояние 800 м. С высокой башни тюрьмы, расположенной на окраине города, я имел возможность хорошо наблюдать, как противник наступал, 24 - му танковому корпусу было поручено отразить наступление противника. Для выполнения этой задачи корпус имел в своем распоряжении два батальона 10 - й мотодивизии и несколько зенитных батарей. Из - за превосходства авиации противника наша воздушная разведка находилась в тяжелом состоянии. Подполковник фон барсевиш, лично вылетевший на разведку, с трудом ускользнул от русских истребителей. Затем последовал налет авиации противника на ромны. В конце концов нам все же удалось удержать в своих руках город ромны и передовой командный пункт. Проте відвести війська в тил не вдалося. Розчленовані і позосталі без управління частини діяли розрізнено, частіше невеликими групами. 37 - а армія опинилася в двох районах. Вона змогла протриматися до 21 - 23 вересня. Пирятинська група з військ 5 і 21 армій трималася до 25 вересня. Частина сил і управління 5 - ї армії змушені були приєднатися до колони штабу фронту і рухалися разом з нею на пирятин. Решта, розчленовані на дрібні групки, намагалися вирватися самостійно. Поразка під києвом стала важким ударом для червоної армії. Чоловік, 3923 гармати і міномети, 114 танків і 167 бойових літаків. До моменту оточення в котлі опинилися 452, 7 тисяч осіб, 2642 гармат, 1225 мінометів, 64 танки. За німецькими даними під києвом до 24 вересня було взято в полон 665 тисяч чоловік. За даними, опублікованими в 1993 генеральним штабом збройних сил рф, радянські втрати склали понад 700 тисяч осіб, з них 627, 8 тисяч безповоротно. Поразка південно - західного фронту відкрила німецьким військам шлях на східну україну, у приазов я і донбас. 20 вересня зведена колона штабів південно - західного фронту і 5 - ої армії підійшла до хутора дрюківщина лохвицького району полтавської області, за 15 км на південний захід від лохвиці. Втративши декілька гармат і бронемашин, залишки колони відійшли в урочище шумейкове, поблизу села ісківці лохвицького району полтавської області. До рук супротивника потрапив командувач артилерією 5 - ої армії генерал в. Сотенський разом зі всім своїм штабом. У групі залишалося не більше тисячі чоловік, з них близько 800 командирів, зокрема, командувач фронтом кирпонос, члени військової ради бурмистенко, риков, начальник штабу тупіков, генерали управління фронту добикін, данилов, панюхов, командувач 5 - ої армії потапов, члени військової ради армії никішев, кальченко, начальник штабу армії писаревський. Транспорт і люди розосереджувалися кромкою яру, що перетинав гай, бронемашини зайняли позиції на узліссі. Німецькі танки і піхота атакували гай з трьох сторін. Спочатку вони увірвалися на східне узлісся. Бій продовжувався 5 годин. У непритомному стані був узятий у полон командувач 5 - ою армією потапов. Загинули тупіков і писаревський. « к 26 сентября закончились нашей победой бои в районе киевского котла. Командующий 5 - й армией попал к нам в плен. Я беседовал с ним и задал ему несколько вопросов. Мы получили приказ фронта оставить киев и отойти на восток и уже были готовы к отходу, но затем последовал другой приказ, отменивший предыдущий и требовавший оборонять киев до конца. В то время мы были чрезвычайно удивлены такими действиями русского командования. Противник больше не повторял таких ошибок. Мы же, к сожалению, вынуждены были сами пережить печальный опыт такого же вмешательства в ход боевых действий. Довгі роки обставини його смерті були невідомі (були версії, що він закінчив життя самогубством). Але єдиний, що залишився у живих свідок його смерті в. Жадовський (він тоді був старшим політруком) розповів, щокирпоноса спочатку ранило в ногу, а незабаром осколки міни зрешетили його груди. Командувач одразу помер. 25 вересня з фронту прийшло повідомлення до верховного командування збройних сил рейху з таким змістом. «під час прочісування поля бою було знайдено труп полеглого головнокомандувача південним фронтом генерал - полковника м. Битва за київ 1941 року без сумніву була великим тактичним успіхом для вермахту, але вона забрала багато часу, який німці хотіли використати для наступу на москву.

Таким чином стратегічний задум гітлерівського керівництва був зірваний воїнами південно - західного та південного фронтів. Проте дуже високу ціну довелося заплатити за це червоній армії. і справа полягала не тільки у нерівності сил на фронті, а й в упертому небажанні сталіна рахуватися з реальною обстановкою. Трагічними наслідками обернулася для військ некомпетентність командування, що спиралося на волюнтаристські сталінські директиви. Червоноармійців та командирів, погано озброєних і не навчених, потрапили 1941 р. В оточення на території україни, стали в язнями нацистських таборів смерті. Значення героїчної оборони києва і особливо її трагічний фінал, пов`язаний, з вини сталіна, з непомірно великими людськими втратами, довгий час замовчувалось. Щоб не акцентувати увагу на помилках сталіна, за його часів києву не надавався статус міста - героя. Час минав і все ж таки правда про трагічну оборону міста києва була досліджена і зайняла своє місце як в історії великої вітчизняної війни так і в історії україни. історія україни та всесвітня історія. Михайло петрович кирпонос народився 9 (21) січня 1892 року у місті вертіївка (зараз вертеєвка), ніжинського повіту, чернигівської губернії. Кирпонос був призваний рядовим солдатом у 126 - й запасний піхотний полк. Закінчивши у 1916 році інструкторські курси по користуванню іноземними гвинтівками, а в 1917 році - воєнно - фельдшерську школу, він був направлений на румунський фронт в якості ротного фельдшера 285 - го ольгопольського пехотного полку.

Тут його обрали спочатку головою солдатського комітету, потім головою полкового комітету, товарищем голови ревкому 5 - ої пехотної дивізії, а у листопаді 1917 року - головою ради 26 - го корпусу.

У лютому 1918 року м. Кирпонос демобілізувався та повернувся у рідне село і у травні того ж року вступив у члены рсдрп (б). У рідних краях він почав формування загонів повстанців, які вели боротьбу з німецькими окупантами. У вересні 1918 року м. Кирпонос з одним із загонів влився у склад 1 - ої украинської повстанської дивізії. Після цього він був призначений комендантом міста стародуб й формував 22 - й радянський украинський полк, який потім став 2 - м богунським полком 44 - ої стрілкової дивізії. Кирпонос був призначений помічником голови дивізионної школи червоних командирів. За организацію й активну участь у партизанскій боротьбі і у боях на украинському фронті він був нагороджений реввоєнрадою срср грамотою й іменним маузером за № 355205. У 1927 році, закінчивши академію імени м. Фрунзе, він до 1934 року був головою штабу 41 - ої перекопськой стрілецької дивізии, а з 1934 по 1939 рік - головою казанського пехотного училища імені верховної ради татарськой арср. Кирпонос приймав участь у фінській кампанії у посаді командира 70 - ої стрілецької дивізии. Указом президіума верховної ради срср від 21 березня 1940 року ця дивізия була нагороджена орденом леніна, а м. Кирпоносу присвоєно звання героя радянського союзу.

З червня 1940 року до лютого 1941 року він командував військами ленінградського воєнного округа, а з лютого 1941 року - військами київського особливого воєнного округу.

З початку великої вітчизняної війни м. Кирпонос став командуючим військами південно - західного фронту.

Наступні події його життя і смерть описуються вище у рефераті. Початок оборонних дій києва у 1941 році у ході великої вітчизняної війни. Прорахунки вищих чинів червоної армії в перші місяці війни в боях на території україни. Загибель південно - західного фронту радянської армії 26 вересня 1941 р. Після 73 днів оборони. Загальна ситуація на фронтах великої вітчизняної війни в листопаді - грудні 1943 року.

Характеристика радянських та німецьких військових частин, що брали участь у подіях. Танкова битва під час оборони залізничної станції чоповичі житомирської області. Московська битва, провал плану захоплення столиці з ходу в перші тижні війни, наступальна операція німців під кодовою назвою тайфун, розгром німецьких військ під москвою. Сталінградська битва, оточення німецьких військ, корінний перелом у ході війни. Початок операції тайфун. Дві армії резервного фронту (24 і 43 - я) між західним і брянським фронтами. Танкові частини брянського фронту та фронтовi резерви. Атака через кокош, головна ударна сила танкової частини. Рiшення командування західного фронту.

Воєнні дії на території україни. Брусиловський прорив. В вогні великої війни. Жертви серед мирного населення, що постраждало від епідемій, голоду.

Ютландський бій як найбільший з морських битв першої світової війни, хід дій та головні результати. Битва на соммі, основна мета боротьби. Битва на камбрі як масова атака з використанням танкових підрозділів 20 листопада 1916 року.