стилі мови та стилі мовлення

стилі мови та стилі мовлення

Стилі сучасної української літературної мови. В шов) у мові - це проблема мовного вживання; це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання. Розмовний стиль - найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми. Кодифіковану і некодифіковану.

Неодноманітність, експресивно - емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма - діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби. Міміка, жести, ситуація. Художній стиль - це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову.

Одна з його особливостей - вживання художніх засобів (тропів. Епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т. ), що сприяє створенню образності. Науковий стиль - це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов язкові посилання, а також цитати. Власне науковий, науково - популярний, науково - навчальний, виробничо - технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду.

Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку.

Поєднання логічного викладу з емоційно - експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т. Науково - популярний, газетний, радіомовлення і телебачення побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю. Офіційно - діловий стиль - це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Його стильові різновиди. Дипломатичний, законодавчий, адміністративно - канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності. ) ділова українська мова як різновид літературної мови. Ділова українська мова як різновид літературної мови виявляється в офіційно - діловому стилі, в основному в його адміністративно - канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми вживання. історично цей стиль базується на документах доби київської русі та адміністрації великого князівства литовського, на юридичних актах міських урядів (xv - xvii ст. ), на документах гетьманських канцелярій, має лексико - синтаксичний вплив російської канцелярської та мови австро - угорських і польських канцелярій. Основна одиниця документа - текст, що оформляється за певними правилами з використанням відповідних реквізитів (за класифікацією управлінських документів). Стійкі словосполучення є засобом називання предметів, явищ, процесів; виникли шляхом переосмислення вільних словосполучень і є семантичною цілісністю. Вони якнайкраще характеризують стандартизований стиль ділової мови. Знижувати якість, взяти до уваги, довести до відома, укласти угоду; інколи ці словосполучення є термінами. Рекомендований лист, цінні папери, статутний фонд і т. Говорячи про стилістичні засоби, необхідно звернутися до визначення офіційно - ділового стилю, до вимог щодо мовних засобів на рівні стандартизації лексики, синтаксису, словоформ, а також логічності висловлення, вмотивованості лексики; особливу увагу треба скерувати на усталені (стійкі) словосполучення. З номінативним значенням (трудова угода), на прийменникові конструкції (за наказом, згідно з постановою), на дієслівно - іменні конструкції (присвоїти звання), на фразотворення (взяти до уваги, за звітний період), які підкреслюють стандартність та стислість документального мовлення, тобто дають стандартизовану модель тексту.

Усна форма ділового українського мовлення (тобто індивідуальне використання мови у комунікативних актах в різноманітних сферах суспільного життя) - це розмовно - літературний різновид української мови. Функціонує в діалогічній та монологічній формах, має текстовий та імпровізований характер, залежить від ситуації. Усне мовлення в офіційно - діловому стилі пов язане з поняттям культури мови (чи мовної культури), а саме.

Використання орфоепічних, акцентних, граматичних, лексико - фразеологічннх, а отже, стилістичних мовних засобів тісно пов язане з жанрами усного мовлення, в яких, крім ситуативних положень, є ще міміка, жести, пози, тобто позамовні засоби. Основні жанри усного монологічного мовлення проявляються в багатьох стилях. Промови, доповіді, виступи із завданням дати оцінку суспільних, політичних та морально - етичних питань. Звертається увага на логіку, емоційність впливу, важливість ритміки, логічного наголосу, на вставні слова, риторичні запитання, звертання, цитати тощо. Лекція, що реалізується у власне науковому, навчальному (лекції у вузах), у популяризаційному різновидах. Композиція має бути чіткою. Вступ, основний текст та висновки. З мовного погляду повторюються щойно наведені вимоги. Діалогічна форма проявляється в бесідах, у дискусіях, у телефонних розмовах офіційно - ділового характеру, в офіційних розмовах з підлеглими, коли обов язкова мовна культура спілкування. Еталони правильного слововживання, наголосів перевіряються за нормативними словниками (тлумачні, іншомовних слів, термінологічні, енциклопедичні, перекладні та ін. Стильові риси і мовні засоби, функція, сфера спілкування та жанри реалізації. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це власне слова на власному місці. Сферу поширення і вживання (коло мовців); функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо); характерні ознаки (форма та спосіб викладу); система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо). Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно - ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Термін стиль мовлення слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови - спілкування, повідомлення і діяння. Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких. Розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно - діловий та конфесійний. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови - усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша - переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших - переважно монолог. Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства - забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях. У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди - підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно - ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін. Основне призначення - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з ясування виробничих і побутових стосунків. Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше - нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб єктивними) стосунками мовців. Друге - обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом. Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети. Безпосередня участь у спілкування; усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування (неформальне); використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка); емоційні реакції; потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби. Емоційно - експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін. ); суфікси суб єктивної оцінки (зменшено - пестливого забарвлення, зниженості); прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові); часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп - , пона - , поза - ); фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т. ); заміна термінів розмовними словами (електропоїзд - електричка, бетонна дорога - бетонка. Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією - їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві - художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу - естетичну.

Впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки. Найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності - образність (образ - персонаж, образ колектив, образ - символ, словесний образ, зоровий образ); поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів; естетика мовлення, призначення якої - викликати в читача почуття прекрасного; експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін. ); зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно - чуттєве живописання дійсності; відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь - які приписи; визначальним є суб єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача). Наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно - чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак); використання емоційно - експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів); запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця); уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів навіть жаргонізмів; поширене вживання дієслівних форм. Родових (у минулому часі й умовному способі). Якби ми знали, то б вас не питали (н. ); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу). Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (л. Костенко); у наказовому способі. В квітах всі вулиці кричать. Нехай, нехай живе свобода. Тичина); широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв язків, особливості інтонування та ритмомелодики; повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін. Епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис); б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. Епіграма); в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); г) комбіновані (ліро - епічний твір, ода, художня публіцистика, драма - феєрія, усмішка). Основне призначення - викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення. Ясність (понятійність) і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; узагальненість понять і явищ; об єктивний аналіз; точність і лаконічність висловлювань; аргументація та переконливість тверджень; однозначне пояснення причино - наслідкових відношень; докладні висновки. Великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ); наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. Знаків і значків; оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін. ); використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень; залучення цитат і посилань на першоджерела; як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно - експресивної лексики; наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ н розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації); окрім переважного вживання іменників т відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища; монологічним характером текстів; переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше). А) власне науковий) із жанрами текстів. Монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково - технічні та науково - гуманітарні тексти; б) науково - популярний - застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів; в) науково - навчальний - наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності. інформаційно - пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно - політичні проблеми; активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення. Доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал); поєднання логічності доказів і полемічності викладу; сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників; висловлення наукових положень і фактів емоційно - експресивною образністю; наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер; широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. Синтез елементів наукового, офіційно - ділового, художнього й розмовного стилів; лексика насичена суспільно - політичними та соціально - економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін. ); використовується багатозначна образна лексика, емоційно - оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін. ), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото - вугілля, нафта, легені планети - ліси та ін. ); уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под. ); із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси і ст. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео - , сурес - , ін тре - та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний); синтексисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні. ); ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи заголовки; ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки. А) стиль змі - засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення. Тощо); б) художньо - публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо); в) есе (короткі нариси вишуканої форми); г) науково - публіцистичний стиль (літературно - критичні статті, огляди, рецензії тощо). Сфера використання - приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (посланія і. Вишенського, листи з хутора п куліша та ін. Основні ознаки - наявність певної композиції. Початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум. приписка до закінченого листа після підпису). Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості. Призначення - обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма). Суто церковна термінологія і слова - символи; непрямий порядок слів у реченні та словосполученні; значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; наявність архаїзмів. Закону про мови записано. Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. Організацій є українська мова. Офіційно - діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно - політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно - господарською діяльністю. Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення. Мовленню у сфері управління притаманна наука специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління - організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, характер і зміст інформаційних зв язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність - це завжди - гра за правилами. Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів. Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні; точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів; документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми; наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову; сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти. Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в те5стах ділових (управлінських) документів. Мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме.

Широке використовування суспільно - політичної та адміністративно - канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій); наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома); обов язкова відсутність будь - якої авторської мовної індивідуальності т емоційно - експресивної лексики; синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання; наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії; чітко регламентоване розміщення та будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками); до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо). Законодавчий - використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно - ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними т службовими особами. Реалізується в конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін. Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно - ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно - ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях). Нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. Між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності; між підприємствами, організаціями та установами; між державою та приватними особами; між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами; між приватними особами. Розмовний і художній. Стилі мови – важлива тема як для школярів і учасників зно, так і для всіх, хто вивчає українську мову і культуру мовлення. Тут пропонуємо розглянути поняття стилю в сучасній українській мові та звернутися до двох різновидів – розмовного і художнього. Стиль в сучасній українській мові є різновидом мови з певним набором засобів мовлення для вираження мовлення або передачі вербальної інформації у певних умовах. Стилі мови різняться характером висловлювання, змістом та метою мовлення. Наразі виділяють 6 основних стилів української мови. Розмовний, публіцистичний, науковий, художній, офіційно - діловий та сакральний. Про кожен із них – по порядку.

Розмовний стиль (або його ще називають розмовно - побутовим) – найбільш уживаний у сучасній мові. Він уживається в побутовому усному спілкуванні та слугує для офіційного або неофіційного спілкування людей у повсякденному житті. Він характеризується невимушеністю і простотою форм. Розмовним стилем люди користуються в усіх сферах життя. У побуті, у сім’ї, на виробництві. Основне призначення цього стилю — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків. Лексику розмовного стилю представлено великою кількістю експресивних та емоційно - забарвлених слів, зокрема метафор, порівнянь, синонімів, фразеологізмів, фольклоризмів, діалектизмів, просторічних та скорочених слів, вигуків тощо. У розмовному мовленні широко використовуються прості речення, переважно короткі (неповні, обірвані, односкладні). Розмовне мовлення здебільш спонтанне, непідготовлене, тому його компонентами є позамовні елементи. Міміка, жести, поширена ситуація. — пам’ятай собі, се школа. — ба, — сказав гриць. — сюди будеш ходити вчитися. Широке використання загальновживаних слів; експресивність та емоційне забарвлення мовлення; використання невербальної комунікації. Міміки та жестикуляції; різноманітність ритмів та мелодики; використання жаргонізмів, вульгаризмів та навіть русизмів; вживання неповних речень, вставних слів та звертань; часте використання слів із суфіксами пестливості чи зневаги. Художній стиль – це стиль, за допомогою якого створена більшість творів художньої літератури. В рамках стиля виділяють прозаїчні та поетичні твори. Художній стиль є складним сплавом, у якому відображається все багатство національної мови. Тут можливе поєднання елементів усіх стилів літературної мов. Засобами художнього слова через систему образів художній стиль впливає на розум, почуття та волю читачів, формує їхні ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки. Образність відрізняє художній стиль від решти стилів. Використання мовних засобів зумовлено його призначенням — образно відтворити дійсність. Мова художньої літератури характеризується виключним багатством лексики і фразеології. У художні твори вводяться історизми, архаїзми, діалектизми, елементи просторіччя, навіть жаргонізми. Німим отверзуться уста. «в яремчі, неподалік від водоспаду, сидів гуцул у кептарику, в брилку, у вишитій сорочці і палив люльку.

У художньому стилі широко використовується емоційно - експресивна лексика. Синоніми, антоніми, омоніми, пароніми, фразеологізми. Для передачі думки використовуються різноманітні художні засоби (епітети, метафори, порівняння, символи тощо). Слова слугують не тільки засобом вираження думок, але й естетичного впливу на читача; широке використання засобів художнього мовлення; образність та експресивність мовлення; можливе використання фразеологізмів та діалектизмів; поєднання всіх лексичних та граматичних стилів. Текст про українську мову в художньому стилі. Українська мова ніби ллється струмочком і звеселяє душу.

А іноземці, побувавши в україні, відзначають її ніжність, витонченість і милозвучність. Яка ж вона мелодійна та співуча, мова наша солов’їна. Вона ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною. Дуже влучно висловився письменник олесь гончар. «запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики й квіткових пахощів — скількома епітетами супроводиться визнання української мови. Міні - твір про українську мову у науковому стилі. Українська мова — державна мова українського народу, наш державний символ. Вона разом із польською, словацькою, чеською, болгарською, сербською та іншими мовами належить до мов європи. Ця сім’я мов є найбільш вивченою і поширеною. Цими мовами розмовляє більша частина населення земної кулі. Разом із російською та білоруською мовами українська мова утворює східнослов’янську групу мов. Текст про українську мову у публіцистичному стилі. Діалог про українську мову у розмовному стилі. Приклад тексту про українську мову в офіційно - діловому стилі. Верховна рада україни, усвідомлюючи, що українська мова є визначальним чинником і головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалася і протягом багатьох століть безперервно проживає на власній етнічній території, становить переважну більшість населення країни й дала офіційну назву державі, а також є базовим системотвірним складником української громадянської нації, ухвалює цей закон. Зразок тексту про мову у церковному стилі. А тепер, брати, коли я прийду до вас і почну говорити незнайомою мовою, то яка вам користь із того. Так і ви, коли промовлятимуть слова незрозумілої мови, то як зрозуміють, що ви говорите.

Ви говоритимете на вітер. і коли я не розумію значення слів, то я буду для того, хто говорить, чужинцем, а той, хто говорить, буде чужинцем мені. Публіцистичний стиль – це стиль засобів масової інформації - газет, журналів, телебачення, радіо, громадсько - пропагандистських видань. Без нього не обійтися, коли відбувається формування громадської думки, обговорення суспільно - політичних ідей або дебати, політична пропаганда та сприяння розвитку суспільства. Тобто публіцистичний стиль розрахований відразу на великі маси, а також на кожного громадянина окремо. Публицистичний стиль має вираз, як у письмовому вигляді – в статтях, нарисах та фейлетонах, так і в усному – в формі публічних виступів, дискусій, але також може бути відображений у формі репортажу.

Науковий стиль використовується переважно в науковій сфері для інформування про певні результати наукових досліджень. Цей стиль поділяється на власне науковий стиль та науково - популярний залежно від цільової аудиторії, на яку розраховане викладення матеріалу.

Доторкнутися до наукового стилю можна в підручниках, монографіях, лекціях, статтях, дисертаціях, анотаціях, наукових доповідях та науково - популярних періодичних виданнях. Офіційно - діловий стиль використовується при оформленні ділових паперів, але він може використовуватися як в усній, так і в письмовій формі. В письмовій формі офіційно - діловий стиль міститься в законах та підзаконних актах, наказах, постановах розпорядженнях тощо. В усному мовленні цей стиль міститься в офіційних промовах та діловому спілкуванні між приватною особою та установою. Офіційно - діловий стиль використовується з метою регулювання офіційно - ділових стосунків та поділяється на законодавчий, адміністративний, дипломатичний та канцелярський. Ділова мова – один із різновидів літературної мови. Ділову українську мову виділяють в рамках офіційно - ділового стилю, частіше за все в адміністративному та канцелярському різновидах. Цей стиль зародився ще за давніх - давен у документах часів київської русі. Одними з перших офіційних документів на території україни були юридичні акти міських урядів та гетьманських канцелярій. Саме тому ділова українська мова відчула на собі вплив російської, австро - угорської та польської культур ділового мовлення та оформлення документів. Діловий стиль в усному вираженні знаходить своє відображення в різних стилях. У промовах і доповідях, у навчальних лекціях і наукових доповідях. Головна вимова ділового стилю – чітка композиція – має зберігатися. Вступ, основних текст та висновки. Діловий стиль у діалогах проявляється в бесідах та дискусіях, а також у телефонних розмовах офіційного характеру.

В таких діалогах обов’язково треба дотримуватися культури ділової комунікації. Правильне використання слів ділової комунікації перевіряйте за нормативними словниками. Тлумачними, термінологічними, енциклопедичними, іншомовних слів тощо.