соціально політична промова та її види

соціально політична промова та її види

Особливості публічного мовлення. Жанри публічних виступів. Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в стародавній греції. Вона вважалася мистецтвом і була вагомою частиною суспільного життя. Греки поділяли риторику на три галузі. Судову, політичну й урочисту.

До нашого часу дійшли імена відомих античних ораторів сократа, платона, аристотеля, демосфена, цицерона. Найвідомішими ораторами київської русі були митрополит іларіон (його найвідоміша проповідь - “слово про закон і благодать”) та кирило туровський. У 17 - 18 столітті курс риторики викладався в києво - могилянській академії, яка, будучи національним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки європейських університетів. ім’я академії пославили такі видатні ритори, як григорій сковорода, феофан прокопович, михайло ломоносов. Зараз в україні існує нагальна потреба відновлення національних риторичних традицій - традицій публічного мовлення - в суспільно - політичній, науковій, професійній та інших сферах. У професійному спілкуванні залежно від змісту, призначення, способу виголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри публічних виступів. Доповідь - це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції. У доповіді наявний значний фактичний матеріал (тому її тези часто пропонують слухачам заздалегідь); вона, як правило, розрахована на підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями тощо. Що, для чого, у який спосіб - і зараз актуальна для промовця. Основні різновиди промов. Ділова, ювілейна, святкова, агітаційна, мітингова. Лекція - це публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію, визнану в науковому світі. Лекції різноманітні за своїм змістом і формою викладу.

Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи лекцій. Популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні (розраховані на слухача, який має певний рівень знань). Виступ у дискусії - це лаконічний (до 2 - 5 хв), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему.

Виступ найчастіше не готується завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах, нараді, семінарі, науковій конференції тощо. Полемічність, стислість, точність і чіткість формулювань - основні риси виступу.

Особливості публічного мовлення пов’язані насамперед з тим, що звернення до великої аудиторії створює специфічну атмосферу - атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Соціальні та психологічні чинники ризику.

Поведінкові реакції населення у нс. Форми спільної діяльності людей, що склалися історично і характеризують певний тип відносин між людьми, утворюють суспільство або соціум. Соціум - це особлива система, деякий механізм взаємодії між людьми, що розвивається за своїми специфічними законами, які характеризуються надзвичайною складністю. В соціумі взаємодіє велика кількість людей. Результатом цих зв язків є особлива обстановка, що створюється в окремих соціальних групах, яка може впливати на інших людей, що не входять в дану групу.

Процеси, що відбуваються в суспільстві в цілому і в окремих суспільних групах, вивчає соціологія. Закономірності поведінки і діяльності людей, що зумовлені їх належністю до соціальних груп, а також психологічні характеристики цих груп досліджує соціальна психологія. Вплив соціальних факторів на стан здоров я суспільства вивчає соціальна гігієна. Соціальними називаються небезпеки, що широко розповсюджуються в суспільстві і загрожують життю і здоров ю людей. Носіями соціальних небезпек є люди, що створюють певні соціальні групи. Особливість соціальних небезпек полягає в тому, що вони загрожують великій кількості людей. Розповсюдження соціальних небезпек зумовлено особливостями поведінки людей і окремих соціальних груп. Соціальні небезпеки досить численні. Наприклад, до соціальних належать всі протиправні (незаконні) форми насилля, вживання речовин, що порушують психологічну і фізіологічну рівновагу людини (алкоголь, наркотики, паління), шахрайство, самогубство, та інші дії, що здатні принести шкоду здоров ю людей. Класифікація соціальних небезпек. За походженням можуть бути виділені такі групи небезпек. А) небезпеки, пов язані з психічним впливом на людину (шантаж, шахрайство, крадіжки та ін. ) б) небезпеки, пов язані з фізичним насильством (розбій, бандитизм, терор, ґвалтування, утримання заручників). В) небезпеки, пов язані з вживанням речовин, що руйнують організм людини (наркоманія, алкоголізм, паління); г) небезпеки, пов язані з хворобами (снід, венеричні захворювання); д) небезпеки самогубства. Причини соціальних небезпек. В той же час треба відзначити суперечливий характер причин, наслідком яких є соціальні небезпеки. Недосконалість людської природи головна передумова появи соціальних небезпек. Наявність адекватної правової системи може бути основною умовою попередження і захисту від соціальних небезпек. Залучення громадськості та краща інформованість населення про можливість появи соціальних небезпек, а також про можливі наслідки від їх прояву, також є елементом захисту від соціальних небезпек. Фізіологічні чинники забезпечення безпеки людини. Фізіологічна надійність людини. Організм - єдине ціле.

В нормальному цілісному організмі всі органи тісно зв язані між собою, знаходяться в складній взаємодії, об єднані в одне ціле не тільки структурно морфологічно, але й функціонально фізіологічно. Високу надійність функціонування організму людини та його біологічну здатність протидіяти небезпекам зумовлює і його структурна надлишковість. матеріальна - дублювання органів, здатність одних органів частково компенсувати функції інших, котрі вийшли з ладу - інформаційна - резервування органів сприйняття, збереження та переробки інформації, її передачі. Стійкі постійні кількісні показники, які характеризують стан внутрішнього середовища і всього організму, називаються фізіологічними константами (температура, артеріальний тиск крові, концентрація у крові цукру, білків тощо). Адаптація (пристосування) - це динамічний процес, завдяки якому в організмі підтримується сталість внутрішнього середовища в мінливому зовнішньому середовищі. розширенням фізіологічних можливостей, - підвищенням фізіологічної опірності організму зовнішнім впливам, - збільшенням працездатності, що забезпечується шляхом. зміни порогів чутливості аналізаторів; - підвищення стабільності фізіологічних систем; - переходу фізіологічних систем на більш високі рівні функціонування, - розширення діапазону фізіологічних резервів, - мобілізації енергетичних ресурсів та захисних сил. Психічна адаптація - процес встановлення оптимальної відповідності між особистістю і навколишнім середовищем, яка сприяє задоволенню актуальних потреб і реалізації значущих цілей за умови збереження фізичного і психічного здоров я. Академічне красномовство — це ораторська діяльність науковця, викладача, що доповідає про результати дослідження, популяризує досягнення науки. Судове (юридичне) красномовство — це ораторські виступи юристів, підсудного та цивільних осіб у процесі розгляду судової справи з позицій законодавства. Суспільно - побутове красномовство — це влучне, гостре або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або певної гострої чи цікавої ситуації. Суспільно - політичне красномовство — це виступ оратора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії (політичної сили) або роз’яснює якусь суспільно - політичну ситуацію. Церковне красномовство — це проповіді, бесіди, напуття, коментування біблії в практиці різноманітних християнських конфесій. Під час вивчення даної теми слід звернути увагу на історичні витоки красномовства. Перша наукова класифікація ораторських промов була запропонована аристотелем. Він поділяв їх на три види (типи). Судові, дорадчі (політичні), епідейктичні (урочисті). На сучасному етапі розрізняють декілька основних видів красномовства. Суспільно - політичне, академічне, судове, церковне, суспільно - побутове, дипломатичне.

Судовий стиль характеризується чітким вираженням мети, відсутністю штучної розпливчастості, манірності, доступністю у сприйнятті, умінням доцільно використовувати художню літературу, засоби психологічного впливу на слухачів. Особливу увагу слід звернути на головні риси академічного красномовства. Доказовість, бездоганна логічність, точність мислення, чітка, позбавлена будь - якої двозначності, термінологія. Наукове описування реальних, матеріальних явищ в усному слові і є основою академічного красномовства. Політичне красномовство диференціюється на такі основні жанри. Вони різняться більшим чи меншим обсягом та вагомістю змісту.

Політичні виступи можуть проводитися в установах, різних закладах з метою пропаганди тих чи інших політичних ідей. Наприклад, виступи депутатів у верховній раді. Огляд чи бесіда проголошуються політиками на виборчій дільниці. Основним жанром церковного ораторства є проповідь. Проповідник не відділяє біблію від мирського, світського, а навпаки, інтенсивно їх поєднує. Суспільно - побутове красномовство має виразно окреслений національний характер, воно зберігає і продовжує традиції та звичаї народу.

Складіть текст промови на 3 хв. На довільну тематику.

Виголосіть її і запишіть на записуючій пристрій. Здійсніть аналіз за запропонованою формою. Аналогійна аргументація – це обґрунтування тези шляхом наведення схожості того, що говорять в аргументах, з тим, що говорять у тезі. Аргумент до авторитету – це наведення оратором на підтримку своєї тези тверджень чи дій людей, що є певним зразком для аудиторії. Аргумент до публіки – це звернення до почуттів аудиторії з метою відвертання слухачів від об’єктивного розгляду певної проблеми та схиляння їх до рішення у потрібному оратору напрямі. Зазначимо, що головними цілями оратора є інформування або переконання. Під час вивчення теми потрібно звернути увагу на етапи підготовки до публічного виступу.

Стратегія оратора на етапі інвенції вимагає попереднього аналізу аудиторії за такими чинниками. існують три типи підготовки до публічного виступу.

Написання повного тексту промови; запис головних положень; виголошення промови експромтом. Основним джерелом інформації для підготовки промови є читання. Мета промови – це уявлення про той загальний результат, який повинен бути досягнутий в процесі виступу.

У сучасній теорії риторики на основі критерію мета промови виділяють наступні основні її види, найбільш поширені в ораторській практиці. Мета конкретизується у вигляді завдання. Завдання промови – це конкретизація цілі, що виникає в певній ситуації спілкування. На початкових етапах створення промови, встановлення її предмета, потрібно обрати тему.

Слід пам’ятати, що конкретні назви тем більш привабливіші, ніж – загальні. Вибір теми залежить від місця, часу і настроїв публіки, від актуальності конкретного моменту.

Змістовному розкриттю теми промови слугує топіка – наука про сукупності загальних місць і способи їх застосування, що відображає загальні закони людського мислення. Сучасна риторика дійшла до висновку, що для створення будь - якого мовного твору досить дев яти смислових моделей. Рід – вид, визначення, ціле – частина, властивості, співставлення, причина і наслідок, обставини, приклади і свідчення, ім я. Топіка виступає як техніка, суть якої полягає у вмінні ставити запитання. Розробка теми має являти собою логічний рух від більш загальних питань до конкретних. Перш за все необхідно чітко сформулювати саму думку, яку потрібно обґрунтувати (тезу). До формулювання тези пред’являються досить жорсткі вимоги. Теза повинна бути істинною, теза повинна бути чітко і точно сформульована, теза повинна бути незмінною протягом усього мовного викладу.

Теза підкріплюється аргументами. Аргументи відповідають на питання. Демонстрація відповідає на питання. «яким чином доводимо. Друга вимога – аргументи мають бути істинними. Третя вимога – аргументи мають бути обґрунтованими незалежно від тези. і четверта вимога – аргументи повинні бути достатніми для отримання висновків. Уявіть, що ви викладач університету, який регулярно читає лекції студентам. Складіть портрет уявної аудиторії за наведеними вище чинниками. Уявіть, що ви політик, який регулярно виступає перед населенням. Які типи слухачів будуть зустрічатись у вашій професійній діяльності. із власного досвіду знайдіть ситуації коли ви були конструктивним слухачем, а коли – конфліктним. Як часто ви виступали в ролі інфантильного слухача. Поясніть причини цього і згадайте умови спілкування. Але тут йому не поталанило. Хоч від природи юнак і володів красномовством, та мав надто слабенький як для оратора голос і нечітку дикцію. До всього ж він ще й гаркавив, на трибуні тримався невпевнено, часом губився і знічувався. і демосфен, не гаючи часу, зайнявся працею над самим собою. Щоб стати оратором, вирішив він, треба заново себе створити. Усе зваживши й обміркувавши, демосфен почав удосконалювати свою вимову, а постійними декламаціями тренував голос, одночасно працюючи і над стилем. Ходив на навчання до одного видатного оратора, той допомагав юнакові ставити голос. Розповідають, що демосфен щодня йшов до моря і там, на березі, годинами декламував вірші, намагаючись звуками свого голосу заглушити шум прибережних хвиль. Уперта й постійна праця невдовзі почала давати наслідки. Демосфен уже вільніше й природніше тримався на трибуні, слабенький від природи голос набирав сили, гаркавість зникла, дикція вирівнялась. Почав демосфен із судових промов і так непомітно й несподівано втягнувся в бурхливе політичне життя афін, до чого мав великий потяг ще з юнацьких літ. Володіючи несхибною впертістю, маючи від природи дар красномовця, демосфен таки викував себе заново. До нього оратори натискували на риторичну декламацію, спрямовуючи основну увагу на вживання фігур та плавну ритміку мови. Демосфен від цього відмовився, а натомість створив свій власний стиль промов — гнучкий, блискучий, що поєднував красномовство адвоката з красномовством політичного діяча. Несподівані переходи від звичайних прозаїчний фраз до риторичних зворотів, особливо під час патетичних вигуків і звертань, створювали сильне враження на слухачів. Минуло небагато часу, і всі почали визнавати демосфена найблискучішим і найзмістовнішим оратором. Знання основ ораторського мистецтва необхідне кожному.

Завжди шанували майстрів слова, вони мали вплив у суспільстві, досягали своєї мети легше, ніж люди тяжковусті. Питання мистецтва мови хвилювали людей ще з давнини. В древніх творах розповідається про божественне виникненні риторики. Відповідно до цього міфу риторика поклала початок людської цивілізації. За 2500 років існування риторики суть її трактувалася по - різному.

У давній греції ораторське мистецтво нерозривно пов язували з політикою. Невипадково аристотель писав. Мистецтво тут означало вдосконалення мови і з боку її впливу на слухача, і з точки зору естетичної характеристики. В римі з явилися перші школи риторики. Відомі оратори стародавнього риму, як і стародавньої греції, були політичними діячами (марк катон старший, марк туллій цицерон). Цицерону належить відомий вислів. «є два мистецтва, які можуть піднести людину на саму вищу сходинку пошани. Таким чином, переконання (думка) відокремилось від виразу (мови). Українська національна риторична школа увібрала в себе кращі здобутки риторичних шкіл давньої греції, давнього риму, візантії (аристотель, платон, демосфен, цицерон, квінтіліан, іоанн златоуст та ін. ), традиції слов’янських шкіл періоду київської русі (іларіон, володимир мономах, кирило туровський та ін. ), а також праці відомих теоретиків та практиків xviii–xixст. ) біля джерел національної школи красномовства стояли могутні постаті основоположників ораторської прози єпіфанія славинецького, симеона полоцького, стефана яворського, гавриїла бужинського, феофана прокоповіча, петра могили, григорія сковороди та інших видатних особистостей - мислителів, які правдивим словом (світським і гомілетичним) слугували рідному народові. 1) вид громадсько - політичної та професійної діяльності, мета якої – інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова; 2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом. Рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки. Риторична компетентність – це сума особистісних якостей, що лежать в основі здатності орієнтуватися в різних мовних ситуаціях, передбачити наслідки власної комунікативної поведінки і брати на себе відповідальність за її результати. Розрізняються 5 основних родів красномовства (політичне, академічне, судове, церковне, суспільно - побутове), проте відомі й інші класифікації (деякі виділяють 10). Жанри красномовства – це різновиди усних публічних виступів. Доповідь ділова міститьвиклад певних питань із висновками та пропозиціями. інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно виваженого рішення. Доповідь звітна містить об єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період. Давньоримська ораторська схема. Що, для чого, у який спосіб – може і нині бути визначальною для промовця. Отже, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора – виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по - новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії. Успішність мітингової промови безперечно залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно - політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз яснюють чи з ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні. Якщо це підсумок діяльності – до ювілейної промови можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвитку та всіляких гараздів. Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому загалу факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів. Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз яснення суто наукових, науково - навчальних, науково - популярних та ін. Знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер. Навчально - програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв язаних питаннях і проблемах. Настановча – вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу.

Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій галузінауки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку.

Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально - програмовими. Ключові терміни і поняття. Соціальна організація, господарська організація, місія, цілі, стратегія організації, первинні змінні, змінні управління, змінні ефективності моделі виробничої організації, зовнішнє середовище організації, виробничо - технологічна основа організації, персонал організації, організаційна структура, процеси управління, функції управління, життєвий цикл господарської організації, стадії життєвого циклу організації. Суспільство охоплює з безліч організацій, з якими пов язані всі аспекти і прояви життя. Економіка, наука, культура, освіта, особиста самореалізація та інші. Усі ми протягом життя є членами багатьох організації. Сім ї, дитсадка, школи, спортивного гуртка, вишу, держави тощо. Теорія організації покликана відповісти на питання, чому люди створюють організації, з якою метою, як і чому вони змінюються, як поводяться їх члени за тих чи інших обставин. Соціальна організація та її види. Теорія організації вивчає соціальні організації – складні, динамічні, відкриті, цілеспрямовані, керовані системи, які створює і у функціонуванні яких відіграє важливу роль людина. У діяльності соціальних організацій велике значення мають відносини між людьми, тому вони є предметом дослідження багатьох суспільних наук. Загальні системоутворювальні чинники соціальних систем. Загальна мета всієї сукупності компонентів; підпорядкування цілей кожного компонента загальній цілі системи та усвідомлення кожним елементом своїх завдань і розуміння загальної цілі; виконання кожним елементом своїх функцій, обумовлених поставленим завданням; відносини субординації та координації між компонентами системи; наявність принципу зворотного зв язку між керівною та керованими підсистемами. Першим і найважливішим компонентом соціальних систем є людина – істота насамперед суспільна, свідома, пов язана з іншими людьми різноманітними відносинами та формами взаємодії. У процесі праці люди об єднуються в групи, артілі, соціальні прошарки, спільноти та організації. Процеси можуть бути прогресивними та регресивними. Залежно від сутності, призначення, місця в суспільстві, типу організації, функцій, відносин з середовищем можна визначити деякі основні рівні соціальних систем. Найширший і найскладніший рівень – все суспільство (українське, російське, американське, китайське та ін. ), сукупність членів цього суспільства і весь комплекс суспільних відносин – економічних, політичних, власне соціальних, духовних. Другий рівень соціальних систем – співтовариства, об єднання людей нижчого порядку (нації, стани, соціальні та етнічні групи, еліти, поселення). Третій рівень соціальних систем – організації, що діють в реальному секторі економіки (кредитно - фінансові установи, наукові, науково - освітні заклади, корпорації, громадські об єднання). Четвертий (первинний) рівень соціальних систем – цехи, бригади, ділянки, професійні групи, кафедри, відділи та інші підрозділи в межах організації. їх особливість у безпосередніх контактах між собою. Суспільству властиві й інші системні утворення, наприклад адміністративно - територіальні, що мають декілька рівнів. Загальнодержавний, регіональний (область, район), муніципальний (місто, селище, село). Кожний рівень, своєю чергою, є складною системою з безліччю різних компонентів, специфічною структурою, функціями, органами управління. інший вид формування систем – за сферами суспільного життя. Наприклад, економіка – це промисловість, сільське господарство, транспорт, зв язок, будівництво. Промисловість, сільське господарство, своєю чергою, поділяються на галузі, підгалузі, а ті – на корпорації, фінансово - промислові групи, фірми, підприємства (малі, середні, великі), цехи, ділянки, відділи, бригади. Духовна сфера – засоби масової інформації, культурні фонди, творчі об єднання, науково - професійні асоціації. Соціальна організація – це свідомо координована соціальна система з певними межами, яка функціонує на постійній основі задля досягнення певної мети або цілей. У цьому сенсі соціальна організація має свій соціальний статус. Це – цільовий об єкт, цільова спільність, в якій досягнення загальної мети можливе тільки через досягнення індивідуальної мети, і навпаки, досягнення індивідуальної мети стає можливим тільки через висунення та досягнення загальної мети. Соціальна організація має соціальні властивості, до яких належать. Організаційні цілі й функції, ефективність результатів, мотивація і стимулювання персоналу.

Організація формується як соціальне середовище, до якого входять соціальні групи, статуси, норми, відносини лідерства. На практиці соціальні системи реалізуються у формі організацій, компаній, фірм, установ, органів. У теорії організації визначають різні види соціальних організацій. Кожен із цих видів має пріоритет власних цілей (див. До соціальних зв язків належать. Міжособові, побутові відносини; відносини за рівнями управління; відносини людини з громадськими організаціями. До економічних – матеріальне стимулювання і відповідальність, прожитковий мінімум, пільги та привілеї. Співвідношення цих зв язків відіграє вирішальну роль створенні або діагностиці стану організації. В організації відбуваються об єктивні (природні – за економічними, управлінськими та організаційними законами) і суб єктивні (штучні – волі людини або суспільства) процеси. До об єктивних належать процеси спаду і піднесення в діяльності організації, баланс попиту і пропозиції, процеси, пов язані зі законами організацій. До суб єктивних – процеси, пов язані з реалізацією технологічних, економічних, управлінських та інших рішень суб єктів управління. Трансформаційний процес характеризує перетворення ресурсів організації, що надходять ззовні, в певний кінцевий результат, який може виявлятися у формі товару, в матеріально - речовій формі або у формі послуги. Особливим видом послуг є управлінські, які надають органи державної влади та місцевого самоврядування. Колектив – це об єднання всіх працівників організації, що здійснюють спільну трудову діяльність. Організація не може функціонувати без колективу, який становить її основу.

Показники багатьох складових, що входять в організаційну систему, залежать від складу та настрою колективу.

Колектив можна повністю замінити, проте організація продовжить діяльність. Прикладом такої організації можуть бути повністю автоматизовані магазини, в яких немає продавців і касирів, поширенні в японії. Приватне підприємство, в якому працює тільки одна людина, теж не можна вважати організацією, оскільки воно позбавлене основної складової організації – колективу.

Державну, колективну, приватну, комунальну, змішану форми власності. Тенденції її розвитку, основні види та елементи. Загострилася потреба в ефективній методиці виявлення соціальних груп, що розрізняються за місцем у системі власності, влади, прибутку й престижу.

У широкому розумінні – це сукупність взаємопов язаних і взаємодіючих соціальних груп, а також соціальних інститутів. Соціальна структура суспільства – явище історичне, її становлення та розвиток відображають процеси інституалізації та еволюції різноманітних соціальних інститутів. Ускладнення і диференціація їх у структурному і функціональному аспектах зумовили відповідні зміни у соціальній структурі. Тому соціальну структуру суспільства, закономірності її становлення й функціонування слід розглядати в контексті реалізації соціальними інститутами відповідних функцій чи, можливо, і дисфункцій. У колишньому срср соціальну структуру суспільства до 60 - х років практично не вивчали. Це було спричинено офіційною доктриною, згідно з якою соціальну структуру радянського суспільства становили два класи (робітники та колгоспне селянство) й одна верства (прошарок) – інтелігенція. Взаємовідносини між ними через відсутність антагоністичних суперечностей, вважалося, були безконфліктними. Але ж ця концепція абсолютно не відображала реального стану суспільства, оскільки. В останні роки уявлення про соціальну структуру докорінно змінилися. Обидва підходи взаємодоповнюють один одного. Соціальні інститути є більш або менш рухомою суспільною формою організації й регулювання діяльності соціальних груп. Соціальні відмінності, які виникають між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці й діяльності на основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру праці, фаху, освіти, рівня й структури прибутків, статі, віку, національної приналежності, місця проживання, стилю життя та ін. На перший погляд, скажімо, робітники, селяни, вчені, кооператори та інші не є об єднаними в якісь групи, якщо мати на увазі формальне об єднання на зразок політичних партій. Та коли взяти до уваги їх реальне, об єктивне становище в суспільстві, то – безперечно. У будь - якому суспільстві існує певна кількість соціальних груп, які. У соціальні групи людей об єднують соціальні інтереси, які зумовлюють їх дії і формуються у представників різних груп залежно від їхнього становища та ролі в суспільному житті. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її становища в суспільстві. Соціологія виділяє такі види соціальних структур. Питання про класи є найбільш дискусійним. Теоретичною базою для дискусій стало визначення в. Таке трактування класів є досить загальним, застосовується до різних суспільних систем. Останнім часом у нього стає все менше прихильників. Це ж стосується і положень щодо наявності в суспільстві двох однотипних класів. Так, російський соціолог в. Вона, як відомо, пов язана з розхитуванням і ламанням нормативно - ціннісних систем під впливом соціальних і економічних зрушень. Класична, еталонна модель маргінала – фігура мігранта із села в місто в пошуках роботи. Ця людина – вже не селянин, але ще не робітник. Не можна ототожнювати маргіналів з декласованими елементами. Це така спільнота, в якій кожен індивід є носієм однієї ознаки. Такою ознакою може бути. Тип трудової поведінки на робочому місці; рівень доходу; способи проведення вільного часу, дозвілля й задоволення потреб; зміст соціальних орієнтацій, установок, цінностей, інтересів; ставлення до найважливіших подій у країні й за кордоном; ставлення до соціальних і технологічних нововведень. Аналіз структури суспільства крізь призму його соціальних верств дає змогу з ясовувати різні грані його диференціації значно повніше, ніж класовий аналіз. Таким чином, структуру суспільства доцільно описувати за допомогою класово - верствової моделі, в якій поєднуються теоретична глибина класового аналізу з багатством можливостей і методів стратифікаційного підходу.

Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, члени якої об єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні один з одним, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки. Родовою ознакою малої групи є її належність до безпосередньо тривких особистих контактів (спілкування, взаємодія). Наприклад, сім я, виробнича бригада, шкільний клас, науковий, військовий та інші первинні колективи, колективи космічних, арктичних і антарктичних станцій, спортивна команда, релігійна секта, група друзів, підлітки - однолітки тощо. Мінімальний розмір малих груп – дві особи, максимальний – кілька десятків. Зростання чисельності декласованих елементів, до яких належить і люмпен - пролетаріат, спричиняють економічні кризи, масове безробіття, зубожіння нижчих у суспільній ієрархії верств населення. Статистичними параметрами в таких випадках є. Народжуваність, смертність, шлюб, розлучуваність, міграційний обмін населення між міською і сільською місцевостями, а також між різними територіями. Статево - вікову структуру населення можна аналізувати за однією ознакою (стать чи вік) або за обома. У першому випадку особливий інтерес становить розподіл населення на три групи. 0 - 14 років (діти), 15 - 49 років (молодь і середній вік), 50 років і старші (похилий вік). Співвідношення між ними характеризує тип вікової структури населення. Аналіз вікової структури, яка охоплює ці три контингенти, розкриває трудовий потенціал країни, дає змогу виявити динаміку його розвитку.

Чим прогресивніша структура, тим вищими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший трудовий потенціал населення. Вивчення структури населення за статтю має не менш важливе практичне значення, оскільки впливає на розміщення виробничих сил, на відтворення і територіальне формування населення. Переважання економічних критеріїв у розміщенні виробництва й розселенні людей породжує нерівномірність історичного розвитку, одним із проявів якої є нерівномірність економічного розвитку регіонів і територій в межах окремої країни. Соціальна структура суспільства пов язана й взаємодіє з професійною структурою, оскільки професійний розподіл праці пов язаний з її суспільним розподілом (на розумову та фізичну, аграрну й індустріальну, організаторську й виконавську і т. Нерідко соціальне професійну структуру трактують як соціальну форму професійного розподілу праці, що розглядається в аспекті її матеріально - речового змісту.

Фаховий поділ не може бути основою, вихідним пунктом утворення класів і соціальних верств. Етносоціологія – галузь соціології, яка вивчає генезис, сутність, функції, спільні закономірності розвитку етносів, міжетнічні (міжнаціональні) стосунки й виробляє основні методологічні принципи їх дослідження. Вона вивчає комплекс проблем, пов язаних з соціальним розвитком націй і народностей країни. У житті горизонтальні й вертикальні переміщення переплітаються, взаємодіють. Соціальну мобільність зумовлюють об єктивні обставини. Структурні зрушення в економіці; зміни у характері й змісті суспільного розподілу праці й відносин власності; послаблення закріпленості груп працівників за соціальне й економічно нерівноцінними видами діяльності. Соціальна мобільність і соціальні переміщення між групами є досить складними і супроводжуються істотними соціальними наслідками для тих чи інших груп. Найважливіший з них – постійна наявність перехідних, так званих маргінальних верств, тобто межових, проміжних відносно тих чи інших соціальних спільнот. Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, соціологія має відповісти на питання. Як відрізняти ці групи одну від одної. її було створено на початку 40 - х років xx ст. Американськими соціологами т. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві. На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує відокремлення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для даного суспільства ознаками (критеріями). Характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національними чи іншими рисами. Цей підхід сповідує такі основні принципи. Обов язковість вивчення всіх без винятку соціальних верств суспільства; необхідність застосування при порівнянні їх одних і тих самих критеріїв; достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств. Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і результат цього процесу.

Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація – риса будь - якого суспільства. Рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь - якому суспільстві, у будь - якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому.

Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище.

Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу.

Аскрипція і досягнення. За деякими даними, у нашому суспільстві наприкінці xx ст. Про те, наскільки складно стратифікувати суспільство радянського взірця, свідчать перші спроби соціологів. їх класифікація далеко не повна, оскільки до неї не потрапили деякі соціальні групи суспільства (представники приватного капіталу, студенти, учні, тощо); очевидно, потребують уточнення й самі ознаки, за якими здійснюється соціальна стратифікація. Але навіть у такому вигляді ця класифікація значно реальніше відображає справжню соціальну структуру сучасного суспільства. Загострилася потреба в ефективній методиці виявлення соціальних груп, що розрізняються за їх місцем у системі власності, влади, прибутку й престижу (статусу). З яких класів, верств, груп складається наше суспільство. Які основні критерії диференціації населення в ньому.

Які соціальні відстані (дистанції) відокремлюють у нашому суспільстві одні соціальні групи від інших. Якими соціальними взаємовідносинами пов язані соціальні групи (конфліктними чи дружніми, узгодженими). Яка соціальна мобільність у нашому суспільстві. Хто, з яких і в які групи переміщується, наскільки інтенсивні ці переміщення. Як і завдяки чому відтворюється ця соціальна структура. Окремі спроби виділити групи, які рухають суспільство, відроджують його, і ті, що протистоять цьому, особливим успіхом не увінчалися. Значення цієї роботи зумовлюється тим, що соціальна структура – надзвичайно важливий соціальний регулятор еволюції суспільства. Вона визначає шляхи розвитку й ефективність економіки, оскільки різні соціальні групи посідають у ній цілком визначене становище й прагнуть до реалізації своїх інтересів. Соціальна структура має вирішальний вплив і на політичні відносини в суспільстві, які є відносинами між різними групами щодо використання (утримання, захоплення) державної влади. Роди й види ораторського мистецтва сучасності розрізняються на основі ораторського монологу й ораторського діалогу (немонологічні колективні форми мовлення) розглянемо основні форми ораторського монологу, які виділяють більшість сучасних дослідників. Демократизація суспільного життя стимулює ораторську творчість громадян на зборах, мітингах, сесіях верховної ради, сесіях рад народних депутатів, у клубі, на радіо, телебаченні тощо. Дієвість політичних промов змушує політиків надзвичайно вдумливо ставитися не лише до їх змісту, а й до форми - мови, стилю, композиції усного або письмового політичного виступу (тексту). Політичні промови античних ораторів, зокрема демосфена про вінок, філіппіки цицерона - неоціненна скарбниця досвіду публічних виступів, особливо в період зростання національної самосвідомості народу україни, його духовно - інтелектуального відродження. Ці класичні постулати можуть не виконуватися, а цінність, дієвість парламентського красномовства девальвуватися від популістської маніпулятивної позиції парламентаря, що мало місце у парламентській діяльності ряду представників держав колишнього срср, а також снд. Вона перебуває на стику політичного й дипломатичного жанрів красномовства, відзначається посиленою експресивністю, виразністю, апелює до колективних емоцій, прагнень, часом уступає своєрідною прелюдією до мобілізації колективних зусиль для важливої та невідкладної мети. Академічне красномовство - один з найдавніших видів ораторського мистецтва, зокрема у риторичній традиції слов ян. Просвітницька діяльність ярослава мудрого, князя володимира та багатьох інших видатних діячів культури закладала основи академічного (шкільного, вузівського) красномовства. Видатні науковці, зокрема феофан прокопович, григорій сковорода, м. Ломоносов, петро могила та інші були не лише творцями, а й пропагандистами наукових знань, які вони прагнули наблизити до найширших народних мас. Власне академічне (наукова доповідь, реферат, огляд, дискусія); вузівське красномовство (лекція, цикл лекцій); шкільне красномовство (шкільна лекція, розповідь, опис, бесіда тощо). Академічне красномовство, на думку багатьох дослідників, зокрема о. Михневича, є фундаментом, базою лекційної пропаганди, яка набула особливої популярності, масовості у 60 - 80 - ті роки xx ст але у 90 - ті роки переживає кризу, шукає нові форми й методи роботи з масовою аудиторією. Питання вузівського та шкільного красномовства вчителя досліджували багато вчених, вони відзначали могутній етико - естетичний, пізнавально - виховний потенціал живого слова вчителя, що було спрямоване не лише до розуму, а перш за все до серця вихованців. Педагогічна та риторична спадщина а. Сухомлинського, івана огієнка, григорія ващенка, с. Рождественського та інших справила значний вплив на формування академічного красномовства вчителя, вихователя, лектора в нових демократичних умовах. Неперевершеним розповідачем своїх усних гумористичних оповідань був український письменник остап вишня, блискучі вечірні розмови тривалий час вів із слухачами й читачами газет незабутній максим рильський. Особливою пошаною у всьому світі користуються майстри застільних промов (тостів) народів закавказзя, середньої азії. Полонив серця вихованців усними побутовими оповідями - імпровізаціями, мудрими казками великий педагог в. Сухомлинський, який творив їх у школі під блакитним небом, у школі радості. Судове красномовство почало активно розвиватися в росії із середини xix ст. З появою суду як елемента демократизації суспільного життя, коли слово правозахисника ставало інструментом у відстоюванні закону.

імена знаменитих судових ораторів, людей найвищої професійної кваліфікації, високого морального обов язку, демократів за переконанням, стали відомими у політичній, науковій, громадській сферах - а. Карабчевський та багато інших. У теорії російського судового красномовства вищим достоїнством вважається простота, ясність викладу, що досягається нелегко. Судовий стиль характеризується чітким вираженням мети, відсутністю штучної розпливчасті, манірності, доступністю у сприйнятті, вмінням доцільно використовувати художню літературу, засоби естетичного впливу на слухачів, правильний тон промовця тощо. Високою є відповідальність судового промовця перед долею, а іноді і самим життям людини, тому він повинен приділяти величезну увагу підвищення свого професіоналізму, зокрема рівню ораторської культури. Судові оратори нагромадили величезний досвід високопрофесійного використання красномовства в ім я закону, правди, справедливості, демократії, механізму.

Видатний судовий діяч а. Слово - один з найпрактичніших видів зброї людини. Безсиле саме собою, воно стає могутнім та невідворотним, коли сказане уміло, щиро й вчасно. Учитель - вихователь у своїй освітньо - виховній роботі часто використовує моменти всіх видів судового красномовства, приділяючи значну увагу набуттю знань, умінь, навичок своїх вихованців у всіх видах красномовства, зокрема у само - захисній промові, що може згодитися їм у подальшій роботі, навчанні, відстоюванні власних позицій. Цей рід ораторського мистецтва включає три основні види. Науково - теоретичні лекції; науково - популярні лекції (лекція - концерт, кіно - лекція, лекція - екскурсія); науково - методичні лекції. У кожному із цих видів красномовства наукові проблеми розглядалися у трьох видах аудиторій. Неспеціалістів, спеціалістів - лекторів (методистів). Науково - популярні лекції містять у собі, крім логічно побудованого наукового змісту, елементи експресивно - емоційні, які включають психологічні канали сприйняття слухачів, сприяють формуванню переконання. Вони мають досить багато підвидів. Крім зазначених, це і лекція - інформація, і лекція - репортаж, і лекція - спогад, лекція - інструктаж, лекція - показ, лекція - бесіда тощо. Педагогічна діяльність учителя, викладача вузу включає в себе безліч елементів лекційно - пропагандистського красномовства в усіх видах та підвидах, зокрема, вчитель може виступити і як оратор, і як полеміст, майстерно й доцільно використовуючи елементи науково - теоретичної, науково - популярної, науково - методичної лекцій з акцентом на науково - популярний напрям у молодших, середніх класах та науково - теоретичний - у старших; вузівський викладач на гуманітарних факультетах, зокрема на педагогічному, філософському, філологічному, журналістики, акцентує увагу студентів на методичних, технологічних засадах красномовства педагога, формуючи риторичну особистість майбутнього педагога - майстра усної переконуючої комунікації. Учитель, викладач не повинні зловживати монологічними формами у своїй лекційно - пропагандистській практиці. Варто активно використовувати діалогічні й полілогічні форми комунікації, що стимулюють мисленнєво - мовленнєву та комунікативну діяльність учнів, студентів. Цикли лекцій створюються на основі єдності предмета, проблеми обговорення; вони є досить продуктивним шляхом у викладі ґрунтовних науково - теоретичних проблем, складних за змістом, широких за обсягом, або популярних, модних, які відповідають запитам даної аудиторії. Лекція - інформація містить у собі повідомлення про невідомі слухачам факти, є найпоширенішим видом у лекційній діяльності вчителя, викладача вузу.

Лекція - бесіда має діалогічну спрямованість, тому що мовець включає в інтелектуальну співтворчість аудиторію, чим значно активізує її увагу, інтерес до обговорюваних проблем. Лекція - репортаж є розповіддю про побачене під час екскурсії, подорожі по історико - культурних місцях рідної або зарубіжної країни, враження про зустріч з цікавою людиною тощо. Найчастіше використовується на заняттях в групах із журналістським профілем навчання. Лекція - спогад присвячена подіям історії, учасником чи свідком яких був оратор. Вона відзначається значним ступенем інтимізації процесу спілкування, довірливістю, емоційністю, яскраво виявляє духовно - інтелектуальний світ мовця, систему його цінностей, запити, потреби, цілі. Педагог - оратор мусить володіти особливостями всіх цих видів та підвидів лекційно - пропагандистського красномовства, відчуваючи запити аудиторії, формуючи своїм живим словом нові високі громадсько - політичні інтереси слухачів, їхню життєву позицію, акцентуючи увагу на лекції - бесіді, найдемократичнішому підвиді лекційно - пропагандистського красномовства в умовах гуманізації та демократизації освіти. Дипломатичне красномовство - розвивається у державах, які проводять активну державотворчу політику, формують свій міжнародний авторитет тощо. Українське дипломатичне красномовство зазнало розквіту в різні періоди державного будівництва, зокрема за часів богдана хмельницького, запорізької січі, а також у період розбудови незалежної, суверенної україни у 90 - ті роки xx ст. Зазначимо, що дипломатичне красномовство вимагає від оратора високого рівня мисленнєво - мовленнєвої та комунікативної культури, зокрема абсолютно правильної вимови, вільного володіння рідною та іноземною мовами, здатності мислення і мовлення, точності, стислості, доцільності мовлення, розвиненого чуття мови, високого загальнокультурного рівня, освіченості, інтелігентності, індивідуального стилю мовлення, спілкування, думок, ідей, пропозицій. Дипломатичне красномовство в україні нині активно розвивається, задаються основи українського національного красномовства дипломатів суверенної незалежної держави, яка повинна посісти гідне місце на міжнародній арені. Красномовство людини, яка мусить ефективно діяти словом у різних комунікативних ситуаціях, зокрема при спілкуванні з іноземцями, має включати в себе елементи дипломатичного красномовства, яке дозволить досягти поставленої мети найкоротшим шляхом - шляхом професійного володіння живим переконуючим словом. Військове красномовство є одним із найдавніших; воно розвивалося в усі часи та в усіх народів, зокрема й в україні в період відстоювання нею своїх національно - політичних інтересів, боротьби із численними іноземними ворогами. Слово - це зброя, сила й могутність якої визнавалася й визнається провідними воєначальниками, політиками, державними діячами, а також спеціалістами в сфері ораторського мистецтва від часів античності й до наших днів. Українське військове красномовство найяскравіше представлене в ораторській спадщині часів запорізької січі, у документах, матеріалах, мемуарних спогадах провідних військових діячів періоду великої вітчизняної війни, коли хід військових подій часом прямо залежав від сили переконуючого слова командира. Усім пам ятне військове красномовство князів київської русі, котрі завжди попереджали ворогів про те, що йдуть на них війною. Йду на ви талановита військова (теоретична й практична) спадщина о. Суворова - автора славнозвісної праці наука перемагати, де в одному з розділів суворов виклав основи. Словесного повчання солдатам. Тут подано основні засади військового красномовства. Говорити із солдатами їхньою мовою мислити своєю головою, діяти відповідно до обставин, майстерно маневруючи, розвивати творчість, а не шаблонність у всьому з метою перемоги над ворогом, який може бути численнішим, але слабкішим духом від солдат - героїв, диво - богатирів. Мова військових відзначається лаконізмом, наближеністю до розмовного мовлення, насиченістю прислів ями, приказками, афоризмами, оригінальністю, доцільністю, кмітливістю, дотепністю. Військове красномовство має кілька основних різновидів. Комісари великої вітчизняної війни активно використовували такий різновид військового красномовства, як бесіда перед боєм, щира бесіда після бою, де широко використовувалися емоційно - психологічні фактори зокрема гумор, гостре дотепне слівце.

Рекламне красномовство - один із різновидів соціальне значущого красномовства, що активно розвивається на заході і починає розвиватися у незалежній демократичній україні. Рекламне мовлення на заході розуміється як особлива сфера практичної реальності, продуктом якої є словесний твір - рекламний. Його основні риси - зміст і зовнішнє оформлення (відмінні від нерекламних), функціональні знаки, місце у загальній сукупності текстів, які створюються даною мовою, зокрема, американська реклама - це складна структура, у створенні якої беруть участь художник - ілюстратор, лінгвіст - рекламолог, рекламний агент, менеджер та інші. Реклама - це особливий товар; її зміст не повинен зашкодити покупцям, тому в ній наявні елементи правових та етичних характеристик. Друкована реклама має на меті зачепити увагу покупця, зацікавити, викликати бажання купити товар, що рекламується. Логічна сторона тексту підпорядкована естетичній, вона повинна бути максимально зручною для сприйняття, а також бути ясною, привабливою, емоційною, як певний вид ідеологічних текстів. Рекламне красномовство в україні робить перші кроки на шляху завоювання як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, йому ще бракує професіоналізму, культури, інколи зраджує почуття міри й смаку, вже з являються і штампи, кліше, які не приваблюють аудиторію, відлякують крикливістю, настирливістю або прямими запозиченнями. Церковно - богословське красномовство (гомілетика) - один із видів церковного красномовства, який має давні традиції, свою історію, видатних майстрів слова, таких як іоанн златоуст, василій великий, та інші. Гомілетика - наука богословська; вона пояснює теорію церковної співбесіди, пастирського проповідування слова божого, історію проповідницької літератури, визначає цілі проповіді, надає практичні рекомендації, поради через уроки віри й благочестя. Релігійні оратори мають великий вплив на слухачів не тільки завдяки духовному змісту біблії, проповіді, а й завдяки красі, естетичній силі всіх видів мистецтва - архітектури, живопису (іконопису), музики (хоровий спів у православних, органна музика у католиків), цілющим ароматам кадильниць тощо. Церковно - богословське (гомілетичне) красномовство приділяє значну увагу змісту й формі промови, проповіді, духовної бесіди, зокрема виховується людина в дусі християнської поведінки відносно бога, ближнього, самого себе, у т. Через вишуканість стилю мовлення, його багатство, ясність, експресивність тощо, а також завдяки зовнішньому вигляду проповідника, священика, який повинен бути благопристойним, благородним у думках, словах, вчинках, стриманим у руках, не сміятися у храмі говорити не голосно й не тихо, а відповідно до акустичних характеристик храму, до предмета мовлення тощо. Ці та інші поради церковно - богословських ораторів становлять для вчителя - вихователя значний інтерес, оскільки частиною багатої духовної культури народу й усього людства, відкривають допитливому розумові нові грані художньо - ораторського мовлення церкви, важливі аспекти впливу не лише на розум, а й на емоції та волю слухачі, коли виховується довір я до мовця, бажання поділитися з ним найпотаємнішими думками й почуттями. На нашу думку, здібний учитель інтуїтивно використовує елементи гомілетики у світській щиросердечній бесіді з вихованцями, а свій виступ забарвлює сповідальними рисами. Однією із суттєвих ознак демократизації життя суспільства є перехід від повчаючого монологу до гострого діалогу з реальним чи уявним опонентом, розвиток еристики. Не применшуючи значення монологічної форми відзначимо, що авторитарний монолог адміністративно - командної системи став протиріччям демократизованого суспільного життя, яке будується на діалозі в політиці, пропаганді, навчанні. Вчені - методологи, методисти з проблем риторики, еристики, теорії аргументації пишуть про необхідність ефективного, інтенсивного підвищенні мовної ерудиції суспільства, зокрема працівників у галузі освіти. Хто нині перемагає у полеміці, дискусії, науковому спорі. Очевидно, той, хто добре знає загальний настрій, інтереси групи, яка представляє в цілому громадську думку, хто завойовує її повагу, довір я, співчуття чесним, продуманим викладом своєї позиції, яка повинна бути спрямована на інтереси суспільства суверенної держави. Отже, діало г - це величезне надбання людства, не лише витвір людини, а й певною мірою творець людської особистості. На думку відомого болгарського дослідника гіргіна гіргінова, багате й повнокровне спілкування можливе між духовно багатими людьми, гострий, змістовний і дієвий діалог характерний для діалектичне мислячих людей, творчих особистостей, які постійно працюють над своїм духовно - інтелектуальним зростанням. Діалог реалізується у таких основних формах, серед яких найпростішою є спір, що виникає начебто сам собою, під час зіткнення двох різних точок зору, думок, позицій. Завчасно підготовлений, продуманий спір становить собою дискусію (диспут). Відомо, що у навчально - виховному процесі ця форма є дуже популярною і продуктивною, її охоче використовують різноманітні неформальні об єднання молоді, у дискусійних клубах тощо. Бесіда є ефективним навчально - виховним інструментом у спілкуванні з учнями, студентами, які прагнуть до самовираження, самореалізації у діалозі із вдумливим, доброзичливим співрозмовником. Ділова нарада - ефективний спосіб інтенсифікації виробничих стосунків, пошуку оптимальних виробничих шляхів. У засобах масової інформації також охоче використовують значний духовно - інтелектуальний потенціал інтерв ю, прес - конференції, де чітко, яскраво виявляється творчий потенціал кожної особистості. У навчальних та інших аудиторіях активно використовуються такі заходи, як ділова гра, круглий стіл, вечір запитань і відповідей тощо, які максимально інтенсифікують комунікацію учасників, є оптимальним шляхом де активізації інтелектуальних ресурсів співрозмовників, особливо серед молоді. Для більшості видів діалогу притаманна полемічність розмови, зіставлення, протиставлення різних точок зору.

Великі пристрасті, емоції, які часом не контролюються розумом, що різко знижує їхній творчий потенціал, призводить до конфронтації, про що завжди пам ятає досвідчений, підготовлений дискутант, полеміст. Демократичний діалог - досить складний соціальний феномен; будучи інтердисциплінарним, він вимагає комплексного, системного вивчення, співпраці різних наук — логіки, філософії, мовознавства, психології, етики, педагогіки. Логічний (суттєва форма мислення), соціальний і соціологічний (між різними соціальними групами), лінгвістичний (роль слова у діалогічному спілкуванні, сутність словесної творчості, структура, функції мови), психологічний (аналіз душевного стану співрозмовників), історичний досвід (осмислення багатющих за змістом, яскравих за формою взірців), аксіологічний (розкриття його ціннісного значення й сенсу), педагогічний (вчити вести творчий діалог, прищеплювати бажання висловлювати ідею, ділитися своїми думками, переконаннями, формувати почуття поваги до співрозмовника), політологічний (ідейно - політичний аспект діалогу, застосування, з ясування ідейно - політичних моментів у різних формах діалогу). Такою є загальна схема розподілу жанрів ораторського мистецтва на основні роди й види. Вона, звичайно, дещо спрощує реальну дійсність і не дає можливості побачити всю багатоманітність живого мовлення, спілкування з метою формування переконань на традиціях як античного світу, так кращих набутків світової і національної риторичної спадщини.