засвоєння знань та формування автоматизмів у навчанні вимови курсова

засвоєння знань та формування автоматизмів у навчанні вимови курсова

Бесіда як метод навчання на уроках у початкових класах. Актуальність дослідження. Питання оптимального вибору методів навчання та їх реалізації є одним із найактуальніших у педагогічній науці. Бесіда – один з найпоширеніших методів, засобів комунікації, що використовується вчителями початкових класів на всіх уроках, під час проведення виховних годин, організації екскурсії, будь - яких заходів тощо. За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань, так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає учнів до висловлення власних міркувань, оціночних суджень. Тим самим забезпечується постійний зворотний зв’язок, на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання. Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь, зіставлення їх зі змістом запитань і завдань з відповідями інших учнів привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку.

Постановка запитань активізує учнів, дозволяє залучати до роботи дітей з різною підготовкою, враховувати їхні індивідуальні можливості. Бесіда як метод навчання поділяється на види, до неї ставляться вимоги та має свої особливості щодо використання на уроках у початковій школі. Під час бесіди вчитель за допомогою системи цілеспрямованих питань підготовляє учнів до сприйняття нового матеріалу, на основі спостережень і життєвого досвіду молодших школярів спонукає робити висновки, узагальнення, здобуваючи при цьому нові знання. Бесіда дозволяє також забезпечити систематичне повторення і закріплення вивченого матеріалу.

Проблемою розвивального потенціалу бесіди займалися. Були періоди, коли словесні методи займали панівне місце в системі методів навчання, хоча прогресивні педагоги (я. Песталоцці) доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами. Мета курсової роботи – теоретично дослідити та експериментально перевірити ефективність використання методу бесіди на уроках у початковій школі. При написанні роботи ми використовували такі методи дослідження. Аналіз психолого - педагогічної та методичної літератури; анкетування, бесіди та спостереження за навчальною учнів початкових класів; педагогічний експеримент з метою перевірки ефективності запропонованої методики навчання, методи статистичної обробки отриманих даних. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Рольові ігри знаходять все більш широке застосування в практиці навчання англійської мови у школі. Комунікативний підхід до навчання іноземним мовам є сьогодні методичним стандартом. Оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Комунікативний підхід зумовлює цілі, принципи, зміст і методи навчання іноземних мов, а методи навчання, у свою чергу, реалізуються в методичних прийомах. Одним з найбільш ефективних і доцільних прийомів при роботі з учнями є рольова гра, яка розглядається у даному дослідженні. Застосування ігор на уроках іноземної мови в середніх класах сприяє підвищенню інтересу учнів до предмета, забезпечує більш стійку увагу, а відповідно і краще сприймання мовного матеріалу.

Гра також являється засобом активізації мовного спілкування. Рольова гра, будучи найбільш точною і в той же час доступною моделлю іншомовної форми спілкування, являється тією організаційною формою навчання, яка дозволяє найбільш оптимально спаровувати групові, парні і індивідуальні форми роботи на уроці і в післяурочний час. Більшість методистів вважають, що рольова гра має велике значення у розвитку навиків спілкування. Актуальність дослідженняобумовлена комунікативним підходом до навчання іншомовного спілкування, зокрема навчання діалогічного мовлення. Проблема яка перебуває в центрі уваги є актуальною і посідає важливе місце при вивченні іноземної мови. Необхідність раціональної побудови, організації і застосування рольових ігор у процесі навчання і виховання школярів засобами англійської мови вимагає ретельного і детального вивчення цього питання. є думка що, рольова гра подібна виставі в театрі. Це виконання школярами ролей, заданих певними ситуаціями, які вимагають використання особливої поведінки та відповідної лексики. Гра забезпечує невимушену обстановку, в якій діти є настільки винахідливими і жвавими, наскільки це можливо. Учні підсвідомо творять свою власну реальність. Таким чином, діти експериментують, використовуючи свої знання про реальний світ, і водночас розвивають здатність взаємодіяти з іншими людьми. Розгляд структури, етапів, форм проведення рольових ігор, місця рольової гри на уроці на середньому ступені середньої загальноосвітньої школи; джерельна база дослідження включає праці таких вітчизняних і зарубіжних авторів д. Михайленко та ін, які у своїх наукових працях звертали увагу на питання методики викладання іноземної мови з використанням ігрової діяльності. Також у курсовій роботі використовувалися матеріали статей о. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі. Практична значущість дослідження. Результати дослідження можуть бути використані під час проходження педагогічної практики в середніх навчальний закладах м. Рівного та області, у розборці спецкурсів і спецсемінарів. Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 27 сторінка. Самостійна та самоосвітня діяльність як один із видів контролю та оцінювання знань учнів. Випускна творча робота (курсова робота). Особливу увагу приділено питанню використання нетрадиційних видів самостійних робіт та самоосвітньої діяльності учнів на уроках математики для підвищення рівня знань учнів під час навчального процесу; розроблені зразки навчальних занять. Сучасний етап розвитку освіти в нашій країні можна назвати перехідним. Перехід від традиційних форм освіти до пошуку нових, більш ефективних, потребує створення якісно нової моделі системи контролю, яка б дала змогу об’єктивно оцінювати знання, уміння та навички учнів, виключаючи суб’єктивізм. Основне завдання контролю — виявлення рівня правильності, обсягу, глибини і дієвості засвоєних учнями знань, отримання інформації про характер пізнавальної діяльності, про рівень самостійності й активності учнів у навчальному процесі, визначення ефективності методів, форм і способів їх навчання. Провідним принципом гуманістичної моделі навчального процесу є розвиток особистості школяра. Ступінь розвитку учня вимірюється та оцінюється його здатність самостійно здобувати нові знання та використовувати їх у навчальній і практичній діяльності. Актуальність даної теми в тому, що к онтроль має важливе освітнє і розвивальне значення. Виявлення, контроль, оцінка і облік знань учнів – важлива проблема теорії і практики навчання. Без перевірки або самоперевірки засвоєних знань, набутих умінь і навичок неможливе якісне здійснення цієї проблеми. Тому контроль знань учнів завжди був, є і буде важливою складовою частиною навчального процесу, хоч і ставлення до нього зазнавало певних змін. Вона визначається самою природою процесу навчання. Ефективність навчального процесу пізнання визначається якістю. Викладання та самостійної пізнавальної діяльністю учнів. Головною якістю особистості учня стає його готовність до самостійної діяльності зі збирання, обробці, аналізу та організації інформації, вміння приймати рішення і доводити їх до виконання. Одним з них є дидактичний матеріал, в якому представлені різного виду самостійні роботи. В умовах організації особистісно - орієнтованої форми навчання неефективно використовувати самостійні роботи, розраховані на якогось середнього учня. Метою даної роботи є розробка підходів до складання системи самостійних робіт для використання їх на уроках тематичного контролю знань учнів у 8 класі. 1) вивчити психолого - педагогічну, навчальну та методичну літературу для ознайомлення з поняттям самостійна робота, видами, типами та формами організації самостійних робіт; останнім часом з питання про те, що слід розуміти під самостійною роботою, було багато суперечок. Самостійність - якість особистості. Самостійна робота це така робота, в яку учень вносить щось своє, особисте, індивідуальне.

Під самостійною роботою звичайно розуміють будь - яку організовану вчителем активну діяльність учнів, спрямовану на виконання поставленої дидактичної мети в спеціально відведений для цього час. Однак існують деякі структурні принципи аналізу значення, місця і функції самостійної діяльності. є 2 варіанти, близьких по суті, але мають власне наповнення і специфіку.

Вони і визначають (за умови їх єднання) сутність самостійної діяльності. У педагогічній літературі зустрічаються найрізноманітніші визначення самостійної роботи. Бабанський визначає самостійну роботу як метод навчання, р. Срода - як прийом вчення. Найбільш повне визначення самостійної роботи дає в своїх творах. Як показали дослідження, самостійна робота учнів має певну структуру.

Вона включає три етапи. Підготовчий, орієнтовний, виконавчий, перевірки. Значний внесок у розвиток теорії самостійності і творчої активності учнів у процесі навчання внесли видатні педагоги бабанський ю. Та ін; психологи богоявленський д. Ці дослідження показали, що одним з ефективних засобів розвитку самостійності і творчої активності учнів є самостійна робота. Сформулювала основні положення теорії та практики організації творчої самостійної діяльності учнів. Підвищенню ступеня самостійності школярів у навчальній діяльності, по - перше, сприяє розширення області застосування формованих знань, дій і відносин на рівні реалізації міжпредметних зв язків, який передбачає перехід від внутріпредметних зв язків до межціклових, від них до міжпредметних зв язків. Ступінь самостійності учнів буде зростати і в тому випадку, якщо вони будуть переходити від оволодіння діями в готовому вигляді до самостійного відкриття окремих дій і їхніх систем. Підвищення ступеня самостійності повинно мати на увазі перехід учнів від усвідомлення необхідності оволодіння даним конкретним умінням до усвідомлення важливості оволодіння цілісною структурою навчальної діяльності. Перехід від завдань репродуктивного характеру до завдань творчим, що вимагає використання знань і дій міжпредметного характеру також сприяє формуванню самостійності дітей. Відомо, що навчальна діяльність школярів з оволодіння системою знань, умінь і навичок визначається двома взаємопов язаними процесами. Репродуктивним і творчим. Однак, як показала практика навчального процесу, подібний перехід виявляється можливим лише за систематичної і цілеспрямованої організації самостійних робіт на уроці, коли забезпечується розумне поєднання репродуктивного і продуктивного характеру навчальної діяльності при поступовому збільшенні частки творчості на уроці. Виходячи зі структури діяльності, управління самостійною роботою включає цілепокладання, планування, організацію, коригування та оцінку діяльності учнів, діагностику її результатів. Педагогічне керівництво - це управління самостійною діяльністю учня на етапі її безпосереднього здійснення. Пред явлення навчальної задачі учневі, інструктаж щодо її виконання, мотивація її дозволу, контроль і корекція самостійних дій учня, оцінювання результатів самостійної роботи. Згідно національної доктрині освіти в україні необхідним є розвиток особистісно - орієнтованої парадигми освіти, яка повинна забезпечити умови. Організацію роботи по формуванню у школярів готовності до самоосвітньої діяльності, є однією з головних завдань вчителя. Умінь учнів будувати свою самоосвітню діяльність зовсім не означає додаток до обов язків шкільного вчителя ще одної. Вирішення цього завдання допоможе.

Учителю на досить високому рівні здійснювати реалізацію основних навчально - виховних завдань, що стоять перед школою. Це випливає з того, що підготовка учнів до самоосвіти не зв язується з якимись поодинокими спеціальними прийомами, а визначається всій спрямованістю навчання. Отже, на сьогоднішній. Незважаючи на різноманітність поняття суті самоосвіти, деякі дослідники відзначають, що самоосвіта є пізнавальною діяльністю, і, що воно не може здійснюватися сама по собі. Основою такої діяльності і є знання, набуті. Ми розглядаємо самоосвіту, як різновид евристичної діяльності, так як вона в найбільшій мірі формує пізнавальні та творчі мотиви навчання. Однієї ланки до іншого (від постановки© sergeyev ya. Як особливий вид пізнавальної діяльності самоосвіта, на думку вчених (а. У навчальному процесі школи управління деятельністю здійснюється більшою мірою вчителем, а самоосвітня діяльність здійснюється при самоврядуванні особистості, тобто самоосвіта є не що інше, як перехід від системи зовнішнього управління до самоврядування. Д) визначення нових цілей. Виникнення нової пізнавальної потреби, маючи на увазі задоволення її шляхом самоосвітньої діяльності. Під самостійною навчальною роботою розуміють будь - яку організовану діяльність учнів, направлену на виконання поставленої дидактичної мети в спеціально відведений для цього час. Ефективність навчального процесу пізнання визначається якістю викладання і самостійною пізнавальною діяльністю учнів. На різних уроках за допомогою різноманітних самостійних робіт учні можуть здобувати знання, вміння і навички. Всі ці роботи тільки тоді дають позитивні результати, коли вони певним чином організовані, тобто представляють систему.

Під системою самостійних робіт ми розуміємо, насамперед, сукупність взаємопов язаних, взаимообуславливающих один одного, логічно належних одне із іншого і підлеглих загальним завданням видів робіт. Всяка система повинна задовольняти певним вимогам або принципам. В іншому випадку це буде не система, а випадковий набір фактів, предметів і явищ. Система самостійних робіт повинна сприяти вирішенню основних дидактичних завдань - придбанню учнями глибоких і міцних знань, розвитку у них пізнавальних здібностей, формуванню вміння самостійно здобувати, розширювати і поглиблювати знання, застосовувати їх на практиці. Система повинна задовольняти основним принципам дидактики, і, насамперед принципам доступності та систематичності, зв язку теорії з практикою, свідомої і творчої активності, принципу навчання на високому науковому рівні. Послідовність виконання домашніх і класних самостійних робіт логічно випливало з попередніх і готувало грунт для виконання наступних. Успіх вирішення цього завдання залежить не тільки від педагогічної майстерності вчителя, а й від того, як він розуміє значення і місце кожної окремої роботи в системі робіт, у розвитку пізнавальних здібностей учнів, їх мислення та інших якостей. Самостійна робота – це вища робота навчальної діяльності учня і є компонентом єдиного педагогічного процесу, тому їй притаманні такі функції, як виховна, освітня, розвиваюча. Після проведення самостійної роботи необхідно на цьому ж уроці відповісти учням на всі питання, які виникли у них в процесі роботи, а потім продумати методику проведення корекційної роботи з метою виправлення допущених помилок. самостійна робота повинна відповідати навчальним можливостям учня. Перехід від одного рівня складності до другого повинен бути поступовим. самостійна робота повинна мати мінімум шаблонності, бо основна її задача розвиток пізнавальних здібностей, ініціативи та творчості учня. Самостійні роботи слід класифікувати за кількома дидактичним ознаками, що характеризує різні сторони однієї і тієї ж самостійної роботи. Всі види самостійної роботи, застосовувані в навчальному процесі, можна класифікувати за різними ознаками. За дидактичної мети, за характером навчальної діяльності учнів, за змістом, за ступенем самостійності й елементу творчості учнів і т. Кожна з перерахованих груп включає в себе кілька видів самостійної роботи, оскільки рішення однієї і тієї ж дидактичної задачі може здійснюватися різними способами. Зазначені групи тісно пов язані між собою. Цей зв язок обумовлена. Тим, що одні й ті ж види робіт можуть бути використані для вирішення різних дидактичних завдань. 1) сенс навчальних самостійних робіт полягає в самостійному виконанні школярами даних учителем завдань в ході пояснення нового матеріалу.

Мета таких робіт розвиток інтересу до досліджуваного матеріалу залучення кожного учня до того, що пояснює вчитель. У тренувальних завданнях часто потрібно відтворити або безпосередньо застосувати теореми, властивості тих чи інших математичних об єктів та ін. Тренувальні самостійні роботи складаються з однотипних завдань, містять суттєві ознаки і властивості даного визначення, правила. Звичайно ця робота мало сприяє розумовому розвитку дітей, але вона необхідна, тому дозволяє виробити основні вміння та навички тим самим створити базу для подальшого вивчення математики. До таких робіт можна віднести виконання завдань по різно - рівневим картками. 3) до закріпляючу можна віднести самостійні роботи, які сприяють розвитку логічного мислення і вимагають комбінованого застосування різних правил і теорем. Вони показують, наскільки міцно засвоєний навчальний матеріал. 4) дуже важливі так звані повторювальні (оглядові чи тематичні) роботи. Перед вивченням нової теми вчитель повинен знати, пізнавальними чи школярі, чи є у них необхідні знання, які проблеми зможуть утруднити вивчення нового матеріалу.

5) самостійними роботами розвивального характеру можуть бути домашні завдання по складанню доповідей на певні теми, підготовка до олімпіад, науково творчим конференціями, проведення в школі днів математики ін. На уроках - самостійні роботи, потребують вміння вирішувати дослідницькі завдання. 6) великий інтерес викликають у учнів творчі самостійні роботи, які передбачають високий рівень самостійності. Тут учні відкривають для себе нові сторони вже наявних у них знань, вчаться застосовувати ці знання в нових несподіваних ситуаціях. По суті розробка текстів контрольних робіт повинна бути однією з основних форм фіксування цілей навчання, в тому числі і мінімальних. Даний тип самостійної роботи учня спрямований на те, щоб уважно прослухати (або розглянути), запам ятати і відтворити певну інформацію. Така робота здійснюється учнями при вивченні всіх без винятку навчальних дисциплін. Відтворення може бути дослівним і неповним. Рішення типових завдань, прикладів, виконання різних вправ за зразком і алгоритмом з метою удосконалення умінь і навичок пізнавального і практичного характеру; знаходження готових відповідей в тексті підручника та інших джерел; цей тип роботи виконується за жорсткою схемою шляхом послідовних вказівок, на необхідність вдосконалення строго певних дій. Цей спосіб оволодіння знаннями, вміннями та навичками дозволяє засвоїти матеріал в порівняно короткий термін, але не забезпечує збагачення досвідом пізнавальної пошукової, творчої діяльності, розвитку творчих здібностей у школярів. При даному типі роботи учні стикаються з необхідністю перетворень, реконструкцій, узагальнень, залучення раніше набутих знань і вмінь для вирішення завдань, встановлення внутріпредметних і міжпредметних зв язків. Завдання такої самостійної роботи вказують тільки на загальний принцип рішення, наприклад вирішіть графічне нерівність, вирішіть задачу за допомогою рівняння. До завдань варіативного характеру відносяться і так звані завдання на кмітливість, завдання з родзинкою, багато завдань на доказ, а так само завдання, в яких необхідно створення нових алгоритмів для їх вирішення. Виконання цього типу роботи направлено на вирішення проблемної ситуації, яку створює (організовує) учитель по ходу уроку.

Навчаються вирішують не всю проблему, а окремі проблеми. У результаті такої організації, учні набувають досвід пошукової діяльності, опановують елементами творчості, але не набувають досвіду проведення цілісного дослідження процесу та явища, не набувають здатності самостійно бачити і ефективно вирішувати пізнавально - практичні значущі творчі завдання. При евристичної самостійної діяльності застосовують послідовність дій, яку поставив перед ним учитель. Учні самостійно, шляхом проб і помилок, приходять до вирішення проблеми. Евристична самостійна робота має свої переваги і недоліки. Гідності полягають у тому, що вона дозволяє активізувати розумову діяльність учнів, підвищити їх інтерес, призводять до хорошому засвоєнню матеріалу, розвитку мислення, здібностей учнів. При цьому типі особливо сильно позначаються індивідуальні відмінності учнів. Багато хто з них не встигають вирішувати поставлені проблеми, відповідати на запитання вчителя; а він на уроці не має можливості чекати, поки все самостійно прийдуть до потрібного висновку.

При творчої самостійної роботі учні отримують можливість реалізувати свій творчий потенціал, що стимулює інтерес до досліджуваного предмета і підвищує мотивацію. Завдання даного типу можуть бути як на розробку, наприклад, нових способів вирішення або плану дій, так і на самостійне складання завдань. Правильно організовуючи фронтальну, групову та індивідуальну форму роботи учнів на уроках математики і вміло їх поєднуючи, можна досягти значних успіхів в озброєнні школярів знаннями і підготовці їх до активного застосування цих знань. Організація виконання учнями різноманітних за дидактичної мети та змісту самостійних робіт сприяє розвитку їх пізнавальних та творчих здібностей, розвитку мислення. З часом при систематичнії організації самостійної роботи на уроках і поєднанні її з різними видами домашньої роботи по предмету в учнів виробляються стійкі навички самостійної роботи. В результаті для виконання приблизно однакових за обсягом і ступеня складності робіт учні витрачають значно менше часу в порівнянні з учнями таких класів, в яких самостійна робота абсолютно не організовується або проводиться нерегулярно. Це дозволяє поступово нарощувати темпи вивчення програмного матеріалу, збільшити час на вирішення завдань, виконань. Зміни, що відбувається у світі змушують суспільство пред являти нові вимоги до сучасної людини. Починає приділятися увага його вмінню адаптуватися до швидко змінюваних умов. При цьому він повинен протягом всього свого життя займатися самоосвітою, для того щоб бути хоч в деякій мірі успішним. У процесі розгляду даної проблеми з ясувала, що для ефективної організації самостійної роботи школяра вчитель повинен вміти спланувати пізнавальний процес учня і правильно вибрати спосіб вирішення задачі, при цьому велике значення приділяється добірці навчального матеріалу.

Для підвищення якості навчання особливе значення має розвиток пізнавального ентузіазму школярів, інтересу до предмета. Учні повинні розуміти, який сенс вивчення пропонованого матеріалу.

Більш того, сучасні школярі вправі бажати, щоб навчальна діяльність була цікавою, давала задоволення. Процес навчання математики повинен мати особистісно - орієнтований напрям. Можна також відзначити, що різнорівневі роботи тематичного контролю викликали інтерес в учнів своєю доступністю. Учні з низьким рівнем підготовки мають можливість отримати задоволення від успіху, тому що є можливість працювати з доступним матеріалом. Для більш підготовлених учнів існують завдання, що вимагають більшої напруги, що дають додаткову інформацію та викликають інтерес. Розвитку пізнавальної активності школярів сприяє використання на уроці тексту та ілюстрацій їх підручника, хрестоматії, довідника, з наукових і науково - популярних журналів і газет, використовування ікт, різних форм і методів викладання матеріалу, різні форми роботи на уроці, а також цікаві демонстраційні досліди, фрагменти з кінофільмів, діапозитиви й інші засоби наочності. Проте мало забезпечити мотивацію навчання і порушити пізнавальний інтерес учня. Необхідно далі, по - перше, чітко усвідомлювати цілі навчання і, по - друге, показати, як ці цілі можуть бути досягнуті. Це досягається цілим комплексом засобів. Вдосконалення змісту освіти, поліпшенням якості підручників та інших засобів навчання, розвитком евристичної діяльності школярів у процесі навчання на основі проблемності, розвитком поточного лабораторного експерименту і завершального фізичного практикуму творчого характеру.

Особливого значення набуває індивідуалізація навчально - виховного процесу в початковій школі, бо остання є фундаментом на якому будується подальше навчання та виховання. Враховуючи загальні психологічні особливості їх, ми тим самим забезпечуватимемо розуміння матеріалу кожним учнем. Але досягти цього нелегко, оскільки здібності до навчання в дітей різні. Щоб учень на уроці постійно був зайнятий виконанням посильного завдання, слід, глибоко вивчивши індивідуально - психологічні відмінності наших вихованців, відповідним чином поєднувати фронтальні, індивідуально - групові та індивідуальні форми роботи. Велику допомогу тут надають диференційовані завдання. Метою дослідження є виявлення оптимальних шляхів організації навчання німецької мови, що враховують індивідуальні розходження учнів і рівень розвитку їх здатності до навчання; визначення ефективних методів і прийомів застосування індивідуального підходу до учнів середніх класів на уроках іноземної мови. Виявити можливості уроку іноземної мови для застосування індивідуального підходу до учнів початкових класів; проаналізувати досвід учителів іноземної мови із застосування диференціації процесу навчання на уроках іноземної мови; вивчити вітчизняний і закордонний досвід індивідуалізації й диференціації навчання; дібрати методи й прийоми із застосування індивідуального підходу до учнів початкових класів на уроках іноземної мови; перевірити ефективність застосування диференційованого підходу до учнів середньої школи на уроках іноземної мови. Гіпотеза дослідження. Цілеспрямоване спостереження за навчально - виховним процесом (вибіркове й систематичне), анкетування та інтервювання, порівняння. Вивчення змісту матеріальних носіїв інформації (педагогічної документації, планів - конспектів уроків учителів початкових класів, учнівських зошитів); теоретична значущість дослідження полягає у визначенні психолого - педагогічних умов, які забезпечують реалізацію принципу індивідуального підходу в шкільній практиці. Практична значущість полягає в розробці методичних рекомендацій для вчителі початкових класів, які дозволяють реалізувати принцип врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі вивчення іноземної мови в початкових класах. Матеріали дослідження можуть бути використані викладачами педвузів та педучилищ, які викладають педагогіку, а також методику викладання іноземної мови в початкових класах і в шкільній практиці вчителями початкових класів. Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел. Робота містить сторінки, ілюстрована схемами, таблицями. Викладання - цілеспрямований вид діяльності, який здійснюється педагогом, організатором педагогічного процесу; це активний процес, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвинути у нього бажання і вміння набувати нових знань, досвіду.

Перша особливість - бінарність. Вміння орієнтуватися у певних умовах; відповідно до цього здатність будувати поведінку, адекватну умовам; результат навчання - здатність пізнавати оточуючий світ, вміння регулювати поведінку.

Організувати навчання - означає створити певну структуру та налагодити, відповідні цілям організації, зв’язки між елементами структури. Група людей (суб’єкти учіння, суб’єкти викладання); навчальні цілі (пізнавальні, психомоторні, афективні); зв’язки між елементами (контроль як зворотний зв’язок). Організаційні форми навчання - це зовнішні прояви узгодженості діяльності учнів та вчителів, що здійснюються у певному порядку та режимі. Первісна форма навчання - на ранніх стадіях розвитку людства навчання було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини. Діти навчалися, нанаступни дорослих. індивідуальне навчання - виникло в давній греції; учень виконує індивідуальне завдання, вчитель допомагає. Однак має ряд недоліків. Воно потребує матеріальних затрат, а також позбавляє однолітків спілкування. індивідуально - групове навчання - набуло широкого розповсюдження в середньовічних школах. Його характерні ознаки. Непостійний склад учнів з різним рівнем розвитку, різним рівнем знань, не однорідний за віком. У школах панували репродуктивні методи навчання. Механічне заучування, багаторазове повторення і відтворення матеріалу.

Класно - урочна форма навчання - заснована я. Коменським, який глибоко обґрунтував її у видатній праці велика дидактика (1632 р. Таким чином, класно - урочна система діє та вдосконалюється аж до нинішніх часів. Белл - ланкастерська система навчання - (автори белл і ланкастер, англія, кін. ) - сутність її в тому, що вчитель організував навчання молодших школярів за допомогою старших (давав інструкцію як вчити). Лабораторна система знань за дальтон - планом - (за назвою м. Дальтон, сша, 20 - ті роки хх ст. Виключаються класи, колективна робота вчителя з учнями; використовуються лабораторії, де провадяться заняття; використовуються таблиці, прилади, технічні засоби. Мангеймська система навчання - (автор зіккінгер (1858 - 1930), м. Суть її в тому, що навчання провадять в класах, розподілених на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик вчителів (4 групи класів. із середніми здібностями, малоздібними, розумово відсталими та обдарованими). Тривалість навчання в кожній групі була різною. План трампа - (50 - 60 - ті роки хх ст. ) - це американська система навчання, за якою 40% часу відводиться на навчання учнів у великих групах (100 - 150 осіб), 20% - на навчання у малих групах (10 - 15 осіб), а 40% - на самостійну роботу.

Метод проектів - (30 - ті роки хх ст автор дьюї, м. Чикаго, сша) - сутність; виховання через дію, навчання за проектом (зміст навчання визначає проект). Процес навчання будується відповідно до законів, закономірностей принципів навчання. Під принципами навчання або принципами дидактики розуміють систему вихідних, дидактичних вимог до навчання, виконання яких забезпечує його ефективність. Для досягнення свідомо визначеної мети в навчально - пізнавальній діяльності необхідно діяти, тобто змінювати стан предмета (для отримання необхідного результату - продукту). Методи навчання - це система послідовних дій суб’єктів навчання над свідомо визначеним предметом діяльності із застосуванням відповідних засобів, внаслідок чого отримується очікуваний результат навчання. У педагогічній науці існує декілька класифікацій методів навчання в залежності від того, які підходи і принципи лягли в основу їх розробки. Пояснювально - ілюстровані; репродуктивні; проблемні; частково - пошукові або евристичні; дослідницькі. Класифікація методів навчання за способами організації упорядкованої навчальної діяльності суб’єктів. Класифікація методів навчання за навчальними цілями (рівень абстракції навчальних цілей визначає рівень абстракції методів навчання) (за в. Основні види методів навчання; типи; способи - методи; інформаційно - презентативні. Усні; письмові; наочно - усні; алгоритмічно - дійові. Діалогічні; предметно - групові; групові; самостійно - пошукові. індивідуальна робота; самостійна робота. Усі методи навчання повинні використовуватись в оптимальному співвідношенні, враховуючи характер матеріалу, фактори ефективності їх застосування та особливості освітніх груп навчання. До основних форм організації занять належить урок - це така організаційна форма навчання в школі, за якої вчитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально - виховні завдання. Урок - основний елемент класно - урочної системи. Структуру уроку визначають мета, зміст, дидактичні задачі, вік учнів, методи і засоби навчання. Уроки, які служать ознайомленню учнів із новим матеріалом; уроки для повторення засвоєного матеріалу; уроки для контролю й оцінки результатів навчання; комбіновані уроки; нестандартні уроки - це імпровізовані заняття, що мають нетрадиційну форму (урок - аукціон ідей, урок - прес - конференція, урок - консультація, бінарний урок (2 викладачі), урок - квк, урок - конкурс тощо). Одним із головних елементів у структурі процесу навчання є зміст освіти. Визначень змісту освіти існує багато, але вони мають одну суть. Спостереження за навчанням учнів; усне опитування; письмовий контроль; комбіноване опитування; письмовий контроль; програмований контроль; самоконтроль; іспити. Об’єктивність перевірки та оцінки; індивідуальний характер контролю; систематичність, регулярність контролю; гласність контролю; всебічність перевірки; диференційованість перевірки; різноманітність форм; етичне ставлення до тих, кого перевіряють. Управління навчанням - це координація роботи учасників спільної діяльності, - процес планування, організації, мотивації та контролю, що забезпечує досягнення навчальних цілей. Процес управління виконує функції. Первинні (планування, організація, мотивація та контроль) та зв’язуючі (комунікативні, прийняття рішення, керівництво). Управління здійснює людина, яка виконує роль керівника. Управління навчанням має дві сторони. Управління з боку вчителя і самоуправління самого учня. Український педагогічний словник. Самостоятельная работа студентов и ее информационно - методическое обеспечение.

Психологія діяльності та навчальний менеджмент. Психологія суб’єкта діяльності. Педагогіка і психологія. Основні положення навч. Педагогіка співробітництва. Просвещение; гуманит. Психолого - педагогічні аспекти використання методів у навчально - виховному процесі. Особливості географічної освіти в сучасній школі. Сутність понять метод навчання, навчальний процес. Введення інтерактивних методик у вивчення фахових дисциплін. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Для успішної реалізації цього педагогічного процесу необхідна система методів навчання, які забезпечуватимуть високу якість знань учнів, сприятимуть їх розумовому розвитку і вихованню. У методі навчання як способі упорядкованої взаємопов язаної діяльності вчителя й учня, спрямованої на розв язання завдань освіти, відображаються об єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Метод навчання має об єктивну і суб єктивну складові. Проблему системи методів навчання можна розв язати шляхом створення єдиної або кілъкох класифікацій, які б адекватно відображали завдання і зміст цілісного процесу навчання. Обираючи метод навчання, потрібно враховувати причини - фактори, які охоплюютъ основні компоненти навчання. Завдання, зміст, форми і засоби, а також відповідні умови. Відповідь на питання дидактики «як навчати. Без них неможливо досягнути поставлених цілей, реалізувати зміст навчального матеріалу, організувати пізнавальну діяльність учнів. Будь - який метод являє собою спосіб взаємопов язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на досягнення триєдиної мети. Освітньої, розвивальної і виховної. Український вчений - методист і. Підласий звертає увагу на визначення методу, яке формулювалося у дореволюційних дидактичних настановах. Одна з плідних сучасних ідей вчених полягає в тому, щоб розглядати метод як багатовимірне явище, яке охоплює численні відношення, що існують у навчально - виховному процесі. Мета навчально - виховної діяльності; шляхи, які вибирає вчитель для досягнення поставленої мети; зміст навчання у поєднанні з конкретним навчальним матеріалом; джерела інформації; логіка навчально - виховного процесу; система прийомів і засобів навчання; активність учасників навчально - виховного процесу; майстерність учителя тощо. Організація пізнавальної діяльності учнів на уроках географії зобов язує вчителя чітко уявити співвідношення внутрішньої і зовнішньої сторони методу.

Алексюк визначає, що зовнішню сторону методів, яка безпосередньо спостерігається в різних способах здійснення взаємозв язаної і цілеспрямованої діяльності учителя і школярів, складають. 1) словесно - слухова форма (учитель розповідає або запитує, а учні слухають, відповідають); 2) словесно - зорова форма (використання різних засобів наочності); 3) практично - дійова форма (виконання вправ, дослідів, практичних робіт); 4) зовнішні форми вияву компонентів управління вчителя та самоуправління учнів у процесі навчання; 5) форми прояву педагогічної техніки і педагогічної майстерності (постановка і сила голосу, педагогічних такт, манера спілкування і т. інше); 6) форма організації пізнавальної діяльності школярів. індивідуальна, групова, фронтальна. При однаковій зовнішній стороні може бути різна внутрішня сторона методу.

Внутрішню сторону складають. 1) зміст навчального предмета; 2) логіко - процесуальна сторона розумової діяльності учнів (її склад та рівень сформованості, рівень узагальнення розумових дій, індукція, дедукція); рівень пізнавальної самостійності учнів у навчально - пізнавальній діяльності (репродуктивний, евристичний, дослідницький). Таким чином, вчитель за допомогою різних методів управляє умінням школярів, тобто, планує, організовує, стимулює, контролює, регулює, коригує, аналізує і оцінює кінцевий та проміжні результати, а учень - сприймає, усвідомлює, осмислює (узагальнює і систематизує), закріплює, застосовує на практиці засвоєні знання. Оскільки процеси викладання й учіння здійснюються за допомогою методів, то суперечність між ними трансформується у суперечність між методами викладання й учіння. Роздвоєння методів навчання на дві протилежні складові призводить до виявлення джерел їх розвитку.

Використання методів викладання у чистому вигляді формує авторитарний стиль навчання, в той час як методи учіння утверджують індивідуально - плюралістичний напрям. Основним інтегруючим чинником, який забезпечує взаємопроникнення організаційно - педагогічних дій учителя у навчально - пізнавальні дії учнів, є надання методам викладання елементів проблемності, які спричинюють пізнавальні мотиви і суттєво впливають на розвиток інтелектуальна здібностей, емоційно - вольової сфери. Зазначимо й те, що рівень взаємодії між методами викладання й учіння залежить ще й від постановки голосу вчителя, педагогічного такту, педагогічної техніки і майстерності. Диференціація методів навчання залежить від індивідуальних і вікових особливостей учнів. Для дітей зі слабким розумовим розвитком найбільш дієвою є така структура методу, яка впливає на оптимальне число чуттєвих аналізаторів і максимально спричинює взаємодію вчителя і учнів (бесіда, метод вправлянь). У процес навчання включають такі компоненти. Всі ці сторони процесу навчання забезпечуються цілеспрямованою діяльністю вчителя. У розвитку пізнавальної діяльності учнів велику роль відіграє вся система навчання, завдяки якій вони йдуть від простого до складного, від знайомого, близького до далекого, невідомого. Поступово ускладнюються підручники, завдання, зростає обсяг матеріалу, обов язкового для даного класу, стають складнішими способи добування знань, в учнів формуються знання, виробляються прийоми, уміння і навички працювати з підручником, довідниками, додатковою літературою, картами, атласами, різними приладами. Всі складові частини процесу навчання тісно взаємопов язані. Поняття, будучи формою абстрактного мислення і відбиваючи сутність предметів і явищ, тісно пов язані з уявленнями. Чуттєво - наочні образи включаються в розумовий процес у вигляді уявлень про предмети і явища, а також у вигляді слів і схем, якими оперує абстрактне мислення. У процесі навчання географії велику роль відіграють живе слово вчителя, технічні засоби навчання, різні екранні і наочні посібники, а також спостереження учнів за явищами природи, що сприяє формуванню географічних уявлень і понять про предмети, явища природи і господарську діяльність людини. Вчителю належить керівна роль у процесі навчання, під час якого він передає учням знання, формує прийоми і навички практичної і розумової діяльності. Він повинен організувати навчання так, щоб розвивалися розумові сили учнів, формувалися наукові знання, погляди і переконання, складався характер людини сучасного суспільства, виховувалось правильне ставлення до природи, до людей, до праці. Методи навчання (від гр. Метод навчання - спосіб впорядкованої взаємопов язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на розв язання завдань освіти. Знаходимо таке трактування. Метод навчання визначається як шлях, як засіб, як вид діяльності вчителя і учнів. Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємопов язаної діяльності викладачів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Отже, методи навчання є складним, багатовимірним педагогічним явищем, у якому відображаються об єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотній. Принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичного втілення. У дидактичній літературі іноді розрізняють методи викладання, що стосуються діяльності вчителя, і методи учіння, що забезпечують перебіг навчальної діяльності учнів. Методи навчання характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів і потребують активності їх обох. Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Кожний метод навчання має виконувати не тільки освітню, розвивальну та виховну функції, а й стимулювальну та корекційну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам яті, емоційно - почуттевої сфери). Будь - який навчальний предмет, крім загальних методів навчання, має свої методи, зумовлені специфікою його змісту.

Наприклад, у викладанні української мови застосовують спеціальні методи. Читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін. Мойсею знаходимо трактування. Процес навчання - це упорядкована взаємодія учителя та учнів, спрямована на досягнення завдань освіти. Навчання як процесуальне явище має всі властивості діалектичного розвитку, свої механізми, рушійні сили і функції. Викладача, учня, методи, прийоми, форми і засоби, матеріально - технічне забезпечення та ін. У різних типах освітніх закладів навчальний процес має свої особливості. Цілісність процесу навчання забезпечується постановкою і досягненням спільних цілей викладання й учіння, тобто він має двобічний характер і неможливий без єдності діяльностей учителя й учня. Багато дослідників вважають, що основною одиницею процесу навчання є відношення між діяльностями викладання та учіння. Неодмінною умовою навчання є активність обох учасників процесу, їхня взаємодія. Учитель створює необхідні умови. Організовує дії учня, спрямовує їх, повідомляє нову інформацію, демонструє прийоми та способи дій, контролює, оцінює, використовує певні засоби. У дидактиці існує багато різноманітних підходів до виявлення сутності методів навчання, їх визначень, структури, що породжує проблему їх класифікації. Значний внесок у розвиток теорії методів навчання зробили є. Метод навчання є складним багатоаспектним явищем. В дидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання. Поширеними є класифікації методів за джерелом знань (д. ); за характером логіки пізнання (і. Махмутов); на основі цілісного підходу до процесу (ю. Поділ методів за зовнішніми проявами їх форм, тобто за джерелами інформації, яку засвоюють учні, є найбільш поширений і зрозумілий. На основі такого підходу виділяють три групи методів навчання. Словесні, наочні, практичні. Тепер пропоную розглянути кожен з методів за джерелом знань. Першими в цій категорії виступають словесні методи навчання. До цієї групи належать методи, які реалізуються переважно через усну комунікацію. Основним їх елементом є слово, мовлення вчителя. Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному і виробничому середовищі без втручання у ці явища і процеси. Усі методи цієї групи тісно взаємопов язані. Використання у навчальному процесі тих чи інших методів зумовлено різними факторами. Залежно від того, за якою логікою побудований зміст, виокремлюють індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний і синтетичний методи навчання. До цієї групи також належать методи аналогії, виокремлення основного в навчальному матеріалі, виявлення причинно - наслідкових зв язків, порівняння, узагальнення, конкретизації та ін. індуктивний метод застосовують під час вивчення технічних механізмів і виконання практичних завдань, для розв язання математичних і фізичних задач. Під час використання індуктивного методу діяльність учителя в умовах пояснювально - ілюстративного навчання полягає у викладенні та поясненні фактів, наведенні конкретних прикладів із застосуванням наочності, підведенні учнів до узагальнення у вигляді нового поняття, правила чи закону.

Діяльність учителя в умовах проблемного навчання за використання цього методу передбачає постановку проблемних завдань, які вимагають самостійних міркувань від окремих положень до загальних висновків. В умовах пояснювально - ілюстративного навчання з використанням індуктивного методу учні здійснюють діяльність так. Розв язують задачі, виконують вправи, а потім роблять узагальнення, формулюють закони і висновки. Діяльність учнів в умовах проблемного навчання полягає в сприйнятті загальних положень, законів із подальшим розв язуванням прикладів, задач, виконанням вправ. Учитель спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починає розв язувати конкретні завдання. Дедуктивний метод сприяє швидшому опрацюванню навчального матеріалу, активно розвиває абстрактне мислення. Проте дедуктивний метод утруднює постановку проблемних завдань, не націлює на розв язання суперечностей, частково схематизує навчальний процес, догматизує знання. індуктивно - дедуктивний (дедуктивно - індуктивний) метод. Під час використання індуктивного чи дедуктивного методів застосовують словесні, наочні і практичні методи, а також репродуктивні та проблемно - пошукові. При цьому зміст навчального матеріалу розкривається певним логічним шляхом. індуктивне чи дедуктивне.

Тому вирізняють індуктивну і дедуктивну бесіду, репродуктивну та пошукову практичну роботу тощо. Цей метод застосовують у двох основних формах. Порівняння й аналогії. Сутність традуктивного методу полягає у з ясуванні подібності деяких ознак двох чи більше явищ, на основі чого роблять висновок про подібність усіх інших ознак цих явищ, завдяки чому аналогія здійснюється за основною, суттєвою ознакою досліджуваного явища, а не за випадковою чи другорядною. Тому важливо чітко визначати основні і другорядні ознаки досліджуваних явищ і процесів. Аналогія не може існувати самостійно, тільки в єдності з іншими логічними методами (аналіз, синтез, індукція, дедукція) вона сприяє реалізації завдань навчання. Він має такі компоненти. Осмислене сприйняття інформації, виокремлення суттєвих ознак і відношень, поділ на елементи і знаходження вихідної структурної одиниці; осмислення зв язків, їх синтез. Частини цілого характеризують через порівняння, синтез та інші логічні методи. Аналітичний метод часто використовують на початковому (емпіричному) етапі пізнання. Цей метод забезпечує пізнання конкретного через єдність різноманітного і здійснюється переважно на теоретичному рівні пізнання. Синтез може бути не тільки результатом аналізу, а й передувати йому.

Наприклад, для написання твору учень повинен оволодіти загальною ідеєю теми, щоб дібрати необхідний фактичний матеріал. Метод порівняння передбачає такі дії. Визначення об єктів порівняння; виявлення основних ознак; зіставлення; знаходження подібності чи відмінності; знакове оформлення результатів порівняння (складання таблиці, плану, схеми чи моделі). Цей метод часто застосовують для виокремлення в порівнюваних об єктах суттєвих і водночас відповідних одна одній властивостей. Його використовують тоді, коли учні повинні навчитися класифікувати навчальний матеріал на різних етапах уроку, диференціювати предмети, явища на класи, види, групи тощо. Для узагальнення характерні такі дії. Добір типових фактів, знаходження основного; порівняння; первинні висновки, їх теоретична інтерпретація; аналіз діалектики розвитку явища; знакове оформлення результатів узагальнення (формули, моделі, тенденції та ін. Метод конкретизації має такі елементи. Сходження від абстрактного до конкретного; знакове оформлення результатів конкретизації (приклади, задачі, схеми, моделі та ін. Його використовують для уточнення умов існування чи розвитку явища, для підсилення теоретичних знань прикладами з практики. Для цього методу характерні. Дії знаходження ключових слів, понять, смислових опорних пунктів; групування матеріалу; висновок про предмет пізнання, знакове оформлення (план, схема, опорний конспект, алгоритм, заголовок). Метод виокремлення основного часто використовують для теоретичних узагальнень, для звільнення змісту навчального матеріалу підручників від надлишкового, другорядного матеріалу.

Його застосовують на всіх етапах уроку.

Постановка завдань, опитування учнів, закріплення матеріалу, особливо на етапі вивчення нового навчального матеріалу.

Його використовують для відображення системності досліджуваних об єктів, взаємозв язків і взаємозалежностей їх компонентів. Основними елементами методу моделювання є створення знакової емпіричної моделі, інтеграція знань і способів діяльності, абстрагування від другорядних, несуттєвих ознак досліджуваного явища. Ефективність використання методів цієї групи залежить від зв язків з іншими методами навчання. За такими методиками підхід до учня який знаходиться у центрі процесу навчання, базується на повазі до його думки, на спонуканні його до активності, на заохоченні до творчості. Цей підхід добре відомий ще з робіт л. Він полягає, насамперед у підвищенні навчально - виховної ефективності навчальних занять і, як наслідок у значному зростанні рівня реалізації принципів свідомості, активності й якості знань, умінь і навичок, які набули учні. Витоки інтерактивного навчання започатковані в афінській і ямській школах. Дітей вчили обмінюватися думками, вести переговори, вступати в діалог. Полемізуючи зі старшими, учні демонстрували не лише знання з риторики, а й уміння слухати співрозмовника, швидко реагувати на репліки, знаходити правильні рішення чи переконливі аргументи в будь - якій ситуації. Платон радив навчати і розвивати дітей шестирічного віку за допомогою ігор, бесід, казок, пісень тощо. Нашої ери римський філософ сенека з метою глибокого проникнення у сутність речей радив навчати інших. На його думку, у процесі такого навчання відбувається самонавчання і самопізнання. Такий метод є одним з тих, що активно використовується в інтерактивних технологіях. ідеї навчання у співпраці під керівництвом учителя були реалізовані у моніторіальній системі а. Учнів поділяли на групи, які мали свого наставника - монітора. Хоча така система навчання була примітивною, проте виявилося, що учні здатні були навчати один одного краще, ніж учителі. Пожвавилася педагогічна думка. Активно пропагувався передовий педагогічний досвід, активізувалися групові форми роботи, інтенсивно використовувалися ігрові методи, проблемне навчання тощо. Категорія форма навчання належить до основних у дидактиці. Дяченко визначають загальні форми навчання (фронтальна, групова, індивідуальна), та конкретні (урок, семінар, екскурсія, тощо). Вихрущ пропонують поряд із загально родовим поняттями форма організації навчання видові - форма навчальної діяльності. Фронтальна, індивідуальна та групова форми навчання пронизують увесь навчальний процес. Ці форми відрізняються одна від одної кількістю учнів і способами організації роботи. Це і робота в малих групах, і дискусії, турніри, диспути, дебати, міні - уроки, брейн - ринги, ділові ігри, імітаційні ігри, ситуаційні вправи, задачі, проблеми, вправи та ін. Використання інтерактивних технологій дає змогу педагогам значно активізувати та раціоналізувати процес навчання. ); метод ефективний на початкових етапах роботи учнів у малих групах. Він використовується для досягнення будь - якої дидактичної мсти. Працюючи в парі, учні мають можливість говорити, висловлюватись, обмінюватись ідеями з партнером, озвучувати свої думки перед класом. Метод кооперативного навчання, є похідним від парної роботи. Ефективний для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати партнера та вести дискусію. Об єднайте пари в четвірки і попросіть їх обговорити попередньо прийняті рішення щодо поставленої проблеми. (прийняття спільного рішення обов язкове). Дискусія як навчальна форма роботи з учнівським колективом повинна бути проблемною. Бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група учнів (до 5 чоловік) та під час якої відбувається обмін думками як між ними, так і з аудиторією (решта групи); засідання експертної групи (панельна дискусія). Спільне обговорення висунутої проблеми учасниками групи (4 - 5 учнів з визначеним заздалегідь головою) та обговорення доповіді (досить стислої) кожного з них, у якій доповідач висловлює свою позицію; форум. Обговорення, що нагадує засідання експертної групи, у ході якого ця група обмінюється думками з аудиторією; дебати. Навчальна дискусія містить питання вчителя і відповіді студентів. Тому головна роль в ході дискусії належить вчителеві, його вмінню задавати питання, вести діалог, тримати паузи, очікуючи відповіді. Протягом дискусії роль вчителя не повинна зводитися до директивних реплік або висловлювані, особистих суджень. інтерактивне навчання - специфічна форма організації пізнавальної діяльності. Використання інтерактивного навчання і інтерактивних методів в системі нових освітніх технологій. Особливості застосування цієї методи і технології на уроках географії. інтерактивні технології як новий, творчий, цікавий підхід до організації навчальної діяльності учнів, їх використання на уроках математики. Сутність інтерактивних методів навчання, особливості їх впровадження. інтерактивні вправи на уроках математики. Сутність інтерактивних методів навчання, особливості їх поєднання з традиційними на уроках освітньої галузі людина і світ. Організація групової навчальної діяльності та міжособистісного діалогу.

Використання інформаційних технологій на уроках музики. Психолого - педагогічні засади пізнавальної діяльності учнів. Аналіз активних та інтерактивних методів навчання. Методичні рекомендації вчителям щодо організації пізнавальної діяльності школярів в процесі вивчення географії південної та північної америки. Застосування інтерактивних методів навчання при вивченні рівнянь та нерівностей у курсі алгебри 7 класу.

Сучасний стан використання інтерактивних методів на уроках алгебри у школі. інтерактивні групові методи навчання та рекомендації щодо їх застосування. Сутність процесу навчання та його структура. Методи, прийоми і засоби навчання як дидактичні категорії. Класифікація методів навчання. Особливості основних та активних методів, їх значення та практичне використання. Специфіка засобів навчання, їх види. Психолого - педагогічні основи та особливості використання інтерактивних технологій навчання математики у профільній школі. Аналіз методики використання інтерактивних технологій при вивченні теми похідна та її застосування на різних профілях навчання.